Постанова від 25.06.2025 по справі 380/5077/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5077/25 пров. № А/857/14648/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіКузьмича С. М.,

суддівКурильця А.Р., Мікули О.І.,

за участю секретаряБерезюка Д.О.,

представника апелянта Мельничука Ю.І.,

представника позивача Вовк І.В.,

представника третьої особи Легуцького І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Галицької окружної прокуратури міста Львова на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року (постановлену головуючим суддею Ланкевич А.З. у м. Львові) з питань забезпечення позову у справі № 380/5077/25 за адміністративним позовом Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України до Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова в порядку ст.131-1 Конституції України, ст.53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ст.23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради №298 від 20.12.2024 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта будівництва на «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул.Тютюнників, 55, 55а у м.Львові».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 вказану вище позовну заяву залишено без руху для усунення зазначених в мотивувальній частині ухвали недоліків шляхом подання через Єдину судову інформаційну-телекомунікаційну систему в десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали: обґрунтованих пояснень щодо підстав звернення до суду в інтересах держави за наявності державних органів, уповноважених здійснювати функції захисту інтересів держави у сфері містобудування та архітектури.

26.03.2025 до суду першої інстанції від прокурора надійшла заява про забезпечення позову шляхом:

зупинення дії Наказу Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради №298 від 20.12.2024 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта будівництва на «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул.Тютюнників, 55, 55а у м.Львові»;

заборони вчиняти будь-яким особам, здійснювати будівництво житлових будинків, а саме: «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул.Тютюнників, 55, 55а у м.Львові».

Обґрунтовуючи заяву, посилався на те, що відповідно до Генерального плану м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 30.09.2010 №3924 «Про затвердження містобудівної документації «Корегування генерального плану м.Львова» ІІ стадія. Генеральний план», земельна ділянка на вул.Тютюнників, 55, 55а (кадастровий номер земельної ділянки 4610136600:07:006:0027) розташована в межах території промислових підприємств (існуючі), частково в межах території багатоповерхової житлової забудови (5,9,14,15 поверхів) (існуюча), частково в межах червоних ліній вул.Тютюнників. У зв`язку із цим, вказав, що чинним Генеральним планом м.Львова не передбачена можливість проектування та будівництва багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури в межах території промислових підприємств. Крім того, зазначив, що відповідно до інформації Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради від 09.01.2025, встановлено, що земельна ділянка (кадастровий номер 4610136600:07:006:0027) розташована в межах комплексної охоронної зони пам`яток місцевого значення в межах історичного ареалу м.Львова. Також, вказав, що розгляд даної справи набув широкого суспільного резонансу. З огляду на викладене, вважає, що не зупинення дії спірного рішення дозволяє здійснювати будівництво двох багатоквартирних будинків з порушенням норм пам`яткоохоронного та архітектурно-будівельного законодавства, порушуючи при цьому Генеральний план м.Львова. Щодо дій інших осіб, то здійснення забудови третьою особою, Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАЛОН КОНСТРАКШН», може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду у справі, як наслідок призвести до неможливості поновлення прав територіальної громади у сфері містобудування, оскільки проектування та будівництво об`єктів всупереч вимогам містобудівної документації на місцевому рівні свідчить про порушення установлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, правил безпеки під час експлуатації.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову шляхом зупинення дії індивідуального акта та заборони будь яким особам вчиняти дії, що стосуються предмет спору відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що самі містобудівні умови та обмеження не надають замовнику та генеральному підряднику чи підряднику право на виконання підготовчих робіт і будівельних робіт на відповідному об`єкті будівництва, оскільки таке право надає дозвіл на виконання будівельних робіт, який у межах даної справи не оскаржується. А, відтак, за встановлених у цій справі обставин та стадії спірних правовідносин, зупинення дії містобудівних умов та обмежень не є ефективним, необхідним і доцільним способом забезпечення позову та не відповідає меті, яку покликаний досягнути цей інститут.

Щодо тверджень про ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких звернувся прокурор в інтересах держави, суд першої інстанції вказав, що останнім не обґрунтовано та не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які він просить застосувати у поданому клопотанні, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі. Додані з мережі Інтернет скріншоти з веб-сайтів не є такими доказами. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави забезпечення позову, передбачені у п.1 ч.2 ст.150 КАС України.

Щодо заходу забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-яким особам, здійснювати будівництво житлових будинків, а саме: «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул.Тютюнників, 55, 55а у м.Львові», то суд першої інстанції зазначив, що такий є безпідставним та необґрунтованим, адже, як уже зазначалось судом вище, містобудівні умови та обмеження не дають безпосереднього права на забудову земельної ділянки. Вони є лише дозвільним документом, що визначає містобудівні параметри забудови.

Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржила Галицька окружна прокуратура міста Львова, у апеляційні скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що здійснення забудови третьою особою, Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАЛОН КОНСТРАКШН», може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду у справі, як наслідок призвести до неможливості поновлення прав територіальної громади у сфері містобудування, оскільки проектування та будівництво об`єктів всупереч вимогам містобудівної документації на місцевому рівні свідчить про порушення установлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, правил безпеки під час експлуатації.

Факт невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівній документації на місцевому рівні очевидно створює загрозу суспільним (загальним) інтересам, оскільки це може завдати шкоди інтересам значної (необмеженої) кількості осіб, які будуть позбавлені (обмежені) умов відпочинку, занять фізкультурою з метою оздоровлення, дитячих ігор та розваг в межах прибудинкової території під наглядом її мешканців, створить перешкоди у сфері паркування та, відповідно, підвищить небезпеку виникнення дорожньо-транспортних пригод та може призвести до несприятливих наслідків завдання непоправної шкоди здоров`ю та життю людини.

Крім того, дії, щодо введення в експлуатацію та реєстрації права власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на новостворений об`єкт об`єктивно можуть вплинути на реальну можливість виконання рішення суду.

Оскільки прокурором оскаржуються містобудівні умови і обмеження для проектування об`єкта будівництва зокрема «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул.Тютюнників, 55, 55а у м.Львові», з урахуванням яких третьою особою здійснюється відповідне будівництво, виникає необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії вказаних містобудівних умов і обмежень, адже у разі завершення будівництва протягом часу розгляду даної справи та до моменту прийняття рішення по суті справи видані містобудівні умови та обмеження втрачають чинність.

Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до реалізації запланованого проекту будівництва на відповідній земельній ділянці, що, в свою чергу, повністю знівелює можливість захисту прав і інтересів держави у випадку прийняття судом рішення про задоволення його позову.

Третя особа, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАЛОН КОНСТРАКШН», скористалась своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Представники апелянта та позивача в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та надали пояснення, просять апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В судовому засіданні представник Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАЛОН КОНСТРАКШН», заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідач, в судове засідання на виклик суду не з`явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

За ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За частинами 2 та 4 ст. 151 КАС України, cуд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів, всеукраїнського референдуму.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 КАС України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 дійшов висновку щодо застосування зазначених підстав забезпечення позову у адміністративній справі про таке:

«Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.».

Отже, суд при вирішенні питання про забезпечення позову у кожному випадку, повинен виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18, від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20, від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21 та від 21.03.2023 у справі № 460/9602/20, від 23.06.2023 у справі № 640/20708/22, від 25.06.2024 у справі №260/9623/23.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21, від 15.04.2022 у справі №440/6755/21, від 13.07.2022 у справі №240/26736/21, від 31.01.2023 справа № 140/8709/21.

Як слідує з матеріалів позовної заяви, предметом позову у цій справі є скасування наказу Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради №298 від 20.12.2024 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта будівництва на «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул.Тютюнників, 55, 55а у м.Львові».

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову прокурор посилається на те, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити, в разі задоволення позовних вимог, ефективний захист поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави, та призвести до несанкціонованої забудови в межах історичного ареалу м.Львова на території промислових підприємств.

Враховуючи обґрунтування заяви про забезпечення позову та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне зазначити таке.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон №3038-VI).

Згідно п.п.7, 8 ч.1 ст.1 цього Закону, містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій;

містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до положень ч.ч.1, 4, 5 ст. 26 Закону №3038-VI, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 3-1) отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом; 4-2) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

У розумінні ч.ч.1, 2 ст.29 Закону №3038-VI, основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Таким чином, містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, та є першим етапом легалізації початку проектування та будівництва об`єктів.

Аналогічні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 25.06.2024 у справі №260/9623/23.

Відтак, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що на стадії спірних правовідносин, зупинення дії містобудівних умов та обмежень не є ефективним, необхідним і доцільним способом забезпечення позову та не відповідає меті, яку покликаний досягнути цей інститут, оскільки самі містобудівні умови та обмеження не надають замовнику та генеральному підряднику чи підряднику право на виконання підготовчих робіт і будівельних робіт на відповідному об`єкті будівництва, а таке право надає дозвіл на виконання будівельних робіт, який у межах даної справи не оскаржується.

А тому, враховуючи наведене вище, суд також вважає безпідставним та необґрунтованим забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-яким особам, здійснювати будівництво житлових будинків, а саме: «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул.Тютюнників, 55, 55а у м.Львові», оскільки містобудівні умови та обмеження не дають безпосереднього права на забудову земельної ділянки.

Крім цього, суд першої інстанції вірно зазначив, що правомірність або протиправність оскаржуваних містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта будівництва «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з паркінгом та об`єктами інженерної інфраструктури зі знесенням існуючих споруд по вул.Тютюнників, 55, 55а у м.Львові», може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності доказів у їх сукупності, що може бути здійснено під час вирішення спору по суті.

Тобто, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак рішення, дій та бездіяльності відповідача що оскаржуються у даній справі. Крім того, встановлення ознак протиправності такого рішення, дій та бездіяльності, враховуючи предмет позову, є фактично вирішенням адміністративного спору до розгляду справи по суті, що суперечить основним засадам і принципам адміністративного судочинства.

Щодо тверджень про ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких звернувся прокурор в інтересах держави, суд вказує, що останнім не обґрунтовано та не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які він просить застосувати у поданому клопотанні, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі.

Позивач не довів та документально не підтвердив обставини, які б вказували на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Так само не є підставою для забезпечення позову, наявність великого суспільного інтересу громади міста Львова. Вказана обставина також може підлягати судовій оцінці під час розгляду справи по суті.

Окрім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №380/19654/24 за позовом Галицької окружної прокуратури м.Львова до Львівської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Авалон Констракшн», про визнання протиправним та скасування рішення ухвали Львівської міської ради №4382 від 08.02.2024 «Про затвердження детального плану території у районі вул.Тютюнників, вул.Генерала М.Тарнавського, вул.В.Кубійовича, пл.Василя Вишиваного». Ухвалою від 25.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Станом на момент розгляду заяви про забезпечення позову, судом не ухвалювалося рішення у справі №380/19654/24. А тому доводи прокурора про очевидність ознак протиправності наказу є передчасними.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам учасників справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову, такий захід забезпечення позову не відповідає положенням КАС України. Суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Ба більше, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 у справі №380/5077/25, яка залишена без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду, повернуто позовну заяву Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Державної інспекції архітектури та містобудування України до Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу.

Позовну заяву повернуто у зв`язку з тим, що відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Відтак, враховуючи, що суди дійшли висновку про відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави, то й питання щодо забезпечення позову у справі №380/5077/25 ініційоване Керівником Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради є передчасним та таким, яким подана неуповноваженою особою.

Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують судове рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Галицької окружної прокуратури міста Львова залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року з питань забезпечення позову у справі № 380/5077/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 03 липня 2025 року