Постанова від 17.06.2025 по справі 307/3037/23

Справа № 307/3037/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 червня 2025 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Габор Ярослава Іванівна, на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року, повний текст якого складено 06 лютого 2025 року, ухвалене головуючою суддею Сас Л.Р., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, та визначення способів участі батька у вихованні дітей

встановив:

У липні2023року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способів участі у вихованні дітей.

Позов мотивуєтим,що 19.02.2011 позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, під час перебування в якому у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

12.12.2022 рішенням Хустського районного суду Закарпатської області у справі №309/3596/22 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. До розірвання шлюбу сторони проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

У 2022 році відповідачка забрала неповнолітніх дітей та виїхала з ними. Відповідачка проживає по АДРЕСА_2 , що вбачається із рішення суду про розірвання шлюбу. Однак, інформація не відповідає дійсності, оскільки вона виїхала до Чеської Республіки та, без згоди позивача, забрала дітей із собою. З того часу вона чинить перешкоди позивачу у спілкуванні з дітьми та забороняє йому спілкуватися з дітьми у телефонному режимі.

У травні 2023 року, з метою побачення з дітьми, позивач поїхав до Чеської Республіки, оскільки дізнався у якій школі вони навчаються. Відповідачка довідалась про його приїзд та не дозволяла дітям відвідувати школу щоб запобігти їх зустрічі. У зв`язку із чим позивач тільки на п`ятий день отримав короткочасне побачення з дітьми у школі. Місце проживання відповідачки у Чеській Республіці позивачу невідоме.

У зв`язку із наведеним, ОСОБА_2 просив суд зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у спілкуванні із дітьми.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року, позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визначено ОСОБА_2 наступний спосіб у вихованні дітей:

безперервне побачення із дітьми у період часу з 10 год. суботи до 19 год. неділі кожного другого та останнього тижня місяця без присутності матері;

побачення із дітьми у день їхнього народження, ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 10 год. по 15 год., без присутності матері;

безперервне побачення у період шкільних канікул дітей, у період з 01 по 31 липня, без присутності матері.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.

Не погоджуючись із рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Габор Я.І., подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Рішення суду вважає таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права без належного з`ясування всіх обставин справи.

Вказує, що ОСОБА_2 вигнав її з дітьми з будинку, після чого вона переїхала проживати до батьків на деякий час. Після цього вирішила переїхати з дітьми в Чеську Республіку, де зараз проживає з дітьми.

Позивач аліменти не сплачує, що показує його ставлення до своїх батьківських обов`язків щодо утримання дітей. Крім цього, ОСОБА_2 застосовував домашнє насильство щодо відповідачки.

Суд першої інстанції не врахував, що діти проживають в іншій країні і відповідачка не може привозити їх в Україну кожен другий та останній тиждень місяця, оскільки діти навчаються в школі і переїзди навчанню не сприятимуть.

Позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували факт здійснення відповідачкою перешкод у вихованні позивачем синів. Вважає, що до органу опіки та піклування відповідач повинен був звернутися в досудовому порядку щодо визначення його участі у вихованні дітей.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Самолюк В.В., зазначає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Зазначає, що має право без попереднього звернення до органу опіки та піклування подати позов про визначення способу своєї участі у вихованні дітей.

Щодо здійснення перешкоджань відповідачкою позивачу, то такі підтверджені показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які були допитані в суді першої інстанції.

Аліменти позивач сплачує, про що свідчить довідка з ДВС про відсутність заборгованості по сплаті аліментів. Домашнє насильство позивача щодо дітей не здійснювалося, доказів зворотного відповідачкою не надано. Докази додані до апеляційної скарги є новими, а тому до уваги не повинні братися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційним судом встановлено, що згідно свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , а ОСОБА_5 - 17 жовтня 2014 року та їхніми батьками записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 8, 9).

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 12 грудня 2022 року розірвано шлюб, зареєстрований 19 лютого 2011 року виконкомом Вільховецько Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, актовий запис № 15, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 6, 7).

Із довідки, виданої Вільховецькою сільською радою 13 липня 2023 року № 828 відомо, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 (а. с. 10).

Із акта обстеження умов проживання, проведеного на підставі ухвали Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 липня 2023 року, виконувачем обов`язків начальника ССД Вільховецької сільської ради та фахівця із соціальної роботи відомо, що з метою з`ясування обставин та умов проживання позивача проведено обстеження по АДРЕСА_1 ; за вказаною адресою проживають: батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , матір ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; зі слів батька він любить своїх дітей та хоче з ним спілкуватися; після обстеження умов проживання встановлено, що вони належні та батько може забрати дітей до себе (а. с. 15).

Із довідки, виданої старостою Кірешського старостинського округу Хустської міської ради від 29 червня 2022 року № 235 та акту обстеження житлово-побутових і матеріальних умов відомо, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає по АДРЕСА_2 , в будинку її батьків; разом з нею проживають її діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (60, 61).

Із висновку служби у справах дітей Вільховецької сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 08 лютого 2024 року № 9 відомо, що орган опіки та піклування Вільховецької ТГ Вільховецької сільської ради вирішив зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні із дітьми: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. с. 58, 59).

Орган опіки та піклування Хустської міської ради Тячівського району Закарпатської області подав заяву про те, що орган опіки та піклування не може надати суду об`єктивний висновок, оскільки відповідачка ОСОБА_1 разом із дітьми на даний час не проживає на території Хустської громади, а фактично проживає у Чеській Республіці. Адреса перебування органу опіки та піклування невідома, на телефонні дзвінки ОСОБА_1 не відповідає (а. с. 84).

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27.02.1991, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.

Так, ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017р. (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09). У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків.

Будь-які спори між батьками, у які залучена дитина і які вирішуються органом опіки та піклування або судом, завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Між тим, питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

У справах про визначення, змін графіку побачення з дитиною, яка проживає окремо від батька, суд повинен займати більш активну позицію і ґрунтовно встановлювати всі обставини, які мають значення та дають підстави визначитись із тим, що буде відповідати найкращим інтересам дитини, не обмежуючись лише обставинами, на які посилаються сторони у своїх вимогах чи запереченнях.

При розгляді справ щодо встановлення, зміни графіку побачення з дитиною, особливо з дитиною малолітнього віку, суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на побачення та виховання дитини, й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Отже, при вирішенні таких спорів доцільно керуватися виключно інтересами дитини, суду передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийняте рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

За статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання.

Наведені позивачем обставини у сукупності з наданими сторонами поясненнями, свідчать про наявність між ними конфлікту, що триває значний час з приводу участі батька у вихованні та спілкуванні із синами.

Колегія суддів виходить з того, що одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання.

Таким чином, установивши наявність перешкод у вільному спілкуванні між позивачем та його синами, врахувавши інтереси та вік ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, що відповідатиме якнайкращим їх інтересам.

При цьому тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дітьми, яке повинно реалізовуватися задля підтримки родинних зв`язків та емоційного контакту неповнолітніх дітей з батьком (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.03.2025 у справі №487/2960/23). Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 696/299/23.

Особисті неприязні стосунки між батьками, не можуть бути підставою для відмови у спілкуванні з дитиною, тому із батьків, який проживає окремо, а формальний підхід до вирішення вказаного питання є неприпустимим.

За вказаних обставин, враховуючи те, що на даний час діти разом з ОСОБА_1 проживають у Чеській республіці, відвідують там навчальний заклад, а тому виникнуть ускладнення з організацією їх зустрічей з батьком два рази на місяць у вихідні дні, і дні їх народження та в період шкільних канікул без присутності матері, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що в частині зустрічей батька з дітьми на території України слід відстрочити виконання рішення суду першої інстанції, до закінчення воєнного стану в Україні.

При цьому слід зобов`язати матір дітей - ОСОБА_1 організувати спілкування синів ОСОБА_4 та ОСОБА_9 з батьком ОСОБА_2 в режимі відеозв`язку через засоби мобільного зв`язку кожного дня з 19:00 год. до 20:00 год.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду першої інстанції.

В іншій частині рішення, що оскаржується, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Приймаючи до уваги наведене та керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Габор Ярослава Іванівна, задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 28 січня 2025 року змінити, доповнивши резолютивну частину судового рішення абзацами наступного змісту:

«Відстрочити виконання рішення суду першої інстанції в частині зустрічі батька з дітьми на території України до закінчення воєнного стану в Україні»;

«Зобов`язати ОСОБА_1 організувати спілкування синів ОСОБА_10 з ОСОБА_2 в режимі відеозв`язку через засоби мобільного зв`язку кожного дня з 19:00 год. до 20:00 год.».

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 червня 2025 року.

Головуючий:

Судді: