Постанова від 22.05.2025 по справі 497/109/24

Номер провадження: 22-ц/813/2459/25

Справа № 497/109/24

Головуючий у першій інстанції Раца В. А.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: Болградська міська рада Одеської області, Міністерство оборони України, Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуБілгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району на рішення Болградського районного суду Одеської області від 07 серпня 2024 року у складі судді Раца В.А.,

встановив:

У січні 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Болградської міської ради Одеської області, Міністерства оборони України, Білгород Дністровської квартирно експлуатаційної частини району, в якому просила припинити право власності Міністерства оборони України в особі Білгород-Дністровської КЕЧ на 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати запис про право власності Болградського КЕЧ на 1/4 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно та в реєстрі прав власності на нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта № 2105430251214.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що на підставі рішення виконкому Болградської міської ради Одеської області від 20.09.2018 № 332, 1/4 частина житлового будинку за зазначеною адресою була передана їй з неповнолітньою донькою у приватну часткову власність. 28.09.2018 на підставі вищевказаного рішення нею було отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме по 1/8 частині на її ім`я та ім`я її доньки ОСОБА_2 .

Звернувшись до державного реєстратора із заявою про внесення даних про право власності до Державного реєстру речових права на нерухоме майно, позивачці було відмовлено, через те, що в Державному реєстрі зареєстровано право власності на частку будинку за Болградською КЕЧ, яку вона з донькою приватизувала.

На даний час запис про право власності на зазначену частину житлового будинку за Болградським КЕЧ перешкоджає вільно розпоряджатися своїм майном, тому позивач змушена звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Позиція відповідачів в суді першої інстанції

Міністерство оборони України у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, з наступних підстав. Так, власником спірної частини домоволодіння є Болградське КЕЧ, а не Міністерство оборони України. Згідно свідоцтва про право власності від 28.09.2018 № 8, було зареєстровано право спільної часткової власності позивачки та її доньки ОСОБА_2 по 1/8 кожної, спір про право власності не заявлено. Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» унормовано порядок внесення відомостей до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. За змістом частини третьої статті 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Заявлене в якості способу захисту цивільного права припинення запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно не відповідає положенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Правові підстави припинення права власності визначені статтею 346 ЦК України. Водночас, позовна заява не містить посилань на фактичні обставини та докази, які б їх підтверджували, в силу яких право власності Міністерства оборони України на квартиру підлягає припиненню. Також, згідно зі статтею 392 ЦК України, на яку в якості нормативно-правового обґрунтування позову посилається позивачка, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тому на думку представника відповідача, положення статті 392 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у спосіб обраний позивачкою (а.с.49-50).

Білгород-Дністровської КЕЧ у відзиві на позов просило у його задоволенні відмовити в повному обсязі та застосувати строк позовної давності. Свою позицію обґрунтовує тим, що позивачем у позові не зазначено чітко порушене право Білгород-Дністровським КЕЧ. Разом з тим, спірне домоволодіння не є військовим майном, тому не може належати Білгород-Дністровській КЕЧ району, ані на праві власності, ані на праві оперативного управління. Крім цього посилається на те, що право спільної часткової власності було зареєстроване 14.11.2018 за згодою усіх власників, тобто більше трьох років, тому є підстави застосування строку позовної давності.

Короткий зміст рішення суду та мотивування його висновків

Рішенням Болградського районногосуду Одеськоїобласті від07серпня 2024року Позов ОСОБА_1 задоволено: припинено право державної власності Міністерства оборони України в особі Болградського КЕЧ на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ; скасовано запис про право державної власності Болградської КЕЧ на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що спірна квартира правомірна вибула з державної власності Міністерства оборони України, а саме шляхом приватизації державного майна, тому запис про право власності на квартиру відповідача перешкоджає позивачу розпоряджатися належним їм майном.

Щодо посилання представника відповідача про сплив строків позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи, а саме з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку надала позивачка, вбачається що така інформація про зареєстроване право за Болградською КЕЧ отримана позивачем 03.12.2021, тобто позивач звернулася із захистом своїх прав у строк передбачений цивільно-правовим законодавством.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду,Білгород Дністровська квартирно експлуатаційначастина районуподала апеляційнускаргу,у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Болградського районного суду Одеської області від 07 серпня 2024 року та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. Позивачкою упозові незазначено вчому самеполягає порушенняправ позивачасаме збоку Білгород-ДністровськоїКЕЧ району.Зазначає,що пред`явленнявласником нерухомогомайна вимогипро скасуваннярішень,записів продержавну реєстраціюправа власності,рішень державногореєстратора прореєстрацію правна цемайно занезаконним володільцем,чи іншівимоги,спрямовані науникнення застосуванняприписів статей387і 388ЦК України,не єнеобхідними дляефективного відновленняйого праву разіїх наявності.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення учасниками справи своєї правової позиції у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

20 вересня 2018 року рішенням виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області № 332 «Про надання згоди на передачу у сумісну часткову власність 1/4 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 », ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було передано у спільну часткову власність по 1/8 частині житлового будинку по АДРЕСА_1 . (а.с.7).

Відповідно до Розпорядження органу приватизації житлового фонду територіальної громади м. Болграда № 8 від 24.09.2018 року ОСОБА_1 передано у спільну приватну власність 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .

На підставі зазначених рішень та Розпорядження, 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно, а саме на 1/4 частину (по 1/8 кожній) житлового будинку по АДРЕСА_1 . (а.с.8).

Позивачка звернувшись до державного реєстратора від свого імені, та від імені доньки ОСОБА_2 із заявою про проведення державної реєстрації права власності на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , отримала рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 14.11.2018 року за № 44027142, № 440027777, як вбачається із рішення, через неможливість оформлення прав власності у зв`язку з зареєстрованим правом власності інших осіб.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12.03.2024 за № 369481759, щодо об`єкта нерухомого майна, а саме домоволодіння по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 2105430251214), яке перебуває у спільній власності, зазначені власники цього домоволодіння: ОСОБА_3 (1/16 частина), ОСОБА_4 (1/12 частина), Болградська КЕЧ (1/4 частина), ОСОБА_5 (1/16 частина), ОСОБА_6 (1/16 частина), ОСОБА_7 (1/16 частина), ОСОБА_8 (1/16 частина), ОСОБА_9 (1/18 частина), ОСОБА_10 (1/8 частина), ОСОБА_11 (1/12 частина), ОСОБА_12 (1/12 частина), ОСОБА_13 (1/12 частина) (а.с.9-11).

Частина спірного домоволодіння, яка зареєстрована за Болградським КЕЧ, а саме 1/4 частини, зазначена як державна форма власності, виникла на підставі рішення виконавчого комітету місцевої Ради депутатів Болградської міської ради Одеської області від 19.03.1957.

Позивачка ОСОБА_1 разом зі своєю донькою ОСОБА_2 постійно проживає у спірній частині домоволодіння як член сім`ї ОСОБА_14 , якому на підставі договору найму житлового приміщення в будинках КЕЧ Міністерства оборони РССР був наданий ордер № 2 в домоволодінні, яке на підставі рішення виконавчого комітету місцевої Ради депутатів 19.03.1957 за № 17 належить Болградському КЕЧ, що підтверджено листом Болградського міського голови від 02.04.2020 за № 491/02-12 (а.с.18), та не заперечувалося сторонами по справі.

Відповідно до Наказу начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 01.11.2006 за № 123 "Про розформування Болградської квартирно-експлуатаційної частини (району) та заходи щодо усунення недоліків", Болградську квартирно-експлуатаційну частину (району) розформовано з 31.10.2006, а правонаступником розформованої частини визнано квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси з підпорядкованим підрозділом Білгород-Дністровської КЕЧ району (а.с.13-16).

Відповідно до листа Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України від 29.07.2021 за № 1246, в Білгород-Дністровській КЕЧ району не обліковується 1/4 частина домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).

У відповідності до вимог п. 4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про задоволення позовних вимог.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.2 ст. 346 ЦК України право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

За загальним правилом, закріпленим у статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ( ч. 1 ст.316 ЦК України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1ст. 317ЦК України).

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1ст. 355 ЦК України).

Судом встановлено, що 20 вересня 2018 року рішенням виконавчого комітету Болградської міської ради Одеської області № 332 «Про надання згоди на передачу у сумісну часткову власність 1/4 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 », ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було передано у спільну часткову власність по 1/8 частині житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.7).

Відповідно до Розпорядження органу приватизації житлового фонду територіальної громади м. Болграда № 8 від 24.09.2018 ОСОБА_1 передано у спільну приватну власність 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .

На підставі зазначених рішень та Розпорядження, 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно, а саме на 1/4 частину (по 1/8 кожній) житлового будинку по АДРЕСА_1 . (а.с.8).

Колегія суддів звертає увагу, що вищевказане свідоцтво про право власності ніким не оспорено, тому відсутні підстави вважати його недійсним чи незаконним.

Позивачка звернувшись до державного реєстратора від свого імені, та від імені доньки ОСОБА_2 із заявою про проведення державної реєстрації права власності на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , отримала рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 14.11.2018 за № 44027142, № 440027777, як вбачається із рішення, через неможливість оформлення прав власності у зв`язку з зареєстрованим правом власності інших осіб.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12.03.2024 за № 369481759, щодо об`єкта нерухомого майна, а саме домоволодіння по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого майна 2105430251214), яке перебуває у спільній власності, зазначені власники цього домоволодіння: ОСОБА_3 (1/16 частина), ОСОБА_4 (1/12 частина), Болградська КЕЧ (1/4 частина), ОСОБА_5 (1/16 частина), ОСОБА_6 (1/16 частина), ОСОБА_7 (1/16 частина), ОСОБА_8 (1/16 частина), ОСОБА_9 (1/18 частина), ОСОБА_10 (1/8 частина), ОСОБА_11 (1/12 частина), ОСОБА_12 (1/12 частина), ОСОБА_13 (1/12 частина). (а.с.9-11).

Частина спірного домоволодіння, яка зареєстрована за Болградським КЕЧ, а саме 1/4 частини, зазначена як державна форма власності, виникла на підставі рішення виконавчого комітету місцевої Ради депутатів Болградської міської ради Одеської області від 19.03.1957.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 разом зі своєю донькою ОСОБА_2 постійно проживає у спірній частині домоволодіння як член сім`ї ОСОБА_14 , якому на підставі договору найму житлового приміщення в будинках КЕЧ Міністерства оборони РССР був наданий ордер № 2 в домоволодінні, яке на підставі рішення виконавчого комітету місцевої Ради депутатів 19.03.1957 за № 17 належить Болградському КЕЧ, що підтверджено листом Болградського міського голови від 02.04.2020 за № 491/02-12 (а.с.18), та не заперечувалося сторонами по справі.

Відповідно до Наказу начальника Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 01.11.2006 за № 123 "Про розформування Болградської квартирно-експлуатаційної частини (району) та заходи щодо усунення недоліків", Болградську квартирно-експлуатаційну частину (району) розформовано з 31.10.2006, а правонаступником розформованої частини визнано квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси з підпорядкованим підрозділом Білгород-Дністровської КЕЧ району (а.с.13-16).

Відповідно до листа Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України від 29.07.2021 за № 1246, в Білгород-Дністровській КЕЧ району не обліковується 1/4 частина домоволодіння по АДРЕСА_1 .

Крім того, колегія суддів враховує, що на підставі Директиви Міністерства оборони України від 11.06.2005 №Д-22 «Про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної власності громади м. Болград», рішення Болградської міської ради від 23.06.2006 №82, Болградською КЕЧ району протягом 2006 року житловий фонд з поміж іншого за адресою АДРЕСА_1 , був переданий до комунальної власності територіальної власності громади міста Болград.

Суб`єктами права комунальної власності є територіальні громади та утворені ними органи місцевого самоврядування (ст.327 ЦК).

Згідно з ст.143 Конституції майном, що є в комунальній власності, управляють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. В ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 №280/97-ВР визначено, що представницьким органом місцевого самоврядування є відповідна місцева рада, яка складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Відповідно до п. 31 ст. 26 закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення цих повноважень та умов їх здійснення.

Таким чином, враховуючи, що частка житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 належить до комунальної власності, і у апелянта відсутні повноваження щодо управління вказаним майном, то останній, відповідно, позбавлений права заперечувати проти передання спірної квартири у користування позивачам.

Колегія суддів звертає увагу, що апелянтом не було спростовано, що спірне майно не вибуло з їх власності, та не було передано до територіальної громади м. Болград, яке на даний час вправі розпоряджатись вказаним майном.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Частиною 2 цієї статті визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частиною 1 ст. 335 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державногомайна та майна, що є в комунальній власності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації.

Статтями 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч.6 ст. 37 цього Закону до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. З наведеного видно, що Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік рішень суду, на підставі яких здійснюється державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме набуття, зміна або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяження таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру речових прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора.

У відповідності пунктів 1.3, 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, 12.12.2011 № 3502/5, рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав приймає державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор), яке оформлює за допомогою Державного реєстру прав у двох примірниках. Для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.

Судом встановлено, що спірна квартира правомірно вибула з державної власності Міністерства оборони України, а саме шляхом приватизації державного майна, тому запис про право власності на квартиру відповідача перешкоджає позивачу розпоряджатися належним їм майном.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта на те, що позивачка обрала невірний спосіб захисту, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідач вказує, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однак право власності на спірну квартиру виникло у позивачів на підставі виданого свідоцтва на майно, останні не змогли його зареєструвати за собою в реєстрі прав власності у зв`язку з наявною реєстрацією на вказане майно в реєстрі за державою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, оскільки за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказане право в Державному реєстрі речових прав ніколи не було зареєстровано, та вимоги про витребування майна на їх користь не призведе до відновлення їх прав.

Щодо посилання представника відповідача про сплив строків позовної давності.

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно ст.ст. 253-255 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Апелянт вказує, що згідно рішень про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень державним реєстратором Болградської міської ради Одеської області Лазаренко Л.І. від 14.11.2018 р., №44027142 та 440227777 за наслідками розгляду заяв ОСОБА_1 , поданих 12.11.2018 р. об 11:33:14 та 13:32:49 встановлені підстави звернення до суду з вимогами у справі №495/109/24, та що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку на звернення до суду.

Колегія суддів звертає увагу, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку надала позивачка, вбачається що така інформація про зареєстроване право за Болградською КЕЧ отримана позивачем 03.12.2021, тобто позивач звернулася із захистом своїх прав у строк передбачений цивільно-правовим законодавством.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з вказаним позовом позивачка звернулась 17.01.2024.

Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Воєнний стан неодноразово було продовжено.

Законом України №2120ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» було внесені зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України: пункт 19 викладено у наступній редакції: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

З урахування вищевказаного, позивачкою не було пропущено строки звернення до суду із вказаним позовом.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району є необґрунтованими, а тому вона не підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.374,375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 07 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 25.06.2025

Головуючий

Судді: