Ухвала від 04.06.2025 по справі 498/402/19

Ухвала

04 червня 2025 року

м. Київ

справа № 498/402/19

провадження № 61-6335ск25

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_3 , третя особа - приватне підприємство «Богуславське», про визнання частково недійсними розпорядження органу державної влади, державного акта на право власності на земельну ділянку, свідоцтва про право на спадщину, визнання в порядку спадкування права власності на частку в праві приватної власності на земельну ділянку, поділ земельної ділянки, припинення права спільної часткової власності на земельну ділянку, надання земельної ділянки у особисту приватну власність,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 12 травня 2025 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року.

На підставі касаційної скарги не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судового рішення вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте вказана підстава касаційного оскарження судових рішень належним чином не обґрунтована.

Посилаючись у касаційній скарзі на підставу касаційного оскарження судового рішення на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, особа, яка подала касаційну скаргу, не указує щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. подібний висновок в пункті 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22)).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що формальна вказівка на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Особою, яка подала касаційну скаргу не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині.

У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З урахуванням викладеного, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.

Окрім цього, як свідчить аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, в порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору.

У клопотанні, яке додано до касаційної скарги, ОСОБА_1 просить звільнити її від сплати судового збору, мотивуючи тим, що розмір належного до сплати судового збору перевищує 5 відсотків її річного доходу за 2024 рік. До клопотання додано довідку форми ОК-5 з Пенсійного фонду України про доходи ОСОБА_1 за 2006- 2025 роки, зокрема за 2024 рік остання отримала дохід у розмірі 96 460,00 грн.

Окрім цього, 21 травня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала клопотання, яке підписано представником ОСОБА_2 , у якому просить долучити до касаційної скарги відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з 1 кварталу 2024 року по 4 квартал 2024 року, станом на 14 травня 2025 року, згідно з якими ОСОБА_1 у 2024 календарному році отримала доходи у вигляді соціальних виплат з відповідних бюджетів щомісячно по 2 100,00 грн на суму 25 200,00 грн та заробітну плату в сумі 95 890,68 грн, а всього на загальну суму 121 090,68 грн.

Тлумачення статті 136 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, є врахування судом майнового стану сторони.

Аналіз клопотання про звільнення від сплати судового збору свідчить, що вказані обставини, не можуть вважатись достатньою підставою для звільнення від сплати судового збору. Оскільки в жодній мірі не характеризують майновий стан ОСОБА_1 . До касаційної скарги не додано будь-яких доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору та відсутності коштів призначених для сплати судового збору на момент подання касаційної скарги. Такими документами, наприклад, можуть бути довідки про доходи (зокрема і фіскальних органів), про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, тощо. Тому у задоволенні клопотання слід відмовити.

За таких обставин, особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно сплатити судовий збір.

Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на день пред`явлення позову - 2019 рік) за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір становив 0,4 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір», за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

На підставі вищенаведеного, розмір судового збору за подання позову майнового характеру становив 1 відсоток ціни позову, але не менше 768,40 грн та не більше 9 605,00 грн.За подання позову немайнового характеру судовий збір становив 768,40 грн за кожну вимогу немайнового характеру.

У підпункті 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Таким чином, ураховуючи характер позову та клопотання у скарзі, за подання касаційної скарги розмір судового збору за вимогами: немайнового характеру становить 3 073,60 грн (768,40 грн * 200% * 2 вимоги немайнового характеру; майнового характеру - 1 % ціни позову * 200%, але не менше 1 536,80 грн та не більше 19 210,00 грн.

Позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці (пункт 3 частини третьої статті 175 ЦПК України)

Ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості (пункти 2, 9 частини першої статті 176 ЦПК України).

Аналіз скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціни позову щодо вимог майнового характеру (визнання права власності на частку в праві власності на земельну ділянку, площею 10 8580 га), а тому неможливо встановити розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру.

Як наслідок особі, яка подала касаційну скаргу, за подання касаційної скарги слід сплатити судовий збір за вимогами немайнового характеру у розмірі 3 073,60 грн, а за вимогами майнового характеру - самостійно визначити розмір судового збору (підтвердивши його розмір належними доказами) та сплатити його у розмірі 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням вартості спірного майна ( частки земельної ділянки, площею 10 8580 га), але не менше 1 536,80 грн та не більше 19 210,00 грн.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або сплачено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДР: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007; ККДБ: 22030102, найменування податку, збору, платежу: Судовий збір (Верховний Суд, 055).

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Керуючись статтями 136, 185, 260, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року залишити без руху.

Встановити для усунення недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат