Рішення від 27.06.2025 по справі 757/48568/21-ц

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/48568/21-ц

пр. № 2-1561/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвинової І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

представника відповідача Дігтяра О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,

УСТАНОВИВ:

I. Позиція сторін у справі.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати виданий Інститутом фізіології ім. О.О. Богомольця Національної академії наук України наказ № 104-к від 05 серпня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючої відділом сенсорної сигналізації; поновити її на посаді завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України; стягнути з Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 05 серпня 2021 року; стягнути з Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 всі понесені нею судові витрати.

В обґрунтування позову вказано, що на початку серпня 2021 року позивач з адміністрацією відповідача дійшли спільної згоди за якої остання звільняється з посади завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України, як основного місця роботи, оскільки їй запропонували посаду ректора в приватному закладі вищої освіти «Академія Добробуту», та одночасно переходить на посаду завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України за сумісництвом на 0,5 ставки.

Позивач також зазначає, що 04 серпня 2021 року завідуюча відділом кадрів ОСОБА_2 в телефонній розмові пояснила їй, що пряме переведення за законом неможливе та запропонувала написати заяву на звільнення за згодою сторін і заяву на прийняття на роботу на 0,5 ставки. В цей же день, 04 серпня 2021 року, позивач написала проекти заяв спочатку на одному аркуші, пізніше на різних аркушах та передала їх через ОСОБА_3 і ОСОБА_4 помічнику Т.в.о. директора ОСОБА_5 , яка в свою чергу передала їх Т.в.о. директора ОСОБА_12

05 серпня 2021 року був виданий наказ № 104-к про звільнення позивача за угодою сторін, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

16 серпня 2021 року позивач повернулась з відпустки та вийшла на роботу, оскільки вважала, що домовленістю сторін вона працевлаштована на 0,5 ставки. На підтвердження чого надала копію журналу реєстрації приходу на роботу та копію табелю обліку використання робочого часу.

18 серпня 2021 року позивач надала довідку з основного місця роботи приватного закладу вищої освіти «Академія Добробуту», яка була запропонована юристом Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України, що за основним місцем роботи не заперечують проти сумісництва та написала нову заяву про прийняття на роботу на посаду завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України за сумісництвом на 0,5 ставки.

19 серпня 2021 року позивач повторно написала заяву про прийняття її на посаду.

Разом з тим, 20 серпня 2021 року на адресу позивача надійшов лист № 104/1-501 від 05 серпня 2021 року, в якому повідомлялось про звільнення її з посади за згодою сторін 05 серпня 2021 року, відпустку перервано та зроблено перерахунок відпускних коштів. Додатком до вказаного листа був наказ про звільнення № 104-к від 05 серпня 2021 року.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що її звільнення є незаконним оскільки відповідачем не дотримано згоди сторін при звільнення, оскільки позивач з відповідачем дійшли згоди щодо зміни правовідносин, тобто звільнення позивача з основного місця роботи та одночасне оформлення її на ту саму посаду за сумісництвом. Всупереч домовленості, наказ про звільнення був виданий, а наказ про прийняття на посаду - ні. Крім того, позивач, як підставу про визнання незаконним її звільнення зазначає, що з 22 червня 2021 року по 20 серпня 2021 року вона перебувала у щорічній відпустці, тобто наказ про звільнення № 104-к від 05 серпня 2021 року був виданий під час її перебування у відпустці, що відповідно до КЗпП є протиправним.

У поданому відзиві відповідач Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України позов не визнав, заперечуючи проти задоволення вказав, що дійсно з 22 червня 2021 року позивач знаходилась у щорічній основній відпустці за 2018-2020 роки. 03 серпня 2021 року позивач звернулась до відповідача (керівництва Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України) із заявою про звільнення з 05 серпня 2021 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін, у зв`язку з перемогою у конкурсі на посаду ректора у приватному закладі вищої освіти «Академія Добробуту». Виконувач обов`язків директора ОСОБА_12 заяву позивача задовольнила і 05 серпня наказом № 104-к позивач була звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Інших заяв від позивача Виконувач обов`язків директора ОСОБА_12, а саме про прийняття на роботу, не отримувала. Відповідач також зазначає, що про бажання позивача звільнитись саме 05 серпня 2021 року на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України свідчить той факт, що ОСОБА_1 ознайомилась з наказом про звільнення та отримала трудову книжку, заяв про відкликання заяви про звільнення або зміни підстави звільнення позивачем не подавалось. Щодо тверджень позивача про її фактичне продовження виконання обов`язків завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України після 05 серпня 2021 року, що підтверджується журналом приходу на роботу, відповідач зазначає, що вказаний журнал використовується виключно працівниками відділу та жодним чином не контролюється відповідачем. Всі працівники відповідача підлягають табелюванню відповідно до типової форми Т-13, відповідно до якого прізвище позивача позначено умовною позначкою «В» (відпустка) до 05 серпня 2021 року, а після вказаної дати відмічання позивача не проводилось.

З приводу твердження позивача, що її звільнення відбулось з порушенням чинного законодавства України, а саме під час її перебування у щорічній відпустці, відповідач зазначає, що чинним законодавством України не встановлено порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, тому вони визначаються працівником і роботодавцем в кожному конкретному випадку. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення договору в такий спосіб не передбачає необхідності попередження про звільнення ані від працівника, ані від роботодавця, оскільки день закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. На даний час законодавством не передбачено заборони звільнення працівника за угодою сторін під час перебування його у відпустці. Таким чином, оскільки підставою звільнення було бажання позивача, а відповідач не заперечував, сторони дійшли згоди про застосування п. 1 ст. 36 КЗпП України для даної конкретної ситуації. Також відповідач зазначає, що звільнення позивача відбулось відповідно до бажання та в строки, визначені позивачем. Крім того жодних заяв або інших документів про зміну звільнення на переведення відповідач не отримував.

II. Процесуальні дії та рішення суду.

10 вересня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю та передано 10 вересня 2021 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі судді, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

14 вересня 2021 року ухвалою судді у справі відкрито провадження, для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження /т. І а. с. 29-30/.

04 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив на позов сторони відповідача, у якому вимоги не визнано /т. І а. с. 33-36, 37-41/.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2021 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу судового засідання, частково задоволено клопотання представника позивача про допит свідків та зобов`язано сторону відповідача надати письмові докази щодо нарахування заробітної плати позивачу /т. І а. с. 58/.

07 грудня 2021 року допитаний як свідок ОСОБА_6 , який працює в Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України на посаді завідуючого відділу загальної та молекулярної фізіології, суду пояснив, що йому було відомо, що ОСОБА_1 надійшла пропозиція очолити приватний заклад вищої освіти «Академія Добробуту», на яку вона погодилась та хотіла залишитись на 0, 5 ставки на посаді завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України. Зазначив, що йому відомо про те, що ОСОБА_1 подавала дві заяви: заяву про звільнення та заяву про прийняття на роботу на 0, 5 ставки за сумісництвом, що підтвердив Директор Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України ОСОБА_7 на засіданні Вченої ради 30 серпня 2021 року. Крім того, ОСОБА_7 повідомив, що подані ОСОБА_1 заяви не відповідали встановленій формі, а саме написані на одному аркуші, однак після того як остання їх переписала на двох окремих аркушах, сказав, що не планує брати її на роботу на 0, 5 ставки за сумісництвом. Пояснив, що про ситуацію яка склалась йому стало відомо зі слів співробітників Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України.

07 грудня 2021 року допитана як свідок ОСОБА_8 , яка працює в Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України на посаді наукового співробітника, суду пояснила, що 30 серпня 2021 року вона була присутня на засідання Вченої ради Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України, на якому Директор Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України ОСОБА_7 підтвердив, що ОСОБА_1 були подані дві заяви про звільнення та про прийняття на роботу на одному аркуші, а потім вона їх переписала в належній формі, на окремих аркушах. Також пояснила суду, що їй відомо про те, що ОСОБА_1 було звільнено 05 серпня 2021 року та той факт, що на дату звільнення ОСОБА_1 не було на території України, вона доглядала за хворою матір`ю, перебуваючи в Державі Ізраїль.

07 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні надала додаткові пояснення, відповідно до який зазначила, що вона обговорювала питання щодо до свого переведення на 0,5 ставки за сумісництвом з адміністрацією відповідача, в тому числі і з відділом кадрів, в телефонному режимі, оскільки на той момент перебувала у відпустці в Державі Ізраїль, доглядала за хворою матір`ю. Направила за допомогою месенджеру Вайбер до відділу кадрів заяви про звільнення і про прийняття на роботу на 0, 5 ставки, написані на одному аркуші, просто для прикладу як зразок того що саме їй потрібно. Працівники відділу кадрів їй повідомили, що заяви мають бути написані на окремих аркушах. Запевнила суд, що їй невідомо хто саме писав заяву від її імені на звільнення за згодою сторін, оскільки на той час вона перебувала за межами України. Однак зазначила, що до Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України її заяви про звільнення та про прийняття на роботу, які вона написала напередодні, приніс її чоловік. Також зазначила, що розмовляла з ОСОБА_9 , який погодив її звільнення, а щодо прийняття її на роботу на 0, 5 ставки за сумісництвом повідомив, що це буде можливим після її повернення в Україну та надання довідки з основного місця роботи. Тому після повернення в Україну 16 серпня 2021 року, вона 17 серпня 2021 року взяла вказану довідку, та вже 18 серпня 2021 року надала її юрисконсульту, яка повідомила, що в довідці має бути зазначено, що за основним місце роботи не заперечують щодо її прийняття за сумісництвом. Також 18 серпня 2021 року вона розписалась в наказі про звільнення і була впевнена, що проблем з прийняттям на роботу не буде. Крім того, пояснила, що запис в її трудовій книжці про прийняття її на роботу в приватний заклад вищої освіти «Академія Добробуту» з 10 серпня 2021 року зроблений за її письмовою заявою.

Ухвалою суду від 07 грудня 2021 року задоволено клопотання позивача та призначено судову почеркознавчу експертизу за матеріалами справи. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз /т. І а. с. 80-82/.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року апеляційну скаргу відповідача на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 07 грудня 2021 року залишено без задоволення /т. І а. с. 131-133/.

Ухвалою суду від 15 лютого 2023 року провадження у справі поновлено /т. І а. с. 142-143/.

Ухвалою суду від 25 квітня 2023 року задоволено клопотання позивача та призначено судову почеркознавчу експертизу за матеріалами справи. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз /т. І а. с. 173-175/.

17 червня 2024 року до суду надійшов Висновок експерта від 04 квітня 2024 року № 239/24-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, відповідно до якого експертом встановлено, що рукописний текст, що розпочинається словами «Т.в.о. директора Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця…» та закінчується словами «03.08.2021. / ОСОБА_1 /» у заяві про звільнення з роботи за згодою сторін від 03 серпня 2021, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою /т. І а. с. 4-17/.

Підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься ліворуч від рукописного запису «/ ОСОБА_1 /» у заяві про звільнення з роботи за згодою сторін від 03.08.2021, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Ухвалою суду від 17 червня 2024 року провадження у справі поновлено /т. ІІ а. с. 18-19/.

Ухвалою суду від 24 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Приватного закладу вищої освіти "Академія Добробуту"/т. ІІ а. с. 91, 93-95/.

Ухвалою суду від 20 березня 2025 року, постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про допит свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 /т. ІІ а. с. 122/.

20 березня 2025 року допитана як свідок ОСОБА_12 , яка працює в Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України на посаді заступника директора з наукової роботи, суду пояснила, що на початку серпня 2021 року ОСОБА_1 , яка на той час працювала на посаді завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України, виявила бажання звільнитись з посади, оскільки вона перемогла в конкурсі на посаду ректора в приватний заклад вищої освіти «Академія Добробуту». ОСОБА_1 в розмовах із працівниками відділу кадрів зазначила, що звільнитись їй необхідно до 06 серпня 2021 року, оскільки потрібно було передати трудову книжку на нове місце роботи. Уповноважені працівники відділу кадрів повідомили ОСОБА_1 про те, що оскільки вона знаходиться у відпустці то для звільнення за власним бажанням необхідно переривати відпустку, також зазначили, що при звільненні за власним бажанням необхідно буде ще відпрацювати два тижні, тому дійшли вони дійшли згоди з ОСОБА_1 зазначити підставу для звільнення за угодою сторін, оскільки після звільнення за такою підставою не потрібно відпрацьовувати двох тижнів та можливо одразу забрати трудову книжку. Свідок ОСОБА_12 зазначила, що на той момент директор Інституту був у відпустці, а вона була В.о. директора, однак з приводу бажання ОСОБА_1 звільнитись за згодою сторін, без відпрацювання двох тижнів, вона радилась з директором Інституту, який вирішив піти на зустріч ОСОБА_1 , якій необхідна була трудова книжка для влаштування на нову роботу. Зазначила, що особисто з ОСОБА_1 щодо її звільнення вона не спілкувалась, однак так як на той момент була В.о. директора, то підписувала наказ про звільнення ОСОБА_1 . Також пояснила, що посада завідуючого відділом в Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України є конкурсною та обираються на цю посаду шляхом таємного голосування на Вченій раді.

20 березня 2025 року допитана як свідок ОСОБА_2 , яка працює в Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України на посаді начальника відділу кадрів, надала суду пояснення, відповідно до яких зазначила, що 03 серпня 2021 року їй зателефонувала ОСОБА_1 та повідомила, що вона терміново бажає звільнитись із займаної посади завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України, у зв`язку з тим, що вона знайшла нову роботу. Свідок ОСОБА_2 їй повідомила, що на таке термінове звільнення необхідна згода керівництва та, відповідно, сама заява про звільнення. ОСОБА_1 , яка на той момент перебувала у відпустці, повідомила, що заяву на звільнення принесе до відділу кадрів її цивільний чоловік - ОСОБА_4 , який теж є працівником Інституту. Через деякий час зателефонував директор Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України та погодив звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_4 приніс до відділу кадрів заяву підписану ОСОБА_1 з формулюванням «звільнити за власним бажанням», ОСОБА_2 , проконсультувавшись з юрисконсультом, пояснила, що при перебуванні особи у відпустці, звільнення можливе лише за згодою сторін, при якому також не потрібно відпрацьовувати двох тижнів. Тому через деякий час ОСОБА_4 знову приніс заяву від імені ОСОБА_1 з формулюванням підстави для звільнення «за згодою сторін». Заява про звільнення була написана на білому аркуші формату А4, жодних заяв на аркушах в клітинку вона не бачила. На вказаній заяві В.о. директора Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України ОСОБА_12 поставила резолюцію і вона, ОСОБА_2 , видала наказ від 05 серпня 2021 року про звільнення. Також копію наказу, за проханням ОСОБА_1 , було надано її чоловіку ОСОБА_4 . Після чого ОСОБА_1 в телефонній розмові з ОСОБА_2 подякувала останній за допомогу у вирішенні питання щодо звільнення.

20 березня 2025 року допитана як свідок ОСОБА_13 , яка працює в Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України на посаді заступника начальника відділу кадрів, суду пояснила, що вона була свідком того, що після 16 серпня 2021 року (точної дати не пам`ятає) ОСОБА_1 прийшла до відділу кадрів ознайомилась та розписалась в наказі від 05 серпня 2021 року про її звільнення за згодою сторін та отримала свою трудову книжку після звільнення під підпис. Зазначила, що ОСОБА_1 перебувала в гарному настрої, не конфліктувала, подякувала та пішла.

20 березня 2025 року допитаний як свідок ОСОБА_14 , який працює в Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України на посаді заступника директора з науково-технічних питань, суду пояснив, що він був очевидцем того, що після 16 серпня 2021 року (точної дати не пам`ятає) ОСОБА_1 особисто отримувала наказ про звільнення та трудову книжку, розписавшись за неї у відповідному журналі. Зазначив, що ОСОБА_1 поспішала, тому зайшла до відділу кадрів забрала вищевказані документи, подякувала і швиденько пішла. Пояснив суду, що посада, яку займала ОСОБА_1 є конкурсною, та обираються особи на посаду виключно за рішенням Вченої ради.

Позивач, її представник у судове засідання не з`явилися, 16 червня 2025 року до суду надійшло клопотання про відкладення слухання на іншу дату, у зв`язку із відрядженням.

26 червня 2025 року представник відповідача подав заперечення на клопотання про відкладення розгляду справи і заяву про розгляд справи у відсутність представника відповідача, у якій просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступних висновків.

ІІІ. Фактичні обставини справи.

Як проголошено статтею 43 Основного закону України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

03 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою на ім`я В.о. директора Інституті фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України ОСОБА_12 про звільнення з 05 серпня 2021 року з посади завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України за згодою сторін.

Відповідно до наказу №104-к від 05 серпня 2021 року ОСОБА_1 звільнено 05 серпня 2021 року із займаної посади завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін.

Пунктом 4 наказу №104-к від 05 серпня 2021 року наказано бухгалтерії виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 76 невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 15 листопада 2018 року по 05 серпня 2021 року.

05 серпня 2021 року в трудовій книжці позивача зроблено відповідний підпис про звільнення із займаної посади завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України за згодою сторін.

Пунктом 4 наказу №104-к від 05 серпня 2021 року наказано бухгалтерії виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 76 невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 15 листопада 2018 року по 05 серпня 2021 року.

Відповідно до наказу від 05 серпня 2021 року з ним ОСОБА_1 ознайомилася.

10 серпня 2021 року в трудовій книжці позивача зроблений запис про прийняття її на посаду ректора в приватний заклад вищої освіти «Академія Добробут».

18 серпня 2021 року позивач звернулась із заявою на ім`я директора Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України Веселовського М.С. щодо прийняття її на посаду завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України за сумісництвом на 0, 5 ставки.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до пункту 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Щодо твердження позивача про незаконність звільнення 05 серпня 2021 року під час її перебування у відпустці з 22 червня 2021 року по 20 серпня 2021 року суд зазначає наступне.

Так, відповідно до КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті).

Разом з тим, законодавство не містить правової норми, якою заборонено проводити звільнення працівника за угодою сторін під час перебування останнього у відпустці.

Посилання позивача на нібито один із фактів її незаконного звільнення - не дотримання Відповідачем згоди сторін, передбачених п. 1 частини першої ст. 36 КЗпП України, оскільки, як зазначає ОСОБА_1 згода сторін була спрямована на зміну правовідносин, а саме зміна основного місця роботи на роботу за сумісництвом, зі зниженням оплати праці та, відповідно, її звільнення за згодою сторін мало бути оформлено наказом про звільнення та наказом про прийняття на роботу за сумісництвом, є необґрунтованим, з наступних підстав.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року (справа № 380/7136/23) встановлено, що припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. Основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

Виходячи зі змісту поняття «угода сторін» в контексті припинення трудового договору, така угода тлумачиться як вільне волевиявлення обох сторін, за наявністю якого роботодавцем та найманим працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.

Щодо Висновку експерта від 04 квітня 2024 року № 239/24-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, відповідно до якого експертом встановлено, що рукописний текст, що розпочинається словами «Т.в.о. директора Інститута фізіології ім. О.О. Богомольця…» та закінчується словами «03.08.2021. / ОСОБА_1 /» у заяві про звільнення з роботи за згодою сторін від 03 серпня 2021, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, слід зазначити наступне.

Так, судом встановлено з тексту позовної заяви на початку серпня 2021 року позивач з адміністрацією відповідача дійшли спільної згоди за якої остання звільняється з посади завідуючої відділом сенсорної сигналізації Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України, як основного місця роботи, оскільки їй запропонували посаду ректора в приватному закладі вищої освіти «Академія Добробуту».

Крім цього, у судовому засіданні 07 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 надавала пояснення відповідно до яких, остання визнала, що вона ініціювала питання щодо свого звільнення, що вона дійсно мала намір звільнитись з 05 серпня 2021 року, у зв`язку з прийняттям її на посаду ректора в приватний заклад вищої освіти «Академія Добробуту». Крім того, зазначила, що у зв`язку з її перебуванням у відпустці в Державі Ізраїль, де вона доглядала за хворою матір`ю, до відділу кадрів Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України її заяву про звільнення приніс її цивільний чоловік ОСОБА_4 . Вказане підтверджується показами керівника відділу кадрів - свідка ОСОБА_2 , яка спілкувала з ОСОБА_1 щодо її термінового звільнення з посади та на особисте прохання останньої прийняла від цивільного чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_4 заяву від імені ОСОБА_1 з формулюванням підстави для звільнення «за згодою сторін».

Тобто, як вбачається з послідовної поведінки позивача, остання при ознайомленні з наказом про звільнення, отриманні трудової книжки, розрахунку при звільненні відповідні письмові документи підписала без будь-яких застережень і зауважень, про нібито ненаписання нею заяви на звільнення та відсутність підстав для цього в установленому Законом порядку роботодавця чи інший уповноважений державний орган не повідомляла, скарг, звернень, заяв щодо цього факту не подавала.

Вищевказане підтверджується також показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які були допитані в судовому засіданні 20 березня 2025 року та підтвердили наявність особистого волевиявлення позивача ОСОБА_1 на звільнення.

Постановою від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 Верховний Суд зазначав, що «добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 4 Постанови КМУ від 03 квітня 1993 року № 245 установлено, що окрім працівників, яким законодавчими актами заборонено працювати за сумісництвом, не мають права працювати за сумісництвом також керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Частиною четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з приписами частини першої, другої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, встановлені письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини другої ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак суд приходить до висновку, що відповідачем після повідомлення позивача про скорочення штату, запропоновано їй вакантні посади, згідно з її переважним правом у зв`язку із тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, але від яких позивач відмовилася, що підтверджується належними доказами, що містяться у матеріалах справи, не спростованими стороною позивача, тому, з огляду на те, що відповідач звільнив позивача, дотримуючись порядку звільнення працівника з ініціативи роботодавця, позов є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову і відмову у задоволенні його вимог.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця Національної академії наук України про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова