Рішення

від 26.05.2025 по справі 380/2530/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2025 рокусправа № 380/2530/24Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в місті Львова адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (далі ВМКЦ ЗР, відповідач) з такими вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність ВМКЦ ЗР щодо непроведення з ОСОБА_1 за період з 19.03.2021 по 25.11.2023 своєчасного повного фактичного розрахунку при звільненні із військової служби;

- зобов`язати ВМКЦ ЗР виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, яка виразилась у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення, в сумі 82370,85 грн.

Суд ухвалою від 13.03.2024 повернув позовну заяву ОСОБА_1 до ВМКЦ ЗР особі, яка її подала (представниці/адвокатці Басюр Л.М.) у зв`язку із невиконанням вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2024 у справі №380/2530/24 суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, скасував ухвалу від 13.03.2024 у справі № 380/2530/24 та направив справу для продовження розгляду. Матеріали адміністративної справи № 380/2530/24 надійшли на адресу Львівського окружного адміністративного суду. Після усунення недоліків оформлення позовної заяви суд ухвалою від 04.10.2024 відкрив провадження у справі та виріши розглядати таку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, повідомляє, що звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу ВМКЦ ЗР 19.03.2021. На момент виключення із списків особового складу із ОСОБА_1 не проведений повний розрахунок при звільненні, оскільки позивачу не було виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 82370,85 грн.; ці кошти відповідач виплатив лише 25.11.2023 на виконання рішення суду. Позивач стверджує, що період з 19.03.2021 по 25.11.2023 є періодом затримки розрахунку при звільненні з роботи, просить суд стягнути з відповідача, на підставі ст. 117 КЗпП, середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що становить за підрахунками позивача 82370,85 грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов; стверджує, що на момент звільнення позивача з військової служби заборгованості по грошовому забезпеченню та спору щодо невиплачених сум між сторонами не було. Вважає, що норми статті 117 КЗпП України не застосовуються до спірних правовідносин, що виникли на стадії виконання судового рішення про присудження певних виплат.

Позивач подав відповідь на відзив, де навів аргументи на спростування позиції відповідача.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

ОСОБА_1 проходив військову службу у ВМКЦ ЗР, на підставі наказу начальника (по стройовій частині) № 53 від 19.03.2021 виключений з 20.03.2021 із списків особового складу Центру та всіх видів забезпечення (а.с. 60).

Рішенням від 26.09.2022 у справі №380/5642/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, суд:

- визнав протиправними дії ВМКЦ щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2016 року як базового місяця;

- зобов`язав ВМКЦ ЗР нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць) із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

ВМКЦ ЗР на виконання рішення суду у справі №380/5642/22 нарахував ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018 в сумі 82370,85 грн., кошти в цій сумі надійшли на банківський рахунок позивача 25.11.2023 (виписка з карткового рахунку, платіжна інструкція № 2308; а.с. 62, 66).

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами та мотивами щодо їх застосування до спірних правовідносин:

За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом у редакції до/після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Для вирішення питання про норми права, що регулюють спірні правовідносини, слід відповісти на низку питань:

- чи слід застосовувати до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП?

- якщо так то у якій редакції (до/після 19.07.2022)?;

- чи слід застосовувати принципи розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, якщо так то у який спосіб?

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/123601658) у справі №440/6856/22 сформував такі висновки:

«41. Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

42. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

43. Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22.

44. Судова палата звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

45. У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

46. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 29.12.2020 - дата звільнення позивача.

47. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

48. Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

49. Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 30.12.2020 до 20.07.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

50. Період з 30.12.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

51. Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

52. Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду переходить до вирішення питання, яке і зумовило передачу цієї справи на її розгляд, щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX. […]

57. Відповідаючи на питання, що потребує вирішення Судом у цій справі, судова палата виходить із такого.

58. Насамперед, судова палата вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005.

59. У зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, судова палата вважає, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.

60. Також судова палата зауважує, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

61. У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

62. Також під час розгляду справи № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду враховувала, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне в повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

63. Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.

64. Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

65. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

66. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

67. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

68. Зважаючи на наведене, судова палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX. […]

72. З огляду на наведе судова палата, повертаючись до обставин цієї справи, нагадує, що суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин, які виникли за редакції статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV та тривали після змін, внесених Законом № 2352-IX, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

73. Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.».

Отже, судова палата КАС ВС дійшла таких висновків щодо застосування статті 117 КЗпП України до правовідносин щодо нарахування та виплати середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні:

1) у випадку існування триваючих правовідносин, коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакції статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їхнього внесення, спірний період слід умовно поділяти на 2 частини: (1) до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і (2) після цього;

2) до правовідносин, які виникли у період до 19.07.2022 року, слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у редакції, що діяла до внесення змін, тобто без обмеження будь-яким строком виплати, із застосуванням принципу співмірності;

3) до правовідносин, які виникли після 19.07.2022 року, слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у чинній редакції, що діє після внесення змін, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності.

Враховуючи наведені вище висновки касаційного суду щодо обрання релевантних норм права та їх застосування до спірних правовідносин суд дійшов таких висновків:

- аргумент відповідача про незастосовність до спірних правовідносин норм статті 117 КЗпП є помилковим та суперечить усталеним та незмінним впродовж багатьох років висновкам касаційного суду (згадані в цьому рішенні вище), котрі в силу положень ст.ст. 2, 14, 242, 370 КАС України та частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень («Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права») є обов`язковими для відповідача та враховуються судом при прийнятті рішення;

- оскільки позивач 20.03.2021 року виключений зі списків особового складу Центру та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби, то відповідно до статті 116 КЗпП відповідач був зобов`язаний до цього дня провести повний розрахунок з військовослужбовцем. Отже, спірні правовідносини виникли 20.03.2021, в день звільнення позивача з військової служби;

- спірні правовідносини за період із 20.03.2021 по 18.07.2022 включно регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла до набрання чинності закону Законом №2352-ІХ, тобто до 19.07.2022 року (у редакції чинній на момент їх виникнення);

- спірні правовідносини за період із 19.07.2022 по 25.11.2023 регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції, після внесення змін Законом № 2352-ІХ, тобто після 19.07.2022 року.

Попри помилку позивача щодо обґрунтування правових підстав позову суд на підставі частини другої статті 9 КАС України для ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача виходить за межі позовних вимог та вирішує спір, умовно розділяє спірний період 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України в редакціях, що діяли до та після набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ.

ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 20.03.2021, станом на цей день відповідач протиправно не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 82370,85 грн. (ця обставина встановлена рішенням суду між тими ж сторонами, що набрало законної сили, та відповідно до статті 78 КАС України не підлягає доказуванню).

Індексація грошового забезпечення охоплюються поняттям «всіх сум, що належать працівнику при звільненні» в розумінні статті 116 КЗпП, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача компенсації за затримку розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.

Враховуючи релевантну практику Верховного Суду спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.

1. Так, щодо періоду до 19.07.2022 року, то період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення до 19.07.2022 розрахунку (з 21.03.2021 по 18.07.2022) та становить 485 календарних днів.

Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця розмір грошового забезпечення позивача за два повні місяці перед звільненням становив: за січень 2021 26581,56 грн., за лютий 2021 року 26679,17 грн., усього 53260,73 грн.; при ділення цієї суми на 59 днів середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить 902,72 грн. Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 437819,20 грн. (902,72 *485).

Порівнюючи розміри несвоєчасно виплачених позивачу сум (82370,85 грн.) з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку (437819,20 грн.) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними.

Тому, при обчисленні розміру середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період до 19.07.2022 суд враховує норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022.

При вирішенні питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, керується такими мотивами: оскільки обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку року за час затримки розрахунку до 19.07.2022 є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.

Таким чином, обчислюючи середній заробіток за період до 19.07.2022, період затримки виплати із 21.03.2021 по 18.07.2022 становить 485 календарних днів. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 21.03.2021 становила 27,4 % річних. Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 29989,76 грн. (82370,85 (сума індексації) *27,4% / 365 * 485). Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 19.07.2022 року становить 29989,76 грн. Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

2. Щодо періоду після 19.07.2022 року, то період затримки розрахунку при звільненні із 19.07.2022 по 25.11.2023 (дату остаточного розрахунку) становить 495 календарних днів.

За цей період спірні правовідносини щодо нарахування середнього заробітку за час невиплати спірних сум грошового забезпечення регулюються статтею 117 КЗпП в редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців. Отже, період затримки розрахунку при звільненні для цілей обчислення суми компенсації в цьому спорі становить шість місяців.

Середньомісячний заробіток позивача за два повні місяці перед звільненням становить 26630,37 грн. (53260,73/2). Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП (в редакції Закону № 2352-ІХ) правил середній заробіток за шість місяців затримки виплати належних при звільненні з роботи сум становить 159782,22 грн. (26630,37 *6). Загальна сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, починаючи з першого дня після звільнення до дати остаточного розрахунку становить 189771,98 грн. (29989,76 грн. + 159782,22 грн.).

Враховуючи при вирішенні цього спору висновки щодо обрання та застосування норм права, висловлені касаційним адміністративним судом у складі судової палати, суд визнає позовні вимоги ОСОБА_1 щодо спонукання ЗКМЦ ЗР до виплати на користь позивача 82370,85 грн. такими, що підлягають до задоволення. Суд, керуючись ст.ст. 9, 245 визначає ефективним способом захисту прав позивача стягнення з відповідача відповідної суми коштів, а не спонукання відповідача їх виплатити.

Суд не здійснює розподіл судових витрат відповідно до норм статті 132 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі закону, а сторони не надали суду доказів понесення інших видів судових витрат.

Керуючись ст.ст.9,19-20,22,25-26,90,139,229,241-246,250,251,255,295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, що полягає в ухиленні від нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (79010, місто Львів, вул. Личаківська, буд. 26; ідентифікаційний код 08160677) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 82370 (вісімдесят дві тисячі триста сімдесят) гривень 85 коп.

Судові витати не розподіляти.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення до суду апеляційної інстанції. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяМоскаль Ростислав Миколайович