Постанова

від 06.07.2010 по справі 12/353

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

12/353

  ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6, тел. 278-43-43

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 06 липня 2010 року           16:15           № 12/353

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., при секретарі Бистрик О.С., за участю представника відповідача –Рудики А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом           Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до                              Державного підприємства «Центр державного земельного при Державному комітеті України по земельних ресурсах»

про                              стягнення адміністративно-господарських санкцій  та пені у сумі 15784,55 грн.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України в судовому засіданні 6 липня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 12 липня 2010 року.

В С Т А Н О В И В:

          Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Центр державного земельного при Державному комітеті України по земельних ресурсах»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 15784 грн. 55 коп. за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2006 році.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 № 875-ХII Сумська регіональна філія ДП «Центр державного земельного при Державному комітеті України по земельних ресурсах»(далі –філія відповідача), яка не є юридичною особою, а є лише регіональною філією відповідача у 2006 році мала створити робочі місця для працевлаштування 8 інвалідів, проте філією було створено 6 відповідних робочих місць. Отже, філією відповідача не було створено 2 робочих місця для інвалідів й відповідно не працевлаштовано, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 15070,22 грн. Зазначена сума підлягала сплаті відповідачем на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, однак у визначений законом термін цього зроблено не було, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути вказану суму у примусовому порядку разом із нарахованою пенею за порушення терміну сплати санкцій у розмірі 714,33 грн.

Позивач у судове засідання не з'явився, проте подав клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника і просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що Сумською регіональною філією ДП «Центр державного земельного при Державному комітеті України по земельних ресурсах»у 2006 р. було  забезпечено необхідну кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів, проте інваліди до них з метою працевлаштування у достатній кількості не направлялись. Крім того, філія відповідача не відмовляла тим інвалідам, які були направлені державною службою зайнятості. Отже, відповідач стверджував, що здійснив усі можливі дії по працевлаштуванню інвалідів, а тому має бути звільнений від застосування до нього адміністративно-господарських санкцій по причині відсутності вини.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 21 березня 1991 року

№ 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»в редакції від 28.12.2007 р., яка діяла на момент спірних правовідносин (далі –Закон № 875-ХІІ).

Частиною 1 статті 4 зазначеного Закону передбачено, що діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Згідно зі ст. 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.

Пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Матеріалами справи підтверджено, що у 2006 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у філії відповідача становила 188 чоловік, розмір середньої річної заробітної плати у філії відповідача становив 7535 грн. 11 коп.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік за формою № 10-ПІ протягом 2006 року на філії відповідача було працевлаштовано 6 інвалідів. Норматив робочих місць, які підлягають створенню  відповідачем відповідно до вимог Закону, склав 8 місць.

Відповідно ст. 19 до Закону України «Про зайнятість населення»від 1 березня 1991 року № 803-XII державна служба зайнятості має право, зокрема, направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Стаття 20 зазначеного Закону передбачає, що підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості на основі інформування працівників про наявність вакантних робочих місць (посад), у тому числі з неповним робочим часом.

Форма звітності № 3-ПН щодо наявності вакансій затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 р. за № 1534/11814.

Протягом 2006 року філія відповідача інформувала Сумський міський центр зайнятості шляхом подання звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН, в яких у тому числі були визначені 2 вакансії, призначені для інвалідів, про, що свідчить лист Сумського центру зайнятості від 14.04.2008 р. №04-16/1120 та копії вказаних звітів, які долучені до матеріалів справи.

Також, на підтвердження створення робочих місць для інвалідів відповідачем додана до матеріалів справи завірена належним чином копія наказу філії відповідача від 08.01.2004 р. № 9/1 згідно якого на філії відповідача створено 8 робочих місць для працевлаштування інвалідів  відповідно до нормативу передбаченому Законом № 875-ХІІ.

Відповідно до п. 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1434, Фонд відповідно до покладених на нього завдань сприяє створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, професійному навчанню непрацюючих інвалідів, а також їх професійній підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV (далі –Закон № 2961-IV) індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Частиною третьою статті 23 зазначеного Закону визначено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, роботодавцями.

Відповідно до пунктів 5, 8 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2007 р. № 757,  індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК за його участю.

З огляду на викладене, створення роботодавцями для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда.

Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено обов'язок підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Частинами 3 та 4 статті 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Пунктом 4.4 Рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 р. № 07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування»передбачено, що при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Зважаючи на всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, що відповідач вжив усіх необхідних заходів для недопущення правопорушення щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та виконав усі покладені законодавством на нього обов'язки, а тому його вина відсутня.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення адміністративно-господарських (штрафних) санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та пені не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 69, 70, 71 та 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства.  

Суддя                                                                                                А.С. Мазур