Постанова від 19.05.2025 по справі 357/12632/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 357/12632/23

номер провадження №22-ц/824/7322/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,учасники справи: представник позивача Климов А.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року /суддя Цуранов А.Ю./

у справі за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , комунального підприємства Білоцерківської міської ради Служби приватизації державного житлового фонду, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання незаконним та скасування рішення, визнання частково недійсним свідоцтва та припинення права власності, -

В С Т А Н О В И В:

08 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив визнати право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , на яку припинено право спільної приватної власності ОСОБА_1 , за ОСОБА_4 .

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено./а.с. 147-150/

Не погоджуючись із додатковим рішенням, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення від 04 грудня 2024 року та ухвалити нове, яким визнати право власності на 1/4 частину квартири за ОСОБА_4 . Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, порушив норми процесуального права (ст. 270 ЦПК України) та неправильно застосував норми матеріального права (ст.ст. 15, 16, 316 ЦК України). Зокрема, суд проігнорував власну ухвалу від 23 жовтня 2024 року, якою вимагав від позивача уточнити долю спірної квартири, включаючи права співвласників, але залишив це питання поза розглядом. Крім того, суд безпідставно послався на відсутність зустрічного позову від ОСОБА_4 , яка визнає позов і не потребує захисту своїх прав. Апелянт також зазначає, що ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає одночасну реєстрацію припинення та виникнення речових прав, що вимагає вирішення питання про право власності на 1/4 частку.

Інші сторони в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 23 травня 2024 року задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано розпорядження № 1-2-11 від 28 лютого 2002 року в частині передачі йому 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , визнано частково недійсним свідоцтво на право власності № НОМЕР_2 від 28 лютого 2002 року в частині належності 1/4 частки позивачу та припинено його право спільної приватної власності на цю частку. Встановлено, що позивач не підписував заяву на приватизацію, а отже, його волевиявлення на набуття права власності відсутнє.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 16 ЦК України про те, що захист цивільних прав здійснюється судом шляхом, зокрема, визнання права, припинення порушення чи відновлення становища; ст. 270 ЦПК України про те, що суд може ухвалити додаткове рішення для усунення неясностей чи неповноти основного рішення; правовою позицією Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 464/944/17, яка підтверджує правильність застосування зазначених норм у подібних спорах.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога про визнання права власності за ОСОБА_4 не була заявлена в позові, не розглядалася судом, а позивач не має речових прав на 1/4 частку, щоб розпоряджатися нею. Посилання позивача на ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не обґрунтовують необхідність ухвалення додаткового рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять обґрунтувань, які б свідчили про порушення норм матеріального чи процесуального права. Зокрема, посилання апелянта на ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підтверджують необхідність ухвалення додаткового рішення, оскільки визнання права власності за ОСОБА_4 не було предметом розгляду в основній справі та не заявлялося у позовних вимогах. Крім того, суд першої інстанції правомірно врахував, що позивач не має речових прав на 1/4 частку квартири, а тому не може вимагати її перерозподілу. Порушення, на які посилається апелянт, щодо неповного з`ясування обставин справи чи ігнорування ухвали від 23 жовтня 2024 року, є необґрунтованими, оскільки суд діяв у межах заявлених вимог та наданих доказів.

Стаття 270 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити додаткове рішення для усунення неясностей чи неповноти основного рішення, якщо це не змінює його суті та стосується питань, які були предметом судового розгляду. Додаткове рішення не може стосуватися нових вимог, не заявлених у позові

ВС у постанові від 18 квітня 2019 року у справі № 464/944/17 наголосив, що додаткове рішення за ст. 270 ЦПК України ухвалюється виключно для усунення неясностей чи неповноти основного рішення, але не може стосуватися нових вимог, які не були предметом розгляду в основній справі. Наприклад, визнання права власності за іншою особою, якщо така вимога не заявлялася, виходить за межі повноважень суду при ухваленні додаткового рішення.

Отже, додаткове рішення не може змінювати предмет спору чи вводити нові правові наслідки, не розглянуті раніше.

Межі додаткового рішення обмежені предметом основного розгляду

У постанові ВС від 25 червня 2020 року у справі № 757/37408/17-ц ВС роз`яснив, що додаткове рішення має стосуватися лише тих питань, які були заявлені сторонами та розглянуті судом, але залишилися невирішеними через помилку чи неуважність суду. Наприклад, якщо суд не розподілив судові витрати чи не вирішив долю речового доказу, це може бути підставою для додаткового рішення. Проте вимоги, які потребують нового доказування чи зміни правовідносин, не підпадають під ст. 270 ЦПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: