Постанова від 25.07.2025 по справі 420/4913/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2025 року

м. Київ

справа № 420/4913/19

касаційне провадження № К/9901/5219/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 (суддя Потоцька Н.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 (головуючий суддя - Кравченко К.В., судді - Джабурія О.В., Ступакова І.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Югвтормет» до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення ДФС України,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Югвтормет» (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0010211413, №0010261304, від 06.12.2019 №0010221304, №0010171413, №0010041406 та визнати скаргу Товариства від 19.03.2019 №0341/19 задоволеною.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з придбання металобрухту у ТОВ «Домметюг», ПП «Дюнаміс», ПП «Багіра 1», ТОВ «Ферростар», ТОВ «Лайм СМ», ТОВ «Мет-Опт-Торг», ТОВ «Метстілтрейд», ТОВ «Бушель-Груп». Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Позивач також не погоджується з висновками податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору за результатами проведених позивачем операцій з виплати фізичним особам грошових коштів за зданий металобрухт, які обґрунтовуються ревізорами недоліками документального оформлення позивачем таких операцій.

Заперечує позивач також і висновок акту перевірки про порушення ним пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівля, громадського харчування та послуг» при проведенні операцій з приймання у фізичних осіб металобрухту за готівкові кошті.

Позивач також зазначив, що не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, він 19.03.2019 подав скаргу до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), яка була отримана ДПС України 21.03.2019, однак, рішення за результатами її розгляду контролюючий орган так і не направив позивачу. Оскільки ДФС України не розглянула у встановлені пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строки скаргу Товариства та не надіслала до 20.05.2019 позивачу рішення про розгляд скарги, скарга позивача вважається задоволеною.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 28.11.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021, позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення: від 06.03.2019 №0010211413, №0010261304, №0010221304, №0010171413, №0010041406. В задоволенні вимоги щодо визнання скарги Товариства від 19.03.2019 №0341/19 задоволеною - відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно включено до складу витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню. Суди визнали необґрунтованим висновок податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб та військового збору за результатами проведених позивачем операцій з виплати фізичним особам грошових коштів за зданий металобрухт, з огляду на оформлення таких господарських операцій у відповідності до вимог чинного законодавства. Також, суди виходили з того, що Управлінням не було додано доказів існування вироків суду, з яких би вбачалося, що посадових осіб контрагентів позивача було визнано винними у вчиненні кримінальних порушень за наслідками розгляду кримінальних проваджень, на існування яких вказував контролюючий орган.

Відмовляючи у задоволені іншої частини позовних вимог, суди дійшли висновку про те, що вказане рішення ДФС України не створює для позивача юридичних наслідків, на відміну від оспорюваних податкових-повідомлень рішень.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, Управління подало касаційну скаргу, у якій (з урахуванням уточнень), посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржник визначає пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

На обґрунтування зазначеної підстави касаційного оскарження відповідач вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (далі - П(С)БО №15), статті 1, частини другої статті 3, частин першої, другої, п`ятої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-ХІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення №88, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо встановлених порушень з податку на прибуток, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 200.4 статті 200, статті 201 ПК України, розділу 5 Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 (далі - Порядок №21) щодо встановлених порушень з податку на додану вартість, статей 1, 4, 6 Закону України «Про металобрухт», а=підпунктів 14.1.180, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, підпункту 49.18.1 пункту 49.1 статті 49, пункту 57.1 статті 57, підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, пункту 164.1 статті 164, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165, пункту 167.1 статті 167, підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпунктів 1.1, 1.3, 1.4, 1.4, 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 Перехідних положень ПК України, а також без врахування висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах від 09.10.2019 у справі №1540/4792/18, від 26.06.2018 у справі №826/24815/15.

Також, скаржник у касаційній скарзі наполягає на нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та наведеними вище контрагентами з підстав належного підтвердження цих операцій належними первинними документами, відсутності у платників відповідних ресурсів для здійснення таких операцій та наявності кримінальних проваджень відносно посадових осіб контрагентів позивача за фіктивним підприємництвом.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.04.2021 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.07.2025 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду справи, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження з 23.07.2025.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, результати якої оформлені актом від 12.02.2019 №000072/15-32-14-13/37173804 (далі - акт перевірки), за висновками якого Товариством були порушені вимоги, зокрема:

підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 ПК України, частини першої статті 9 Закону №996-ХІV, підпунктів 2.1, 2.2, 2.4 пункту 2 Положення №88, розділу І Загальні положення Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 за №336/22868, пункту 3.10 Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених наказом міністерства фінансів України від 28.03.2013 №433, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306 (далі - П(С)БНО №11, пунктів 5, 7, 21 П(С)БО №15 «Дохід», пунктів 5, 6, 7 П(С)БО №16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6919999,20 грн, у тому числі: за 2016 рік в сумі 1683158,40 грн, за 2017 рік в сумі 4731100,56 грн, за І квартал 2018 року в сумі 186666,12 грн, II квартал 2018 року в сумі 131040,00 грн, 3 квартал 2018 в сумі 188033,94 грн;

підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.5 статті 44, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, абзацу 14 пункту 201.10 статті 210 ПК України, статті 9 Закону №996-ХІV, Положення №88, Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за №159/28289, що призвело до завищення від`ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2018 року на загальну суму 2333,34 грн;

пункту 2.3 глави 2 Положення про ведення касових операцій в національної валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, пункту 6 розділу II Положення про ведення касових операцій в національної валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148 із змінами та доповненнями;

пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;

підпункту 47.1.3 пункту 47.1 статті 47 ПК України, внаслідок чого платником відображено недостовірні відомості у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку форми №1 ДФ за період з І квартал 2016 року по III квартал 2018 року, за що застосовані штрафні санкції, розрахунок яких відображено у Додатку 5 до акту перевірки та є його невід`ємною частиною;

статті 4 Закону України «Про металобрухт», пункту 164.1, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, в наслідок чого платник у перевіряємому періоді занизив базу оподаткування податку на доходи фізичних осіб, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1639277,52 грн, на що застосовані штрафні санкції, розрахунок яких відображено у Додатку 5 до акту перевірки та є його невід`ємною частиною;

підпунктів 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, внаслідок чого платник у перевіряємому періоді нарахував, але своєчасно не перерахував податок з доходів фізичних осіб із доходів у вигляді заробітної плати, на що застосовані штрафні санкції, згідно зі статтею 127 ПК України, розрахунок яких відображено у Додатку 5 до акту перевірки та є його невід`ємною частиною;

статті 4 Закону України «Про металобрухт», пункту 164.1, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176, підпунктів 1.2, 1.7 пункту 16-1 Підрозділу 10 Перехідних положень ПК України, внаслідок чого платник у перевіряємому періоді занизив базу та об`єкт оподаткування з військового збору, що призвело до заниження податкового зобов`язання з військового збору на загальну суму 60594,31 грн, на що застосовані штрафні санкції, розрахунок яких відображено у Додатку 5 до акту перевірки та є його невід`ємною частиною;

підпунктів 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, підпунктів 1.4, 1.5 пункту 16-1 Підрозділу 10 Перехідних положень ПК України, внаслідок чого платник у перевіряємому періоді нарахував, але своєчасно не перерахував військовий збір з доходів у вигляді заробітної плати та інших доходів, відмінних від заробітної плати, на що застосовані штрафні санкції, згідно зі статтею 127 ПК України, розрахунок яких відображено у Додатку 5 до акту перевірки та є його невід`ємною частиною;

Управління на підставі висновків акту перевірки прийняло податкові повідомлення-рішення від 06.03.2019:

№0010211413, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 2333,34 грн за лютий 2018 року;

№0010261304, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, пені на суму 2903392,90 грн, з яких: за податковим зобов`язанням в сумі 1639277,52 грн, за штрафними санкціями у розмірі 1263659,21 грн, пені у сумі 456,17 грн;

№0010221304, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: військовий збір на суму 166154,06 грн, з яких: за податковим зобов`язанням в сумі 60594,31 грн, за штрафними санкціями у розмірі 104478,86 грн, пені у сумі 1080,89 грн;

№0010171413, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток підприємств на суму 8649998,79 грн, з яких: за податковим зобов`язанням в сумі 6919999,02 грн, за штрафними санкціями у розмірі 1729999,77 грн;

№0010041406, яким до Товариства застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій на суму 1,00 грн;

Позивач 19.03.2019 за вих. №0341/19 звернувся до ДПС України зі скаргою на вказані вище податкові повідомлення-рішення від 06.03.2019.

08.04.2019 ДФС України за №16176/6/99-99-11-04-01-25 прийнято рішення про продовження строку розгляду скарги до 19.05.2019.

12.06.2019 за вих. №0361/19 Товариством направлено до ДФС України лист з проханням повідомити про результати розгляду скарги, оскільки станом на 12.06.2019 платником не отримано жодної відповіді.

17.05.2019 за №2292216/99-99-11-04-01-25 ДФС України прийнято рішення за результатами розгляду скарги Товариства (вхід. №10347 від 21.03.2019), яким скаргу задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0010041406, яким позивачу нарахований штраф 1 грн за порушення законодавства в сфері застосування реєстраторів розрахункових операцій, а податкові повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0010171413, №0010211413, №0010221304, №0010261304 - залишено без змін.

Рішення ДФС України від 17.05.2019 №2292216/99-99-11-04-01-25 направлено на поштову адресу Товариства (66301, Одеська область, м. Подільськ, пров. Соборний, буд. 2) згідно списку рекомендованих листів №877 (ф.103) та фіскального чеку від 17.05.2019 за трек-номером 0405342246931.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про вказані вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з ТОВ «Домметюг», ПП «Дюнаміс», ПП «Багіра 1», ТОВ «Ферростар», ТОВ «Лайм СМ», ТОВ «Мет-Опт-Торг», ТОВ «Метстілтрейд», ТОВ «Бушель-Груп» за господарськими операціями з придбання металобрухту, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов з підстав відсутності деяких первинних документів в підтвердження зазначених господарських операцій, наявності недоліків у первинних документів, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, аналізу даних з інформаційних баз за перевіряємий період, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів. Також. Контролюючий орган виходив з того, що оскільки операції з придбання позивачем металобрухту у вказаних вище контрагентів є непідтвердженими, то такий металобрухт є безоплатно отриманим позивачем, з огляду на що Товариством занижено доходи на вартість такого металобрухту. Крім того, контролюючий орган дійшов висновку, що оскільки у актах приймання металобрухту від фізичних осіб не було вказано конкретного виду металобрухту, як-то: вторинна сировина, брухт чорних чи кольорових металів, побутові відходи, то на такі операції не поширюються положення підпункту 1651.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України, які були застосовані позивачем.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам Верховний Суд виходить із наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 ПК України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому, показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Отже, під час збільшення активу підприємства, що зумовлює зростання власного капіталу, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, визнається дохід такого підприємства.

Враховуючи наведене, у разі збільшення активу підприємства на суму безоплатно отриманих оборотних активів, що зумовлює зростання його власного капіталу, підприємство зобов`язане віднести до складу інших доходів від безоплатного отримання оборотних активів (товарів).

За визначеннями, наведеним у підпункті «а» підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України, безоплатно надані товари, роботи, послуги - це товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів.

Отже, умовою для віднесення товарів до безоплатно отриманих платником є передача таких товарів, яка не передбачає грошову або іншу компенсацію.

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

У статті 198 ПК України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податом на додану вартість мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підтвердження реальності господарських операцій, здійснених з ТОВ «Домметюг», ПП «Дюнаміс», ПП «Багіра 1», ТОВ «Ферростар», ТОВ «Лайм СМ», ТОВ «Мет-Опт-Торг», ТОВ «Метстілтрейд», ТОВ «Бушель-Груп», Товариство надало контролюючому органу: договори, акти приймання- передачі металобрухту, видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, перелік та реквізити яких наведені Управлінням у акті перевірки.

В свою чергу, підставою для невизнання таких операцій реальними контролюючий орган вказав те, що станом на 05.02.2019 первинні документи не були надані у повному обсязі позивачем на запити Управління, а саме - не були надані: акти приймання - передачі металобрухту по взаємовідносинах з ТОВ «Лайм СМ»; акти приймання - передачі металобрухту по взаємовідносинах з ТОВ «Мет-Опт-Торг»; акти приймання - передачі металобрухту по взаємовідносинах з ПП «Багіра 1» у кількості 53,18 т. на суму 148904,00 грн.; акти приймання - передачі металобрухту по взаємовідносинах з ТОВ «Бушель-Груп»; видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, які підтверджують транспортування товару за лютий 2017 року.

Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції з придбання позивачем металобрухту здійснювалися: з ТОВ «Лайм СМ» - у період з лютого по серпень 2017 року включно; з ТОВ «Мет-Опт-Торг» - з грудня 2017 року - по січень 2018 року; з ПП «Багіра 1» - з червня 2016 року по лютий 2017 року; з ТОВ «Бушель-Груп» - з квітня 2017 року по червень 2017 року.

Відповідно до положень статті 4 Закону України «Про металобрухт» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) діяльність, пов`язана із заготівлею, переробкою брухту чорних та кольорових металів і його металургійною переробкою, провадиться в порядку, встановленому законодавством. Приймання промислового брухту від юридичних осіб оформлюється актом приймання із зазначенням найменування юридичної особи, кількості та джерел походження металобрухту. В акті робиться відмітка про вибухову безпеку, а в разі потреби - про дезактивацію і очищення металобрухту від шкідливих речовин та зазначається рівень дози випромінювання. Порядок приймання, зберігання і методи випробувань металобрухту чорних та кольорових металів встановлюються відповідно до стандартів. Оформлення документів, що засвідчують набуття права власності на металобрухт, та актів приймання металобрухту є обов`язковим. Ці документи повинні знаходитися у власника металобрухту та зберігатися протягом одного року.

З огляду на викладене, строк зберігання документів, що засвідчують набуття права власності на металобрухт, та актів приймання металобрухту, по господарських операціях позивача з ТОВ «Лайм СМ», ТОВ «Мет-Опт-Торг», ПП «Багіра 1», ТОВ «Бушель-Груп», встановлений статтею 4 Закону України «Про металобрухт», станом на час проведення перевірки Товариства та оформлення її результатів - 12.02.2019, сплинув, у зв`язку з чим, за наявності у Товариства інших первинних бухгалтерських документів, які підтверджують факт придбання у зазначений контрагентів металобрухту, висновки контролюючого органу про нереальність таких господарських операцій є безпідставними.

Крім того, у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що будь-яких доказів того, що контрагенти позивача передали Товариству маталобрухт без вимоги компенсації вартості Управління під час розгляду справи не надало.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про безпідставність доводів Управління щодо заниження позивачем доходу внаслідок невключення до його складу вартості металобрухту.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що Товариство мало ділову мету, укладаючи договори купівлі-продажу металобрухту, з огляду на види діяльності, які здійснює позивач.

В свою чергу, підставою для збільшення позивачу грошових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість слугували висновки контролюючого органу про те, що деякі первинні бухгалтерські документа, а також товарно-транспортні накладні містять недоліки у їх заповненні, у контрагентів позивача відсутні необхідні матеріально-технічні можливості, об`єктивно необхідні для здійснення операцій з придбання та реалізації металобрухту, а також у зв`язку з наявністю ознак фіктивності, з огляду на податкову інформацію, отриману Управлінням згідно баз даних ДПС та матеріалів оперативного супроводження в рамках кримінальних проваджень № 32017100060000093, № 42016000000002684, № 42015040000000416.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про безпідставність посилань Управління на такі обставини, оскільки контролюючим органом в процесі розгляду справи не було подано копії вироків суду або закриття кримінальних проваджень за нереабілітуючими обставинами, з яких би вбачалося, що посадових осіб контрагентів позивача було визнано винними у вчиненні кримінальних порушень за наслідками розгляду вказаних вище кримінальних проваджень.

Крім того, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні доходи (витрати) у зв`язку з реалізацією (придбанням) товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем (продавцем) товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат (доходів), тому платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування доходів чи витрат, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник сформував дані свого податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 виснувала, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому, має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата Верховного Суду тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що 23.05.2020 набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16.01.2020 № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX).

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

За висновком Великої Палати Верховного Суду зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й до цього активно використовувалися в судовій практиці, а саме: доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності, - застосовували рішення Європейського суду з прав людини «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. Сам собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Водночас, у касаційній скарзі Управління не наводить доводів, що Товариство самостійно внесло до первинних документів недостовірну інформацію щодо придбання металобрухту та/або щодо його постачальників. Так само контролюючий орган не зазначав та не надавав доказів, що Товариство було обізнане щодо недостовірності даних про постачальників у первинних документах, на підставі яких задекларувало дані свого податкового обліку щодо витрат та податкового кредиту. У справі відсутні докази, що у Товариства були обґрунтовані підстави сумніватись у достовірності відомостей в первинних документах щодо його постачальників. Доводів такого змісту, так само як і доводів, що позивач діяв без належної обачності, використовуючи первинні документи для цілей податкового обліку, Управління у касаційній скарзі не наводить.

Застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає вищенаведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19. Не суперечать висновки судів попередніх інстанцій і правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається Управління у касаційній скарзі.

Доводам скаржника про наявність негативної інформації відносно контрагентів позивача, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів та наявності недоліків у товарно-транспортних накладних судами надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаного металобрухту, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на неправомірність формування доходів та витрат, а також податкових зобов`язань та від`ємного значення з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Стосовно господарських операцій Товариства з придбання металобрухту у фізичних осіб, за наслідками яких позивачу були донараховані податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, Верховний Суд виходить із наступного.

Відповідно до підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума доходу, отримана платником податку за здані (продані) ним вторинну сировину, побутові відходи, брухт чорних металів (код 7204 згідно з УКТ ЗЕД), брухт кольорових металів, включаючи використані (виснажені) акумулятори електричні свинцево-кислотні (код 8548 10 21 00 згідно з УКТ ЗЕД), залишки та брухт електричних акумуляторів із вмістом свинцю (код 8548 10 91 00 згідно з УКТ ЗЕД), та брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України.

Згідно з підпунктом 1.7 пункту 16-1 Підрозділу 10 Перехідних положень ПК України звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою).

Таким чином, в силу наведених положень ПК України при прийнятті від фізичних осіб наведених у підпункті 165.1.25 пункту 165.1 статті165 ПК України видів сировини (вторинна сировина, побутові відходи, металобрухт) позивач не повинен утримувати та перераховувати в бюджет ПДФО та військовий збір.

У справі, що розглядається, суди встановили, що податковий орган не погоджується із застосуванням до вказаних господарських операцій позивача положень підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України та підпункту 1.7 пункту Підрозділу 10 Перехідних положень ПК України, посилаючись на неможливість ідентифікації сировини, яка приймалась позивачем від фізичних осіб в якості металобрухту.

В свою чергу, на підтвердження факту реальності операцій із закупівлі металобрухту від фізичних осіб позивач надав акти приймання вторинної сировини (металобрухту), які відповідають вимогам Закону України «Про металобрухт»; виписки по банківському рахунку та касову книгу позивача, що підтверджують факти розрахунків із фізичними особами - постачальниками металобрухту.

Крім того, факт здійснення вказаних господарських операцій підтверджується також копіями паспортів громадян - постачальників металобрухту, довідками про присвоєння ідентифікаційних номерів фізичних осіб, що були надані посадовим особам контролюючого органу під час перевірки, що відображено в акті перевірки.

З актів приймання вторинної сировини (металобрухту) вбачається, що вони містять відомості про фізичних осіб - постачальників (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, серія, номер документа, що посвідчує особу, ідентифікаційний номер), найменування вторинної сировини "брухт чорних металів", опис металобрухту як "побутовий", вагу (у кг), ступінь засміченості (у відсотках), ціну за 1 кг, вартість, підписи посадової особи позивача (начальника приймального пункту) та фізичної особи - постачальника металобрухту.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про безпідставність збільшення позивачу грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору за вказаними господарськими операціями.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021- без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова