Постанова від 02.07.2025 по справі 440/8552/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 р. Справа № 440/8552/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Супрун Є.Б.) від 10.04.2025 року по справі № 440/8552/24

за позовом Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук

до Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області

треті особи Комунальне медичне підприємство "Лікарня Придніпровська", Комунальне некомерційне медичне підприємство "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т.Богаєвського"

про визнання протиправним та нечинним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Вільна профспілка машиністів локомотивного депо Кременчук, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та нечинним рішення Ради "Про припинення комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська" від 17.05.2024 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність рішення Ради, реалізація якого, як на його думку, позбавить членів Профспілки права на охорону здоров`я і на отримання медичних послуг, у тому числі внаслідок того, що правонаступник Комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська" (надалі - КМП "Лікарня Придніпровська") в особі Комунального некомерційного медичного підприємства "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського" (надалі - КНМП "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського") не має права проводити попередні (періодичні) медичні огляди окремих категорій працівників залізничного транспорту загального користування, метрополітенів та підприємств міжгалузевого промислового залізничного транспорту. До того ж оскаржене рішення містить ознаки протиправності з огляду на пряму законодавчу заборону, запроваджену статтею 49 Конституції України та статтею 16 Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров`я", на скорочення існуючої мережі закладів охорони здоров`я державної і комунальної форми власності.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 по справі № 440/8552/24 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення міської ради стосується невизначеного кола осіб, які на постійній основі отримують медичну допомогу в лікарні, є жителями (членами) територіальної громади. Вказує, що членами профспілки, як жителями (членами) територіальної громади, укладені декларації про надання первинної медичної допомоги з сімейним лікарем лікарні. Зазначає, що профспілка має право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними Конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а також міжнародних судових установ. Таким чином, згідно з законодавством України та установчими документами ВПМдК позивач має повноваження представляти та захищати права і інтереси членів профспілки, які у тому числі є жителями(членами) територіальної громади, з приводу визнання протиправним та нечинним рішення міської ради в суді в порядку адміністративного судочинства. Також зазначає, що міською радою не було дотримано вимог щодо забезпечення проведення консультацій з громадськістю та залучення жителів (членів) територіальної громади, громадських організацій до участі в місцевому самоврядуванні та щодо управління комунальною власністю, що повинно передувати винесенню на розгляд проєкту рішення міської ради.

Третя особа, Комунальне некомерційне медичне підприємство "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т.Богаєвського", надала відзив на апеляційну скаргу Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук без задоволення.

Вільна профспілка машиністів локомотивного депо Кременчук надала відповіді на відзиви на апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради та КНМП "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т.Богаєвського", в яких посилається на те, що подані відзиви не спростовують доводів щодо порушення прав та інтересів профспілки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Сторони та інші учасники справи про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиви на неї, а також надані відповіді на відзиви, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до актуальних даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Вільна профспілка машиністів локомотивного депо Кременчук з 15.03.2000 зареєстрована у статусі юридичної особи, про що у Реєстрі 09.06.2008 вчинено запис за № 15851200000006314. Єдиним зареєстрованим видом діяльності юридичної особи є: 94.20 Діяльність професійних спілок (а.с. 23).

Профспілка, відповідно до Статуту, що зареєстрований Полтавським обласним Управлінням юстиції 15.03.2000 (т. 1 а.с. 20-22), є добровільна, самостійна, неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної та трудової діяльності, поєднує у своїх рядах робітників і службовців найманої праці залізничного транспорту в локомотивному депо Кременчук, має галузеву сферу діяльності, місцевий статус і розташована на території міста Кременчука. Метою діяльності Профспілка ставить представництво, здійснення та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів своїх членів. Профспілка діє у відповідності до Конституції України, Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, Закону України Про громадські об`єднання, законодавства України про працю та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них, міжнародних договорів, угод, конвенцій, які ратифіковані Верховною Радою України, та на основі цього Статуту.

Як повідомив суду представник позивача, на виконання пункту 22 доручення Прем`єр-міністра України № 14/1/1-15 від 17.01.2015 щодо передачі з державної у комунальну власність відповідних установ, закладів та організацій Рада надала згоду на прийняття з державної власності у комунальну власність територіальної громади міста Кременчука цілісного майнового комплексу Державного закладу "Вузлова лікарня станції Кременчук СТГО "Південна залізниця" за адресою: провулок Павлівський, 1/4, м. Кременчук, про що свідчать рішення Ради від 24.02.2015 та від 07.07.2015. КМП "Лікарня Придніпровська" є закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним неприбутковим підприємством, що надає медичну допомогу на території міста Кременчука та Потоківського Старостинського округу (складається із сіл Потоки, Соснівка, Придніпрянське, Мала Кохнівка) Південного підокругу госпітального округу Полтавської ОДА з центром у місті Кременчуці.

З КМП "Лікарня Придніпровська" свого часу були укладені договори про надання медичних послуг з підприємствами, установами, організаціями, у тому числі з АТ "Укрзалізниця", зокрема в особі Регіональної філії "Південна залізниця" про надання медичних послуг працівникам АТ "Укрзалізниця", які є працівниками виробничого підрозділу "Локомотивне депо Кременчук" та членами Профспілки.

Розпорядженням міського голови міста Кременчука від 09.04.2024 № 64-Р "Про скликання позачергової ХХІV сесії Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області VIII скликання" було скликано позачергову ХХІV сесію Ради VIII скликання 10.04.2024 у приміщенні Ради в режимі дистанційного засідання (т. 1 а.с. 205-207).

17.05.2024 відповідно до ст.ст. 63, 78 Господарського кодексу України, ст.ст. 104-107 Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", керуючись ст.ст. 25, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", позачерговою ХХІV сесією Ради VIII скликання було прийнято рішення "Про припинення комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська" (т. 1 а.с. 201-202), відповідно до якого вирішено:

1. Припинити комунальне медичне підприємство "Лікарня Придніпровська" в результаті реорганізації шляхом приєднання до комунального некомерційного медичного підприємства "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського".

2. Визнати комунальне некомерційне медичне підприємство "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського" правонаступником прав та обов`язків комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська" в частині, пропорційній обсягу прав та обов`язків, яке воно отримує за передавальним актом.

3. Встановити двомісячний строк для заявлення кредиторами своїх вимог з дати публікації оголошення про реорганізацію в бюлетені державної реєстрації.

4. Призначити та затвердити персональний склад комісії з припинення комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська" в результаті реорганізації шляхом приєднання до комунального некомерційного медичного підприємства "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського".

5. Уповноважити призначену та затверджену комісію:

5.1. Протягом трьох днів в установленому законодавством порядку повідомити державного реєстратора про прийняте рішення, а також надати йому необхідні документи для внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

5.2. В установленому законодавством порядку забезпечити дотримання соціально-правових гарантій працівників реорганізованого закладу на умовах, визначених законодавством.

5.3. Провести суцільну інвентаризацію активів та зобов`язань комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська", що реорганізується.

5.4. Забезпечити проведення розрахунків з кредиторами комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська", що реорганізується.

5.5. Заявити вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська", що реорганізується.

5.6. До завершення строку пред`явлення вимог кредиторів закрити рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунків, які використовуються для розрахунків з кредиторами під час реорганізації комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська".

5.7. Передачу майна, активів, зобов`язань комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська" здійснити правонаступнику комунальному некомерційному медичному підприємству "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського" в установленому законодавством порядку.

5.8. Скласти передавальні акти, баланси комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська", що реорганізується, та подати на затвердження Кременчуцькій міській раді Кременчуцького району Полтавської області.

5.9. Документи, що підлягають обов`язковому зберіганню, передати в установленому законодавством порядку правонаступнику комунальному некомерційному медичному підприємству "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського".

5.10. Здійснити інші заходи, пов`язані із реорганізацією підприємства, в порядку, встановленому чинним законодавством України.

5.11. Подати державному реєстраторові документи, передбачені законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом приєднання в установлений законом строк.

6. Визначити, що у разі відсутності голови комісії виконання його обов`язків покладається на заступника голови комісії.

7. Оприлюднити рішення відповідно до вимог законодавства.

8. Контроль за виконанням цього рішення покласти на заступника міського голови Усанову О.П. та постійну депутатську комісію з питань соціального захисту населення, захисту прав ветеранів війни та учасників бойових дій, охорони здоров`я, материнства та дитинства (голова комісії Брижаха К.Г.).

Представник позивача зазначає, що члени профспілки це працівники виробничого підрозділу "Локомотивне депо Кременчук", а також пенсіонери, які також є членами територіальної громади Кременчука, є отримувачами медичних послуг лікарні, яка припиняється. Внаслідок прийняття Радою оскаржуваного рішення члени Профспілки будуть позбавлені права на охорону здоров`я і на медичну допомогу, у тому числі з тих підстав, що правонаступник в особі КНМП "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського" не має права проводити попередні (періодичні) медичні огляди окремих категорій працівників залізничного транспорту загального користування, метрополітенів та підприємств міжгалузевого промислового залізничного транспорту. До Профспілки звернувся 81 член Профспілки з приводу порушення прав на охорону здоров`я і медичну допомогу внаслідок прийняття оскаржуваного рішення з вимогою захисти їх права.

Тож звернення до суду з цим позовом обумовлено тим, що до Профспілки звернулися її члени із заявами про захист їх прав та інтересів на охорону здоров`я і медичну допомогу у зв`язку з прийняттям Радою оскаржуваного рішення. При цьому, у матеріалах адміністративної справи містяться копії однотипних за змістом заяв громадян, які означили себе членами Профспілки, на ім`я голови Профспілки Москальця С.І., в яких заявники у липні 2024 року просили захисти їх права та інтереси шляхом звернення до суду про визнання протиправним та нечинним рішення міської ради про припинення КМП "Лікарня Придніпровська" (т. 1 а.с. 24-34).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що члени Профспілки не позбавлені особистого права звернутися до суду з позовом у разі порушення рішенням Ради їх прав, свобод чи законних інтересів. На підставі цього, судом зроблений висновок, що позовна заява, яка є предметом даного судового аналізу, не містить будь-яких доводів з приводу того, що спірним рішенням Ради порушені права чи законні інтереси юридичної особи "Вільна профспілка машиністів локомотивного депо Кременчук", оскільки предметом судового оскарження є акт органу місцевого самоврядування індивідуальної дії, який стосується прав та обов`язків третіх осіб - юридичної особи, яка припиняється, та юридичної особи, яка є її правонаступником, позаяк Профспілка не входить до кола цих осіб, а тому не є учасником відповідних правовідносин.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (пункт 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті (рішенні) особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що …за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 21.08.2019 у справі № 9901/283/19, від 18.09.2019 у справі № 9901/284/19, від 13.11.2019 у справі № 9901/331/19, від 16.03.2023 у справі № 9901/494/21 та від 20 лютого 2025 року у справі № 990/403/24.

Звертаючись до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами, позивач вказував, що спірне рішення порушує право членів Профспілки на отримання медичних послуг. Також зазначив, що до Профспілки звернулися її члени із заявами про захист їх прав та інтересів на охорону здоров`я і медичну допомогу.

Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів зазначає, що пред`являючи позовну заяву, позивач наполягає на тому, що Вільна профспілка машиністів локомотивного депо Кременчук фактично виконує свої безпосередні статутні завдання, представляючи інтереси членів цієї профспілки.

В свою чергу, згідно з п. 2.1. розділу ІІ Статуту Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук, в основу своєї діяльності Профспілка включає, зокрема, здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки, захист професійних прав та інтересів членів профспілки, здійснення повноважень щодо забезпечення захисту працівників від безробіття та його наслідків, визначених законодавством і колективними договорами та угодами.

Відповідно до п. 2.2. розділу ІІ Статуту, з метою реалізації своїх програмних завдань Профспілка в порядку встановленому законодавством:

- захищає право членів профспілки на працю, бере участь у розробленні та здійсненні державної політики в галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту, житлового та побутового забезпечення;

- вносить пропозиції суб`єктам права законодавчої ініціативи і відповідним органам державної влади та місцевого самоврядування про прийняття або внесення змін до законів і інших нормативно-правових актів, які стосуються соціально-трудової сфери;

- веде колективні переговори, здійснює укладання колективних договорів, генеральної, галузевої, регіональних угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством України;

- здійснює громадський контроль за дотриманням роботодавцями трудового законодавства, надає членам профспілки необхідну юридичну допомогу;

- представляє права та інтереси членів профспілки за їх дорученням при вирішенні індивідуальних трудових спорів;

- представляє інтереси працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів), в порядку встановленому законодавством, направляє своїх представників для участі в діяльності примирних комісій, трудових арбітражів та інших органів, які розглядають колективний трудовий спір;

- представляє інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, міжнародних судових установ;

- для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників, всіх членів профспілки відповідно до діючого законодавства організовує та проводить збори, мітинги, походи, демонстрації, страйки;

- бере участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, розмірів заробітної плати та умов оплати праці, пенсій та соціальних виплат працівникам підприємств, установ, організацій відповідно до чинного законодавства України;

- здійснює громадський контроль за додержанням законодавства про працю та про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов;

- для висвітлення своє діяльності активно використовує засоби масової інформації, має право бути засновником засобів масової інформації та здійснювати видавничу діяльність відповідно до законодавства;

- має право одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців та їх об`єднань інформацію з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та законних інтересів своїх членів, інформацію про результати господарської діяльності підприємств, установ, організацій, статистичні дані від Державного комітету статистики України та відповідних територіальних управлінь статистики з питань праці та соціально економічних питань, виробничого та невиробничого травматизму, профзахворювань;

- бере участь в управлінні державним соціальним страхуванням, як представник застрахованих осіб;

- з метою реалізації статутних завдань може формувати відповідні фонди;

- інформує членів профспілки про свою діяльність та її результати;

- дбає про соціальний і правовий захист своїх членів - профспілкових працівників, профспілкового активу;

- бере участь у розробленні державної політики зайнятості населення, проводить спільні консультації з цих проблем з роботодавцями, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, пропонує заходи щодо спільного захисту членів профспілки, які вивільняються в результаті реорганізації або ліквідації підприємств, установ, організацій галузі, здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість;

- представляє права та інтереси членів профспілки у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у випадках приватизації об`єктів державної та комунальної власності, бере участь через своїх представників у роботі комісій з приватизації;

- організовує та здійснює громадський контроль за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров`я, медико-соціальної допомоги;

- організовує оздоровлення та відпочинок членів профспілки. Бере участь у розвитку фізичної культури, спорту, туризму;

- бере участь в охороні довкілля, захисті населення від негативного екологічного впливу, сприяє діяльності громадських природоохоронних організацій, може проводити громадські екологічні експертизи, здійснювати іншу не заборонену законом діяльність у цій сфері;

- здійснює іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством.

Профспілка здійснює представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів своїх членів в органах державної влади та в органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об`єднаннями громадян.

Профспілка має право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними Конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Профспілка представляє інтереси своїх членів у взаємовідносинах з роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування на підставі колективного договору і діючого законодавства.

Приписами ст. 19 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено, що профспілки, їх об`єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що зміст позовної заяви та додатків до неї не містять доказів неможливості звернення до суду членів профспілки, яких безпосередньо стосується спірний нормативно-правовий акт, з власним (окремим) позовом, які не позбавлені особистого права звернутися до суду з позовом у разі порушення (на їх думку) рішенням ради їх прав, свобод чи законних інтересів.

Також колегія суддів зазначає, що у ст. 4 КАС України визначено терміни нормативно-правовий акт та індивідуальний акт:

- нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;

- індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Тому, перевіряючи законність рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання своїх управлінських функцій, судам з метою уникнення істотних порушень норм процесуального права необхідно розмежовувати поняття нормативно-правовий акт та індивідуальний акт.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 465/3058/15-а, від 26 листопада 2019 року у справі № 183/6195/17(2-а/183/251/17), від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 20 травня 2020 року у справі № 310/6300/16-а(2-а/310/12/17), від 26 травня 2020 року у справі № 826/17586/16, від 3 вересня 2020 року у справі № 804/3648/16, від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16, від 15 червня 2021 року у справі № 200/12944/19-а, від 11 травня 2023 року у справі № 380/23542/21 та від 25 липня 2023 року у справі № 640/1873/22.

Згідно з пунктом 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями) на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами Для службового користування, Особливої важливості, Цілком таємно, Таємно та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

У Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт -- офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовуються неодноразово.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 9 грудня 2020 року у справі № 813/746/18, від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20, від 1 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21 та від 20 травня 2022 року у справі № 160/9717/21.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Аналогічна правова позиція щодо визначення понять нормативно-правового та ненормативного актів викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Крім того, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп вказано, що … за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Колегія суддів також зазначає, що варто розуміти дух КАС України стосовно підходів до розгляду справ щодо законності актів, які містять положення, що відповідають основним критеріям норми права: 1) суттєвий та 2) довготривалий вплив на суспільно-управлінські відносини.

Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установляюются права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).

У зв`язку із наведеним, колегія суддів зазначає, що рішення Кременчуцької міської ради "Про припинення комунального медичного підприємства "Лікарня Придніпровська" від 17.05.2024 р. є актом індивідуальної дії, який стосується окремих осіб (КМП "Лікарня Придніпровська" та КНМП "Кременчуцька перша міська лікарня ім. О.Т. Богаєвського") та розрахований на персональне (індивідуальне) одноразове застосування.

Звідси слідує, що оскаржуване рішення, як індивідуальний акт, не адресоване позивачу та не стосується його прав, свобод та/або інтересів.

Отже, оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, що виникли з прийняттям міською радою оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру, то таке рішення, відповідно, не породжує для нього й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта в частині порушення його прав, так як порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача вказують на помилкове сприйняття положень законодавства, що регулюють питання звернення особи до суду за захистом порушеного права та вільне тлумачення обставин справи на користь позивача.

За наведених обставин, позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес, та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес.

Безпосередньо Профспілка не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.

Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд звертає увагу, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 640/21611/19.

Законний інтерес, якщо його порушує суб`єкт владних повноважень, може бути предметом судового захисту в порядку адміністративного судочинства. Під час розгляду справи суд з`ясовує, які саме фактичні обставини зумовлюють існування інтересу, відносини, що існують з приводу об`єкту інтересу, а також інші індивідуальні особливості, що відображають законність інтересу та необхідність судового захисту прагнень позивача.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для особи, яка звертається за захистом цього інтересу. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу, недостатньо лише суб`єктивного твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову у зв`язку з тим, що оскаржуване рішення безпосередньо не порушує прав позивача, дослідженими доказами не підтверджується зв`язок предмету позову з метою та завданнями профспілки як позивача.

Щодо посилання апелянта на те, що оскаржуване рішення є регуляторним актом у розумінні ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (далі Закон № 1160-IV), відтак його прийняття та схвалення мало проводитись у спосіб, визначений цим Законом, колегія суддів вказує наступне.

Статтею 1 Закону №1160-IV встановлено, що регуляторний акт це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Таким чином, законодавчо закріплено, що регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ, який відповідає сукупності певних ознак, зокрема таких як: 1) прийняття уповноваженим на це регуляторним органом: 2) встановлення, зміна чи скасування норм права; застосування неодноразово та щодо невизначеного кола осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення Кременчуцької міської ради було прийнято в межах компетенції вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами комунальної власності, що перебувають в управлінні цієї ради.

Вказаним рішенням не було встановлено, змінено чи скасовано норму права, яка належить неодноразовому застосуванню та стосується невизначеного кола осіб.

Частиною 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР) визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно з ч. 1 ст. 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Відповідно до ст. 59 ГК України припинення суб`єкта господарювання здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 137 ГК України власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Колегія суддів зазначає, що засновником та власником підприємства комунальної форми власності є територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада, до компетенції якої належить здійснення розпорядчих функцій та вирішення питання щодо ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Таким чином, Кременчуцька міська рада, у спірних правовідносинах виступала розпорядником майна комунальної власності, та здійснила повноваження щодо управління цим майном шляхом реорганізації підприємства, що не підпадає під сферу дії Закону № 1160-IV.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, з урахуванням приписів ст. 264 КАС України, колегія суддів зазначає, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень, в той час як предметом спору у цій справі є оскарження індивідуально-правового акту, про що зазначено вище.

На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Вільної профспілки машиністів локомотивного депо Кременчук залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 року по справі № 440/8552/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко