Ухвала від 25.07.2025 по справі 498/402/19

Ухвала

25 липня 2025 року

м. Київ

справа № 498/402/19

провадження № 61-6335ск25

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крат В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_3 , третя особа - приватне підприємство «Богуславське», про визнання частково недійсними розпорядження органу державної влади, державного акта на право власності на земельну ділянку, свідоцтва про право на спадщину, визнання в порядку спадкування права власності на частку в праві приватної власності на земельну ділянку, поділ земельної ділянки, припинення права спільної часткової власності на земельну ділянку, надання земельної ділянки у особисту приватну власність,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Роздільнянської районної державної адміністрації Одеської області, ОСОБА_3 , третя особа - приватне підприємство «Богуславське», про визнання частково недійсними розпорядження органу державної влади, державного акта на право власності на земельну ділянку, свідоцтва про право на спадщину, визнання в порядку спадкування права власності на частку в праві приватної власності на земельну ділянку, поділ земельної ділянки, припинення права спільної часткової власності на земельну ділянку, надання земельної ділянки у особисту приватну власність.

Позовна заява мотивована тим, що батьком позивачки є ОСОБА_4 , бабою та дідом по лінії батька є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Баба ОСОБА_5 мала право власності на земельну частку (пай) у розмірі 7,8 умовних кадастрових гектарів у землі КСП «Україна» с. Новопетрівка Великомихайлівського району Одеської області згідно Сертифікату серії ОД №035017 від 08 липня 1996 року.

Дід ОСОБА_6 мав право власності на земельну частку (пай) у землі КСП «Україна» с. Новопетрівка Великомихайлівського району Одеської області згідно Сертифікату серії ОД № 035999 від 08 липня 1996 року.

Дід ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У Спадковій справі до майна померлого ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 сину померлого ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), що посвідчено Сертифікатом на право на земельну частку (пай), серії ОД №035999, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 15.

Земельні частки (паї) баби ОСОБА_5 та батька ОСОБА_4 були виділені в натурі як земельна ділянка № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 на масиві № НОМЕР_3 , площею 10,86 га, про що складена технічна документація із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) на землях сільськогосподарського призначення колишнього КСП «Україна» на території Новопетрівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області.

На підставі розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації від 03 жовтня 2006 року бабі ОСОБА_5 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 10,86 га кадастровий номер 5121683200:01:001:0518 «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва». Після смерті баби ОСОБА_5 право на земельну ділянку спадкувала дочка померлої ОСОБА_3 , яка 04 жовтня 2012 року за реєстровим №1-1390 отримала свідоцтво про право на спадщину. Згідно витягу з Державного земельного кадастру вказана земельна ділянка площею 10,8580 га зареєстрована 17 грудня 2013 року на праві власності ОСОБА_3 . Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку зареєстроване 22 листопада 2013 року, право оренди земельної ділянки строком на 10 років зареєстровано 12 лютого 2016 року.

Позивач ОСОБА_1 вважала, що у земельній ділянці, площею 10,86 га кадастровий номер 5121683200:01:001:0518, державний акт про право власності на яку було видано бабі ОСОБА_5 , даної ділянки належить батькові ОСОБА_4 , яку той успадкував після смерті ОСОБА_6 . Батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , належне йому майно спадкувала позивач за заповітом.

Позивачка ОСОБА_1 оформила спадкові права на житловий будинок, проте не може оформити спадкові права на земельну ділянку, так як вся земельна ділянка (земельний пай баби та земельний пай батька) була після виділу в натурі оформлена на бабу ОСОБА_5 , а після смерті баби - на її спадкоємця ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 просила:

визнати частково недійсним у розмірі частки розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області від 24 листопада 2005 року № 567/А-2005 та виданий 03 жовтня 2006 року на його підставі Державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5121683200:0101:0518, площею 10,86 га на території Новопетрівської сільської ради цільового призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

визнати частково недійсним у розмірі частки Свідоцтво про право на спадщину, видане 04 жовтня 2012 року за реєстровим № 1-1390 Великомихайлівською районною державною нотаріальною конторою Одеської області про спадкування ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5121683200:0101:0518, площею 10,86 га, на території Новопетрівської сільської ради цільового призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , право на частку у праві приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 5121683200:0101:0518 площею 10,86 га на території Новопетрівської сільської ради цільового призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»;

поділити земельну ділянку кадастровий номер 5121683200:0101:0518, площею 10,86 га, на території Новопетрівської сільської ради цільового призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»; в порядку поділу припинити право спільної часткової власності та надати в особисту приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з визначеним кадастровим номером орієнтовною площею 5,4290 га цільового призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» на території Новопетрівської сільської ради.

Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 29 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено:

визнано частково недійсним у розмірі частки розпорядження Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області від 24 листопада 2005 року № 567/А-2005 та виданий 03 жовтня 2006 року на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 286422 щодо права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 5121683200:01:001:0518 площею 10,86 га на території Новопетрівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

визнано частково недійсними у розмірі 1/2 частки свідоцтво про право на спадщину, видане 04 жовтня 2012 року за реєстром № 1-1390 Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області, щодо успадкування ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5121683200:01:001:0518 площею 10,86 га на території Новопетрівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , право на 1/2 частку у праві приватної власності на земельну ділянку площею 10,8580 га з кадастровим номером 5121683200:01:001:0518 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новопетрівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області;

ухвалено провести поділ земельної ділянки з кадастровим номером 5121683200:01:001:0518 площею 10,8580 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новопетрівської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, припинивши право спільної часткової власності і надати у особисту приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з визначеним кадастровим номером, орієнтовною площею 5,4290 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великомихайлівської селищної ради Великомихайлівського району Одеської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

бабі і діду позивачки ОСОБА_5 і ОСОБА_6 кожному належало право на земельну частку (пай) розміром по 7,8 в умовних кадастрових гектарах посвідчене відповідними сертифікатами ОД № 036180 і ОД № 035999, останній з яких був успадкований батьком позивачки ОСОБА_4 за відповідним свідоцтвом про право на спадщину за законом та відміткою у сертифікаті ОД № 035999, проти чого не заперечувала відповідачка ОСОБА_3 та інші діти і дружина померлого ОСОБА_6 . Оскільки, надалі вказані обидві однакові за розміром земельні частки (паї) були у користуванні третьої особи та виділені в натурі єдиним масивом однією земельною ділянкою площею 10,86 (уточнена 10,8580) га з кадастровим номером 5121683200:01:001:0518, то ця сформована за рахунок вказаних часток (паїв) спірна земельна ділянка, відповідно до положень статей 4, 12 Закону від 05 червня 2003 року № 899-IV, стала належати у рівних частках по за кожним на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 і ОСОБА_4 . Проте за оспорюваними розпорядженням Великомихайлівської райдержадміністрації від 24 листопада 2005 року № 567/А-2005 і виданим на його підставі 03 жовтня 2006 року державним актом ЯГ № 286422 ця ділянка була оформлена на праві власності тільки за ОСОБА_5 і у цьому державному акті не заповнений розділ щодо списку співвласників земельної ділянки, як це передбачено його формою. Виходячи з цього, наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання частково недійсними у розмірі частки вказаного розпорядження та виданого на його підставі державного акту;

відповідно, після смерті ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідачка ОСОБА_3 успадкувала тільки належне померлій право на частку у праві спільної часткової власності на спірну земельну ділянку, у зв`язку з чим наявні підстави визнати частково недійсним у розмірі 1/2 частки щодо спірної земельної ділянки свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_3 04 жовтня 2012 року за реєстром № 1-1390 Великомихайлівської районної державної нотаріальної контори Одеської області. Оскільки, після смерті батька позивачки ОСОБА_4 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , все належне йому майно за його заповітом повинна успадкувати позивачка, то до складу його спадщини входить також і належне померлому право на частку у праві спільної часткової власності на спірну земельну ділянку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 задоволено частково:

рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 29 вересня 2020 року скасовано;

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

при виділі у 2005 році в натурі земельних часток (паїв) із земель сільськогосподарського призначення колишнього КСП «Україна» з послідуючим отриманням у 2006 році держаних актів на право власності на земельні ділянки, що мали встановлену площу, межі, кадастровий номер тощо, ОСОБА_4 погодився на передачу ОСОБА_5 в натурі двох земельних ділянок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 по Сертифікатах ОД №036180 та ОД №035999 на одному масиві 104, а після виготовлення технічної документації із землеустрою та прийняття відповідних розпоряджень органом влади на передачу у приватну власність земельної ділянки як єдиної загальною площею 10,86 га з кадастровим номером 5121683200:01:00160518. Право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 10,86 га, цільового призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер 5121683200:01:00160518 як об`єкт нерухомого майна було зареєстровано в установленому законом порядку у 2006 році;

ОСОБА_4 не оспорював розпорядження органу влади щодо виділу земельних часток (паїв) в натурі, не оспорював набуття матір`ю ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку площею 10,86 га, цільового призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», кадастровий номер 5121683200:01:00160518;

до складу спадщини ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5121683200:01:00160518 не ввійшло, так як дана земельна ділянка була набута у власність у 2006 році ОСОБА_5 , після її смерті у 2011 році ввійшла до складу спадщини ОСОБА_5 та була набута у 2012 році у власність в порядку спадкування ОСОБА_3 . На момент відкриття спадщини після смерті у 2015 році ОСОБА_4 земельна ділянка кадастровий номер 5121683200:01:00160518 йому не належала;

ОСОБА_1 не є спадкоємцем прав та обов`язків баби ОСОБА_5 , так як на момент смерті баби був живий її батько, тобто син баби та інші дочки і сини баби;

ОСОБА_4 , якому належало право на земельну частку (пай) згідно отримано ним 24 вересня 2004 року Свідоцтва про право на спадщину померлого у 2001 році батька, що складалася з права на земельну частку (пай) згідно Сертифікату ОД № 035999, фактично з 2005 року (часу прийняття органом влади рішень щодо виділення земельних часток (паїв) в натурі, виготовлення технічної документації, складання списків громадян тощо) мав знати про можливе порушення його права на земельну частку (пай), натомість жодних дій, направлених на захист суб`єктивного права, про порушення якого наразі стверджує спадкоємець ОСОБА_1 , починаючи з 2005 року по день своєї смерті у 2015 році не вчинив;

апеляційний суд виснував, що за життя ОСОБА_5 не вчинив жодних дій для передачі йому у власність земельної ділянки на підставі успадкованого ним після смерті батька права на земельну частку (пай), не оформив в установленому законом порядку право власності на земельну ділянку, не отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, не зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку тощо. Спосіб судового захисту права, яке ОСОБА_1 вважає порушеним, не має правових підстав для задоволення у розумінні чинного законодавства та актуальної судової практики. Правові підстави для задоволення позову відсутні.

ОСОБА_1 12 травня 2025 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості інших учасників справи.

Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 04 червня 2025 року подано уточнену касаційну скаргу, у які вона просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження судового рішення указує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження, особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 3 указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року № 666/94, статтю 2 указу Президента України «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 1998 року № 332/98; ЗУ «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року № 2242-ІІІ. Застосування указаних норм у їх системному взаємозв`язку свідчить про те, що передача права на земельну частку (пай) за відповідним сертифікатом за волею його власника могла мати місце тільки в період з дня прийняття указу Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 і до 10 лютого 2001 року - дня набрання чинності Закону України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року № 2242-ІІІ, а угоди щодо відчуження земельної частки (паю) повинні бути нотаріально посвідчені та зареєстровані районною державною адміністрацією з внесенням відповідних змін до записів у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай). Щодо питання застосування наведених норм права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, який є необхідним для формування єдиної правозастосовної практики щодо цих норм для правильного вирішення справи. Виходячи з обставин справи, застосування зазначених норм права до правовідносин сторін свідчить про те, що батько позивачки не передавав своїй матері належне йому за свідоцтвом право на спадщину за законом від 24 вересня 2004 року право на земельну частку (пай) за сертифікатом ОД № 035999, а ОСОБА_5 відповідно не набула це право. Тому помилковим є висновок апеляційного суду про те, що батько позивачки не вважав свої права порушеними, погодився на передачу ОСОБА_5 в натурі двох земельних ділянок та свідомо бажав формування земельної ділянки матері. Окрім цього, апеляційний суд застосував статтю 4 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 200 року № 899-ІV, пункт ґ частини першої статті 81, частину першу та четверту статті 86 ЗК України. Застосування указаних норм у їх системному взаємозв`язку свідчить про те, що виділення в натурі (на місцевості) належних громадянам земельних часток (паїв) єдиним масивом, здійснюється лише на підставі спільної заяви чи клопотання, підписаного кожним із них, та їм виділяється одна земельна ділянка у спільну власність, що посвідчується державним актом на право власності на землю. Щодо питання застосування наведених норм права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, який є необхідним для формування єдиної правозастосовної практики щодо цих норм для правильного вирішення справи. Виходячи з обставин у цьому спорі, застосування зазначених норм права свідчить про те, що оскільки обидві земельні ділянки були виділені в натурі єдиним масивом однією земельною ділянкою, то ця сформована ділянка стала належати у рівних частках по за кожним на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. подібний висновок в пункті 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року в справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22)).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Зазначення в уточненій касаційній скарзі про відсутність правового висновку щодо застосування указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року № 666/94, «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21 квітня 1998 року № 332/98 та ЗУ «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 року № 2242-ІІІ, статтю 4 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 200 року № 899-ІV, пункт ґ частини першої статті 81, частину першу та четверту статті 86 ЗК України є необґрунтованим і не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України), з урахуванням того, що апеляційним судом зроблено висновок про те, що позивачка не довела порушення своїх прав.

Тому особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Крім цього, повернення касаційної скарги не є перешкодою у доступі до правосуддя, оскільки повернення касаційної скарги не обмежує право особи в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат