Постанова від 16.06.2025 по справі 906/233/25

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2025 року Справа № 906/233/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.,

суддя Петухов М.Г.,

суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Переходько К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Бердичівської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 07.05.2025 (суддя Нестерчук С.С.)

за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Ружинської селищної ради

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:

1) ОСОБА_1 ;

2) Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області

про витребування земельної ділянки

за участю:

прокурора - Ковальчук І.Л.,

представника позивача - не з"явився

представника відповідача - не з"явився

представників третіх осіб - не з"явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 07.05.2025 позовну заяву залишено без розгляду.

В обґрунтування постановленої ухвали суд першої інстанції, встановивши не усунення прокурором/позивачем недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження від 29.04.2025, зокрема не надання суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову, необхідність внесення яких передбачена Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача" №4292-IX від 12.03.2025, дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду відповідно до п.8 ч.1 ст.226 ГПК України.

Не погоджуючись із постановленою ухвалою, керівник Бердичівської окружної прокуратури звернувся із апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Зазначає, що підстав для виконання Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача" №4292-IX від 12.03.2025, а саме необхідності внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову, в останнього не було, оскільки позовна заява прокурора подана до моменту набрання чинності цим законом - 19.02.2025 та на момент її подачі відповідала вимогам ст.164 ГПК України в редакції чинній на 19.02.2025.

Вважає, що доповнена частина 6 статті 164 ГПК України, вищевказаним законом, не має зворотної дії в часі, відтак посилання суду на пункт 2 розділу ІІ його Прикінцевих та перехідних положень, при її застосуванні, є безпідставним.

Апелянт зазначає, що вирішення питання добросовісності чи недобросовісності набувача може бути вирішено лише після дослідження судом доказів на стадії ухвалення судового рішення, а не на момент відкриття провадження у справі. У позовній заяві прокурор вказав, що вважає кінцевого набувача спірної земельної ділянки - ПСП "Агрофірма "Світанок" - недобросовісним, тому саме такому правовому обґрунтуванню позовних вимог має надаватися оцінка судом.

Разом з тим, вказує, що у випадку встановлення обставин недобросовісності набувача суд задоволить позов без застосування ч.5 ст.390 ЦК України, а у випадку встановлення обставин добросовісності - відмовить у задоволенні позову, застосувавши ч.5 ст.390 ЦК України, у зв`язку з невнесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок.

З огляду на вищевказане, вважає, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення останнім помилкової ухвали.

У відповідності до ст.263 ГПК України інші учасники справи своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, що відбулося 16.06.2025 з`явився прокурор, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задоволити.

Ружинська селищна рада, ПСП "Агрофірма "Світанок" та ГУ Держгеокадастру у Житомирській області явку своїх повноважних представників не забезпечили, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення судового засідання. (т.2 а.с. 78-79)

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 26.05.2025 було надіслано ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження, однак дане відправлення повернуто до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". (т.2 а.с.81-83)

Відповідно до п.5 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, із врахуванням викладеного, необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, зокрема, про відкриття апеляційного провадження та призначення судового засідання.

Колегія суддів враховує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 18.03.2021 у справі №911/3142/19).

Таким чином, враховуючи, що будь-якої іншої адреси для листування з ОСОБА_1 господарському суду не відомо, апеляційним судом завчасно вжито заходів щодо належного повідомлення третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання за місцем його реєстрації.

Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка учасників справи, повідомлених в установленому порядку про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, приймаючи до уваги, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності позивача, відповідача та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.02.2025 до Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Ружинської селищної ради з вимогами до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок", за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 , 2) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про витребування з його незаконного володіння земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 1825282000:03:000:0091, розташованої на території Ружинської селищної територіальної громади за межами населеного пункту Вишневе, на користь держави в особі Ружинської селищної ради.

Заявлені позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 29.08.2024 у справі №291/995/21 встановлено, що ОСОБА_1 незаконно набув право власності на земельну ділянку на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та відчужив її ПСП "Агрофірма "Світанок" за договором купівлі-продажу. Оскільки земельна ділянка вибула з власності держави без її волі та з порушенням норм земельного законодавства, заявлено вимоги про її витребування у останнього набувача.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06.03.2025 вищевказана позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи.

Після відкриття провадження, ухвалою від 29.04.2025, позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з необхідністю надання прокурором/позмвачем суду документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову, що передбачено Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача" №4292-IX від 12.03.2025 (далі - Закон №4292-ІХ), який набув чинності 09.04.2025.

Враховуючи не усунення прокурором /позивачем вищевказаного недоліку, Господарський суд Житомирської області залишив позов у даній справі без розгляду, на підставі п.8 ч.1 ст.226 ГПК України.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з ст.58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп/1997).

Разом з тим, під зворотною (ретроактивною) дією акта розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії визначених у законодавстві норм: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.

Згідно з статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, надання зворотної дії в часі законам та нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. (Вказані правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №757/23249/17).

Апеляційний суд, здійснюючи оцінку правомірності застосування норм Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача" №4292-IX від 12.03.2025 до справи №906/233/25, за якою відкрите провадження до набрання чинності вказаним законом, вважає за необхідне вказати наступне.

09.04.2025 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача" №4292-IX від 12.03.2025 (далі - Закон №4292-ІХ), яким, зокрема, внесено зміни до ст.164, 174, 238 ГПК України, а також до ст.388, 390, 391 ЦК України, якими передбачено нові правові підходи до витребування майна у добросовісного набувача, у тому числі обов`язкове внесення компенсації вартості майна на депозитний рахунок суду.

Даним законом, зокрема було доповнено статтю 164 ГПК України частиною 6, згідно якої у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позовна заява подана прокурором до набрання чинності Законом №4292-ІХ, а тому остання не містить доказів здійснення експерно-грошової оцінки земельної ділянки станом на дату подання позовної заяви та внесення визначеної нею вартості на депозитний рахунок суду.

За приписами пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4292-ІХ, положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.

Аналізуючи вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що останні стосуються і підлягають застосуванню у позовах, предметом яких є витребування нерухомого майна від добросовісного набувача.

Варто зазначити, що питання добросовісного набуття прав на спірний об`єкт набувачем має бути оцінено судом першої інстанції під час судового розгляду справи.

Відтак, якщо суд дійде висновку про добросовісність набувача, останній буде зобов`язаний застосувати чинний Закон №4292-IX в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом.

При цьому така вартість спірного об`єкту нерухомого майна має бути визначена, зокрема станом на дату подання позовної заяви, оскільки судом першої інстанції у спірних правовідносинах ще не було ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача.

Водночас, згідно доповненої ч.13 ст.238 ГПК України, у випадку відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, суд першої інстанції також буде зобов`язаний застосувати чинний Закон №4292-IX, вирішивши питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Отже, можна прослідкувати наявність причинно-наслідкового зв`язку між необхідністю внесенням на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (доповнена Законом №4292-IX ч.6 ст.164 ГПК України) та умов і порядку їх компенсації (доповнена Законом №4292-IX ч.13 ст.238 ГПК України), з огляду на ухвалене рішення судом першої інстанції.

Таким чином, залишення позовної заяви без руху, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.04.2025, якою зобов`язано прокурора/позивача внести на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оціненого згідно із законом на дату подання позову, відповідає наведеним вище вимогам закону, а тому невиконання такої ухвали правомірно оцінена судом першої інстанції, як підстава для залишення позовної заяви без розгляду.

Щодо доводів апелянта про неможливість застосування ч.6 ст.164 ГПК України до позовної заяви, яка подана до моменту набрання законної сили Закону №4292-IX, колегія суддів зазначає, що дійсно, на момент подачі позову - 19.02.2025 (надійшов до суду - 21.02.2025) даної частини статті не існувало.

Однак, здійснюючи розгляд справи по суті, суд першої інстанції зобов`язаний застосовувати вимоги Закону №4292-IX, зокрема пункт 2 розділу ІІ його Прикінцевих та перехідних положень. А тому, дотримання ч.6 ст.164 ГПК України є передумовою для обов`язкового застосування визначених Законом №4292-IX наслідків при ухваленні судового рішення.

Щодо посилання апелянта на доповнену Законом №4292-IX частину 5 статті 390 ЦК України, яка у позовах про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади також передбачає вирішення питання компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду, апеляційний суд вказує, що дана норма є матеріальною, за загальним правилом не має зворотної дії в часу та застосовується до правовідносин, що виникли після набрання нею чинності.

Натомість, пункт 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №4292-IX прямо встановлює зворотну дію в часі, застосовуючи захист прав добросовісного набувача до справ, що були відкриті, але не розглянуті судом на день набрання Законом №4292-IX чинності.

Відтак, вищевказана норма забезпечує посилений захист прав добросовісного набувача у справах, провадження в яких відкрито, але ще не ухвалено судом першої інстанції рішення про витребування майна у добросовісного набувача.

Згідно з ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

З огляду на вищевикладене, суд має забезпечити дотримання балансу прав та інтересів сторін спору, що, з врахуванням Закону №4292-IX, неможливо без дотримання процесуальних гарантій відповідача на отримання компенсації вартості нерухомого майна, яке прокурор просить витребувати із власності останнього попередньому власнику.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення ухвали Господарського суду Житомирської області від 07.05.2025 без змін, з огляду на що апеляційна скарга керівника Бердичівської окружної прокуратури задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.269, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 07.05.2025 у справі №906/233/25 залишити без змін, апеляційну скаргу керівника Бердичівської окружної прокуратури - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "19" червня 2025 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.