Рішення від 26.02.2025 по справі 911/378/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2025 р. Справа № 911/378/17 (911/1594/24)

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомКомунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства", Київська область, м. Славутич

доМельникова Олександра Миколайовича, м. Славутич

простягнення 27074,64 грн.

В межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"

за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/378/17 за заявою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 06.07.2017 р.

Наразі триває процедура санації Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства".

20.06.2024 р. до суду надійшла позовна заява Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про стягнення 27 074,64 грн. з Мельникова Олександра Миколайовича.

Ухвалою господарського суду від 01.07.2024 р. витребувано у Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області відомості про місце проживання (реєстрації), чи перебування фізичної особи, що містяться в реєстрі територіальної громади щодо: Мельникова Олександра Миколайовича.

11.07.2024 р. на офіційну електронну адресу суду від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області надійшов лист-повідомлення.

Ухвалою господарського суду від 16.07.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, в межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства", за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду від 03.01.2025 р. розгляд справи по суті призначено на 29.01.2025 р., розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, у відповідності до частини четвертої ст. 122 ГПК України, про виклик відповідача: Мельникова Олександра Миколайовича.

У судовому засіданні 29.01.2025 р. оголошено перерву до 26.02.2025 р., про що ухвалою господарського суду від 29.01.2025 р. повідомлено Мельникова Олександра Миколайовича.

25.02.2025 р. через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 26.02.2025 р. уповноважені представники позивача та відповідача не з`явились. Відповідач про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час даного судового засідання був повідомлений належним чином ухвалою суду від 29.01.2025 р. та розміщеним на офіційному веб-сайті судової влади України оголошенням про виклик відповідача в судове засідання.

Враховуючи, що неявка позивача та відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до частини дев`ятої ст. 165, частини другої ст. 178 та частини третьої ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників позивача та відповідача за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства", яке подало позов до суду, є виконавцем послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), зокрема, у будинках житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Славутича.

Відповідно до Статуту Комунальне підприємство "Управління житлово-комунального господарства" (надалі - Позивач, КП "УЖКГ") створене з метою надання послуг зі здійснення діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії споживачам та надання послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, у порядку, встановленому законодавством; задоволення потреб ринку у наданні послуг (робіт, продукції) власного виробництва; забезпечення економічних та соціальних інтересів Підприємства за рахунок отриманого прибутку; участі у ринкових взаємовідносинах та одержання прибутку на основі задоволення потреб громадян, колективних, державних і інших підприємств у виробництві продукції і товарів, виконання робіт та послуг у сферах, що обумовлені предметом діяльності Підприємства.

В той же час відповідач (Мельников О.М.), згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, є власником 1/2 нежитлового приміщення "Б", загальною площею 104,0 м, за адресою: АДРЕСА_1 . Як вказує позивач, дане приміщення використовується відповідачем для розміщення магазину одягу та взуття.

За даними інформації право власності на 1/2 частину даного приміщення зареєстроване за Мельниковим О.М. на підставі рішення Славутицького міського суду Київської області від 18.10.2021 р. у справі № 377/384/21 (провадження № 2/377/260/21).

Позивач зазначає, що вказана нежитлова будівля за адресою: 07101, Київська область, м. Славутич, проспект Дружби Народів (Незалежності), будинок 5 (назва будівлі магазин "Дніпро") приєднана до загальноміських мереж постачання теплової енергії КП "УЖКГ".

Позивач (КП "УЖКГ"), відповідно до положень Закону України "Про природні монополії" та за приписами статті 19 Закону України "Про теплопостачання", є суб`єктом природної монополії та як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Тому при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будівлі в опалювальні періоди одночасно опалювалось нежитлове приміщення відповідача. Рішення ж про початок та закінчення опалювального сезону у м. Славутич приймається на підставі розпорядження міського голови. Співвласники (споживачі) будівлі здійснюють споживання послуг, що підтверджується показниками загальнобудинкового лічильника (вузла комерційного обліку).

Так, позивач, що є підприємством з надання послуг, зокрема щодо постачання теплової енергії, надавав відповідачу у період з грудня 2021 року по березень 2024 року послуги з постачання теплової енергії.

При цьому, як зазначає у позовній заяві позивач, ним були сформовані та надані відповідачу рахунки за надані послуги постачання теплової енергії, втім споживач (відповідач) не виконав свої обов`язки щодо сплати за надані послуги за період з грудня 2021 року по березень 2024 року, тому у нього виникла заборгованість за спожиті послуги, яка станом на 01.06.2024 р. склала 23 295,06 грн.

Крім того, оскільки відповідач не виконав зобов`язання щодо оплати вартості послуг з постачання теплової енергії, то позивач, скориставшись наданим йому правом, нарахував відповідачу за прострочення виконання грошового зобов`язання інфляційні втрати у сумі 2 860,62 грн. та три відсотки річних у сумі 918,96 грн. від простроченої суми заборгованості.

Позивач вказує, що він намагався врегулювати спір в досудовому порядку, тому направляв Мельникову О.М. вимогу-претензію № 01.07-16/567 від 02.05.2024 р. про сплату заборгованості. Вимога була направлена відповідачу за останнім відомим місцем реєстрації та місцем знаходження майна, однак відповіді на даний час позивач не отримав, заборгованість залишилась непогашеною.

Крім того, оскільки між позивачем та відповідачем не було укладено письмового договору щодо надання послуг з постачання теплової енергії, про що позивачем також вказано у позовній заяві, то, з метою укладення відповідного договору, позивач (перед подачею позову) направляв відповідачу на розгляд та підписання договір про надання послуг з постачання теплової енергії з власником (співвласником) будівлі № 24-24-Т (згідно вимоги-претензії № 01.07-16/567 від 02.05.2024 р.).

Однак, оскільки на теперішній час вказана сума заборгованості не оплачена відповідачем, позивач, скориставшись наданим йому правом, звернувся до суду з позовом.

Відповідач у судове засідання свого представника не направив, відзиву на позов не надіслав, належних та допустимих доказів, які б спростовували викладені позивачем обставини суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положеннями частини першої ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною першою ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в свою чергу, передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Спірні правовідносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання послуг з постачання теплової енергії та фізичною або юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з постачання теплової енергії є відносинами у сфері надання послуг.

Так, відповідно до положень частини першої ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Правовідносини щодо надання послуг саме з постачання теплової енергії регулюються, зокрема Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 р., Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р. та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у цій сфері.

Відповідно до положень частини першої ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

У статті першій Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено ключові терміни, що застосовуються в цьому законі, із наданням їх визначень та характеристик.

Так, у вказаній статті визначено, що виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору (п. 2 частини першої ст. 1 Закону); індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 частини першої ст. 1 Закону); колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п. 9 частини першої ст. 1 Закону); споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач (п. 13 частини першої ст. 1 Закону); управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб (п. 14 частини першої ст. 1 Закону).

У позовній заяві позивач (виконавець комунальних послуг) просить суд стягнути з відповідача (споживача) заборгованість за надання відповідних послуг про постачання теплової енергії.

Частиною першою та другою ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Так, згідно з положеннями частини першої ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

У відповідності до вимог частини четвертої ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом.

Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Необґрунтована відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає договір в інтересах споживача) від укладання договору є підставою для припинення в односторонньому порядку виконавцем надання відповідної комунальної послуги такому споживачу.

Відмова будь-якої із сторін від укладання запропонованого другою стороною договору не позбавляє її права звернутися з повторною пропозицією про укладання договору в порядку, визначеному цією частиною.

Положеннями ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" також встановлені права та обов`язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов`язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з положеннями частини першої ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме: індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови, що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; колективний договір, що укладається від імені та за рахунок багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою; договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).

Водночас, згідно положень ст. 319, ст. 322 ЦК України, власність зобов`язує, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно зі ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відтак, відповідач, як власник нежитлового приміщення, зобов`язаний нести витрати на утримання нежитлового приміщення (у розмірі своєї частки), в тому числі і щодо сплати послуг з постачання теплової енергії (які надавались йому позивачем та які були прийняті/отримані відповідачем).

Договір з постачання теплової енергії містить також елементи договору приєднання (ст. 634 ЦК України). Як вже було вказано вище, постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг, що надаються мешканцям певної адміністративно-територіальної одиниці і на ці правовідносини поширюється Закон України "Про житлово-комунальні послуги". Цим Законом, зокрема, передбачено, що споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору; оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Такі положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" свідчать про обов`язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням випадків, встановлених законом, та у порядку встановленому законом), зокрема договору про постачання теплової енергії. За таких обставин прийняття оферти виконавця послуг з постачання теплової енергії може бути у вигляді мовчання.

До того ж, згідно пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією № 1198 взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов`язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.

З вищенаведеного слідує, що споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення договору. Споживач не звільняється від оплати отриманих ним житлово-комунальних послуг при наявності або відсутності договору (крім випадків визначених законом).

Згідно положень частини першої ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Абзацом 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 25.03.2019 р. у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: "укладення договору з теплопостачання відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період".

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 р. у справі № 7128916/17-ц, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2018 р. у справі № 750/12850/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019 р. у справі № 642/2858/16, у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 р. у справі № 6-2951цс15).

У постанові Верховного Суду від 13.11.2019 р. у справі № 686/14833/15-ц (провадження № 61-26205св18) також встановлено, що факти відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не можуть бути підставою для звільнення споживача від їх оплати. Так, згідно з положеннями Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Тобто відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг, а тому відсутність між сторонами договірних зобов`язань не звільняє споживача від сплати за надані житлово-комунальні послуги.

Отже, навіть за відсутності договору, при належному підтвердженні матеріалами справи факту постачання теплової енергії споживачу, останній не звільняється від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будівлі, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".

З огляду на вищевказане, враховуючи, що в даному випадку відповідач спожив надані позивачем у період з грудня 2021 року по березень 2024 року послуги на суму 23 295,06 грн., що не спростовано жодними доказами, відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати таких послуг.

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з положеннями частини першої та другої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до частини другої ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин третьої та четвертої ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту належної оплати за виконані роботи закон покладає на боржника.

Частиною першою ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (частина друга ст. 74 ГПК України).

Так, позивачем було надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується копіями рахунків-фактур про використану теплову енергію у період з грудня 2021 р. по березень 2024 р. на суму 23 295,06 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

Відповідно до бухгалтерської довідки позивача заборгованість відповідача станом на 01.06.2024 р. становить 23 295,06 грн. (копія міститься в матеріалах справи).

Таким чином, згідно наданих позивачем доказів борг відповідача перед позивачем за поставлену та спожиту теплову енергію становить 23 295,06 грн.

Відповідачем доказів сплати зазначеної заборгованості не надано, наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується поданими позивачем доказами та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 23 295,06 грн. боргу за надані у період з грудня 2021 р. по березень 2024 р. послуги з постачання теплової енергії є обґрунтованою і доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 918,96 грн. 3% річних та 2 860,62 грн. інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за надання послуг з постачання теплової енергії, суд зазначає таке.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц (пункт 45)).

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою ст. 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16.12.2015 р. у справі № 6-2023цс15).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга ст. 625 ЦК України).

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, він, на вимогу позивача, повинен сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

Водночас суд враховує, що позивачем не надано доказів відправлення відповідачу рахунків-фактур щодо наданих послуг з постачання теплової енергії в період постачання теплової енергії.

Як встановлено судом, належним доказом направлення позивачем відповідачу актів про використану теплову енергію (пред`явлення рахунків на оплату) є лист-вимога позивача № 01.07-16/567 від 02.05.2024 р., направлений засобами поштового зв`язку на адресу відповідача 03.05.2025 р.

Відповідно до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 р., днем отримання поштової кореспонденції відповідачем слід вважати 08.05.2025 р.

Згідно з положеннями ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто відповідач мав оплатити утворену заборгованість починаючи з 09.05.2025 р. і до 15.05.2025 р. включно (протягом семи днів). Оскільки відповідач не оплатив заборгованість у вказаний строк, він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання (з 16.05.2025 р.), тому нараховувати суми інфляційних втрат та трьох процентів річних позивач мав право лише з 16.05.2025 р. (і до дати подання позову, в даному випадку).

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині інфляційних втрат, судом встановлено, що відповідний розрахунок позивачем здійснено не вірно.

Так, розрахунковим періодом за вказаним зобов`язанням є строк з 16.05.2025 р. по 31.05.2025 р. (в межах визначених позивачем розрахунків, одночасно з врахуванням встановленої судом дати, від якої позивач вправі здійснювати відповідні розрахунки).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 р. № 62-97р).

Оскільки розрахунковий період складає менше місяця, то відповідне нарахування інфляційних втрат не здійснюється судом, у зв`язку з чим вимоги в частині стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині 3% річних, з урахуванням наведеного періоду нарахування, судом встановлено, що відповідний розрахунок здійснено не вірно.

Відповідно до здійсненого судом розрахунку розмір трьох відсотків річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за період прострочення виконання грошового зобов`язання в межах періоду здійснення розрахунку з 16.05.2025 р. по 31.05.2024 р., становить 30,55 грн.

Що стосується вимоги позивача про визнання договору № 24-24-Т з власником (співвласником) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії укладеним в редакції позивача, суд зазначає наступне.

Згідно змісту наданих доказів, позивач просить визнати укладеним договір № 24-24-Т з власником (співвласником) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії саме датований 01.05.2024 р. (примірник такого договору долучено до матеріалів справи, іншого примірника договору матеріали справи не містять).

Таким чином, наведений договір не стосується періоду, за який, як зазначено вище, було поставлено позивачем та спожито відповідачем відповідний обсяг електричної енергії. Крім цього, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що на виконання зазначеного договору № 24-24-Т з власником (співвласником) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.05.2024 р. позивачем було надано, а відповідачем спожито відповідні послуги.

Разом з тим, суд врахував, що позивачем, згідно наданих доказів, було надіслано відповідачу для підписання примірник відповідного договору, однак відповідачем заперечень відносно його укладення заявлено не було, що не спростовано жодними доказами.

Відповідно до частини першої ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга ст. 640 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до частини першої і другої ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За змістом даних норм відповідь особи про прийняття пропозиції укласти договір - акцепт повинна бути повною і беззастережною. В такому випадку особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом, автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні. За загальним правилом мовчання не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, якщо сторони частково або повністю виконали зобов`язання, та їх дії свідчать про наявність договірних правовідносин, немає підстав вважати такий договір неукладеним. Водночас звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним не є належним способом захисту права в такій ситуації.

Таким чином, у разі, якщо відповідач прийняв запропоновані умови договору шляхом мовчазної згоди або конклюдентних дій, та не висловив заперечень щодо укладення договору (що було у даному випадку), - відповідні договірні відносини вважаються такими, що виникли. За таких обставин, вимога про визнання договору укладеним є безпредметною, оскільки спір щодо цього факту фактично відсутній.

У постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2018 р. у справі № 404/251/17 зроблено висновок, що "відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.".

У пунктах 4.12-4.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) зазначено: "Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи".

Пунктом 2 частини першої ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення" (подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.08.2020 р. у справі № 665/1836/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021 р. у справі № 638/3792/20).

З огляду на викладене, враховуючи те, що від відповідача заперечення відносно укладення договору № 24-24-Т з власником (співвласником) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії не надходили, доказів, які б спростовували дані обставини матеріали справи не містять, виходячи з аналізу наведеного вище, відповідач прийняв запропоновані умови договору шляхом мовчазної згоди та не висловив заперечень щодо укладення договору, отже відповідні договірні відносини вважаються такими, що виникли, вимога щодо визнання укладеним договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 24-24-Т між Комунальним підприємством "Управління житлово-комунального господарства" та ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки предмет спору з приводу даного питання був відсутній станом на дату звернення позивача з відповідною вимогою до суду.

Приписами ст. 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 23 295,06 грн. основного боргу та 30,55 грн. трьох відсотків річних.

В частині визнання укладеним договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 24-24-Т між Комунальним підприємством "Управління житлово-комунального господарства" та Мельниковим Олександром Миколайовичем в редакції позивача та в частині стягнення 2 860,62 грн. інфляційних втрат, 888,41 грн. трьох відсотків річних позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Мельникова Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" (07100, Київська область, м. Славутич, вул. Військових будівельників, 8; код ЄДРПОУ 31476318) 23 295 (двадцять три тисячі двісті дев`яносто п`ять) гривень 06 копійок основного боргу, 30 (тридцять) гривень 55 копійок трьох відсотків річних та 2 608 (дві тисячі шістсот вісім) гривень 71 копійку судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання рішення 27.06.2025 р.

Суддя А.В. Лопатін