Ухвала від 03.07.2025 по справі 932/1440/22

У Х В А Л А

03 липня 2025року

м. Київ

справа № 932/1440/22

провадження № 61-5751ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Петрова Є. В.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради» про стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР») середній заробіток за час затримки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в справі № 200/20428/17 щодо негайного поновлення його на посаді інженера за період з 18 грудня 2021 року до дати ухвалення судового рішення в розмірі 190 796, 20 грн та моральну шкоду в розмірі 218 000,00 грн.

06 грудня 2024 року рішенням Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в справі № 200/20428/17 щодо негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера за період з 18 грудня 2021 року до 06 грудня 2024 року в розмірі 447 567,47 грн.

Стягнуто з КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 80 000,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

15 квітня 2025 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР» задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 06 грудня 2024 року в частині стягнення з КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в справі № 200/20428/17 щодо негайного поновлення ОСОБА_1 на посаді інженера за період з 18 грудня 2021 року до 06 грудня 2024 року в розмірі 447 567,47 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про залишення позовних вимог без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 06 грудня 2024 року в частині стягнення з КП «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» ДОР» на користь ОСОБА_1 80 000,00 грн відшкодування моральної шкоди змінено в частині суми відшкодування та стягнуто 10 000,00 грн.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра (раніше - Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська) від 06 грудня 2024 року залишено без змін.

02 травня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Частиною четвертою статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження, зокрема, призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, що визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.

Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Згідно з пунктом 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);

4) справи про розірвання шлюбу;

5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»),

У справі предметом позову є вимоги про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії.

З оскаржуваної постанови встановлено, що середній заробіток за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі складає 447 567,47 грн.

Розмір моральної шкоди, який просив стягнути заявник, складає 218 000,00 грн.

Заявлена ОСОБА_1 сума до стягнення (середній заробіток за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди) не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (757 000,00 грн).

ОСОБА_1 зазначає, що справа має виняткове значення для нього, оскільки апеляційний суд всебічно і повно не дослідив фактичні обставини справи та докази, наявні в матеріалах справи.

У справі, що має виняткове значення для її учасника, та яка може бути допущена до розгляду Верховним Судом у касаційному порядку з метою перегляду судового рішення, мають бути допущені судом першої інстанції порушення закону, які не були усунені судом апеляційної інстанції, або одночасно допущені судом першої та апеляційної інстанцій порушення закону.

Водночас має відбуватися порушення питань факту і права згідно з чинним законодавством України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, визначення яких вимагає розгляду справи по суті щодо неспроможності держави дотриматися своїх позитивних зобов`язань в частині регулювання певного виду діяльності, яка має шкідливі наслідки для заявника, а також досягає такого серйозного рівня, що призводить до суттєвого перешкоджання здатності заявника користуватися своїми правами, існувала давно, була добре відома органам влади та має триваючий характер.

Також особа, яка подає касаційну скаргу в малозначній справі, зобов`язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судового рішення в його справі до перегляду Верховним Судом.

З огляду на викладене заявник не обґрунтував необхідність відкриття касаційного провадження на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Отже, доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності, що виникла з трудових відносин, і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, §36).

Заявник подав касаційну скаргу на судове рішення в справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження за пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України клопотання ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи копії постанови Дніпровського апеляційного суд від 11 червня 2025 року в справі № 200/20428/17 не підлягає розгляду та вирішенню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради» про стягнення середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

Є. В. Петров