Ухвала від 27.05.2025 по справі 912/3563/19

УХВАЛА

27 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 912/3563/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

розглянувши заяву Руссо Тетяни Вікторівни про відвід від розгляду справи №912/3563/19 судді Верховного Суду Бенедисюка І.М.

за касаційною скаргою Руссо Тетяни Вікторівни (далі - Руссо Т.В., скаржниця, заявниця)

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2024

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2025

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркхолдер»

до Фізичної особи - підприємця Руссо Тетяни Вікторівни

про стягнення 120 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Руссо Т.В. 23.05.2025 через Електронний суд звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі №912/3563/19, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №912/3563/19 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.

До Верховного Суду 26.05.2025 від Руссо Т.В. надійшла заява про відвід судді, у якій просить відвести від розгляду справи №912/3563/19 суддю Верховного Суду Бенедисюка І.М. з посиланням на пункт 5 частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.05.2025 №32.2-01/932 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №912/3563/19 у зв`язку відпусткою судді Власова Ю.Л.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №912/3563/19 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Колос .І.Б.

Обґрунтовуючи подану заяву, заявниця зазначає, що:

Предметом касаційного перегляду у справі №912/3563/19 є рішення національних судів за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркхолдер» (далі - ТОВ «Маркхолдер») до Фізичної особи підприємця Руссо Тетяни Вікторівни (далі - ФОП Руссо Т.В.) про стягнення 120 000 грн. Справа №912/3563/19 знаходиться у Верховному Суді у складі колегії суддів Малашенкової Т.М., Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.;

Верховним Судом у складі колегії суддів Бенедисюка І.М., Булгакової І.В., Ємця А.А. в касаційному порядку розглянуто справу №912/164/20 за позовом АТ «Цефей» до ФОП Руссо Т.В., за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - ТОВ «Маркхолдер», на стороні відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про заборону використання позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », про що винесено постанову від 27.02.2024. Отже, заявниця зазначає, що залучений до розгляду справи №912/3563/19 суддя Бенедисюк І.М. також був залучений до розгляду справи №912/164/20;

рішеннями національних судів, зокрема, постановою Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №912/164/20 заборонено ФОП Руссо Т.В. використовувати будь-які шрифти та алфавіти у позначенні «УКРЗОЛОТО», що є схожим настільки, що його можна сплутати із зареєстрованим знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України №124382 від 25.06.2010, шляхом нанесення такого позначення на вивіски та їх розміщення під час пропонування для продажу та/або продажу продукції 14 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків;

національними судами у справі №912/3563/19 обставини, встановлені у справі №912/164/20 визнані приюдиційними;

у справі №912/164/20 національні суди винесли рішення, зокрема, постанову Верховного Суду від 27.02.2024 про право вимоги (кредитор) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета пору: на стороні позивача - ТОВ «Маркхолдер» в питанні матеріально-правових відносин між ТОВ «Маркхолдер» та ФОП Руссо Т.В. відносно відшкодування збитків за незаконне використання позначення «УКРЗОЛОТО» в 2019- 2020 (справа №912/3563/20). Процесуальний статус ТОВ «Маркхолдер» у справі №912/164/20 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача, а не позивач протилежного не доводить;

за змістом постанови Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №912/164/20 вбачається, що при вирішенні питання про зупинення провадження у справі до вирішення справи №912/3563/19 надавалася оцінка пов`язаності підстав позовів у справі №912/164/20 та у справі №912/3563/19;

у справі №912/164/20 суддя Бенедисюк І.М. виніс рішення про право вимоги (кредитор) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - ТОВ «Маркхолдер» в питанні матеріально-правових відносин між ТОВ «Маркхолдер» та ФОП Руссо Т.В. відносно відшкодування збитків за незаконне використання позначення «УКРЗОЛОТО» в 2019- 2020 (справа №912/3563/19) та при вирішенні питання про зупинення провадження у справі до вирішення справи №912/3563/19 надавали оцінку пов`язаності підстав позовів у справі №912/164/20 та у справі №912/3563/19, що на думку заявниці, викликає обґрунтовані сумніви в неупередженості та об`єктивності такого судді.

Заявниця також посилалася на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Розглянувши заяву Руссо Т.В. про відвід судді Верховного Суду Бенедисюка І.М. у справі №912/3563/19 Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені в ній, є необґрунтованими з огляду на таке.

Положеннями частин першої та другої статті 39 ГПК України передбачено, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

Відтак, Суд під час розгляду заяви про відвід, ураховуючи положення статті 39 ГПК України виходить з того, що питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Суд виходить з того, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Вимогами змісту статей 35, 36 ГПК України визначено підстави для відводу, (самовідводу) судді.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік обставин, зазначених у пункті 5 частини першої статті 35 ГПК України, чинним законодавством не визначено і тому вирішення питання про визнання певних обставин тими обставинами, про які йдеться в наведеній вище нормі цього Кодексу, належить саме до повноважень Верховного Суду.

Приписами частин другої, третьої статті 38 ГПК України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, зокрема, судді може бути заявлено відвід учасниками справи; відвід повинен бути вмотивованим.

Верховний Суд застосовує Конвенцію та рішення ЄСПЛ у цій справі як джерело права з огляду на частину першу статті 3, частин першої, другої, четвертої статті 11 ГПК України, статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Стаття 6 Конвенція вимагає, аби кожен суд, до якого вона застосовується, був «безстороннім».

Отже, за усталеною практикою ЄСПЛ безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності.

Зазвичай безсторонність визначається як відсутність упередження або наперед складеної думки і може оцінюватись у різний спосіб ( рішення ЄСПЛ «Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ, § 118; «Мікаллеф проти Мальти» (Micallef v. Malta) [ВП], § 93).

ЄСПЛ у своїй практиці визначив критерії оцінки безсторонності та розрізняє:

i) суб`єктивний, тобто спробу встановити переконання або особистий інтерес певного судді у даній справі;

ii) об`єктивний, тобто встановити, чи суддя надав достатні гарантії, які виключали б будь-які правомірні сумніви з цього приводу («Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ, § 118; «Пірсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium), § 30; «Грівз проти Сполученого Королівства» (Grieves v. the United Kingdom) [ВП], § 69; «Моріс проти Франції» (Morice v. France) [ВП], § 73).

Відтак, наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна встановлюватися згідно з суб`єктивним та об`єктивним критеріями.

У рамках суб`єктивного критерію ЄСПЛ завжди вважав, що особиста неупередженість судді є презумпцією, доки не буде доведено протилежне (рішення ЄСПЛ у справі «Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ, рішення ЄСПЛ § 119; «Хаушільдт проти Данії» (Hauschildt v. Denmark), § 47).

Межа між цими двома критеріями не є герметичною, оскільки не лише сама поведінка судді може, з точки зору зовнішнього спостерігача, породити об`єктивно виправдні сумніви у його неупередженості (об`єктивний підхід), але й може свідчити про його особисте переконання (суб`єктивний підхід). Тому застосування одного з цих критеріїв, або ж обох, залежатиме від конкретних обставин, пов`язаних із спірною поведінкою (рішення ЄСПЛ «Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus) [ВП], §§ 119 і 121 заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ).

Щодо виду необхідних доказів, то, наприклад, ЄСПЛ намагався перевірити обґрунтованість тверджень про те, що суддя виявляв будь-яку ворожість або, керуючись особистими мотивами, добився того, що справа була призначена саме йому (рішення ЄСПЛ у справі «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), § 25).

Хоча іноді важко навести докази на спростування презумпції особистої безсторонності судді, проте вимога об`єктивної безсторонності надає додаткову важливу гарантію. Суд визнає складність встановлення порушення статті 6, спричинене особистою упередженістю, і тому у переважній більшості випадків застосовує об`єктивний підхід (рішення ЄСПЛ у справі «Кіпріану проти Кіпру» (Kyprianou v. Cyprus) [ВП] заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ, § 119; «Моріс проти Франції» (Morice v. France) [ВП], § 75).

Суд зважує на те, що у цьому аспекті навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішенняу справі «Де Куббер проти Бельгії», від 26.10.1984, Series А, N 86).

З аналізу пункту 5 частини першої статті 35 ГПК України та статті 6 Конвенції суд висновує, що не встановлюється вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність та упередженість судді, однак зазначає, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді за пунктом 5 частини першої статті 35 ГПК України.

Верховний Суд наголошує, що істинність твердження про упередженість та / чи небезсторонність судді має бути доведена за вказаною обставиною саме заявницею з огляду на приписи частини четвертої статті 38 ГПК України, адже суб`єктивний критерій вимагає оцінки реальних та фактичних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.

Відтак, не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.

Верховний Суд відзначає, що частина четверта статті 35 ГПК України містить імперативний припис.

Так, частиною четвертою статті 35 ГПК України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Розглядаючи доводи заяви, з огляду на їх характер, Суд, ураховуючи, приписи пункту 5 частини першої статті 35 ГПУ України та частину четверту статті 35 ГПК України у контексті поданої заяви про відвід доходить висновку, що (1) фактично викладені доводи у заяві про відвід зводяться до незгоди з процесуальним судовим рішенням у справі №912/164/20, до складу якого входив суддя Верховного Суду Бенедисюк І.М. та виніс рішення про право вимоги (кредитор) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - ТОВ «Маркхолдер» в питанні матеріально-правових відносин між ТОВ «Маркхолдер» та ФОП Руссо Т.В. щодо відшкодування збитків за незаконне використання позначення «УКРЗОЛОТО» в 2019- 2020 (справа №912/3563/19) та при вирішенні питання про зупинення провадження у справі до вирішення справи №912/3563/19 надавав оцінку пов`язаності підстав позовів у справі №912/164/20 та у справі №912/3563/19 та (2) зводиться до припущень заявниці про те, що зазначене викликає обґрунтовані сумніви в неупередженості та об`єктивності такого судді.

Верховний Суд виходить з імперативного припису частини четвертої статті 35 ГПК України та того, що висновки або позиції судді, висловлені у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, адже підґрунтям здійснення правосуддя є тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи. В протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших таких справ у подальшому.

Метою відводу є гарантування безсторонності суду, в тому числі для запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Верховний Суд, зважаючи на те, що особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного, а заявником не надано жодних доказів, які б підтверджували, що суддя Верховного Суду Бенедисюк І.М. прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, або / та / чи існують переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо його безсторонності або / та / чи існування наявності фактів, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судді, адже незгода учасника справи з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в цій чи / та інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, участь судді у іншій справі не може бути підставою для відводу та не є і не може викликати сумніви щодо безсторонності та неупередженості судді / суддів, і не свідчать, що у цьому контексті за цими доводами та обставинами, є питанням довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі, а також для того щоб за суб`єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача виникли сумніви у неупередженості судді.

Виходячи з викладеного, Суд зазначає, що доводи заявниці щодо необхідності відводу судді Верховного Суду Бенедисюка І.М. є доводами саме з підстав незгоди з судовим рішенням у справі №912/164/20 та суб`єктивним припущеннями.

Отже, доводи заявниці є такими, що не узгоджуються із наведеними вище нормами законодавства щодо наявності підстав для відводу, не підтверджені належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, ґрунтуються на припущеннях та суб`єктивних міркуваннях, які не містять об`єктивно обґрунтованих посилань на дійсні обставини, які б викликали сумнів у об`єктивності або неупередженості судді і які б могли бути перевіреними; та / чи / або на переконливі факти, які б могли викликати сумнів у їх об`єктивності і неупередженості, а відтак, з огляду на частину четверту статті 35 ГПК України не можуть бути підставою для його відводу в розумінні статей 35, 36 ГПК України.

Таким чином, сама по собі позиція учасниці справи, що суддя Верховного Суду Бенедисюк І.М. розглядав справу №912/164/20 і виніс рішення про право вимоги (кредитор) третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача - ТОВ «Маркхолдер» в питанні матеріально-правових відносин між ТОВ «Маркхолдер» та ФОП Руссо Т.В. щодо відшкодування збитків за незаконне використання позначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в 2019- 2020 (справа №912/3563/19) та при вирішенні питання про зупинення провадження у справі до вирішення справи №912/3563/19 надавав оцінку пов`язаності підстав позовів у справі №912/164/20 та у справі №912/3563/19, є незгодою учасниці справи з процесуальним рішенням та зводиться до припущень заявниці про те, що має місце обставина, яка викликає обґрунтовані сумніви у неупередженості та об`єктивності судді, і не свідчать про упередженість, необ`єктивність чи заінтересованість і не є підставою для відводу судді Верховного Суду Бенедисюка І.М. відповідно до наведених норм ГПК України.

Покликання заявниці на практику ЄСПЛ Суд відхиляє, як нерелевантні. Адже не свідчать про обґрунтованість тверджень, які б надавали підстави вважати, що суддя виявляв будь-яку ворожість або керуючись особистими мотивами добивався того, щоб справа була призначена саме на нього. При цьому Суд враховує презумпцію особистої безсторонності судді за сталою практикою ЄСПЛ щодо безсторонності судді.

Отже, доводи, наведені у заяві про відвід судді, не можуть бути віднесені до обставин, які викликають сумнів щодо неупередженості або об`єктивності судді Верховного Суду Бенедисюка І.М. у розгляді цієї справи, а також не містять обґрунтованого посилання на підстави, передбачені статтею 35 ГПК України, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про відвід судді.

За змістом частин 1- 3 статті 39 ГПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною 1 статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

Оскільки Верховний Суд вважає подану заяву необґрунтованою, питання про відвід судді має бути вирішено суддею, визначеним у порядку частини 1 статті 32 ГПК України.

Керуючись статтями 35, 38, 39, 234, 314 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Визнати доводи, викладені у заяві Руссо Тетяни Вікторівни про відвід від розгляду справи №912/3563/19 судді Верховного Суду Бенедисюка І.М. у справі №912/3563/19 необґрунтованими.

2. Заяву про відвід від розгляду справи №912/3563/19 судді Верховного Суду Бенедисюка І.М разом з матеріалами касаційної скарги Руссо Тетяни Вікторівни на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 27.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі №912/3563/19 передати на авторозподіл для визначення судді з розгляду заяви про відвід судді Бенедисюка І.М. у справі №912/3563/19.

Ухвала набирає сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос