Ухвала від 04.07.2025 по справі 295/2470/25

Ухвала

Іменем України

04 липня 2025 року

м. Київ

справа № 295/2470/25

провадження № 61-7555ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2025 року у складі судді: Стрілецької О. В., та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 червня 2025 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Талько О. Б., Коломієць О. С., у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» про забезпечення позову у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Літіум», ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору про заміну сторони за договором купівлі-продажу майнових прав та відновлення становища, яке існувало до порушення,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року ТОВ «ФК «Форінт» звернулося з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ДП МОУ «Укрвійськбуд», ТОВ «Будівельна компанія «Літіум», ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , у якому просило:

визнати недійсним договір від 12 лютого 2021 року про заміну сторони Договору купівлі - продажу майнових прав № 2/2017-Ж від 16 травня 2017 року, укладеного між ДП Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» та ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ТОВ «Будівельна компанія «Літіум»;

скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490587318040 за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 та повернути його у власність ОСОБА_4 ;

скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490630518040 за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 та повернути його у власність ОСОБА_4 ;

скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490630518040 за адресою: АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 та повернути його у власність ОСОБА_4 ;

скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490654818040 за адресою: АДРЕСА_4 за ОСОБА_5 та повернути його у власність ОСОБА_4

21 лютого 2025 року ТОВ «ФК «Форінт» подало заяву про забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що речові права на спірні квартири незаконно передані відповідачем ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 з метою ухилення від цивільно-правової відповідальності та від виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, право на стягнення якої перейшло до позивача. В подальшому ОСОБА_6 на підставі договорів купівлі-продажу відчужила дві квартири на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Позивач зазначав, що ОСОБА_4 є одним із солідарних боржників за рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2016 року у справі № 295/7659/15-ц про стягнення заборгованості за кредитним договором на суму 254 004,63 долари США та 210 852,86 грн штрафу.

16 червня 2020 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 295/7659/15-ц та накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_4 , проте рішення суду досі не виконане.

12 лютого 2021 року ОСОБА_4 відступила безоплатно належні їй права на квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , яка в подальшому відчужила квартири № №3,4 відповідно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Вважаючи ці правочини фраудаторними, а дії ОСОБА_4 і ОСОБА_3 недобросовісними, направленими на спричинення шкоди правам та законним інтересам кредитора у зобов`язанні, яким є ТОВ «Фінансова компанія «Форінт», заявник стверджує, що існують обґрунтовані підстави вважати, що особи, які є власниками квартир, можуть повторно вчинити дії спрямовані на відчуження спірного майна, відтак невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити виконання майбутнього судового рішення.

ТОВ «ФК «Форінт» просило накласти арешт та заборонити вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо об`єктів нерухомого майна:

квартира АДРЕСА_1 , за реєстраційним номером: 2490587318040, що належить ОСОБА_6 ;

квартира АДРЕСА_2 , за реєстраційним номером: 2490630518040, що належить ОСОБА_6 ;

квартира АДРЕСА_3 , за реєстраційним номером: 2490676318040, що належить ОСОБА_1 ;

квартира АДРЕСА_4 , за реєстраційним номером: 2490654818040, що належить ОСОБА_5 .

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2025 року:

заяву представника ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» - адвоката Ковалевського Р. В. про забезпечення позову задоволено:

накладено арешт на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490587318040 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 , та заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490587318040 за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_6 ;

накладено арешт на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490630518040 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_6 , та заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490630518040 за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_6 ;

накладено арешт на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490676318040 за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 , та заборонено вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490676318040 за адресою: АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 ;

накладено арешт на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490654818040 за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_5 , та заборонено вчинення будь - яких реєстраційних дій щодо об`єкту нерухомого майна за реєстраційним номером: 2490654818040 за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_5 .

