Постанова від 27.05.2025 по справі 496/1942/22

Номер провадження: 22-ц/813/1937/25

Справа № 496/1942/22

Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоусова Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Подільського районного нотаріального округу Одеської області Бабушкіна Оксана Василівна, Кодимська районна державна нотаріальна контора Одеської області про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсними довіреності та договорів дарування, скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності, витребування нерухомого майна та визнання права власності у порядку спадкування,

встановив:

У червні 2022 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 звернулись до суду з вказаним вище позовом, у якому просили:

1. встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , як сина та матері;

2. визнати недійсною довіреність від 28.07.2018 року, реєстровий № 755, посвідчену приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу Одеської області Бабушкіною О.В., в частині уповноваження Ситник Г.Ю. ОСОБА_4 на розпорядження (відчуження) нерухомого майна, належного ОСОБА_5 ;

3. визнати недійсним договір дарування від 04.10.2018 року, укладений між ОСОБА_5 (Дарувальник), від імені якої діяла ОСОБА_4 на підставі довіреності від 28.07.2018 року, та ОСОБА_2 (Обдаровувана), посвідчений 04.10.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за № 2090, згідно якого було передано в дар житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 (реєстровий номер об`єкта нерухомого майна 147504551210);

4. визнати недійсним договір дарування від 04.10.2018 року, укладений між ОСОБА_5 (Дарувальник), від імені якої діяла ОСОБА_4 на підставі довіреності від 28.07.2018 року, та ОСОБА_2 (Обдаровувана), посвідчений 04.10.2018 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за № 2093, згідно якого було передано в дар земельну ділянку площею 0,2179 га з кадастровим номером 5121082400:01:001:0019;

5. скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 43355962 від 04.10.2018 року, про державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 96,6 кв.м (житлова площа 16 кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ;

6. скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Н.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.10.2018 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,2179 га з кадастровим номером 5121082400:01:001:0019 за ОСОБА_2 ;

7. припинити право власності ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею 96,6 кв.м (житлова площа 16 кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 28242619, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 147504551210) та земельну ділянку площею 0,1355 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:1094 (номер запису про право власності 41927151; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2357540451210);

8. припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0824 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:1095 (номер відомостей про речове право 46484271; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2357513951210);

9. витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини:

- житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 96,6 кв.м (житлова площа 16 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки площею 0,1355 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:1094;

10. витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частини:

- житлового будинку з надвірними спорудами загальною площею 96,6 кв.м (житлова площа 16 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельної ділянки площею 0,1355 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:1094;

11. витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частини земельної ділянки площею 0,0824 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:1095;

12. витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частини земельної ділянки площею 0,0824 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:1095;

13. визнати за ОСОБА_1 , як спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , право власності на частини: житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 147504551210); земельної ділянки з кадастровим номером 5121082400:02:001:1094 площею 0,1355 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2357540451210); земельної ділянки з кадастровим номером 5121082400:02:001:1095 площею 0,0824 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2357513951210);

14. визнати за ОСОБА_1 , як спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , право власності на частини: житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 147504551210); земельної ділянки з кадастровим номером 5121082400:02:001:1094 площею 0,1355 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2357540451210); земельної ділянки з кадастровим номером 5121082400:02:001:1095 площею 0,0824 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2357513951210);

15. стягнути з відповідачів на користь позивачів понесені судові витрати (судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи).

Позов обґрунтовано тим, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивачів ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина.

17.01.2022 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , як спадкоємці за законом, звернулись до державного нотаріуса Кодимської районної державної нотаріальної контори із заявами про вступ у спадщину, але листом № 5/02-14 від 17.01.2022 року позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що ним не надано докази родинних відносин.

У зв`язку із втратою свідоцтва про народження та неможливістю його відновлення позивач ОСОБА_1 не має можливості надати його до нотаріальної контори, у зв`язку з чим звернувся з цим питанням до суду.

Вимоги про витребування житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки площею 0,2179 га, кадастровий номер 5121082400:01:001:0019, що розташовані по АДРЕСА_1 , і належали за життя мати ОСОБА_5 обґрунтовані тим, що вказаний житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку за свої особисті кошти придбав 22.10.2013 року ОСОБА_1 ,право власності на які було зареєстровано за матір`ю ОСОБА_5 .

Грошові кошти на придбання будинку ОСОБА_1 одержав від продажу 28.04.2011 року частки житлового будинку літнього типу, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Водночас, ОСОБА_5 була пенсіонеркою та не мала власних коштів для придбання будинку.

Позивач ОСОБА_1 проживав у вказаному вище будинку АДРЕСА_1 тривалий час до його придбання, його мати - ОСОБА_5 та брат ОСОБА_1 переїхали до цього домоволодіння після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У 2012 році до вказаного будинку переїхала жити ОСОБА_6 , з якою ОСОБА_1 в подальшому уклав шлюб, а також її діти: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_7 у ОСОБА_1 та ОСОБА_6 народилась донька ОСОБА_10 , яка також проживає разом з ними в будинку АДРЕСА_1 .

У 2017 році на прохання матері ОСОБА_5 . ОСОБА_1 перевіз її та молодшого брата ОСОБА_1 жити в окрему квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_6 .

Відповідачка ОСОБА_2 як рідна сестра ОСОБА_5 , мала доступ до всієї інформації та документів всіх членів родини позивачів та за життя останньої налаштовувала її проти родини, постійно казала, що треба захистити будинок в с. Дачне, який в неї та у сина, начебто, відберуть.

Скориставшись довірою ОСОБА_5 та впливом на неї ОСОБА_2 переконала сестру видати на її ім`я довіреність щодо розпорядження вказаними житловим будинком надвірними спорудами та земельної ділянки.

За життя ОСОБА_5 повідомила позивачу ОСОБА_1 , що надала довіреність на представництво її інтересів та захист, у випадку, якщо хтось захоче відібрати будинок у неї та її сина, однак зміст довіреності вона не читала, оскільки в день її підписання погано себе почувала через те, що в неї була зламана нога, через що не змогла зайти в офіс до робочого місця нотаріуса та піднятись на сходи. Приватний нотаріус Бабушкіна О.В. винесла документи, в т.ч. довіреність, на вулицю, де вони, зі слів матері, й були підписані.

Влітку 2021 року відповідачка ОСОБА_2 разом із своїм адвокатом Лебедіним Ю.І. з`явились до будинку позивачів та заявили, що ОСОБА_2 є власницею цього будинку і його має бути звільнено.

Зрозумівши, що ОСОБА_2 переоформила будинок родини своєї сестри на себе, а не захистила майно, як пообіцяла, ОСОБА_5 14.07.2021 року звернулась до Подільського районного управління поліції ГУ НП в Одеській області із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , яка шахрайським шляхом заволоділа належним їй житловим будинком, розташованим в АДРЕСА_1 . Та цього ж дня, ОСОБА_5 надала довіреність ОСОБА_1 на управління і розпорядження усім належним довірителю майном, у чому б воно не полягало і де б не знаходилось, сподіваючись, що він зможе захистити її права та родина не втратить майно, в т.ч. житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 .

Отже, підписуючи довіреність від 28.07.2018 року, реєстровий № 755, посвідчену приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу Одеської області Бабушкіною О.В., якою уповноважено ОСОБА_4 на вчинення дій від її імені, ОСОБА_5 не мала на меті відчуження належного їй майна, в т.ч. житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки, на якій він розташований, а була впевнена, що надає довіреність на представництво та захист інтересів, тобтодовіреність була видана під впливом помилки, у зв`язку з чим позивачі вважають, що є підстави для визнання цієї довіреності від 04.10.2018 року недійсною.

04.10.2018 року на підставі вказаної довіреності були укладені договори дарування спірного нерухомого майна: житлового будинку з надвірними спорудами та земельної ділянки.

07.03.2023 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачам стало відомо, що після поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5121082400:02:001:0019 відповідачка ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку площею 0,0824 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:1095, ОСОБА_3 , яка на теперішній час є її власницею на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого 02.02.2022 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В.

При цьому, фактична передача житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, за оспорюваними договорами дарування не відбулась, так як ОСОБА_1 разом з родиною та братом ОСОБА_1 продовжують проживати в спірному будинку та сплачувати комунальні платежі, повністю самостійно обслуговують будинок та присадибну земельну ділянку.

Наведені вище факти, на думку позивачів, свідчать про те, що ОСОБА_5 помилялась під час видачі 28.07.2018 року нотаріально посвідченої довіреності № 755 на ім`я ОСОБА_4 щодо обсягу наданих ОСОБА_4 повноважень/прав, що є істотною помилкою, та не мала наміру уповноважувати останню на відчуження будь-яким чином належного їй майна, в тому числі на безоплатне дарування ОСОБА_2 житлового будинку АДРЕСА_1 і земельної ділянки площею 0,2179 га, кадастровий номер 5121082400:01:001:0019, на якій розташований будинок, тому є правові підстави для визнання довіреності недійсною в частині уповноваження на розпорядження (відчуження) нерухомого майна (в т.ч. житлового будинку та земельної ділянки), належного ОСОБА_5 з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України.

Отже ОСОБА_4 в момент вчинення правочинів дарування не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, обумовленої довіреністю, тож такі потрібно визнати недійсними, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно за відповідачкою ОСОБА_2 скасувати, а спірне майно витребувати на користь позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , які є спадкоємцями ОСОБА_5 , по частці, відповідно.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року вказаний вище позов задоволено частково. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довіреності та договорів дарування, скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності, витребування нерухомого майна та визнання права власності у порядку спадкування.

У апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов, яким скаржник вважає суд першої інстанції не дав належної правової оцінки, просить скасувати рішення у частині відмови у задоволенні вказаних вище позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким такі задовольнити у повному обсязі.

Скаржник зауважує, що попри факт недобросовісного виконання третіми особами своїх процесуальних обов`язків суд першої інстанції, у порушення положень ч. 7 ст. 81 ЦПК України, не витребував з власної ініціативи необхідних доказів у справі, а також залишив поза увагою необхідність призначення у справі психолого-психіатричної експертизи.

У судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Лебедін Ю.І. заперечував проти доводів скаржника та просив залишити рішення суду без змін.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, предметом апеляційного перегляду є рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довіреності та договорів дарування, скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності, витребування нерухомого майна та визнання права власності у порядку спадкування.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вказаним вимогам.

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_1 про визнання недійсними довіреності та договорів дарування, скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності, витребування нерухомого майна та визнання права власності у порядку спадкування, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не доведено, а судом не здобуто належних доказів того, що ОСОБА_11 помилилась під час видачі 28.07.2018 року нотаріально посвідченої довіреності на ім`я ОСОБА_4 щодо обсягу наданих останній повноважень/прав, що є істотною помилкою, та її волевиявлення не відповідало внутрішній волі, натомість судом встановлено, що оскаржувана позивачами довіреність відповідає положенням ст. 203 ЦК України, вона посвідчена нотаріусом згідно з нормами чинного законодавства, на підставі вільного волевиявлення ОСОБА_5 , в належній процесуальній формі, ОСОБА_5 під час посвідчення довіреності усвідомлювала правову природу своїх дій та настання юридичних наслідків, довіреність була підписана ОСОБА_5 без застережень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, до якого суд дійшов з додержанням вимог матеріального закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин та у відповідності норм процесуального права, з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджуються матеріалами справи, за життя ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу, належали: житловий будинок з надвірними спорудами та земельна ділянка площею 0,2279 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:0019, що знаходяться в АДРЕСА_1 , (т.1 а.с.243, 242, 194, 193).

28.07.2018 року ОСОБА_5 видала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу Одеської області Бабушкіною О.В., якою уповноважила гр. ОСОБА_4 представляти її інтереси у відповідних органах, установах та організаціях, незалежно від їх організаційно-правової форми (у тому числі, але не виключно в органах технічної інвентаризації та в органах державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, в органах житлово-комунального господарства, внутрішніх справ, нотаріату тощо) з питань, пов`язаних з оформленням договорів дарування належних їй на праві особистої приватної власності житлового будинку з надвірними спорудами та присадибної земельної ділянки площею 0,2279 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:0019, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , по яких вона дарує вказане вище майно гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (том 1 а.с.154).

24.10.2018 року ОСОБА_5 , від імені якої на підставі зазначеної вище довіреності, діяла ОСОБА_4 , подарувала відповідачці ОСОБА_2 вказане вище нерухоме майно. (т.1 а.с.236-238, 188-190).

У подальшому відповідачка ОСОБА_2 здійснила поділ земельної ділянки площею 0,2179 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:0019, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на дві окремі земельні ділянки: земельну ділянку площею 0,1355 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:1094, та земельну ділянку площею 0,0824 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:1095 (том1 а.с. 83-86, 73-77, 78-82).

02.02.2022 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку площею 0,0824 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:1095, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі N 761/42030/21 (провадження N 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі N 607/20787/19 (провадження N 61-11625сво22)).

Звертаючись до суду із вимогами про визнання недійсними договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності на нерухоме майно, його витребування у відповідачів та визнання права власності на таке за позивачами, останні посилались на те, що недійсність довіреності від 28.07.2018 року, реєстровий № 755, посвідчену приватним нотаріусом Кодимського районного нотаріального округу Одеської області Бабушкіною О.В., в частині уповноваження Ситник Г.Ю. ОСОБА_4 на розпорядження (відчуження) нерухомого майна, належного ОСОБА_5 , як вчиненої підвпливомпомилки.

Згідно з частинами першою-четвертоюстатті 202 ЦК Україниправочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають на підставі закону незалежно від волі його суб`єктів).

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), яка (які) його вчинили.

Відповідно до ч.3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частин першої-п`ятоїстатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин,повиннамати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зістаттею 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто маємісцейого нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третястаття 215 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Тлумачення змісту статей215,216 ЦК Українисвідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Згідно зістаттею 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення маєпомилкащодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.Помилкащодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений підвпливомпомилки, необхідно, щобпомилкамалаістотне значення. Під помилкою, що має істотне значення,ЦК Українирозуміє, зокрема, і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійснимповиннадовести, щотакапомилкадійснобула і має істотне значення.Помилкавнаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійснимповиннадовестина підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що цяпомилкадійснобула і має істотне значення.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року в справі N 6-93цс16, від 27 квітня 2016 року в справі N 6-372цс16; а у подальшому такий висновок підтвердив Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року в справі N 461/4980/17 (провадження N 61-44057св18), від 01 жовтня 2020 року в справі N 585/2413/19 (провадження N 61-8097св20), від 14 липня 2021 року в справі N 552/7241/17 (провадження N 61-1142св20), від 30 серпня 2021 року в справі N 493/1677/17 (провадження N 61-6519св21).

У постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі N 335/15805/17 (провадження N 61-7595св22) зазначено: "Тлумаченнястатті 229 ЦК Українидозволяє стверджувати, що: під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставістатті 229 ЦК Україниповиннадовести, щотакапомилкадійсномаламісце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу);помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину,повиннаіснувати на момент його вчинення.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

За ч.3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ЦПК України).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , обґрунтовували заявлені ними вимоги тим, що під час видачі 28.07.2018 року нотаріально посвідченої довіреності № 755 ОСОБА_5 помилялась щодо обсягу наданих нею ОСОБА_4 повноважень/прав, через введення її в оману ОСОБА_2 , водночас, зміст відповідної довіреності ОСОБА_5 не читала через погане самопочуття через зламану ногу.

Зважаючи на викладене, предметом доказування в цій справі є відсутність у ОСОБА_5 на час видання вказаної довіреності волевиявлення на надання ОСОБА_4 повноважень саме у вказаному у довіреності обсязі.

Так, заявляючи вимоги про визнання недійсною довіреності від 28.07.2018 року № 755, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 ,посилались на те, що надаючи вказану довіреність ОСОБА_5 вважала, що уповноважує відповідачку ОСОБА_2 на представництво своїх інтересів щодо захисту права власності на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 0,2279 га, кадастровий номер 5121082400:02:001:0019, що знаходяться в АДРЕСА_1 , оскільки саме про такий зміст правочину їй було повідомлено ОСОБА_2 .

Крім того, в якості підстав позову позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , зокрема, посилаються на те, що зі змістом довіреності від 28.07.2018 року № 755 ОСОБА_5 не ознайомилась, оскільки в день її підписання погано себе почувала через зламану ногу.

Проте, як убачається з матеріалів справи, жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вказаних обставин, у порушення вимог ст.ст. 12, 77-81 ЦПК України, позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_1 суду не надано.

Так, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про недоведеність вказаних вище позовних вимог, колегія суддів зауважує, що надані позивачем докази, а зокрема, копія заяви ОСОБА_5 від 14.07.2021 року на ім`я начальника ВПД № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеські області та довіреність від 14.07.2021 року (т.1 а.с.72, 57), у розумінні ст.ст.77,79,80 ЦПРК України, не є належними, достовірними та достатніми доказами обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття ОСОБА_5 обсягу повноважень, наданих ОСОБА_4 довіреністю від 28.07.2018 року № 755.

Колегії суддів вважає, що не стосуються предмету доказування у цій справі і інші надані позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_1 докази, що підтверджують, зокрема, склад осіб, які проживають у житловому будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , права власності на житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 5122584100:02:002:0497, які розташовані по АДРЕСА_4 та стан здоров`я ОСОБА_1 .

Щодо доводів скаржника про залишення судом першої інстанції поза увагою факту недобросовісного виконання третіми особами своїх процесуальних обов`язків, а отже необхідності витребування за ініціативою суду доказів, колегія суддів зауважує про таке.

Як убачається зі змісту ч.ч. 1, 5ст. 53 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов`язки, встановленістаттею 43цього Кодексу.

Так,ст.43ЦПК Українипередбачено,зокрема,право учасникасправи подаватидокази;брати участьу судовихзасіданнях,якщо іншене визначенозаконом;брати участьу дослідженнідоказів;ставити питанняіншим учасникамсправи,а такожсвідкам,експертам,спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Водночас колегія суддів зауважує, що зважаючи на положення ч.3 ст. 13 ЦПК України, яка передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, отже не надання третіми особами у цій справи письмових пояснень та їх не явка у судові засідання, зважаючи, що така не визначалась судом першої інстанції обов`язковою, не можуть вважатись, недобросовісним виконанням про процесуальних обов`язків.

При цьому, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування саме на сторони, так обставину, про яку стверджує сторона треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Отже безпідставними та такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні процесуального законодавства, є доводи апеляційної скарги стосовно ненадання третіми особами та не витребування судом першої інстанції відомостей про здійснення особисто ОСОБА_5 усної заяви на складання довіреності, роз`ясненння їй нотаріусом наслідків вчинення таких дій, реєстрації відповідної нотаріальної дій в реєстрі нотаріальних дій, інформації про те чи працювала нотаріус, що посвідчувала довіреність у вихідний день суботу 28.07.2018 року та про те які документи для укладення договору дарування вказаного нерухомого майна надавались ОСОБА_4 , оскільки тягар доведення помилкового сприйняття ОСОБА_5 оспорюваного правочину, лежить саме на позивачах.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність проведення у справі судової психолого-психіатричної експертизи, колегія суддів зауважує, що відповідно до положень ост. 105 ЦПК України обов`язковим є призначення експертизи судом у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами, а також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров`я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, клопотань про призначення у справі експертиз, а зокрема, судової психолого-психіатричної, сторонами не заявлялось. Крім того, колегія суддів, звертає увагу на те, що заявляючи вимоги про визнання недійсної довіреності від 28.07.2018 року № 755, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , не посилались на те, що вчиняючи відповідний правочин ОСОБА_5 не усвідомлювала свої дії, їх значення та не могла керувати ними.

Безпідставними є також і доводи скаржника, із посиланням на висновки ВС, викладені у постанові від 19.05.2021 року у справі №718/955/20, щодо похилого віку ОСОБА_5 , наявність у неї хронічних захворювань та потребування сторонньої допомоги, оскільки у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини, відмінні від обставин цієї справи.

Тож, зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_1 позовних вимог про визнання недійсними довіреності від 28.07.2018 року № 755.

Враховуючи те, що позов в частині визнання оспорюваної довіреності задоволенню не підлягає, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення похідних вимог про визнання недійсними договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності, витребування нерухомого майна та визнання права власності у порядку спадкування.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_1 про визнання недійсними довіреності та договорів дарування, скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності, витребування нерухомого майна та визнання права власності у порядку спадкування з вказаних вище підстав.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги позивача за своєю суттю зводяться до обґрунтування вказаних вище позовних вимог та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, яким судом надано належну правову оцінку, також фактично зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 травня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 30 травня 2025 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.А. Коновалова

М.В. Назарова