Постанова від 20.05.2025 по справі 918/761/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2025 р. Справа№ 918/761/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Тищенко О.В.

Мальченко А.О.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.05.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ Груп» та Військової частини НОМЕР_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 (повний текст складені і підписано 13.01.2025)

у справі № 918/761/24 (суддя - Паламар П.І.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Рівненської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ Груп»

про відшкодування збитків, стягнення неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, ціна позову 542 665,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 10 557,06 грн., 3 % річних в сумі 8 330,35 грн., пені в сумі 90,61 грн., штрафної санкції в сумі 181 229,10 грн. та додаткового штрафу в сумі 1 812,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків поставки товарів за договорами № 295 від 09.11.2023 та № 307 від 30.11.2023.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 340 646,42 грн., які становлять вартість товару який відповідачем поставлено не було.

Позивач зазначив, що:

- фінансування спірної закупівлі передбачалося проводити за рахунок субвенції, отриманої на підставі договору № 40 про надання у 2023 році субвенції з місцевого бюджету державному бюджету на виконання програм соціально-економічного розвитку регіонів від 3 листопада 2023 року, укладеного між ним та Тараканівською сільською радою, відповідно до розділу 2 якого субвенції він повинен був використати отриману субвенцію за цільовим призначенням та зобов`язався повернути невикористаний її обсяг у 2023 році до 25.12.2023;

- 21.12.2023 Державною казначейською службою України було зареєстроване (знято) бюджетне зобов`язання із видатків по договорам № 295 від 09.11.2023 та № 307 від 30.11.2023 у загальному розмірі 181 229,10 грн.;

- враховуючи, що у проміжок часу що минув від дня розірвання договорів з відповідачем до настання строку використання субвенції проведення іншої закупівлі було неможливим, він повернув невикористаний обсяг субвенції у розмірі 181 229,10 грн.;

- через це з вини відповідача йому завдані збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки ним не були придбані активи, які він розраховував отримати;

При цьому розмір збитків позивач визначив як середню ринкову вартість товару який так і не було придбано (74 шт. ліжок х 4 603,33 грн. середня ринкова ціна станом на серпень 2024 року).

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- у зв`язку із досягненням сторонами згоди про дострокове розірвання спірних договорів, позивач втратив право вимагати від відповідача виконання будь-яких обов`язків за цими договорами, в тому числі зі сплати штрафних санкцій, оскільки договори були розірвані добровільно за згодою сторін, і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли за такими договорами після укладення додаткових угод (п. 3 додаткових угод № 1 від 20.12.2023);

- позовні вимоги в частині штрафів (в розмірі 100% та 1% від вартості товару) є неправомірними, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а нарахована позивачем неустойка у розмірі 100% від вартості простроченого товару є надмірною та несправедливою;

- грошові кошти у вигляді невикористаної субвенції, які позивач повернув на рахунок територіальної громади Тараканівської сільської ради залишилися в місцевому бюджеті у складі бюджетної системи, тому матеріальних збитків позивачу не завдано;

- обов`язок відповідача поставити товар не є грошовим зобов`язанням перед позивачем, а відтак нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є неправомірним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 63,11 грн. пені, 126 230,10 грн. неустойки, 1 894,40 грн. витрат по оплаті судового збору, у позові в іншій частині відмовлено.

При розгляді спору сторін по суті судом першої інстанції було встановлено, що:

- за умовами спірних договорів строк поставки товару за договором № 295 від 09.11.2023 спливав 09.12.2023, за договором № 307 від 20.11.2023 - 20.12.2023;

- відповідач обов`язок по поставці товару не виконав;

- додатковими угодами № 1 від 20.12.2023 та № 1 від 20.12.2023 сторони розірвали спірні договори з 20.12.2023.

Суд першої інстанції зазначив про те, що:

- з огляду на те, що спірні договори розірвані з 20.12.2023, тобто до спливу строку поставки товару вартістю 54 999,00 грн. за договором № 307 від 20.11.2023, прострочення відповідачем такої поставки не настало, а відтак підстави для стягнення штрафних санкцій за невиконання зобов`язання за договором № 307 від 20.11.2023 відсутні;

- враховуючи те, що прострочення щодо поставки товару за договором № 295 від 09.11.2023 тривало у період з 10 по 20 грудня 2023, наявні підстави для стягнення штрафних санкцій за вказаний період. Так, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 63,11 грн., нарахована упродовж п`яти днів з 16 до 20 грудня 2023 року та, передбачена п . 5.1 такого договору, штрафна санкція у розмірі 126 230,10 грн.. Водночас, оскільки до припинення обов`язку відповідача поставити товар за цим договором (20.11.2023) прострочення цього зобов`язання тривало менше 30 днів, підстави для стягнення нарахованого на підставі п. 7.3 договору штрафу відсутні, а у позові про стягнення 1 262,30 грн. штрафу слід відмовити;

- доводи щодо настання форс-мажорних обставин доказами не підтверджені, тому є необгрунтованими. Недодержання своїх обов`язків контрагентами відповідача силу вимог ст. 617 ЦК України не дає підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов`язання;

- у зв`язку з відмовою у позові в частині вимог про стягнення нарахованого на підставі п. 7.3 спірного договору штрафу, відсутні підстави для тверджень про притягнення боржника до відповідальності одного й того ж виду за одне й те ж порушення двічі;

- заявлені вимоги про стягнення збитків від інфляції в сумі 10 557,06 грн. та 3 % річних в сумі 8 330,35 грн. з простроченої суми задоволенню не підлягають, оскільки до часу розірвання спірних договорів зобов`язання відповідача не мало характеру грошового. При цьому нарахування процентів або збитків від інфляції на суми неустойки є недопустимим;

- позовні вимоги про стягнення збитків задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено необхідного складового елемента цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРБ Груп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 частково, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в сумі 126 230,10 грн.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що рішення в оскаржуваній частині є незаконним та необґрунтованим, так як висновки, які зробив суд першої інстанції під час розгляду справи, не відповідають встановленим фактичним обставинам справи, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини, що мають значення для вирішення справи, не довів обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушив норми процесуального права, неправильно застосував норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:

- так як договір №295 було укладено 09.11.2023, а розірвано 20.12.2023, тобто прострочення відбулося понад 30 днів, а точніше 41 день, суд першої інстанції мав стягнути штраф у розмірі одного відсотка (1 262,30 грн.) вартості товару (126 230,10 грн.), з якого допущене прострочення, проте, на власний розсуд, застосував до апелянта пункт 5.1. договору та нарахував штраф в розмірі 126 230,10 грн.;

- два штрафи (штраф в розмірі 100% від вартості товару (п.5.1.) та штраф у розмірі 1% вказаної вартості товару (п. 7.3.) є двічі однаковою мірою відповідальності, а відтак суд першої інстанції порушив принцип, що передбачений в статті 61 Конституції України, згідно якого, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;

- нарахована позивачем та врахована судом першої інстанції штрафна санкція для відповідача в розмірі 100% від вартості простроченого (недопоставленого) товару є надмірно великою та несправедливою, а також такою, що порушує принципи добросовісності, сумлінної та чесної поведінки.

Відповідно до з витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2025 апеляційну скаргу у справі № 918/761/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

13.02.2025 до суду від відповідача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої додані докази сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 918/761/24 призначено до розгляду на 11.03.2025 о 10 год. 20 хв., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 918/761/24.

27.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали цієї справи.

04.03.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач проти задоволення вказаної апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що суд першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, вірно та підставно встановив фактичні обставини справи для застосування штрафних санкцій (неустойки) та пені за не поставлений товар відповідачем під час дії договору № 295, правильно застосував норму матеріального права, та врахував правові висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, що є підставою для залишення рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Крім того, 04.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 вказану заяву задоволено.

З огляду на неявку в судове засідання представників відповідача, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 розгляд апеляційної скарги відповідача відкладено на 01.04.2025 о 9 год. 50 хв.

Крім того, не погоджуючись з рішення суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 04.02.2025 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі №918/761/24 в частині відмови в стягненні відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 416 372,62 грн. та ухвалити нове рішення по справі, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу 416 372,62грн., яка складається із:

- збитків у вигляді упущеної вигоди (матеріальної вигоди) в розмірі 340 646,42рн.;

- штрафних санкцій (неустойки) у розмірі 100 відсотків від вартості простроченого (непоставленого) товару в строк/термін до 15.12.2023 в розмірі 54 999,00грн.;

- пені у розмірі 0,01 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення в сумі 27,50 грн.;

- додаткового штрафу у розмірі одного відсотка від вартості договорів за прострочення поставки товару понад тридцять днів з дня підписання договору в сумі 1 812,29грн.;

- 3 % річних в сумі 8 330,35грн. та інфляційних втрат в сумі 10 557,06 грн.

У апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що при прийнятті рішення в оскаржуваній частині суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач послався на те, що:

- матеріалами справи встановлена наявність у даному випадку в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, що виражена у не виконанні і розірвані (за ініціативи відповідача) спірних договорів; збитки, заподіяні такою особою, що становлять матеріальний вираз у середній ринковій ціні товару, що існували на день звернення до суду; причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками, що становить невиконання зобов`язання із вини відповідача і позбавлення позивача на отримання товару за взятими на себе зобов`язаннями; вини відповідача, яка виражена свідомими діями відповідача з порушення імперативного обов`язку відповідача як переможця відповідної процедури закупівлі за результатами, якої укладені спірні договори, які 20.12.2023 розірвані за ініціативою відповідача з причин не можливості поставити товар;

- з огляду на положення законодавства та умови договору №307, сторони досягли домовленості про розірвання договору та припинення зобов`язань по цьому договору із моменту підписання додаткової угоди (тобто з 20.12.2023), тому зобов`язання, які виникли до 20.12.2023 є триваючими, якщо вони не виконані за договорами, зокрема, в частині оплати штрафних санкцій (неустойки) та пені за не поставлений товар під час дії цього договору, а тому у позивача (замовника) є всі підстави для нарахування ним штрафних санкцій (неустойки) та пені після 20.12.2023 за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару, яке сталося під час дії цього договору №307 до 20.12.2023;

- суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що зобов`язання відповідача не має грошового характеру, так як на підставі спірних договорів, відповідач сплачує на користь позивача штрафні санкції за порушення ним своїх зобов`язань саме грошовими коштами.

У апеляційній скарзі позивач звернувся до суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 04.02.2025 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 у справі № 918/761/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24; апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

17.02.2025 до суду від позивача надійшла заява про продовження процесуального строку, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 у справі № 918/761/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі № 918/761/24 заяву Військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 задоволено частково; продовжено Військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги, визначений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 918/761/24, строком на десять днів з дня вручення даної ухвали шляхом подання відповідних доказів сплати судового збору в сумі 7 497,70 грн. у встановленому порядку.

03.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про продовження процесуального строку для усунення недоліків апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 у справі № 918/761/24 заяву Військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 задоволено частково; продовжено Військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги, визначений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 у справі № 918/761/24 та продовжений ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 у справі № 918/761/24, строком на п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали шляхом подання відповідних доказів сплати судового збору в сумі 7 497,70 грн. у встановленому порядку.

20.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої додані докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24, апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ Груп» об`єднані в одне провадження для спільного розгляду у справі № 918/761/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 918/761/24 призначено до розгляду на 01.04.2025 о 9 год. 50 хв.

З огляду на неявку в судове засідання представників відповідача, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 розгляд апеляційних скарг відкладено на 22.04.2025 о 10 год. 00 хв.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 № 09.1-08/963/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/761/24 у зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці з 16.04.2025 по 25.04.2025 включно, у зв`язку з перебуванням судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці з 14.04.2025 по 27.04.2025 включно

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2025 справа № 918/761/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ Груп» та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Іоннікова І.А., сторони повідомлено, що розгляд апеляційних скарг відбудеться 20.05.2025 об 11 год. 30 хв.

17.04.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі учасника справи, в якому заявник, з посиланням на те, що він надав всі необхідні докази, що мають значення для справи, а свої обставини, вимоги та аргументи виклав в апеляційній скарзі, а відтак нагальної потреби в участі у судовому засіданні у нього не має на та те, що участь учасників апеляційного провадження у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, просить суд розглянути справу № 918/761/24 без участі нашого представника, за наявними в матеріалах справи документами.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 № 09.1-08/1251/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/761/24 у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному з 05.05.2025.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 справа № 918/761/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ Груп» та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 прийняті до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Тищенко О.В.), учасників справи повідомлено, що розгляд апеляційних скарг відбудеться у раніше визначені дату та час, а саме 20.05.2025 об 11 год. 30 хв.

Станом на 20.05.2025 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач в судове засідання представників не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники позивача власну апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги відповідач заперечили.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні або скасуванню, з наступних підстав.

09.11.2023 позивач (замовник) та відповідач (продавець) уклали договір № 295 (далі договір № 295), в п. 1.1 якого погодили, що продавець зобов`язується поставити замовнику «Ліжка двоярусні металеві» зазначені в Специфікації (Додаток № 1 до договору № 295), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.

В п. 1.2 договору № 295 сторони узгодили, що найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару зазначено в Специфікації, що додається до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно специфікації (Додаток № 1 до договору № 295) продавець зобов`язується здійснити поставку 53 шт. ліжок двоярусних металевих розбірних (марка Л, модель «ліжко») загальною вартістю 126 230,10 грн.

Також 20.11.2023 позивач (замовник) та відповідач (продавець) уклали договір № 307 (далі договір № 307), в п. 1.1 якого погодили, що продавець зобов`язується поставити замовнику «Ліжка двоярусні металеві» зазначені в Специфікації (Додаток № 1 до договору № 307), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.

В п. 1.2 договору № 307 сторони узгодили, що найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару зазначено в Специфікації, що додається до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Згідно специфікації (Додаток № 1 до договору № 307) продавець зобов`язується здійснити поставку 21 шт. ліжок двоярусних металевих розбірних (марка Л, модель «ліжко») загальною вартістю 54 999,00 грн.

Строк дії договору № 295 та договору № 307 визначений у п. 10.1 вказаних договорів -з дати підписання і до 31.12.2023, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих зобов`язань.

Додатковими угодами № 1 від 20.12.2023 та № 1 від 20.12.2023 сторони розірвали договір № 295 та договір № 307 з 20.12.2023.

При цьому матеріалами справи підтверджено т сторонами не запереться, що на виконання умов договору № 295 та договору № 307 відповідач товар не постачав.

З огляду на факт не поставки товару позивач звернувся до суду з цим позовом, якому просить стягнути з відповідача:

- збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 340 646,42 грн. які становлять вартість товару який відповідачем поставлено не було;

- пеню в сумі 90,61 грн., нараховану за період з 16.12.2023 по 20.12.2023 на вартість непоставленого товару, нараховану на підставі п. 7.3 спірних договорів;

- штраф в сумі 1 812,29 грн., нарахованого на підставі п. 7.3 спірних договорів за прострочення поставки товару, яке тривало понад тридцять днів;

- штрафну санкцію в сумі 181 229,10 грн., нараховану на підставі п. 5.1 спірних договорів за не поставку товару до 15.12.2023;

- збитки від інфляції в сумі 10 557,06 грн. та 3 % річних в сумі 8 330,35 грн., нараховані на суму упущеної вигоди, а також на вказані вище штрафні санкції.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, які детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У п. 5.1 спірних договорів сторонами, серед іншого встановлено, що товар має бути поставлений протягом тридцяти календарних днів після підписання договору. У разі прострочення поставки товару, строк поставки товару не може бути пізніше 15.12.2023, при цьому застосовується штрафна санкція до продавця у розмірі 100% від вартості простроченого (недопоставленого) товару в трок/термін тридцять календарних днів після підписання договору товару.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, з урахуванням умов п. 5.1. спірних договорів, за договором № 295 (укладений 09.11.2023) товар мав бути поставлений по 09.12.2023 включно, а за договором № 307 (укладений 20.11.2023) - по 20.12.2023 включно.

Як встановлено вище, матеріалами справи підтверджується, що товар за спірним договорами відповідачем поставлений не був.

Водночас, враховуючи встановлений факт розірвання спірних договорів з 20.12.2023, тобто до спливу строку поставки товару вартістю 54 999,00 грн. за договором № 307, прострочення відповідачем такої поставки не настало, що, відповідно, виключає можливість стягнення штрафних санкцій.

Колегія суддів зазначає про те, що укладення додаткових угод має юридичні наслідки щодо припинення прав та обов`язків сторін, що виникли за спірним договором (зобов`язання сторін, що виникли з договору припинилися).

При цьому колегія суддів зауважує позивачу на тому, що, як вірно ним вказано, навіть за умови підписання додаткової угоди, якою договір №307 розірвано з 20.12.2023, він має право на нарахування штрафних санкцій за порушення зобов`язань, яке (порушення) настало до дати розірвання такого договору, проте, з огляду на те, що строк поставки товару за договором № 307 до його розірвання не був порушений, позивач не має право на нарахування штрафних санкцій за порушення такого строку, так як порушення фактично не відбулось.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій за невиконання зобов`язання за договором № 307. Рішення суду першої інстанції в цій частини залишається без змін.

Щодо санкцій нарахованих за договором № 295, слід зазначити про таке.

Як встановлено вище, за договором № 295 (укладений 09.11.2023) товар мав бути поставлений по 09.12.2023 включно, при цьому з 20.12.2023 обов`язок щодо поставки товару припинився.

Вказане свідчить про те, прострочення відповідач щодо поставки товару тривало у період з 10.12.2023 по 19.12.2023 (тобто 10 календарних днів).

Відповідно до умов п.п. 5.1., 7.3. договору № 295 товар повинен бути переданий продавцем замовнику протягом тридцяти календарних днів після підписання договору. У разі прострочення поставки товару, строк поставки товару не може бути пізніше 15 грудня 2023 року, при цьому застосовується штрафна санкція до продавця у розмірі 100% від вартості простроченого (недопоставленого) товару в строк/термін тридцяти календарних днів після підписання договору.

У разі порушення строків поставки товару з продавця стягується пеня у розмірі 0,01% вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30-ти днів додатково стягується штраф у розмірі 1% вказаної вартості.

З матеріалів справи слідує, що за прострочення поставки товару за договором № 295 позивач просить стягнути з відповідача 63,11 грн. пені (нарахована за період з 16.12.2023 по 20.12.2023) та 1 262,30 грн. штрафу, передбачених п. 7.3. вказаного договору, а також окремо передбаченої п. 5.1. договору штрафної санкції у розмірі 100 відсотків вартості простроченого товару 126 230,10 грн.

З огляду на обставини, які встановлені вище, позивач має право на стягнення з відповідача:

- пені в сумі 63,11 грн. пені (0,01% х 5 днів х 126230,10 грн.);

- штрафної санкції у розмірі 100 відсотків вартості простроченого товару 126 230,10 грн.

При цьому, враховуючи те, що прострочення тривало менше 30 днів право на стягнення нарахованого на підставі п. 7.3 договору № 295 штрафу позивач не має.

Враховуючи обставини, які встановлені вище, послання відповідача на те, що оскільки договір №295 було укладено 09.11.2023, а розірвано 20.12.2023, прострочення відбулося понад 30 днів, а точніше 41 день є помилковими. Слід зауважити відповідачу на тому, що прострочення триває з наступного дня після закінчення строку виконання зобов`язання, а не з дати виникнення такого строку.

Вказаним також спростовується твердження відповідача про те, що суд першої інстанції мав стягнути штраф у розмірі одного відсотка (1 262,30 грн.) вартості товару (126 230,10 грн.) та про те, що суд першої інстанції порушив принцип, що передбачений в статті 61 Конституції України, згідно якого, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення;

Викладена вище правова позиція не суперечить правовій позиці, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, згідно з якою стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання, оскільки, з установлених судами обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов`язання за договором підряду на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов`язання на строк понад 10 календарних днів.

Колегія суддів зазначає про те, що у спірних правовідносинах прострочення тривало менше 30 календарних днів, а відтак підстави для стягнення штрафу, передбаченого п. 7.3. договору №295 відсутні.

Слід зазначити і про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції:

- враховуючи характер вчиненого порушення, що виразилося у зриві поставки матеріальних цінностей для потреб військового формування у період дії в державі воєнного стану, зумовленого зовнішньою агресією, суд не вважає, що заявлений до стягнення розмір неустойки є завищеним та буде надмірним тягарем для боржника та становитиме джерело безпідставного збагачення кредитора;

- доводи щодо настання форс-мажорних обставин доказами не підтверджені, тому є необгрунтованими. Недодержання своїх обов`язків контрагентами відповідача силу вимог ст. 617 ЦК України не дає підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов`язання.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення пені в сумі 63,11 грн. та штрафної санкції у розмірі 100 відсотків вартості простроченого товару 126 230,10 грн. та відмовив у задоволенні вимог про стягнення штрафу у в сумі 1 262,30 грн.

Щодо вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 340 646,42 грн., які становлять вартість товару який відповідачем поставлено не було, слід зазначити таке.

У позові позивач зазначає, що:

- фінансування спірної закупівлі передбачалося проводити за рахунок субвенції, отриманої на підставі договору № 40 про надання у 2023 році субвенції з місцевого бюджету державному бюджету на виконання програм соціально-економічного розвитку регіонів від 3 листопада 2023 року, укладеного між ним та Тараканівською сільською радою, відповідно до розділу 2 якого субвенції він повинен був використати отриману субвенцію за цільовим призначенням та зобов`язався повернути невикористаний її обсяг у 2023 році до 25.12.2023;

- 21.12.2023 Державною казначейською службою України було зареєстроване (знято) бюджетне зобов`язання із видатків по договорам № 295 від 09.11.2023 та № 307 від 30.11.2023 у загальному розмірі 181 229,10 грн.;

- враховуючи, що у проміжок часу що минув від дня розірвання договорів з відповідачем до настання строку використання субвенції проведення іншої закупівлі було неможливим, він повернув невикористаний обсяг субвенції у розмірі 181 229,10 грн.;

- через це з вини відповідача йому завдані збитки у вигляді упущеної вигоди, оскільки ним не були придбані активи, які він розраховував отримати;

При цьому розмір збитків позивач визначив як середню ринкову вартість товару який так і не було придбано (74 шт. ліжок х 4 603,33 грн. середня ринкова ціна станом на серпень 2024 року).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є,

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 623 ЦК України:

- боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1);

- розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором;

- збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 3);

- при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4).

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Позивач послався на наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, вказавши, що:

- протиправна поведінка, виражена у не виконанні і розірвані (за ініціативи відповідача) спірних договорів;

- збитки становлять матеріальний вираз у середній ринковій ціні товару, що існували на день звернення до суду;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками становить невиконання зобов`язання із вини відповідача і позбавлення позивача на отримання товару за взятими на себе зобов`язаннями;

- вина відповідача, яка виражена свідомими діями відповідача з порушення імперативного обов`язку відповідача як переможця відповідної процедури закупівлі за результатами, якої укладені спірні договори, які 20.12.2023 розірвані за ініціативою відповідача з причин не можливості поставити товар;

Колегія суддів вважає такі твердження позивача помилковими та зауважує йому на тому, що позивач кошти відповідачу в рахунок оплати спірного товару не перераховував, тобто фактично не поніс матеріальних збитків адже не позбавлений права використати такі кошти на придбання аналогічного товару.

При чому позивачем не надано як доказів неможливості придбати такий товар, так і доказів того, що вчиняв дії щодо придбання такого товару у період після розірвання спірних договорів.

Те, що фінансування спірної закупівлі передбачалося проводити за рахунок субвенції вказаних вище висновків не спростовує адже позивач не був позбавлений права на звернення з проханням щодо отримання такої субвенції у 2024 року, проте доказів вчинення таких дій матеріали справи не містять.

Отже, позивачем не доведено наявності усіх чотирьох загальних умов відповідальності, що виключає можливість стягнення з відповідача збитків.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 340 646,42 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення збитків від інфляції в сумі 10 557,06 грн., 3 % річних в сумі 8 330,35 грн., слід зазначити таке.

З матеріалів справи слідує, що позивач нараховує збитки від інфляції та 3 % річних на суму упущеної вигоди, а також на заявлені до стягнення штрафні санкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 509, 524, 533-535 і 625 ЦК грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

При цьому, стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Колегія суддів зазначає про те, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, до часу розірвання спірних договорів зобов`язання відповідача не мало характеру грошового, а нарахування процентів або збитків від інфляції на суми неустойки не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків від інфляції в сумі 10 557,06 грн., 3 % річних в сумі 8 330,35 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржники не довели обґрунтованість своїх апеляційних скарг, доказів на підтвердження своїх вимог суду не надали, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ Груп» та Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційними скаргами покладаються на апелянтів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРБ Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 у справі № 918/761/24 залишити без змін.

4. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржників.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 20.05.2025.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.В. Тищенко

А.О. Мальченко