Рішення від 25.06.2025 по справі 910/3227/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 червня 2025 року Справа № 910/3227/25

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Обслуговуючого кооперативу Запорізький

до відповідача: фізичної особи-підприємця Коваль Мар`яни Юріївни

про визнання договору та актів недійсними, стягнення 60000,00 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Сурмач А. І., голова правління;

від відповідача: н/з.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Обслуговуючий кооператив Запорізький звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Коваль Мар`яни Юріївни в якому просить:

- визнати договір про надання інформаційно-консультаційних послуг №24/06/2022 від 24.06.2022, складені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3 від 03.06.2022 та № 7 від 31.07.2022 недійсними;

- застосувати наслідки недійсності правочину, згідно з статтями 203, 216, 218 Цивільного кодексу України до договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 24/06/2022 від 24.06.2022, складених актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3 від 03.06.2022 та № 7 від 31.07.2022, стягнути із фізичної особи-підприємця Коваль Мар`яни Юріївни на користь Обслуговуючого кооперативу Запорізький кошти у сумі 60000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що спірний договір та акти не відповідають чинному законодавству та вимогам до оформлення первинних документів (відсутній обсяг робіт, ціна), ставить під сумнів підписання Безщасним А. М. спірного договору, вказують на відсутність реального факту надання юридичних і фінансових консультацій та просять стягнути сплачені 60000,00 грн. на підставі 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 14.04.2025 дану позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме подати суду докази сплати судового збору у розмірі 9084,00 гривень.

21.04.2025 позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана заява з додатком приєднана до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 28.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 28.05.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу відповідь на відзив.

06.05.2025 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про витребування доказів, а саме:

- у Державної прикордонної служби України - інформацію коли і де у період з 24.02.2022 по 31.12.2022 перетинав державний кордон України Безщасний Анатолій Михайлович, 1958 року народження;

- у фізичної особи-підприємця Коваль Мар`яни Юріївни - копії документів про освіту, які надають їй право надавати інформаційно-консультативні послуги в юридичній, фінансовій діяльності;

- у ЦНАП Волинської області установчі та статутні документи фізичної особи-підприємця Коваль Мар`яни Юріївни, які діяли станом на 24.06.2022.

Також просить в порядку ч.6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов`язати відповідача надати суду оригінали документів, а саме: договору про надання Інформаційно-консультаційних послуг № 24/06/22 складений в м.Києві 24.06.2022, акт № 3 здачі-прийому робіт (надання послуг) від 30.06.2022, акт № 7 здачі-прийому робіт (надання послуг) від 31.07.2022.

14.05.2025 відповідач через систему Електронний суд подав відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. При цьому вказує, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки якщо позивач вважає, що діями Безщасного А.М. була нанесена шкода інтересам ОК Запорізький, то він вправі звернутись до суду із позовом про відшкодування майнової шкоди її посадовою особою. Також звертає увагу суду, що оскільки позивачем не спростовано факту наявності між сторонами договірних правовідносин, витребування коштів на підставі ст. 1212 ЦК України є неможливим, так як останні перераховані на підставі договору, який не визнано судом недійсним. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.

22.05.2025 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відповідь на відзив в якій не погоджується з доводами відповідача наведеними у відзиві та вказує, що заявлена до стягнення сума є набутою та зберігається відповідачем без належної на те правової підстави, оскільки кошти в сумі 60000,00 грн фактично набуті відповідачем без будь-якої правової підстави, без бажання надавати будь-які послуги та всупереч вільного волевиявлення позивача, у зв`язку з чим позов є належним чином обґрунтованим. Укладення оспорюваного договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків є порушення ст. 203 ЦК України. Дана відповідь на відзив долучена до матеріалів справи.

У судовому засіданні 28.05.2025 судом постановлено клопотання позивача №б/н (вхідний суду 01-74/252/25 від 06.05.2025) задовольнити частково; витребувати у фізичної особи-підприємця Коваль Мар`яни Юріївни оригінали документів, що є предметом спору, а саме договір про надання Інформаційно-консультаційних послуг № 24/06/22 від 24.06.2022, акт № 3 здачі-прийому робіт (надання послуг) до договору від 30.06.2022, акт № 7 здачі-прийому робіт (надання послуг) до договору від 31.07.2022; відповідачу витребувані документи надати суду в строк по 13.06.2025 включно; огляд письмових доказів відбудеться при розгляді справи по суті під час дослідження доказів; решту клопотання позивача №б/н (вхідний суду 01-74/252/25 від 06.05.2025) залишено без задоволення.

Представник позивача у судовому засіданні 28.05.2025 позовні вимоги підтримав та не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

У судовому засіданні 28.05.2025 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 25.06.2025.

Ухвалою суду від 28.05.2025 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 25.06.2025 в режимі відеоконференції з представником позивача.

12.06.2025 відповідач через систему «Електронний суд» подала заяву про неможливість подати доказ, який витребовував суд. При цьому зазначає, що у період з 01.03.2021 по 03.11.2023 вона здійснювала підприємницьку діяльність у місті Києві, однак після початку повномасштабного вторгнення армії рф на територію України мусила змінити місце проживання та під час переїзду, в грудні 2022 року втратила значну частину документів, пов`язаних з підприємницькою діяльністю, тому станом на 12.06.2025, у відповідача збереглись лише скан-копії договорів, актів та інших документів, пов`язаних з її підприємницькою діяльністю. Дана заява долучена до матеріалів справи.

23.06.2025 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав пояснення щодо заяви відповідача про ненадання оригіналів документів, яке долучено до матеріалів справи.

23.06.2025 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про поновлення та продовження процесуальних строків та витребування доказів.

Щодо клопотання позивача про поновлення строку та витребування доказів, суд зазначає таке.

Згідно з п.6 ч.2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Так, згідно ч.1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч.1, 2 ст. 118 ГПК України).

Частиною 1 статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином пропущений процесуальний строк, встановлений законом може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.

Суд зазначає, що за змістом статей 118, 119 ГПК України законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 910/17791/17, від 26.10.2022 у справі № 910/13813/21, від 01.09.2022 у справі № 904/8456/21.

Частиною 1 статі 74 ГПК України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому можливість відновлення пропущеного процесуального строку пов`язується із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Для поновлення строку необхідним є наведення конкретних обставин, надання відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації особою своїх прав.

Одним із принципів господарського судочинства, визначених у частині 3 статті 2 ГПК України, є змагальність сторін, зміст якого відображений у статті 13 цього Кодексу. Згідно з приписами частин 2, 3, 4 зазначеної норми учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Проте позивач не надав належних доказів неможливості звернення у передбачений законом строк з клопотанням про витребування доказів.

Отже, враховуючи імперативні приписи процесуального законодавства, можливість поновлення судом пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку. При цьому слід зауважити, що для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню з відповідним клопотанням, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки, в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Враховуючи зазначене, оскільки позивачем не наведено достатнього обґрунтування поважності причин пропуску встановленого законом строку на подання клопотання про витребування доказів, суд дійшов висновку, що заява позивача про поновлення строку задоволенню не підлягає.

У судовому засідання 25.06.2025 позивач позов підтримав, просив його задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання 25.06.2025 не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча вчасно та належно була повідомлена про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 28.05.2025) в її електронний кабінет 30.05.2025.

За визначенням п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

установив:

23.06.1998 Обслуговуючий кооператив Запорізький (надалі - Відповіді ОК Запорізький, кооператив) зареєстровано в Єдиному державному реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за номером 10731200000006962.

Видами економічної діяльності ОК Запорізький є: комплексне обслуговування об`єктів (основний); допоміжне обслуговування наземного транспорту.

09.10.2022 на загальних зборах ОК Запорізький, за участю 212 членів із 398, вирішувалися питання, про обрання голови та секретаря загальних зборів членів; про зміну голови правління та складу правління кооперативу; про затвердження статут кооперативу у новій редакції та про уповноваження особи на здійснення державної реєстрації змін.

За результатами вказаних загальних зборів кооперативу, керуючись вимогами пунктів 4.2, 4.6, 4.7 статуту кооперативу, у зв`язку із звільненням попереднього голови правління кооперативу ОСОБА_1 за його власним бажанням, що підтверджується відповідною заявою про звільнення від 07.10.2021 та протоколом засідання правління ОК Запорізький, загальними зборами прийнято рішення припинити повноваження останнього та звільнити його із займаної посади з 10.10.2022 року.

У свою чергу, новим головою правління кооперативу з 11.10.2022 року обрано ОСОБА_2 .

16.10.2022 всупереч вимогам статуту кооперативу, проведено позачергові загальні збори уповноважених членів кооперативу, які оформлені протоколом №2 із додатком №1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2023 року у справі №910/13174/22 за позовом попереднього голови правління ОК ОСОБА_3 до ОК Запорізький, державного реєстратора Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Недбайло О.А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача - ОСОБА_1 позов задоволено частково:

- Визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів уповноважених членів Обслуговуючого кооперативу Запорізький, що оформлені протоколом №2 від 16.10.2022;

- Скасовано державну реєстрацію змін до відомостей про Обслуговуючий кооператив Запорізький в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведену/внесену 27.10.2022 реєстраційною дією №1000731070022006962 за прийнятим кооперативом протоколом №2 позачергових загальних зборів уповноважений членів Обслуговуючого кооперативу Запорізький від 16.10.2022 року.

Зазначене рішення суду залишено без змін постановою Північного апеляційною господарського суду від 18.12.2023.

Позивач зазначає, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному проваджена №120210000000001357 від 02.11.2021 за ознаками кримінальний правопорушень передбачених ч. 1 ст. 255, ч.2 ст. 255, ч. 4 ст. 190, ч.4 ст. 191, ч.4 ст. 28, ч. 3 ст. 206-2, ч. 4 ст. 28, ч. З ст. 358, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України.

У вказаному кримінальному провадженні оголошено та вручені повідомлення про підозру ряду осіб, які звинувачуються у створенні злочинно організації, контингент якої складається із постійних учасників (своєрідне ядро угрупування) та непостійних учасників, які брали участь у вчиненні злочинів епізодично або одноразово, які шляхом підробки установчих документів здійснили фіктивну зміну керівництва ряду суб`єктів господарюванні і (гаражних кооперативів, автостоянок тощо), приватизували об`єкти нерухомого майна, що перебували у їхньому злочинному користування та вивели значні суми коштів із вказаних підприємств серед яких ОК Запорізький.

Вказані обставини встановлені, у тому числі ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.08.2023 року у справі №757/36947/23-к.

На підставі вказаних судових рішень ОСОБА_2 з 03.01.2024 поновлений на посаді голови правління ОК Запорізький, що підтверджується витягом із ЄДРПОУ та відповідним наказом і протоколів зборів.

Після поновлення на посаді голови правління кооперативу ОСОБА_2 новосформованою ревізійною комісією ОК Запорізький було встановлено численні факти безпідставних переводів коштів із банківських рахунків ОК Запорізький у період займання посади голови правління кооперативу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , починаючи з 16.10.2022 по 03.01.2024, на банківські рахунки ряду інших підприємств за надання певних послуг.

Позивач стверджує, що відповідно до платіжних інструкцій №779 від 30.09.2022 здійснено перевід власних коштів на рахунок відповідача у сумі 25000,00 грн за консультаційні послуги у юридичній сфері згідно договору №24/06/22 від 24.06.2022 року та акту №3 від 30.06.2022 року; №780 від 03.10.2022 року здійснено перевід власних коштів на рахунок відповідача у сумі 25000,00 грн за консультаційні послуги у юридичній сфері згідно договору№24/06/22 від 24.06.2022 року та акту №7 від 31.07.2022 року; №781 від 04.10.2022 року здійснено перевід власних коштів на рахунок відповідача у сумі 10000,00 грн за консультаційні послуги у юридичній сфері згідно договору №24/06/22 від 24.06.2022 року та акту №7 від 31.07.2022 року, всього безпідставних переводів здійснено на рахунок відповідача на загальну суму 60000,00 грн.

Під час проведення ревізійною комісією кооперативу відповідного аудиту за вказаний період часу встановлено відсутність будь-яких договорів, рахунків на оплату, актів наданих послуг тощо укладених із відповідачем, що свідчить про їх фіктивність та безпідставність набутих коштів останнім.

Позивачем було направлено відповідачеві листа від 09.02.2024 із проханням надати відповідні копії договору та актів наданих послуг, який ним отримано 05.03.2024, у відповіді на вказаний лист, на електронну адресу ОСОБА_5 необхідну інформацію не надала.

За змістом ст.15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді. Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (п.2 ч.2 ст.16 ЦК України).

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд має встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення.

Відповідно до ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду, стверджує, що незаконно діючим головою правління ОСОБА_1 було укладено договір від імені ОК "Запорізький" з ФОП Коваль М.Ю., за яким відповідачем не надано послуг/робіт, оскільки відсутнє будь-яке підтвердження надання таких послуг/робіт, а тому Безщасний А.М. діяв недобросовісно та з метою привласнення грошових коштів, а не в інтересах ОК "Запорізький", з огляду на що такий договір підлягає визнанню недійсним на підставі ст.234 ЦК України.

Оцінюючи вказані доводи позивача, суд враховує, що відповідно до приписів ч.2 ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори.

Згідно зі ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

За приписами ст.638 ЦК України, яка кореспондується зі ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

При розгляді спірних правовідносин судом встановлено, що позивач, звертаючись з позовною заявою, не надав договір №24/06/2022 про надання інформаційно-консультаційних послуг від 24.06.2022, який останній просить визнати недійсним. Не надано вказаний договір і відповідачем на вимогу суду згідно ухвали Господарського суду Волинської області від 28.05.2025.

Відтак, у матеріалах справи відсутній договір №24/06/2022 про надання інформаційно-консультаційних послуг від 24.06.2022 як в оригіналі, так і належним чином завіреній копії, а тому відповідно він не досліджувався судом як письмовий доказ у справі.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи договору №24/06/2022 про надання інформаційно-консультаційних послуг від 24.06.2022 та неподання його сторонами, суд позбавлений можливості оцінити досягнення згоди сторін щодо істотних умов договору (предмет, ціну та строк дії договору), що є обов`язковим в силу ст.638 ЦК України та ст.180 ГК України, та відповідно унеможливлює надання правової оцінки вказаному договору як в цілому, так і його окремих положень на відповідність його нормам чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що договір №24/06/2022 про надання інформаційно-консультаційних послуг від 24.06.2022 є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, та як наслідок таким, що не породжує жодних цивільних прав та обов`язків у сторін та не може бути підставою для виникнення будь-яких зобов`язань і юридичних наслідків для сторін.

Крім того, не доведено також сторонами належними та допустимими доказами у розумінні ст.76,77 ГПК України, укладення господарського договору у спрощений спосіб у відповідності до ст.181 ГК України, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору №24/06/2022 про надання інформаційно-консультаційних послуг від 24.06.2022 з підстав неукладеності такого договору.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними актів здачі-приймання робіт (надання послуг), суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 910/9817/19, від 21.12.2020 у справі № 916/401/17.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 9 названого Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52)).

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Чинне цивільне законодавство передбачає можливість визнання недійсним в судовому порядку виключно акта приймання-передачі виконаних робіт за договором будівельного підряду (п.2 ч.4 ст.882 ЦК України), якщо такий акт підписаний однією стороною та мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими; а також акта передачі гуртожитку як об`єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (ч. 7 ст. 268 ЦК України). Проте, спірні правовідносини не виникли з правовідносин, що наведені у вищезазначених нормах ЦК України.

Хоча юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124 Конституції України), предметом спору у суді не може бути вимога, яка спрямована на визнання недійсним акта, що має значення лише доказу і документа бухгалтерського обліку, оскільки в суді захищаються права, що порушені або оспорюються, а не фіксуються докази, і не встановлюється їх доказове значення поза спором про право, що такими доказами підтверджується чи спростовується.

Оспорювані акти не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки їх підписання господарюючими суб`єктами не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків, а лише засвідчує певні обставини, а тому не підлягають визнанню недійсними. Водночас обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним актів, не може відновити права або законні інтереси позивача (схожа за змістом аргументація наведена в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17; від 11.06.2018 у справі 916/613/17).

Отже, акти наданих послуг, беззастережно до спроби їх ототожнення з правочинами при формулюванні позовних вимог, не мають ознак правочину у розумінні статті 202 ЦК України, а є лише первинними документами, що не можуть бути визнані недійсними з загальних підстав цивільного законодавства, що висуваються до правочинів.

А тому ототожнення позивачем правових підстав недійсності правочину з підставами для визнання недійсними первинних фінансових документів, якими є акти наданих послуг, є помилковими в зв`язку з тим, що такі підстави різні за своєю правовою природою та характером правовідносин між сторонами у справі, що розглядається.

З урахуванням вищенаведеного вбачається, що позивач помилково ототожнює акти наданих послуг з правочином, оскільки, такий акт є документом, що фіксує (підтверджує) вчинення відповідного правочину, а не самим правочином.

Відтак, до актів, що є предметом спору, не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, що визначають підстави недійсності правочину.

Виходячи із загальних підстав виникнення зобов`язань, що зазначені у ч.ч. 1, 2 ст. 509, переліку підстав, згідно яких виникають цивільні права та обов`язки (ст. 11 ЦК України), а також тієї обставини, що чинне цивільне законодавство передбачає можливість визнання недійсним в судовому порядку виключно акта приймання-передачі виконаних робіт за договором будівельного підряду (п.2 ч.4 ст.882 ЦК України), а також акта передачі гуртожитку (ч. 7 ст. 268 ЦК України) у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними актів, що є предметом спору у справі, що розглядається, виходячи із заявлених позивачем підстав, слід відмовити.

Проте, надаючи оцінку копіям актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3 від 03.06.2022 та № 7 від 31.07.2022, як доказу(документу, що фіксує (підтверджує) вчинення відповідного правочину у справі), суд зазначає таке.

При розгляді спірних правовідносин судом встановлено, що позивач, звертаючись з позовною заявою, не надав актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3 від 03.06.2022 та № 7 від 31.07.2022. Не надано даних актів і відповідачем на вимогу суду згідно ухвали Господарського суду Волинської області від 28.05.2025.

Відтак, у матеріалах справи відсутні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3 від 03.06.2022 та № 7 від 31.07.2022 як в оригіналі, так і належним чином завіреній копії, а тому відповідно вони не досліджувалися судом як письмовий доказ у справі.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 6 ст. 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 3 від 03.06.2022 та № 7 від 31.07.2022 та неподання їх сторонами, суд позбавлений можливості їх оцінити та в силу положень ч. 6 ст. 91 ГПК України такі докази не беруться судом до уваги, та як наслідок є таким, що не породжує жодних цивільних прав та обов`язків у сторін та не може бути підставою для виникнення будь-яких зобов`язань і юридичних наслідків для сторін.

Щодо позовної вимоги про стягнення 60000,00 грн як безпідставно набутих коштів, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/16334/19).

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст.1212 ЦК України (аналогічна правова позиція зазначена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19).

Як вбачається з платіжних інструкцій:

- №779 від 30.09.2022 позивач здійснив перевід власних коштів на рахунок відповідача у сумі 25000,00 грн за консультаційні послуги у юридичній сфері згідно договору №24/06/22 від 24.06.2022 року та акту №3 від 30.06.2022 року.

- №780 від 03.10.2022 року позивач здійснив перевід власних коштів на рахунок відповідача у сумі 25000,00 грн за консультаційні послуги у юридичній сфері згідно договору№24/06/22 від 24.06.2022 року та акту №7 від 31.07.2022 року.

- №781 від 04.10.2022 року позивач здійснив перевід власних коштів на рахунок відповідача у сумі 10000,00 грн за консультаційні послуги у юридичній сфері згідно договору №24/06/22 від 24.06.2022 року та акту №7 від 31.07.2022 року.

Підставою перерахування коштів вказано як оплата за консультування у юридичній сфері згідно договору №24/06/22 від 24.06.2022.

Водночас, оскільки судом не виявлено жодних договірних правовідносин між ОК "Запорізький" та Коваль М.Ю., в тому числі щодо надання консультаційних послуг у юридичній сфері згідно договору №24/06/24 від 24.06.2022, на спірну у даній справі суму 60000,00 грн, суд вважає правомірними вимоги про відсутність правової підстави набуття відповідачем відповідних коштів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що кошти в сумі 60000,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст.1212 ЦК України.

Посилання відповідача на втрату оригіналів документів через часті переїзди із міста Києва, де вона здійснювала підприємницьку діяльність, судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцем знаходження ФОП Коваль М.Ю. з 01.03.2021 по 03.11.2023 значиться адреса: АДРЕСА_1 .

Доказів здійснення діяльності за іншою адресою відповідачем не надано.

Крім того, ст. 44 Податкового Кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування на підставі первинних документів.

При цьому, Податковий Кодекс України не містить жодних винятків щодо обов`язку зберігання первинних документів для фізичних осіб-підприємців.

Згідно з ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 60000,00 грн, як безпідставно набуті(без достатньої правової підстави), в іншій частині відхиленню через неукладеність договору про надання інформаційно-консультаційних послуг №24/06/2022 від 24.06.2022 та неможливість визнання недійсним в судовому порядку актів надання послуг через обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав та взагалі не взяття їх судом до уваги як письмових доказів в силу положень ч. 6 ст. 91 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, з відповідача на користь позивача належить стягнути 3028,00 грн судового збору, в іншій частині сплата судового збору залишається за позивачем.

Керуючись ст. 73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Коваль Мар`яни Юріївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Обслуговуючого кооперативу Запорізький (вул.Волинська,55А, м.Київ, 03151, код ЄДРПОУ 22884287) 60000,00 грн (шістдесят тисяч гривень 00 коп.), а також 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

03.07.2025.

СуддяА. С. Вороняк