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:

забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпечення позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 183/5864/17-ц;

з матеріалів справи судом встановлено, що майнові права на квартири АДРЕСА_1 , які є предметом оспорюваного Договору від 12 лютого 2021 про безоплатну передачу майнових прав, були передані відповідачем ОСОБА_4 , правомірність чого оспорює позивач, в подальшому у співвідповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , виникло право власності на зазначені квартирі, існують підстави вважати, що відповідачі можуть вживати заходи щодо їх відчуження. Суд вважав, що представником позивача доведені обґрунтовані підстави вважати, що відповідачами повторно може бути відчужене майно, право на передачу якого і виникнення у відповідачів права власності на нього оспорює позивач, що в подальшому може утруднити або унеможливити виконання рішення суду;

між сторонами дійсно виник спір з приводу правомірності передачі майнових прав на нерухоме майно, внаслідок чого у відповідачів виникло право власності на квартири, беручи до уваги зміст та обсяг заявлених вимог, те, що предметом позову є вимога про визнання недійсним договору від 12 лютого 2021 року про заміну сторони договору купівлі-продажу майнових прав № 2/2017-Ж від 16 травня 2017 року та скасування держаної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, а тому невжиття заходів забезпечення позову в справі може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, яке може бути ухвалено за результатами судового розгляду. Спосіб забезпечення позову, який просить застосувати позивач, є співмірним з позовними вимогами.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05 червня 2025 року:

апеляційні скарги ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 залишено без задоволення;

ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2025 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що між сторонами дійсно виник спір з приводу правомірності передачі майнових прав на нерухоме майно, внаслідок чого у відповідачів виникло право власності на вказані квартири, а також беручи до уваги зміст та обсяг заявлених вимог, те, що предметом позову є вимога про визнання недійсним Договору від 12 лютого 2021 року про заміну сторони Договору купівлі-продажу майнових прав № 2/2017-Ж від 16 травня 2017 року та скасування державної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, місцевий суд дійшов правильного висновку, що невжиття заходів забезпечення позову у справі може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду; спосіб забезпечення позову, який просить застосувати позивач, є співмірним із позовними вимогами, а відтак слід задовольнити таку заяву та накласти арешт на вказане майно із забороною проведення будь-яких реєстраційних дій щодо нього. Вказані висновки місцевого суду відповідають нормам права, що регулюють спірні правовідносини та встановленим обставинам справи;

відповідно до статті 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам;

забезпечення позову у цій справі не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте, тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачу;

відхиляючи доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на таке майно, лише тимчасово обмежить права відповідачів щодо розпорядження цим майном, яке фактично перебуває у їх власності, при цьому такі заходи не перешкоджають здійсненню відповідачами права користування та володіння таким майном, в той час як їх вжиття забезпечує збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності. Наступне відчуження квартир та перехід права власності на них є достатньо обґрунтованим припущенням того, що таке майно може зникнути на момент виконання рішення, а тому обґрунтованими є доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому істотно ускладнити чи унеможливити поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову;

апеляційний суд вказав, що наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. При цьому, апеляційний суд урахував, що в апеляційних скаргах не зазначено, яке конкретне зустрічне зобов`язання мав би зазначити позивач, звернувшись із заявою до суду.

ОСОБА_1 18 червня 2025 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 червня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

у постанові Верховного Суду у справі № 753/2380/18-ц від 10 квітня 2019 року зроблено висновок про те, що «з урахуванням вимог частини третьої статті 154 ЦПК України вжиття заходів зустрічного забезпечення є не диспозитивним правом суду, а його обов`язком незалежно від майнового стану відповідачів». Однак в оскаржених судових рішеннях про зустрічне забезпечення інформація відсутня. Тобто, суди відступили від цього висновку без обґрунтування такої позиції;

у своїй заяві заявник вказував, що зустрічне забезпечення застосовувати не є доцільно, так як права відповідачів не порушуватимуться. Тобто у заяві про забезпечення позову позивач не вказував про можливість застосування зустрічного забезпечення, відповідно самостійно вирішив дане питання, на свій розсуд. Суд апеляційної інстанції відповідно не звернув на це увагу, хоча в судовому засіданні вказувалось про відсутність одного з обов`язкових елементів заяви про забезпечення позову, а саме можливості застосування зустрічного забезпечення;

оскаржені рішення повинні бути скасовані та відповідно роз`яснено заявнику/позивачу про необхідність зазначити в заяві про забезпечення позову можливість та розмір застосування зустрічного забезпечення, що буде гарантією дотримання та виконання статті 159 ЦПК України (відшкодування збитків, заподіяних забезпеченням позову).

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_4 є одним із солідарних боржників за рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 жовтня 2016 року у справі № 295/7659/15-ц (https://reyestr.court.gov.ua/Review/64207126) про стягнення заборгованості за кредитним договором на суму 254 004,63 долари США та 210 852, 86 грн штрафу.

16 червня 2020 року державним виконавцем Богунського ВДВС у м. Житомирі Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Батиком А. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 295/7659/15-ц та накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_4 , рішення суду не виконане.

Відповідно до договору від 12 лютого 2021 року про заміну сторони договору купівлі-продажу майнових прав № 2/2017-Ж від 16 травня 2017 року ОСОБА_4 безоплатно відступила належні їй права на квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .

Згідно із договором купівлі-продажу від 02 березня 2023 року ОСОБА_3 відчужила квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_1 , а за договором купівлі-продажу від 03 липня 2023 року відчужила квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_5 .

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що:

«співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що

«під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».

Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23)).

Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення) (частина перша статті 154 ЦПК України).

У частині третій статті 154 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Тлумачення статті 154 ЦПК України свідчить, що в ній розмежовано випадки за яких застосування зустрічного забезпечення є: правом суду (частина перша статті 154 ЦПК України); обов`язком суду (частина третя статті 154 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18 (провадження № 61-46461св18) вказано, що:

«доводи про незаконність ухвали, оскільки у заяві про забезпечення позову не зазначені пропозиції із зустрічного забезпечення позову і суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має іншого зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Також суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2022 року в справі № 757/36870//20 (провадження № 61-2976св21) вказано, що:

«колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги заявника щодо зустрічного забезпечення позову, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору.

Суд самостійно оцінює необхідність зустрічного забезпечення. За загальним правилом, вирішення цього питання має диспозитивний характер. Тобто реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком. На цій особливості застосування інституту зустрічного забезпечення у цивільному процесі Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 19 грудня 2018 року в справі № 331/5517/17 (провадження № 61-9474св18), від 10 квітня 2019 року в справі № 753/2380/18-ц (провадження № 61-38399св18), від 30 травня 2019 року в справі № 456/2438/17 (провадження № 61-473св19), від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/3222/17 (провадження № 61-1856св19).

Хоча вжиття заходів зустрічного забезпечення за загальним правилом має диспозитивний характер, відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, у таких випадках: якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України передбачено тільки два випадки, за яких суд зобов`язаний застосувати заходи зустрічного позову. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, таких випадків не встановлено».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 липня 2023 року у справі № 916/3638/22 вказано, що:

«суду надано саме право, а не обов`язок визначити зустрічне забезпечення, так само як і питання зустрічного забезпечення може бути вирішено судом в ухвалі про зустрічне забезпечення позову, винесеній за результатами розгляду клопотання відповідача про зустрічне забезпечення, що відповідає принципу змагальності сторін, закріпленому статтею 13 цього Кодексу. Відтак, у цьому випадку само по собі незазначення в оскаржуваній ухвалі про вирішення питання зустрічного забезпечення не можна вважати допущеним судом першої інстанції істотним процесуальним порушенням, достатнім для скасування ухвали про забезпечення позову, оскільки з метою захисту своїх прав відповідач не позбавлений можливості звернутися з клопотанням про зустрічне забезпечення (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 по справі №916/2851/17, від 26.11.2018 у справі № 904/2925/18, від 10.02.2022 у справі № 910/9907/21)».

Суди встановили, що: предметом позову є вимога про визнання недійсним договору від 12 лютого 2021 року про заміну сторони договору купівлі-продажу майнових прав № 2/2017-Ж від 16 травня 2017 року та скасування державної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна; між сторонами дійсно виник спір з приводу правомірності передачі майнових прав на нерухоме майно, внаслідок чого у відповідачів виникло право власності на вказані квартири;

невжиття заходів забезпечення позову у справі може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду; забезпечення позову, яке просив застосувати позивач, є співмірним із позовними вимогами.

Установивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви про забезпечення позову.

Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі № 753/2380/18-ц необґрунтоване, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин, а саме: у вказаній справі суд встановив наявність обставин, які є підставою для обов`язкового одночасного із заходами забезпечення позову застосування зустрічного забезпечення на підставі частини третьої статті 154 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 24 лютого 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 05 червня 2025 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» про забезпечення позову у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд», товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Літіум», ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору про заміну сторони за договором купівлі-продажу майнових прав та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков