Постанова від 05.08.2025 по справі 564/1926/14-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2025 року

м. Рівне

Справа № 564/1926/14-ц

Провадження № 22-ц/4815/698/25

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.

секретар судового засідання Пиляй І. С.

учасники справи:

стягувач Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

боржник ОСОБА_1 ,

заінтересована особа начальник Костопільського районного відділу державної виконавчої

служби у Рівненській області Рівненського району Західного

міжрегіонального управління Міністерства юстиції

Петрова Вікторія Олександрівна

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Красовського Анатолія Степановича на ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2025 року у складі судді Цвіркуна О.С., постановлену в м. Костопіль Рівненської області, повний текст ухвали складено 21 лютого 2025 року,

в с т а н о в и в :

Начальник Костопільського районного відділу державної виконавчої служби у Рівненській області Рівненського району Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вікторія Петрова звернулася до суду із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно. В обґрунтування подання зазначала, що на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження №51348620 з виконання виконавчого листа №564/1926/14-ц, виданого 02.03.2015 Костопільським районним судом Рівненської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 . Вказувала, що у цьому житловому будинку зареєстровані двоє неповнолітніх дітей, а орган опіки та піклування Костопільської міської ради не надає дозволу на реалізацію зазначеного житлового будинку. Просила суд вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2025 року вказане подання задоволено. Надано дозвіл начальнику Костопільського районного відділу державної виконавчої служби у Рівненській області Рівненського району Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вікторії Петровій на звернення стягнення на нерухоме, а саме на житловий будинок, загальною площею, 84,7 кв.м., житловою площею 52,9 кв.м. з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченим приватним нотаріусом Семенюк С.І. 18.08.2006 року, зареєстрований №2846, в якому зареєстровано двоє неповнолітніх дітей.

Ухвала суду першої інстанції вмотивована передбаченим законом принципом обов`язковості виконання судових рішень, положеннями Закону України «Про виконавче провадження» щодо обов`язку вжиття виконавцем заходів із примусового виконання рішень та вчинення у повному обсязі ефективних виконавчих дій, та обґрунтована достатніми і належними доказами на підтвердження того, що у предметі іпотеки будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 були зареєстровані неповнолітні діти (на факт чого посилався орган опіки та піклування, не надаючи дозволу на реалізацію вказаного будинку) вже після укладення іпотечного договору та без погодження із Банком, що, в свою чергу, є підставою для надання дозволу на реалізацію предмету іпотеки.

Вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою за невідповідності фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 адвокат Красовський Анатолій Степанович оскаржив її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що при винесенні ухвали суд першої інстанції обґрунтував задоволення подання державного виконавця тим, що неповнолітні діти були зареєстровані в будинку за адресою: АДРЕСА_1 після укладення

іпотечного договору від 18.06.2006 року. Додає, що відповідно до копії Будинкової книги, яка міститься в матеріалах справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована в будинку за вищевказаною адресою 20 лютого 2012 року, а ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 11 січня 2019 року. Зазначає, що

суд першої інстанції правильно зазначивши в оскаржуваній ухвалі про те, що неповнолітні діти були зареєстровані у будинку після укладення іпотечного договору у 2006 році та без повідомлення про це Банку не надав ніякого значення тій обставині, що зареєстровані вони були після їхнього народження, що є очевидним фактом, адже діти народились після укладення іпотечного договору. Вказує, що судом не надано жодного значення тій обставині, що неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є донькою боржника, зареєстрована в будинку 20 лютого 2012 року, і цей факт спростовує позицію АТ «Ощадбанк» про те, що таким чином боржник намагається ухилитися від виконання виконавчого листа №564/1926/14-ц від 02.03.2015 року. При цьому, поза увагою суду, на думку апелянта, залишився лист Костопільської міської ради №162/02-08 від 26.01.2023 року, у відповідності до якого, іншого житла, в якому могли б проживати чи бути зареєстрованими малолітні ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , у їхніх сімей немає, а відтак реалізація спірного будинку призведе до порушення житлових прав дітей. При цьому, зауважує, що суд першої інстанції не дослідив тієї обставини, чи є у боржника інше майно, окрім спірного будинку, на яке можливо накласти стягнення з метою погашення заборгованості. Покликаючись на те, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, який в даному випадку відсутній, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду, а у задоволенні подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно, в якому зареєстровані діти, відмовити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою, просить залишити її без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 18.08.2006 між ВАТ «Ощадбанк» (правонаступником якого є АТ «Ощадбанк») та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит №1877.

На забезпечення виконання за вказаним договором між сторонами було укладено Іпотечний договір від 18.08.2006, згідно якого в іпотеку надано нерухоме майно, зокрема, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області у справі №564/1926/14-ц від 11 лютого 2015 року в рахунок погашення заборгованості, що виникла в ОСОБА_1 за договором про іпотечний кредит №1877 від 18.08.2006 року, укладеним між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 , яка складала 266614,14 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок загальною площею, 84,7 кв.м., житловою площею 52,9 кв.м. з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 .

На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист № 564/1926/14-ц, який Банком пред`явлено до примусового виконання, а державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження №51348620.

Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності, розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч.ч.1, 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Звертаючись до суду із цим поданням, начальник Костопільського районного відділу державної виконавчої служби у Рівненській області Рівненського району Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Вікторія Петрова покликалась на неможливість виконання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що у ньому зареєстровані неповнолітні діти й орган опіки та піклування не надає дозволу на його реалізацію.

Відповідно достатті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попереднійдозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копієюдозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду(в електронній або паперовий формі).

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5(далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхіднийпопередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першоїстатті 37 Закону.

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Схожі висновки містяться у постановах Верховного Суду відід 25 листопада 2019 року в справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19)від 10 жовтня 2019 року в справі №751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).

З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

Як вбачається із довідки №1841/02-08 від 14.11.2023, виданої виконавчим комітетом Костопільської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані неповнолітні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Встановлено, що Орган опіки та піклування не надає дозволу на реалізацію житлового будинку АДРЕСА_1 , в якому зареєстровані та проживають малолітні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки такі дії призведуть до порушення їх житлових прав, що підтверджується листом №162/02-08 від 26.01.2023 року.

Разом з тим, zк вбачається зі змісту пунктів 66-67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьоїстатті 18Закону України«Про виконавчепровадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, щона відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Тобто,на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.

Частиною першоюстатті 13 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень,внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 10 частини третьоїстатті 18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Відповідно до частин першої - третьоїстатті 435 ЦПК Україниза заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З наведеного вбачається,що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 15 лютого 2023 року у справі №2-537/11 (провадження №61-5415св22)

У постанові Верховного Суду №754/15589/14-ц від 02 жовтня 2019 року зроблено висновок про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки).

Судом встановлено, що двоє неповнолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , були зареєстровані у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , після укладення іпотечного договору.

Відповідно до п.3.3.10 Іпотечного договору від 18.08.2006, іпотекодавець зобов`язаний у тридцятиденний строк повідомити банк про зміну реєстрації свого постійного місця проживання, про зміну проживання осіб, що зареєстровані за адресою предмета іпотеки, реєстрацію інших осіб за адресою місцезнаходження предмету іпотеки, прізвища, імені, по-батькові, та інші обставини, що можуть вплинути на виконання зобов`язань за цим договором.

Відомості про те, що реєстрація неповнолітніх дітей у предметі іпотеки проводилась із повідомленням Банку як іпотеко держателя, відсутні.

Таким чином, судом встановлено, що двоє неповнолітніх дітей, у зв`язку з реєстрацією яких у житловому приміщенні, що є предметом іпотечного договору, орган опіки та піклування не надає дозволу на відчуження цього житлового приміщення, були зареєстровані у вказаному будинку після укладення іпотечного договору та без повідомлення Банку, що, в свою чергу, є підставою для задоволення подання державного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на вказане майно.

У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Красовського Анатолія Степановича залишити без задоволення.

Ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 17 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 серпня 2025 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Шимків С. С.