Ухвала від 27.05.2025 по справі 2-225/2009

Справа № 2-225/2009

Провадження № 4-с/539/14/2025

У Х В А Л А

іменем України

27 травня 2025 року м. Лубни

Суддя Лубенського міськрайонного суду Полтавської області Бєссонова Т.Д., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця, -

встановив:

21.05.2025 поштою до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області надіслана скарга ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця.

У поданій скарзі ОСОБА_1 просить суд: поновити строк для подання скарги, зобов`язати начальника Лубенського відділу ДВС Ольгу Дацій скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , вчиненого на підставі постанови ВП №44405311 виданий 09.12.2014 року, реєстраційний номер обтяження 8043118.

Подану скаргу обґрунтовує тим, що під час підготовки до продажу нерухомого майна скаржнику стало відомо про наявність арешту, який накладено на усе її нерухоме майно.

Після отримання витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було з`ясовано, що підставою для обтяження була постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП №44405311 виданий 09.12.2014 року, видавник: ВДВС Лубенського МРУЮ.

Перевіркою за АСВП ніякого виконавчого провадження за №44405311 не знайдено. У зв`язку із цим до Лубенського відділу ДВС було направлено відповідний запит.

У відповідь на вказаний запит було з`ясовано, що рішення суду №2-225/2009 (Лубенського міськрайонного суду Полтавської області), на підставі якого було відкрите виконавче провадження №44405311, стосувалось стягнення зі скаржника на користь ПАТ «Райфайзен банк Аваль» (AT «Райфайзен Банк») грошових коштів, однак після закінчення виконавчого провадження №44405311 з 15.03.2015 року вказане рішення суду щодо скаржника примусово не виконується. Крім того, вказано, що матеріали виконавчого провадження №44405311 знищені, а відтак копії цих матеріалів представнику скаржника не надіслані.

Рішення суду в примусовому порядку не виконується, а тому застосування арешту майна скаржника не має ніякого сенсу, а лише створює йому перешкоди для здійснення своїх прав власника.

04.04.2025 року представником скаржника надіслано до вказаного органу ДВС заяву про скасування вказаного арешту.

27.04.2025 року представником скаржника отримано відповідь від Лубенського відділу ДВС. Згідно даної відповіді в рамках виконавчого провадження №44405311 було накладено арешт на все майно боржника. 18.03.2015 року виконавчий документ було повернуто стягувачу згідно п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», однак дана причина не передбачала припинення всіх примусових заходів (зокрема, арешту нерухомого майна).

Саме 27.04.2025 року вважає днем, коли скаржник дізналася про порушення її прав щодо неможливості зняти арешт з її майна.

28.04.2025 року була подана скарга до суду про зобов`язання посадових осіб заінтересованої особи щодо скасування вказаного вище арешту, однак ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08.05.2025 року, справа №539/2196/25, скарга була повернута скаржнику без розгляду.

На момент подачі даної скарги строки, передбачені ст. 449 ЦПК України, спливли, однак, на думку скаржника, підлягають поновленню судом, оскільки перша скарга була подана вчасно без затримок.

Після повернення виконавчого документу стягувач повторно виконавчий документ для примусового виконання до органу ДВС не подавав, інших виконавчих проваджень для виконання вказаного рішення суду більше не відкривалось за заявою стягувача.

Скаржник вважає, що стягувач втратив інтерес щодо виконання рішення суду, пропустив строки для повторного звернення із заявою про відкриття виконавчого провадження (як відомо, строк пред`явлення виконавчого документу - 3 роки, які, очевидно з 15.03.2015 року вже спливли).

Вважає, що накладений арешт на все майно боржника фактично не виконує свою функцію - забезпечення реального виконання рішення суду, оскільки таке рішення суду не може бути примусово виконано з вини самого стягувача, який пропустив встановлені строки для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Перевіривши подану скаргу на дотримання строків звернення до суду, а також дослідивши викладені у ній обставини та додані до неї письмові документи суд вважає, що в задоволенні клопотання про поновлення пропущених строків для подання скарги до суду слід відмовити, а подану скаргу залишити без розгляду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Статтею 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

У частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово вказував, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року в справі №439/1493/15-ц (провадження № 61-7804св19) зроблено висновок щодо застосування статті 449 ЦПК України та вказано, що «такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно із скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи».

Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

В частині другій статті 449 ЦПК України передбачено, що пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.

Із змісту наведених правових норм убачається, що підставою для поновлення строку для подання скарги є факт пропуску заявником такого строку з поважних причин.

Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для заявника подати у встановлений законом строк скаргу до суду. Це також ті обставини, що вказують на безпосереднє унеможливлення або ускладнення можливості вчинення процесуальних дій у визначених законом строк, що виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк.

Крім того, поважність причин пропущеного строку для подання скарги пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника.

Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст. 89 ЦПК України дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя і, зокрема гарантується тим, що суд має бути не заформалізованим, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява №39199/98, п. 62), «Воловік проти України» від 6 грудня 2007 року, заява №15123/03.

У Рішенні в справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява №23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). 23. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).

В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №755/8494/16ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява №3236/03).

В постанові Великої палати Верховного суду від 03 жовтня 2018 року у справі №320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.

Зі змісту поданої скарги встановлено, що скаржник обґрунтовує поважність пропуску строку для подання скарги тим, що вона про арешт нерухомого майна дізналась з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП №44405311 виданий 09.12.2014 року, видавник: ВДВС Лубенського МРУЮ.

Однак, до скарги приєднує лише частину даного Витягу, а саме сторінку 2 (з 4 сторінок витягу), і з даного додатку не можливо встановити на яку дату сформовано витяг.

Крім того вказує, що 27.04.2025 року представник скаржника отримав відповідь від Лубенського відділу ДВС з якої вбачається, що в рамках виконавчого провадження № 44405311 винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 , 18.03.2015 року виконавчий документ було повернуто стягувачу. Саме дату 27.04.2025 року скаржник вважає днем коли вона дізналася про порушення її прав.

Разом з тим, до матеріалів скарги додані запит представника скаржника ОСОБА_2 про надання інформації та копій документів від 18.10.2024 року та відповідь від 23.10.2024 року начальника Лубенського відділу ДВС у Лубенському районі Полтавської області на вищевказаний запит.

З даних документів вбачається, що представник скаржника 18.10.2024 року був обізнаний про порушення прав ОСОБА_1 .

Однак, клопотання про поновлення пропущеного строку з 18.10.2024 року скарга не містить.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року по справі № 761/38464/20 (провадження № 61-7465св22) зазначено, що «перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод».

Суд вважає, що початком перебігу строку на оскарження бездіяльності державного виконавця є 18.10.2024 року (дата звернення представника скаржника до Лубенського ВДВС), оскільки саме з цієї дати скаржнику було відомо про порушення її прав, відтак, звернувшись зі скаргою 28.04.2025 (дата звернення до суду з першою скаргою) та 21.05.2025 року ОСОБА_1 пропустила десятиденний строк для подачі вказаної скарги, передбачений статтею 449 ЦПК України.

Таким чином, беручи до уваги, що ОСОБА_1 не заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку, що обчислюється з 18.10.2024 року, не доведено належними та достатніми доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав у поновленні скаржнику строку для подачі скарги.

Відповідно ч. 2 ст. 449 ЦПК України у разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

За таких обставин, зважаючи на те, що скарга подана скаржником після закінчення процесуального строку встановленого законом і судом відмовлено в поновленні такого строку з огляду на відсутність поважних причин такого пропуску, суд приходить до висновку про залишення скарги без розгляду.

Керуючись ст.ст. 447 - 449 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання скарги на бездіяльність державного виконавця - відмовити.

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Т.Д. Бєссонова