Ухвала від 03.06.2025 по справі 916/330/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"03" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/330/24

Господарський суд Одеської області у складі судді - Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: Васильєва С.О. - самопредставництво,

від третьої особи-1 на стороні позивача: не з`явився,

від третьої особи-2 на стороні позивача: не з`явився,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: не з`явився,

від відповідача-3: не з`явився,

від відповідача-4: не з`явився,

від третьої особи на стороні відповідача: не з`явився,

розглянувши заяву Держави в особі Кабінету Міністрів України (вх. ГСОО № 2-728/25 від 12.05.2025) про зміну порядку виконання судового рішення по справі № 916/330/24

за позовом: Держави в особі Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського, № 12/2, м. Київ, 01008)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (просп. Берестейський, № 14, м. Київ, 01135);

2) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (просп. Берестейський, № 14, м. Київ, 01135)

до відповідачів: 1) Южненської міської ради Одеського району Одеської області (просп. Григорівського Десанту, № 18, м. Южне, Одеська обл., 65481);

2) Державного реєстратора Фонтанської сільської ради Лиманського району Одеської області Шевчук Ангеліни Ігорівни (вул. Степна, № 4, с .Фонтанка, Одеський р-н, Одеська обл., 67571);

3) Одеської районної ради Одеської області (вул. Канатна, № 83, м. Одеса, 65012);

4) Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вул. Космонавтів, № 34, м. Одеса, 65078)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії «Техагро» (вул. Маршала Гречки, № 3, каб. 314, м. Київ, 04136)

про усунення перешкод у користуванні майном та розпорядженні майном, повернути у користування земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

04.07.2024 рішенням Господарським судом Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 та постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 29.04.2025, позов Держави в особі Кабінету Міністрів України до Южненської міської ради Одеського району Одеської області, Одеської районної ради Одеської області та Головного управління Держгеокадастру в Одеській області задоволений частково. Вказаним рішенням, окрім іншого, стягнуто з Южненської міської ради Одеського району Одеської області на користь Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України судовий збір в розмірі 9 084 грн 00 коп.

25.10.2024 Господарським судом Одеської області на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 по справі № 916/330/24, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2024 року та відповідно набрало законної сили 01.10.2024, видані відповідні накази.

12.05.2025 до Господарського суду Одеської області від Держави в особі Кабінету Міністрів України надійшла заява (вх. № 2-728/25) про зміну способу та порядку виконання рішення суду, в якій заявник просить суд змінити порядок виконання судового рішення, на підставі якого був виданий наказ Господарського суду Одеської області від 25.10.2024 у справі № 916/330/24, та визначити його таким чином: «Стягнути з Южненської міської ради Одеського району Одеської області через Виконавчий комітет Південнівської міської ради Одеського району Одеської області на користь Кабінету Міністрів України судовий збір в розмірі 9 084 грн 00 коп».

Заява мотивована тим, що листом Управління Державної казначейської служби України у м. Южному Одеської області від 26.12.2024 № 23-02-09-08/1302, повернено без виконання наказ про примусове виконання рішення суду від 25.10.2024 у справі № 916/330/24 у зв`язку з тим, що в мережі установ та організацій, які отримують кошти з Державного бюджету та бюджету Южненської міської територіальної громади у 2024 році відсутня установа Южненська міська рада Одеського району Одеської області, а також відсутні відкриті рахунки.

При цьому, як зауважив заявник, Управління Державної казначейської служби України у м. Южному Одеської області повідомило, що в управлінні обслуговується Виконавчий комітет Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, який є окремою юридичною особою.

Відтак, за ствердженням позивача, на даний час судове рішення, на підставі якого був виданий наказ від 25.10.2024 у справі № 916/330/24 боржником добровільно не виконано, приймаючи до уваги, що з інформації Управління Державної казначейської служби України у м. Южному Одеської області вбачається відсутність відкритих рахунків в органі казначейства, та враховуючи, що у даному випадку, у разі стягнення грошових коштів з Виконавчого комітету Південнівської міської ради Одеського району Одеської області не відбувається заміна сторони на стадії виконання судового рішення, оскільки грошові кошти стягуються саме з Південнівської міської ради, однак за рахунок коштів виконавчого комітету міської ради, Кабінет Міністрів України звернувся із відповідною заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду.

14.05.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області заяву Держави в особі Кабінету Міністрів України (вх. ГСОО № 2-728/25 від 12.05.2025) про зміну способу виконання судового рішення по справі № 916/330/24 прийнято до розгляду та призначено розгляд заяви на "03" червня 2025 року о 12:20 год. Вказаною ухвалою Южненській міській раді Одеського району Одеської області та Виконавчому комітету Південнівської міської ради Одеського району Одеської області було запропоновано надати суду правову позицію щодо заяви Держави в особі Кабінету Міністрів України.

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України та Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулись до суду із заявами (вх. № 16503/25 від 23.05.2025 та № 16729/25 від 26.05.2025 відповідно) про розгляд заяви позивача за відсутності їх представників.

Присутній в судовому засіданні 03.06.2025 представник Держави в особі Кабінету Міністрів України підтримав подану заяву та просив задовольнити її в повному обсязі.

Інші учасники справи в судове засідання 03.06.2025 явку уповноважених представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до статті 242 ГПК України, шляхом направлення ухвали суду від 14.05.2025 до їх електронних кабінетів та на адресу місцезнаходження.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків визначених ГПК України.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 331 ГПК України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Таким чином, строк на розгляд заяви про встановлення або зміну способу або порядку виконання рішення суду є присічний та не може бути продовжений судом, а тому, враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою визнана не була, заява розглядається на підставі наявних у справі документів без участі представників сторін.

Розглянувши заяву Держави в особі Кабінету Міністрів України про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 у справі № 916/330/24, проаналізувавши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про таке.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України, також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно із частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 326 ГПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 1 ст. 327 ГПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Суд відзначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Виконання судового рішення, відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України №5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі №1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 7 червня 2005 року у справі Фуклев проти України, заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п.1 ст. 6 Конвенції.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №2-р(ІІ)/2019 від 15.05.2019 у справі №3-368/2018(5259/18) Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Також, у вищевказаному рішенні Конституційний Суд України наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частини 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як зміну способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю його виконання раніше визначеним способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не повинна змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення не передбачає зміну судового рішення по суті, обрання нового способу захисту порушеного права, а полягає лише у вирішенні питання про вжиття нових заходів для належного виконання рішення та захисту порушеного права у визначений раніше спосіб.

У разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання слід враховувати, що для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим, а також на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.

Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого приписами чинного законодавства.

Ключовим моментом для вирішення питання щодо зміни способу та порядку виконання рішення суду є саме встановлення обставин, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його виконання неможливим.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Спосіб виконання рішення визначається на підставі передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав.

Отже, під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Зокрема, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми виконання (грошової чи майнової), тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу виконання рішення, ухвали, постанови, вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2015 №11-рп/2012).

Суд зазначає, що зміна способу або порядку виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному статтею 331 ГПК України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права. Отже, така ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу.

Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з`ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 713/1062/17 та постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 року у справі № 6-1829цс15.

Таким чином, в основу судового акту про зміну способу і порядку виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Господарський суд зауважує, що необхідною та обов`язковою умовою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є факт існування обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим.

Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17.10.2012 № 9).

Відтак, спосіб і порядок виконання рішення суду передбачають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій. Під зміною способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу чи порядку виконання рішення суду не має змінювати суті самого судового рішення.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами) (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п. 2 Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;

виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження»;

стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.

Відповідно до п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 4 Порядку № 845 органи Казначейства:

1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання;

2) вживають заходів до виконання виконавчих документів;

3) розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

Відповідно до п.6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв`язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Відповідно до п.п. 3 п. 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

В силу п. 10 Порядку № 845 стягувач має право повторно надсилати органові Казначейства повернутий виконавчий документ у встановлений пунктом 6 цього Порядку строк, перебіг якого починається з дня його повернення.

Відповідно до п. 25 Порядку безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

Згідно з п. 27 Порядку для здійснення безспірного списання коштів орган Казначейства відображає в обліку відповідні бюджетні зобов`язання боржника. Погашення таких бюджетних зобов`язань здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань зазначеного боржника. Одночасно боржник або бюджетна установа, що здійснює централізоване обслуговування боржника, зобов`язані привести у відповідність із такими бюджетними зобов`язаннями інші взяті ним бюджетні зобов`язання.

Відповідно до п. 28 Порядку орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку. Визначені коди класифікації видатків бюджету та/або рахунки, за якими проводиться безспірне списання коштів, можуть бути змінені органом Казначейства за обґрунтованою заявою боржника.

Згідно з абз.1 пп. 2 п. 9 та абз. 2 п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України /КМУ/ від 03 серпня 2011 року №845, органи казначейства змушені повертати виконавчі документи у разі, якщо боржником зазначено не розпорядника бюджетних коштів.

Так, за результатом розгляду позовних вимог позивача у цій справі судом 04.07.2024 було поставлено рішення, яким, серед іншого, стягнуто з відповідача у справі Южненської міської ради Одеського району Одеської області на користь Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України судовий збір в розмірі 9 084,00 грн.

Вищевказане рішення суду набрало законної сили 01.10.2024, у зв`язку з чим судом 25.10.2024 був виданий наказ про його виконання в цій частині.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, з метою виконання вищевказаного рішення суду позивач (стягувач) звернувся з відповідною заявою до Управління Державної казначейської служби України у м. Южному Одеської області. Між цим, у листі від 26.12.2024 № 23-02-09-08/1302 Управління повідомило позивача, що невірно зазначений боржник Южненська міська рада Одеського району Одеської області, а в мережі установ та організацій, що отримують фінансування з державного та місцевих бюджетів в 2024 році значиться Виконавчий комітет Південнівської міської ради Одеського району Одеської області.

У зв`язку з цим позивачу було повернуто без виконання наказ Господарського суду Одеської області від 25.10.2024 у справі № 916/330/24 без виконання на підставі підп. 1 п. 9 Порядку.

При цьому, суд зазначає, що постановою Верховної Ради України №4008-IX від 09.10.2024, у відповідності до пункту 29 частини першої статті 85 Конституції України, пунктів 8, 13 статті 8 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» було перйменовано місто Южне Одеського району Одеської області на місто Південне.

У зв`язку з цим, до відомостей Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено зміни стосовно назви Южненської міської ради Одеського району Одеської області та здійснено перейменування на Південнівську міську раду Одеського району Одеської області.

За змістом ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Закону виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає що статтями 1, 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Виконавчі органи рад створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Фінансові ресурси закріплено за виконавчими органами ради, які і є розпорядниками коштів бюджету міської ради, та саме до їх повноважень віднесено виконання місцевого бюджету.

Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях (ч. 3 ст.12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ч. 6 ст. 16 Закону місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

За змістом ч. 1, 8 ст. 51 Закону виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 Закону сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

За умовами п. 27 ч. 1 ст. 26 Закону рішення щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету приймаються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Статтею 2 Бюджетного кодексу України визначено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Частиною 2 статті 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Вища рада правосуддя та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Державна судова адміністрація України, Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до підп. 1 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.

Суд зазначає, що складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).

Тобто, виконавчі комітети міських рад утворюються в тому числі для здійснення фінансування видатків з місцевого бюджету. Фінансові ресурси на виконання статей видатків закріплюються за виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування.

Таким чином, суд констатує, що Виконавчий комітет Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, який відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом, створеним його радою для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами, має відкритий рахунок у органах Казначейства а відтак наділений повноваженнями своєї ради Южненської (наразі Південнівської) міської ради Одеського району Одеської області (наразі Південнівська міська рада Одеського району Одеської області), як розпорядник бюджетних коштів.

Відтак, з урахуванням того, що Южненська (наразі Південнівська) міська рада Одеського району Одеської області, не є розпорядником коштів місцевого бюджету та не має рахунків в органах державного казначейства, суд вважає, що з метою реального виконання рішення суду у даній справі, стягнення присудженого судового збору слід здійснювати з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста - Виконавчого комітету Південнівської міської ради Одеського району Одеської області.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.05.2020 року у справі № 916/1952/17.

Водночас, суд звертає увагу на те, що з моменту прийняття рішення у даній справі, відповідач не був позбавлений можливості самостійно та добровільно виконати рішення суду, проте, як свідчать наявні матеріли справи, таких дій не вчинив та добровільно рішення суду, як самостійно так й через відповідні виконавчі органи, не виконав.

При цьому, здійснюючи контроль за виконанням судового рішення суд зазначає, що як вбачається з досліджених судом обставин та законодавства, голова міської ради, який є керівником виконавчого органу ради, має усі повноваження та зобов`язаний виконати судове рішення про стягнення з ради, як боржника, грошових коштів за наказом, що виданий стягувачу у цій справі, проте доказів виконання такого обов`язку суду не надано.

Відтак, оскільки відповідач-1, як боржник, не виконав в добровільному порядку рішення суду, оскільки не є розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів в розумінні Бюджетного кодексу України, при цьому не будучи зареєстрованим в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, суд приходить до висновку, що дані обставини, ускладнюють виконання рішення суду.

В той же час, суд приймає до уваги те, що наказ не виконується органами державної казначейської служби України, адже у спосіб, який встановлений судом його виконати неможливо. Вказане в сукупності нівелює значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. При цьому суд вказує, що за даним судовим наказом кошти фактично будуть стягнуті із територіальної громади м. Південне.

Суд зазначає, що нові обов`язки на боржника, окрім тих, що вже встановлені рішенням суду від 04.07.2024, не покладаються, а зміна способу (порядку) виконання рішення суду пов`язана із відсутністю у боржника відкритих рахунків, а також рахунків з яких можливо було здійснити безспірне списання.

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgme№ts and Decisions 1997-II). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, п. 84). На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці (рішення від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» п. 40, заява N 6962/02). Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі «Comingersoll S. A.» проти Португалії», заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Окрім того, вирішуючи справу «Шмалько проти України» Європейський суд з прав людини в п. 43 свого рішення від 20.07.2004 дійшов наступного висновку: «Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї зі сторін. Було б незрозуміло, як би стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Європейський суд з прав людини вказав, що визнання владою заявника відповідальним за ініціювання виконавчих проваджень стосовно судового рішення на його користь і нехтування нею його фінансовим станом були надмірним обтяженням і призвели до обмеження його права на доступ до суду такою мірою, що знівелювало сутність цього права (§ 65 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року).

Спосіб і порядок виконання рішення суду передбачають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій. Під зміною способу і порядку виконання судового рішення розуміють застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу чи порядку виконання рішення суду не має змінювати суті самого судового рішення.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, а також приймаючи до уваги, що рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 у справі № 916/330/24 боржником добровільно не виконано, а розпорядження Південнівською (до перейменування Южненською) міською радою коштами місцевого бюджету відбувається через Виконавчий комітет Південнівської міської ради Одеського району Одеської області, діяльність якого спрямована на забезпечення виконання завдань, покладених на міську раду, як на орган місцевого самоврядування, та даний комітет обслуговується органом казначейства, а також враховуючи, що Південнівська міська рада (до перейменування Южненська) не є розпорядником коштів місцевого бюджету міської територіальної громади та не має рахунків в органах державного казначейства, суд вважає за необхідне змінити порядок виконання рішення, шляхом стягнення з Южненської міської ради Одеського району Одеської області на користь Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України присудженого за рішенням суду судового збору за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету Виконавчого комітету Південнівської міської ради Одеського району Одеської області.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Держави в особі Кабінету Міністрів України (вх. ГСОО № 2-728/25 від 12.05.2025) про зміну порядку виконання судового рішення по справі № 916/330/24 задовольнити.

2. Змінити порядок виконання рішення Господарського суду Одеської області від 04.07.2024 у справі № 916/330/24 та визначити його таким чином: стягнути з Южненської міської ради Одеського району Одеської області (просп. Григорівського Десанту, № 18, м. Южне, Одеська обл., 65481, код ЄДРПОУ 21018103) через Виконавчий комітет Південнівської міської ради Одеського району Одеської області (просп. Григорівського Десанту, № 18, м. Південне, Одеська обл., 65481, код ЄДРПОУ 04527336) на користь Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського, № 12/2, м. Київ, 01008; рахунок UA428201720343190001000000177, код отримувача 00015622, Міністерство юстиції України) судовий збір в розмірі 9 084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Ухвала набирає законної сили 03.06.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення (підписання).

Повна ухвала складена та підписана 10.06.2025 у зв`язку із перебуванням судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В. 09.06.2025 у відпустці.

Суддя Цісельський Олег Володимирович