Постанова

від 05.06.2025 по справі 910/12016/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2025 р. Справа№ 910/12016/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 1»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025

у справі № 910/12016/24 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 1»

до 1)Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомийка на Печерську»

про визнання правочину недійсним,

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 1» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «КИЇВПАРКТРАНССЕРВІС» (далі також - Підприємство) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомийка на Печерську» (далі також - ТОВ «Автомийка на Печерську») про визнання правочину недійсним. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що діяльність відповідачів на майданчику для паркування, який розміщений за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40, порушує права співвласників багатоквартирного будинку №17, управителем якого є позивач, а саме створює перешкоди у користуванні спільним майном та порушує право на земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/12016/24 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), статей 78, 79-1, 116, 120, 122 Земельного кодексу України (далі також - ЗК України), а також встановленими судом обставинами недоведення позивачем наявності порушення цивільного права оскаржуваним ним договором №ДНП-2024-09/09 від 26.09.2024.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 1» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Товариство посилається на неправильне застосування судом матеріального та порушення норм процесуального права. Так, Товариство наполягає на порушенні оспорюваним договором його охоронюваного законом інтересу щодо використання цієї ж земельної ділянки як частини земельної ділянки, на якій розташовано багатоквартирний будинок і його прибудинкова територія. Наполягає, що в силу вимог ст. 42 ЗК України, ст. 382 ЦК України, п. 6 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», виключне право на отримання у власність чи постійне користування земельної ділянки комунальної власності, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, будівлі та споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку й розташовані на прибудинковій території, належить співвласникам багатоквартирного будинку.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що спірний майданчик для паркування розташовано на трьох земельних ділянках, а саме: 1) на земельній ділянці, яка залишилась незабудованою після закінчення будівництва і введення в експлуатацію багатоквартирного будинку №17 по вул. Ковпака в місті Києві (є частиною прибудинкової території); 2) на земельній ділянці ДП «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» (площею 345 кв.м., код ділянки 79:065:035); 3) на земельній ділянці КП «Київський метрополітен» (адреса: вул. Ковпака 19, площа: 333 кв.м., код ділянки: 79:065:060). Ці обставини підтверджуються схемою прибудинкової території багатоквартирного будинку №17 по вул. Ковпака в м.Києві, витягом з бази даних міського земельного кадастру (реєстр земельних ділянок), інформацією про електронний аукціон BSE001-UA-20240830-63554 з сайту Prozorro, за результатом якого був укладений оспорюваний договір, а також інформацією з веб-сервісу Google Maps.

Крім цього, судом не залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ДП «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» та КП «Київський метрополітен», хоча, на переконання заявника, рішення у справі може вплинути на їх права. Отже, судом першої інстанції не дотримано вимог ч. 2 ст. 50 ГПК України.

Суд також залишив поза увагою наявність судового провадження у справі Київського окружного адміністративного суду №320/57769/24 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення Київської міської ради від 31.08.2021 №2185/2226 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві»», яким викладено у новій редакції Таблицю № 1 до додатка 5 до вищевказаного рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 (в редакції рішення Київської міської ради від 24.12.2020 №22/22), в частині включення у Перелік паркувальних майданчиків, закріплених за КП «Київтранспарксервіс», земельної ділянки в Печерському районі за адресою: вул. Предславинська, 40, загальною площею 625,0 кв.м., кількість машиномісць 25.

За доводами Товариства, оскарження рішення Київської міської ради, на підставі якого укладено оспорюваний договір вказує на наявність підстав для зупинення провадження у справі. Отже, судом першої інстанції не дотримано вимог п.5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Під час розгляду спору, судом першої інстанції не досліджено питання дотримання відповідачами порядку передачі земель державної та комунальної власності в оренду, встановлений чинним Земельним кодексом України.

Безпідставним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до п. 17.3.2. Правил благоустрою міста Києва майданчики для паркування наділені спеціальним статусом та враховуючи спеціальне законодавство, для надання послуг з паркування немає потреби у розробленні проектів відведення цих земельних ділянок. Цей висновок суперечить нормам ст.ст. 79, 79-1, 83, 123 Земельного кодексу України, ст. 15 Закону України «Про державний земельний кадастр» та рішенню Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві».

Також, судом під час розгляду спору не враховано той факт, що земельна ділянка, на якій розташований майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40, не була сформована відповідно до законодавства як об`єкт цивільних прав, оскільки не здійснювалась державна реєстрація, зокрема до Державного земельного кадастру не вносились відомості про кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, опис меж, площа ділянки, її цільове призначення та нормативна грошова оцінка тощо.

Київською міською радою (КМДА) не приймалось рішення про передачу земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40 у власність чи користування КП «Київтранспарксервіс» та ТОВ «Автомийка на Печерську», під розташування на ній майданчика для паркування транспортних засобів.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 1» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 1» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі № 910/12016/24 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

03.04.2025 та 04.04.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 1» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/12016/24 та призначено розгляд апеляційної скарги на 22.05.2025. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 25 квітня 2025 року. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12016/24.

14.04.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Комунального підприємства «КИЇВПАРКТРАНССЕРВІС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Підприємство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин сторін. Підкреслює, що Товариством не доведено обставин порушення оспорюваним договором від 26.09.2024 прав чи охоронюваних законом інтересів, що виключає розгляд спору по суті та є окремою достатньою правовою підставою для відмови у задоволенні позову.

20.05.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у адміністративній справі №320/57769/24 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 розгляд справи відкладено на 05.06.2025 у зв`язку з неявкою в судове засідання представників скаржника та відповідача-2.

05.06.2025 обговоривши в судовому засіданні думку учасників справи щодо заявленого представником апелянта клопотання про зупинення апеляційного провадження, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.

Так, за ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас, як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належить до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною третьою цієї ж статті.

Глава 8 розділу ІІІ ГПК України містить норми, які регулюють залишення позову без розгляду, зупинення і закриття провадження у справі.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків ч. 1 ст. 117 ГПК України), який продовжується з дня поновлення провадження у справі (ч. 2 ст. 117 ГПК України), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі чітко передбачені статтями 227, 228 ГПК України і є вичерпними.

Положення статті 227 ГПК України передбачають обов`язок суду зупинити провадження у справі.

Пункт 5 ч.1 ст. 227 ГПК України визначає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках: об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (п.4 ч. 1 ст. 229 ГПК України).

Досліджуючи необхідність зупинення провадження у справі, колегія суддів виходить з того, що умовами зупинення провадження на підставі п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України є:

- об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі;

- пов`язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення;

- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Водночас, за приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Предметом позову у справі, що розглядається, є визнання недійсним договору від 26.09.2024 № ДНП-2024-09/09. У позові Товариство посилається на недотримання сторонами норм земельного законодавства про відведення земельної ділянки під паркувальним майданчиком при укладенні цього договору. Зокрема, таким, що не відповідає нормам земельного законодавства є і рішення Київської міської ради від 31.08.2021 №2185/2226 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким викладено в новій редакції Таблицю № 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (в редакції рішення Київської міської ради від 24 грудня 2020 року №22/22), в частині включення в Перелік паркувальних майданчиків, закріплених за КП «Київтранспарксервіс», земельної ділянки в Печерському районі за адресою: вул. Предславинська, 40, загальною площею 625,0 кв.м., кількість машиномісць 25.

Саме це рішення Київради оскаржується у справі №320/57769/24.

Водночас, відповідно до ст.1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

За частиною першою ст. 5 цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Статтею 265 КАС України визначені наслідки визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним. Так, за частиною другою цієї статті нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, процесуальним законодавством регламентовано порядок втрати чинності нормативно-правового акту в разі визнання його протиправним, а саме: з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і практика щодо застосування положень частини другої статті 265 КАС України Верховним Судом є сталою.

Так, у постанові від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок: «Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова №662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10.12.2014, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі №826/20084/14».

Тобто, визнання рішення Київської міської ради нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Наполягаючи на необхідності зупинення провадження у справі, заявник не вказує, яким чином ймовірне у майбутньому визнання нечинним адміністративним судом рішення Київської міської ради впливатиме на зміст правовідносин, що виникли та існували між сторонами у цій справі у попередній до втрати чинності цим актом період, обсяг та оцінку конкретних обставин, що мають суттєве значення для справи враховуючи предмет та підстави цього позову.

При цьому, вирішення питання про чинність/нечинність нормативно-правового акту не є підставою для зупинення провадження в господарській справі, адже господарський суд в межах вирішення господарського спору не лише може, але й зобов`язаний самостійно, дотримуючись завдань та принципів господарського судочинства, закріплених у статті 2 ГПК України, в тому числі змагальності та диспозитивності, встановити обставини, які є предметом доказування у ній, застосувати джерела права та розглянути спір у відповідності зі статтями 2 та 11 ГПК України.

Реалізація судом обов`язку зупинити провадження у справі у випадку, передбачених частиною першою статті 227 ГПК України має відбуватись у межах встановленими частиною третьою статті 195 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №320/57769/24.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити.

Представники відповідачів проти апеляційної скарги заперечили, вважають її необґрунтованою та безпідставною, у зв`язку з чим просили судове рішення залишити без змін.

05.06.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 08.09.2024 Комунальне підприємство «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» провело електронний аукціон: В8Е001-иА-20240830-63554, Ідентифікатор 66d1902bfbfle960f408blaf. Номер лота: 19. Організатор аукціону: КП "Київтранспарксервіс". Найменування активів (майна)/права лота (склад лота): право на експлуатацію, утримання та обладнання майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Предславинська, 40, що включає 22 (двадцять два) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 3 (три) спеціальних місця для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують особи з інвалідністю або водії, які перевозять особу з інвалідністю.

Переможцем електронного аукціону став єдиний учасник - Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОМИЙКА НА ПЕЧЕРСЬКУ».

Вищевказані обставини підтверджуються інформацією з сайту Prozorro та протоколом електронного аукціону В8Е001-иА-20240830-63554 (знаходиться за посиланням https://prozorro.sale/auction/BSE001-UA-20240830-63554/).

26.09.2024 КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» (сторона 1) уклало з ТОВ «АВТОМИЙКА НА ПЕЧЕРСЬКУ» (сторона 2) Договір № ДНП-2024-09/09 про надання майданчика для експлуатації, утримання та обладнання від 26.09.2024 (далі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., зареєстровано в реєстрі за № 2086.

Згідно з умовами п. 1.1. Договору, сторона 1 передає за плату, а сторона 2 приймає для експлуатації, утримання та обладнання майданчик для паркування транспортних засобів (далі - майданчик для паркування) за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Предславинська, 40, що включає 22 (двадцять два) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 3 (три) спеціальних місця для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують особи з інвалідністю або водії, які перевозять особу з інвалідністю, для провадження діяльності з паркування транспортних засобів та отримання плати з юридичних та фізичних осіб за надання послуг за користування майданчиками для паркування.

Загальна ціна договору за результатом аукціону становить 900 966,00 грн, в т.ч. ПДВ 150 161,00 грн (п. 6.3. Договору).

Як вказує позивач, ТОВ «Рада 1» зверталось 27.02.2024 та 28.02.2024 до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) із запитами про надання інформації про передачу у власність чи користування земельних ділянок по вул. Предславинській, які межують з прибудинковою територією багатоквартирного будинку по вул. Ковпака, 17 (коди ділянок: 79:065:006, 79:065:007, 79:065:023, 79:065:036, 79:065:050, 79:063:058, 79:065:060).

Згідно з відповідями Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 07.03.2024 № 0570202/1-3162 та від 07.03.2024 № 0570202/1-3166, міська рада не приймала рішення про передачу вищезазначених земельних ділянок у власність або користування.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про зареєстроване право власності, інші речові права, оренди, сервітуту, іпотеки, обтяження тощо, на земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40, що підтверджується інформаційною довідкою № 396970079 від 27.09.2024.

Згідно відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 24.09.2024 № 057-12956 у Міському земельному кадастрі (далі - МЗК) земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40 не зареєстрована та не обліковується. Інформація про формування земельної ділянки на вул. Предславинській, 40 у розумінні статті 79 Земельного кодексу України в Департаменті відсутня.

Звертаючись з позовом, ТОВ «Рада 1» вказує на порушення діяльністю відповідачів на майданчику для паркування, який розміщений за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40, прав співвласників багатоквартирного будинку №17, управителем якого є позивач, а саме створює перешкоди у користуванні спільним майном та порушує право на земельну ділянку. За доводами позивача, несформованість земельної ділянки за адесою: м. Київ, вул. Предславинська, 40 у встановленому законом порядку, а також відсутність факту її державної реєстрації, свідчить про незаконність дій КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» щодо розпорядження, а ТОВ «АВТОМИЙКА НА ПЕЧЕРСЬКУ» - щодо експлуатації майданчика для паркування, розташованого на вказаній земельній ділянці, що в свою чергу свідчить про незаконність Договору № ДНП-2024-09/09 про надання майданчика для експлуатації, утримання та обладнання від 26.09.2024.

Заперечуючи проти позову, відповідачі не погоджуються з порушенням ними прав співвласників багатоквартирного будинку №17, управителем якого є позивач. Сторони звертають увагу, що у будь-якому випадку позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки даний спосіб захисту не відновить порушене право позивача, якщо припустити, що право порушене.

Майданчики для паркування наділені спеціальним статусом та враховуючи спеціальне законодавство, для надання послуг з паркування немає потреби у розробленні проектів відведення цих земельних ділянок. Договір № ДНП-2024-09/09 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування від 26.09.2024 укладений між Підприємством та ТОВ «АВТОМИЙКА НА ПЕЧЕРСЬКУ», повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності при його укладенні, проставлення сторонами підписів на договорі свідчить про волевиявлення сторін, майданчик для паркування, визначений у договорі, експлуатується у відповідності до умов правочину, а отже, договір спрямований на реальне настання правових наслідків.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, встановивши, що оскаржуваний договір не порушує прав позивача, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість, суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Водночас, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першої та третьої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Отже, за змістом статей 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено. Вказана позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 04.06.2020 № 916/1411/19.

За викладеного, ТОВ «Рада 1», звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнання недійсним укладеного відповідачами договору № ДНП-2024-09/09 від 26.09.2024 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, не будучи стороною за цим договором, зобов`язане довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права (законні інтереси), а суд, у свою чергу, повинен перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, заперечення відповідачів, якими вони, в свою чергу, обґрунтовують свою правову позицію, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Так, єдиною підставою позову ТОВ «Рада 1» є те, що згідно з витягом з бази даних міського земельного кадастру дані про передачу у власність чи користування земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40, відсутні.

Разом з цим, відповідно до матеріалів справи, а саме реєстру земельних ділянок, відповіді Департаменту земельних ресурсів №0570202/1-3162 від 07.03.2024, №0570202/1-3166 від 07.03.2024 та №053/8335 від 03.10.2024 не вбачається, що запитувана земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Ковпака, 17 перебуває у власності чи у користуванні позивача.

Тобто, вказуючи на неправомірне користування ТОВ «Автомийка на Печерську» на підставі договору № ДНП-2024-09/09 від 26.09.2024 земельною ділянкою, ТОВ «Рада 1» також не надає доказів володіння суміжною земельною ділянкою, на якій розміщено багатоквартирний будинок по вул. Ковпака, 17.

Надаючи оцінку доводам позивача про відсутність даних у ДЗК про передачу у власність чи користування земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Київської міської ради від 26 червня 2007 року № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві» Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в місті Києві.

Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» та Наказом Департаменту транспортної інфраструктури Київською міською державною адміністрацією від 25.03.2021 № Н-67 «Про затвердження переліку відведених майданчиків для паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах міста Києва» затверджено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за КП «Київтранспарксервіс».

Таблицею №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 р. №242/5629, визначено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс", передбачено, що за Підприємством закріплено паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40 (кількість місць для паркування - 25).

Згідно з пунктом 17.3.1. Правил благоустрою міста Києва платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Відповідно до п. 7 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 № 1342: «Майданчики для паркування є об`єктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів».

Відповідно до пункту 17.3.2. Правил благоустрою міста Києва, особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. На таких земельних ділянках оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування), нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших елементів благоустрою, у порядку визначеному цими Правилами. Допускається відсутність дорожньої розмітки в залежності від погодних умов, бруду тощо при наявності установлених відповідних за змістом дорожніх знаків, що позначають межі та спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку.

Згідно з п. 24 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 № 1342, оператор зобов`язаний використовувати майданчик для паркування за призначенням.

Землі, визначені як місця для паркування, наділені особливою специфікою їх правового режиму, що, зокрема, виражається у відсутності необхідності у розробленні проектів їх відведення. Така спрощена процедура їх використання пов`язана з тими обставинами, що надання водієві місця для паркування автомобіля не є користуванням земельною ділянкою в розумінні норм Земельного кодексу України, а фактично є наданням послуг (ст. 901 Цивільного кодексу України) з паркування автомобіля.

Таким чином, на земельних ділянках, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця для надання оператором платних послуг паркування транспортних засобів, оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць.

Отже, враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки майданчики для паркування наділені спеціальним статусом, то для надання послуг з паркування немає потреби у розробленні проектів відведення цих земельних ділянок.

Відповідно, ТОВ «Автомийка на Печерську» здійснює експлуатацію майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Предславинська, 40 відповідно до Правил благоустрою міста Києва, на підставі договору № ДНП-2024-09/09, і така ділянка закріплена за КП «Київтранспарксервіс» рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629, яке є чинним та не скасовано.

За таких обставин, а також оскільки ТОВ «Рада 1» не вказує на інші обставини, які свідчать про порушення оскаржуваним договором його прав (прав співвласників багатоквартирного будинку), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не виконано одну з необхідних умов застосування судом певного способу захисту, якою є доведення належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) його права (інтересу) з боку відповідачів.

Колегія суддів також враховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Поряд з цим, у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

За викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи Товариства про безпідставність висновків суду щодо недоведення позивачем порушення оспорюваним договором прав та охоронюваних інтересів позивача.

Так, відповідно до п. 43 Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 №712, та положень договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, управитель зобов`язаний від імені та за рахунок співвласників вживати заходів для забезпечення захисту спільного майна багатоквартирного будинку від протиправних посягань та стягнення з осіб, винних у знищенні, пошкодженні або викраденні спільного майна, відшкодування завданих збитків.

Конституційний суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дав офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Зокрема «інтерес» у вузькому розумінні цього слова, означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є)розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Зокрема, в апеляційній скарзі Товариство наполягає на тому, що договір №ДНП-2024-09/09 про надання майданчика для експлуатації, утримання та обладнання від 26.09.2024 суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки земельна ділянка, на якій розташований майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40, не була сформована відповідно до законодавства як об`єкт цивільних прав, зокрема не здійснювалась державна реєстрація земельної ділянки, не присвоювався кадастровий номер, не визначались місце розташування та межі земельної ділянки, її площа та цільове призначення, нормативна грошова оцінка тощо.

Визнання недійсним договору №ДНП-2024-09/09 про надання майданчика для експлуатації, утримання та обладнання від 26.09.2024, укладеного між КП «КИЇВТРАНСПАРКСЕРВІС» та ТОВ «АВТОМИЙКА НА ПЕЧЕРСЬКУ», унеможливить експлуатацію відповідачами майданчика для паркування, яким користуються співвласники багатоквартирного будинку №17 по вул. Ковпака в м. Києві. Відтак, будуть усунуті перешкоди співвласникам у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку №17 по вул. Ковпака в м. Києві та земельною ділянкою, на якій розташований будинок і його прибудинкова територія.

Колегія суддів враховує, що позивач має захищати права співвласників багатоквартирного житлового будинку, однак, першочерговим є доведення наявності у співвласників прав щодо майна, стосовно якого управителем здійснюється захист.

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів приналежності спірної земельної ділянки на праві власності або користування співмешканцям багатоквартирного житлового будинку, розташованого на вул. Ковпака, буд. 17.

Колегія суддів зауважує, що будівництву будь-якого житлового будинку на земельній ділянці комунальної власності передує надання такої ділянки у оренду замовнику будівництва. Надання супроводжується розробленням відповідної землевпорядної документації з присвоєнням такій земельній ділянці кадастрового номера, визначення її меж, конфігурації, тощо.

Наполягаючи на порушенні оспорюваним договором охоронюваних законом інтересів співвласників багатоквартирного житлового будинку, позивач, втім, не надає жодних реквізитів земельної ділянки, права якої порушено цим договором. Не надає доказів формування земельної ділянки, наданої під будівництво житлового будинку за адресою: вул. Ковпака, 17, а також належних доказів того, що спірний майданчик для паркування розташовано в межах прибудинкової території, межі якої зафіксовано відповідним рішенням ради про надання земельної ділянки під будівництво будинку, або під обслуговування уже збудованого будинку.

Тобто, у суду відсутні підстави для висновку про те, що у позивача є права на земельну ділянку (навіть у несформованому вигляді), яка є предметом оспорюваного договору.

Заявник апеляційної скарги, до того ж, наполягає на неврахуванні судом першої інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №520/12022/17, від 05 липня 2022 року у справі №420/5690/20 про те, що несформованість земельної ділянки у встановленому законом порядку, а також відсутність факту її державної реєстрації, свідчить про незаконність дій відповідачів щодо розпорядження та експлуатації майданчика для паркування, розташованого на цій земельній ділянці.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на постанови Верховного Суду, оскільки під час розгляду спорів у справах №520/12022/17 та №420/5690/20 судами першочергово було встановлено порушення прав позивачів оскаржуваними ними рішенням рад, прийнятих щодо спірних земельних ділянок. Зокрема, у справі №520/12022/17 Верховним судом було встановлено, що: «…Позивачка звернулася до суду, повідомила і обґрунтувала хто, який саме суб`єкт владних повноважень, яким чином і який саме її інтерес порушив. З погляду закону, наведеного обґрунтування достатньо для того, щоб з дотриманням встановленого процесуальним законом порядку та строку розпочати судове провадження. Суди правильно визначили, що саме діями і рішенням відповідачів у межах наданих їм повноважень були порушені інтереси позивачки...», а у справі №420/5690/20 Верховним судом було встановлено, що «…у справі яка розглядається суди встановили, що членами СКА «Архітекторська» у законний спосіб облаштовано автостоянку на земельній ділянці по вул. Архітекторська, 14, за їх рахунок. Крім того, позивач сплачує земельний податок за користування цією земельною ділянкою. Вказані обставини, на думку Верховного Суду, не зумовлюють віднесення цієї земельної ділянки до спеціально відведених автостоянок в розумінні положень статті 14 ПК України…».

Натомість, як уже було зауважено, відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Отже, доводи Товариства про незастосування судом першої інстанції вимог ст. 42 ЗК України, ст. 382 ЦК України, п. 6 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» не підтвердились під час апеляційного перегляду спору.

Як вже зазначалося вище у постанові, безпідставними є доводи Товариства про необхідність зупинення провадження у справі у зв?язку з наявністю судового провадження у справі Київського окружного адміністративного суду №320/57769/24 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення, оскільки, за необхідності, суд першої інстанції не позбавлений права надати оцінку положенням відповідного рішення, як і Товариство не позбавлено можливості, у випадку позитивного вирішення спору, звернутись із відповідною заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Колегія суддів також звертає увагу Товариства на те, що власником земель комунальної власності у межах населеного пункту є відповідна міська рада.

За змістом ст. 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Незалежно від того, що матеріали справи не містять доказів формування земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40, на ній розміщено комунальне майно, а саме, паркувальний майданчик, власником якого є Київська міська рада, яка, користуючись наданими їй повноваженнями закріпила спірний паркувальний майданчик за КП «Київпастранс».

А оскільки предметом оспорюваного договору є право на експлуатацію, утримання та обладнання майданчика для паркування транспортних засобів, а не право оренди землі, у суду відсутні підстави, з огляду на предмет та підстави позовних вимог, досліджувати питання дотримання відповідачами порядку передачі земель державної та комунальної власності в оренду, встановлений чинним Земельним кодексом України.

З цих же підстав, колегія суддів відхиляє доводи Товариства про те, що земельна ділянка, на якій розташований майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40, не була сформована відповідно до законодавства як об`єкт цивільних прав, і Київською міською радою (КМДА) не приймалось рішення про передачу земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 40 у власність чи користування КП «Київтранспарксервіс» та ТОВ «Автомийка на Печерську», під розташування на ній майданчика для паркування транспортних засобів.

Колегія суддів не вбачає необхідності, з огляду на предмет та підстави позовних вимог, у залученні до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ДП «Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка» та КП «Київський метрополітен».

Колегія суддів акцентує увагу позивача на тому, що передумовою судового захисту права є, по-перше, наявність у особи такого права (у справі, що переглядається - це права на землю, або заснованого у на нормі закону права (можливості) отримати таке право), а також, наявність порушення права особою, до якої звернена вимога про захист.

З наданих позивачем пояснень та заяв по суті, колегія суддів зауважує, що у спірних правовідносинах, які склались у позивача, з одного боку - співвласники багатоквартирного житлового будинку, які бажають користуватись земельною дялянкою комунальної власності для паркування належних їм автомобілів на безоплатній основі, а з іншого - власник комунального майна, який має право на встановлену законом можливість розпоряджатись як земельними ділянками, так і розташованими на них об?єктами права комунальної власності, на власний розсуд, однак у межах, визначених ст. 19 Конституції України.

Тобто спірні правовідносини не у повній мірі стосуються власне сторін оспорюваного позивачем договору.

При цьому, колегія суддів також акцентує увагу позивача на тому, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку, а не для забезпечення мешканців будинку безоплатними паркувальними майданчиками.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції щодо недоведеності позивачем наявності порушеного права, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів приналежності позивачу спірної земельної ділянки, на якій розташовано паркувальний майданчик, що є предметом оспорюваного договору, як і наявності у нього обґрунтованих законом очікувань отримати цю земельну ділянку у власність або у користування, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 1», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 1».

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 1» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі № 910/12016/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 у справі №910/12016/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи 910/12016/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.06.2025.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко