Рішення від 27.06.2025 по справі 759/18253/23

Справа № 759/18253/23

Провадження №2/367/1132/2025

РІШЕННЯ

Іменем України

27 червня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

при секретарі Пронченко О.С.,

за участі

представника позивача Глузд О.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" до ОСОБА_2 , треті особи: Київська міська рада, Національний природний парк "Голосіївський" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" звернулося до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування позову зазначали, що Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" зареєстроване Святошинською районною у м.Києві державною адміністрацією 11.03.2002 року, є правонаступником державного лісопаркового господарства, є структурним підрозділом Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», засноване на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території.

В постійному користуванні КП "Святошинське ЛПГ" перебуває 12510 га міських лісів, які були передані в користування державного лісопаркового господарства, правонаступником якого є КП "Святошинське ЛПГ", на підставі Постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР №673 від 20.06.1956 року.

До складу земель лісового призначення, що перебувають в користуванні КП "Святошинське ЛПГ" входять землі Межигірського лісництва, Пуща-Водицького лісництва, Київського лісництва, Святошинського лісництва.

Ліси Святошинського та Київського лісництва межують с територією смт.Коцюбинське Київської області.

24 грудня 2008 року на двадцять п`ятій сесії п`ятого скликання Коцюбинською селищною радою на другому засіданні були прийняті рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність громадянам України 501 земельних ділянок, загальною площею 72га, для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

На підставі вищевказаних рішень, 501 громадянам України видано державні акти на право власності на земельні ділянки, площами по 0,15га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. Земельним ділянкам були присвоєні відповідні кадастрові номери.

Так, Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. для вказаних цілей, на підставі даного рішення було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903390 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0007), площею 0,15га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2009 року № 840, земельну ділянку площею 0,15 га. по АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_4 , який в подальшому відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1290 від 15.10.2010 року.

18.02.2013 році прокурор м. Ірпеня Київської області в інтересах держави, звернувся до суду із позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5 та державного акту на право власності на землю, аргументуючи позовні вимоги тим, що рішення сільради прийнято, а державний акт видано з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, земельну ділянку передано за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні Святошинського лісопаркового господарства.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2013 року, яке ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року залишено без змін, позов прокурора задоволено: визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року №1909/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №903390 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007, виданий на ім`я ОСОБА_3 з відповідними відмітками про перехід права власності до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та скасовано його державну реєстрацію. (додатки 5, 6).

Даними рішеннями судів встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Також, висновком експерта №325 від 05.03.2012 року, в кримінальній справі, встановлено, що територія земельних ділянок загальною площею 72га, яка протягом 2008 року передана рішеннями Коцюбинської селищної ради у приватну власність 501 фізичній особі для будівництва та обслуговування житлових будинків, на той час відносилася до території (знаходилася в межах) міста Києва та на даний час перебуває у віддані територіальної громади м.Києва (додаток 10).

Крім того, Указом Президента України від 27.08.2007 року №794/2007 та території міста Києва створено національний природний парк «Голосіївський».

Указом в.о. Президента України від 01.05.2014 року №446/2014 територію парку було розширено на 6462,62га за рахунок земель КП "Святошинське ЛПГ" без вилучення у постійного землекористувача.

Так, у 2014 році до складу НПП «Голосіївський» увійшла й земельна ділянка площею 0,15га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, яка знаходиться в кварталі НОМЕР_1 , виділ 8, Київського лісництва. На підставі охоронного зобов`язання №1 від 07.06.2022 року, 6462,62га цінних природних територій, які включені до складу НПП «Голосіївський», в тому числі землі 111 кварталу, з метою збереження і охорони передані під охорону КП "Святошинське ЛПГ".

В даний час, ОСОБА_2 продовжує користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, площею 0,15 га. по АДРЕСА_1 , незважаючи на те, що право власності скасоване.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, відноситься до земель лісогосподарського призначення, знаходиться в кварталі 111, виділ 8, Київського лісництва (індексний кадастровий квартал 75:601). Дана земельна ділянка входить до складу земель лісогосподарського призначення, які з 1956 року перебувають у постійному користуванні КП "Святошинське ЛПГ", що підтверджується фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесенням ділянки, наданим ВО «Укрдержліспроект» від 27.02.2015 року № 57 та фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 111 та їх таксаційних виділів Київського лісництва КП "Святошинське ЛПГ" наданим ВО «Укрдержліспроект» від 13.12.2016 року № 817 (додаток 19).

За візуальними ознаками Публічної кадастрової карти України та на основі чинних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 розташована в межах таксаційного кварталу 111, виділ 8, Київського лісництва КП "Святошинське ЛПГ". Згідно таксаційного опису дана земельна ділянка вкрита лісами, (сосна та дуб віком 100 років з підліском «молодий ліс»).

Тобто, спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення, що підтверджують: проектом організації та розвитку лісового господарства КП "Святошинське лісопаркове господарство" станом на 2010 рік з планом-схемою; протоколом другої лісовпорядної наради від 21.12.2010; планом лісонасаджень КП "Святошинське ЛПГ".

В даний час, у відповідності до законодавства України, КП «Київський інститут земельних відносин», виконуються роботи щодо присвоєння земельним ділянкам, що перебувають у користування КП "Святошинське ЛПГ" кадастрових номерів, у зв`язку з чим спірна земельна ділянка підлягає поверненню в користування позивача.

05.03.2024 року до суду від представника відповідача Захарчука І.А. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просили відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з наступних підстав. Так, зі змісту доданої позивачем копії судового рішення від 19 червня 2013 року вбачається, що прокурором вже заявлялися позовні вимоги в інтересах держави щодо захисту порушеного права державної власності на спірну земельну ділянку в порядку ст.392 ЦК України (в 2013 році) і у відповідній частині позову було відмовлено. У вказаній судовій справі місцевий загальний суд дійшов висновку, що межі смт. Коцюбинське були встановлені Указом Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1942 року (копія додається), однак графічні матеріали до вказаного указу не збереглися. На відміну від тверджень позивача викладених в позовній заяві в частині того, що Коцюбинська селищна рада розпорядилася спірною земельною ділянкою поза межами смт. Коцюбинське, оскільки межі селища не було встановлено, а отже спірна земельна ділянка перебуває в користувані КП «Святошинське ЛПГ», Ірпінським міським судом Київської області у доданій позивачем копії судового рішення вказано, що селище Коцюбинське було підпорядковано Ірпінській міській раді згідно Указів Президії ВР УРСР від 30.12.1962, від 04.01.1965 р.р., і з моменту набрання чинності Земельним кодексом України (2001 року) відповідні межі не розроблялися і Київською міською радою не затверджувалися. Дійсно вказані обставин мають місце, оскільки до сьогоднішнього дня відповідні межі селища Коцюбинське були встановлені і зберігають чинність (у зв`язку з відсутністю інших рішень про встановлення меж) відповідно до рішення Виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року №791, яким було затверджено адміністративні межі Ірпінської міської ради, у складі якої перебувало і селище Коцюбинське. Згідно графічного зображення червоної лінії адміністративної межі спірна земельна ділянка входить до адміністративним меж м. Ірпеня, як регіонального центру та селища Коцюбинське відповідно. А тому спірною земельною ділянкою Коцюбинська селищна рада розпоряджалася законно, однак в силу не належного рівня юридичного представництва інтересів Коцюбинської селищної ради, вказане рішення Виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.1968 року №791 не було надано на дослідження Ірпінського міського суду під розгляду відповідної справи. Відповідним рішенням Ірпінського міського суду також спростовуються і доводи позивача щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Зокрема, в мотивувальній частині рішення, зазначено, що суд не бере до уваги посилання позивача на обставини, що спірна земельна ділянка, відноситься до земель лісового фонду, яка перебуває у користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», оскільки останнє не є державним лісогосподарським підприємством та у останнього відсутні документи, що підтверджують право користування на раніше надані землі. Висновки Ірпінського міського суду Київської області щодо перевищення повноважень Коцюбинською селищною радою при відведенні спірної земельної ділянки здійснені без урахування обставин, які вже були досліджені та встановлені Окружним адміністративним судом м. Києва за результатами розгляду справи № 2а-6326/11/2670 (копія додається). Ірпінським міським судом Київської області було здійснено переоцінку доказів, досліджених Окружним адміністративним судом м.Києва у межах розгляду справи № 2а-6326/11/2670 без достатніх на те підстав, а позивачем здійснено вибіркове посилання у поданому ним позові на те судове рішення, в якому встановлені певні юридичні факти, які, на його думку, підтверджують позицію про незаконність володіння відповідачем спірною земельною ділянкою. Висновки Ірпінського міського суду Київської області у справі щодо незаконності прийнятого Коцюбинською селищною радою рішення від 25.12.2008 року №1909/25-5, за наявності одночасного чинного рішення у іншій справі № 2а-6326/11/2670, яким встановлюються протилежні факти, не можна вважати достовірним, однозначним, оскільки правомірність таких висновків суду викликає сумніви, на що слід зважити при розгляді спору у даній справі. Станом на час виділення земельної ділянки в статуті КП «Святошинське ЛПГ» не містилося норми щодо входження КП «Святошинське ЛПГ» до складу Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд». Така норма з`явилася лише 17.02.2009 року в змінах до Статуту КП «Святошинське ЛПГ». Відповідно до листа Департаменту з питань заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України №К-238/ЗДПІ-17 від 23.03.2017 року, відповідний Проект землеустрою з урахуванням зміни меж згідно Указу Президента від 01.05.2014 року №446/2014 не розроблено. З вказаних позивачем доводів та доказів вбачається лише передача територій Святошинського і Київського лісгоспів у користування КО «Київзеленбуд», що не входить до системи органів лісового господарства і є комунальним об`єднанням Київської міської ради. З наведеного вище не вбачається також і передачі земель у користування КП «Святошинське лісопаркове господарство», останнє як встановлено у справі №2а-6326/11/2670 яка була розглянута Окружним адміністративним судом м.Києва 23.12.2011 року не є державним лісогосподарським підприємством і не може посилатися на відповідні матеріали лісовпорядкування. Спірна земельна ділянка, як об`єкт цивільних прав по відношенню до КП «Святошинське лісопаркове господарство» не формувалося і у користування не передавалася. Вимога позивача в даній справі, яка заявлена в 2023 році порушують принцип співмірності інтересів власника та суспільства і є порушенням права відповідача на мирне володіння своїм майном. Крім того, представник відповідача вказує, що оскільки позивач не є власником майна, відповідно до ст. 391 ЦК України він не має права подавати негаторний позов.

В судовому засіданні від 19.06.2025 року представник позивача Глузд О.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

В судовому засіданні від 19.06.2025 року представник відповідача Захарчука І.А. заперечував щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити.

Представник третьої особи по справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київської міської ради в судове засідання не з`явився, про час, дату, та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи по справі - Національного природного парку «Голосіївський» в судове засідання не з`явився, про час, дату, та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, оглянувши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 2, 3ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі сторони або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство" зареєстроване Святошинською районною у м.Києві державною адміністрацією 11.03.2002 року, є правонаступником державного лісопаркового господарства, є структурним підрозділом Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», засноване на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території.

В постійному користуванні КП "Святошинське ЛПГ" перебуває 12510 га міських лісів, які були передані в користування державного лісопаркового господарства, правонаступником якого є КП "Святошинське ЛПГ", на підставі Постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР №673 від 20.06.1956 року.

До складу земель лісового призначення, що перебувають в користуванні КП "Святошинське ЛПГ" входять землі Межигірського лісництва, Пуща-Водицького лісництва, Київського лісництва, Святошинського лісництва.

Ліси Святошинського та Київського лісництва межують с територією смт.Коцюбинське Київської області.

24 грудня 2008 року на двадцять п`ятій сесії п`ятого скликання Коцюбинською селищною радою на другому засіданні були прийняті рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність громадянам України 501 земельних ділянок, загальною площею 72га, для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.

На підставі вищевказаних рішень, 501 громадянам України видано державні акти на право власності на земельні ділянки, площами по 0,15 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. Земельним ділянкам були присвоєні відповідні кадастрові номери.

Так, Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. для вказаних цілей, на підставі даного рішення було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903390 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0007), площею 0,15га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2009 року № 840, земельну ділянку площею 0,15 га. по АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_4 , який в подальшому відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1290 від 15.10.2010 року.

18.02.2013 році прокурор м. Ірпеня Київської області в інтересах держави, звернувся до суду із позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5 та державного акту на право власності на землю, аргументуючи позовні вимоги тим, що рішення сільради прийнято, а державний акт видано з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, земельну ділянку передано за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні Святошинського лісопаркового господарства.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2013 року, яке ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року залишено без змін, позов прокурора задоволено: визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року №1909/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №903390 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007, виданий на ім`я ОСОБА_3 з відповідними відмітками про перехід права власності до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та скасовано його державну реєстрацію. (додатки 5, 6).

Вищезазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції Верховним судом не переглядалися, та набрали законної сили. Даними рішеннями судів встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

Також, висновком експерта №325 від 05.03.2012 року, в кримінальній справі, встановлено, що територія земельних ділянок загальною площею 72га, яка протягом 2008 року передана рішеннями Коцюбинської селищної ради у приватну власність 501 фізичній особі для будівництва та обслуговування житлових будинків, на той час відносилася до території (знаходилася в межах) міста Києва та на даний час перебуває у віддані територіальної громади м. Києва.

Крім того, Указом Президента України від 27.08.2007 року №794/2007 та території міста Києва створено національний природний парк «Голосіївський».

Указом в.о. Президента України від 01.05.2014 року №446/2014 територію парку було розширено на 6462,62га за рахунок земель КП "Святошинське ЛПГ" без вилучення у постійного землекористувача.

Так, у 2014 році до складу НПП «Голосіївський» увійшла й земельна ділянка площею 0,15га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, яка знаходиться в кварталі НОМЕР_1 , виділ 8, Київського лісництва. На підставі охоронного зобов`язання №1 від 07.06.2022 року, 6462,62га цінних природних територій, які включені до складу НПП «Голосіївський», в тому числі землі 111 кварталу, з метою збереження і охорони передані під охорону КП "Святошинське ЛПГ".

В даний час, ОСОБА_2 продовжує користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, площею 0,15 га. по АДРЕСА_1 , незважаючи на те, що право власності скасоване.

Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, відноситься до земель лісогосподарського призначення, знаходиться в кварталі 111, виділ 8, Київського лісництва (індексний кадастровий квартал 75:601). Дана земельна ділянка входить до складу земель лісогосподарського призначення, які з 1956 року перебувають у постійному користуванні КП "Святошинське ЛПГ", що підтверджується фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесенням ділянки, наданим ВО «Укрдержліспроект» від 27.02.2015 року № 57 та фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 111 та їх таксаційних виділів Київського лісництва КП "Святошинське ЛПГ" наданим ВО «Укрдержліспроект» від 13.12.2016 року № 817 (додаток 19).

З Публічної кадастрової карти України та на основі чинних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 розташована в межах таксаційного кварталу 111, виділ 8, Київського лісництва КП "Святошинське ЛПГ". Згідно таксаційного опису дана земельна ділянка вкрита лісами, (сосна та дуб віком 100 років з підліском «молодий ліс»).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, згідно із пунком 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а відповідно частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, якими підтверджується право постійного користування КП "Святошинське ЛПГ" спірною земельною ділянкою затвердженні Протоколом другої лісовпорядної наради від 21.12.2010 року.

Тобто, спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення, що підтверджують: проектом організації та розвитку лісового господарства КП "Святошинське лісопаркове господарство" станом на 2010 рік з планом-схемою; протоколом другої лісовпорядної наради від 21.12.2010; планом лісонасаджень КП "Святошинське ЛПГ"

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються Земельним кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 Земельного кодексу України).

Статтею 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У пункті 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього Кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.

Положеннями частин першої-третьої статті 78 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі статтею 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України виділяє в окрему категорію землі лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до частин другої та третьої статті 56 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Згідно із положеннями статті 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно ст. 9 Лісового кодексу України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Положеннями ст.ст. 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України визначено, що облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Таким чином, законним користувачем спірної земельної ділянки є Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство".

Вказані твердження можливо використовувати також до земель лісового фонду, оскільки останні аналогічно перебувають під особливою охороною держави, мають обмежений режим господарювання та не можуть передаватись у приватну власність, в силу положень статті 84 Земельного кодексу України.

За змістом ст.ст. 317, 319, 321 Цивільного кодексу України лише власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Так, згідно правових висновків викладених у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель з обмеженим оборотом (водного і лісового фонду) вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п.70), у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 45).

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки з обмеженим оборотом з порушенням вимог законодавства треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторнии позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц. пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14). Власник земельної ділянки з обмеженим оборотом може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/15).

Статтею 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Окрім того, згідно із частиною п`ятою статті 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Тобто, рішення про вилучення (припинення права) земельної ділянки за погодженням із землекористувачем має право приймати відповідний орган державної влади, який в силу вимог статей 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, вилучення земельних лісових ділянок із постійного користування спеціалізованих лісогосподарських підприємств для нелісогосподарських потреб відносилось до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

КП "Святошинське лісопаркове господарство" до Кабінету Міністрів України з заявою про добровільну відмову від спірної земельної ділянки не зверталося, та не надавало згоди на вилучення з постійного користування спірної земельної ділянки.

Так, згідно із положеннями статей 18, 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, які мають особливий правовий режим.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 164 Земельного кодексу України, використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Частиною першою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Як визначено частиною першою статті 57 Лісового кодексу України, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до частини сьомої статті 20 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України не погоджував зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, тобто в даний час, земельна ділянка відноситься до категорій земель лісового призначення, які не можуть перебувати у власності фізичних осіб.

Згідно з приписами статей 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про комунальну власність» комунальна власність - рухоме і нерухоме майно, земля, природні ресурси, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, майнові права, результати виконаних робіт, надані послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші речі, цінні папери, матеріальні і нематеріальні блага, які на праві власності належать територіальній громаді.

Тобто, рухоме і нерухоме майно, земля, ліси, тощо, що передані в користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Також, відповідно до статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною другою статті 95 Земельного кодексу України встановлено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (статті 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Така правова позиція визначена Постановою ВС від 22.06.2022 року у справі №367/4140/16 за позовом прокурора Київської області до ОСОБА_2 щодо витребування земельної ділянки.

Враховуючи, що відповідачем незаконно зайнято земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка одночасно розташована на землях природно-заповідного фонду, з порушенням Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, то вказані правовідносини необхідно розглядати як не пов`язані з позбавленням володіння порушення права власності держави.

Враховуючи викладені обставини суд приходить до висновку, що необхідно усунути перешкоди Комунальному підприємству "Святошинське лісопаркове господарство" у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, по АДРЕСА_1 , шляхом повернення земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 у користування Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", у зв`язку з чим, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн.

На підставі ст.ст.16, 391 ЦК України, ст.ст. 18, 19, 55-57, 78-80, 84, 92, 95, 116, 141, 142, 149, 150 Земельного Кодексу України, ст.ст. 1, 5, 7, 9, 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України, пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76, 81, 82, 84, 141, 256, 257, 259, 261, 264-265, 268 , 273, 280-282, 289, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимогиКомунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" до ОСОБА_2 , треті особи: Київська міська рада, Національний природний парк "Голосіївський" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом повернення земельної ділянки задовольнити.

Усунути перешкоди Комунальному підприємству "Святошинське лісопаркове господарство" у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, по АДРЕСА_1 , шляхом повернення земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) у користування Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" (код ЄДРПОУ 03359687).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) судові витрати на користь Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" (місцезнаходження: 03115, місто Київ, вулиця Святошинська, будинок 24, IBAN НОМЕР_3 у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», код банку 305299, код ЄДРПОУ 03359687) у розмірі 2684,00 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Я.В. Шестопалова