Постанова від 06.08.2025 по справі 189/3264/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6110/25 Справа № 189/3264/23 Суддя у 1-й інстанції - Чорна О. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Гвоздєва М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Єланський Олег Геннадійович, на рішення Покровського районного судуДніпропетровської областівід 07березня 2025року ускладі суддіЧорної О.В. у цивільній справі № 189/3264/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ,треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_4 ,Покровська селищнарада Синельниківськогорайону Дніпропетровськоїобласті,державний реєстраторСинельниківської районноїдержавної адміністрації,приватний нотаріусПокровського районногонотаріального округуДніпропетровської областіГоловко МаринаГригорівна проскасування рішеннядержавного реєстратора,визнання незаконнимта скасуваннясвідоцтва проправо власності,витребування 1/2частини будинку,скасування рішенняприватного нотаріусаПокровського районногонотаріального округуДніпропетровської областіГоловко МариниГригорівни продержавну реєстраціюправ таобтяжень,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовною заявою, пред`явленою до ОСОБА_1 , визначивши третіми особами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Покровську селищну раду Синельниківського району Дніпропетровської області, державного реєстратора Синельниківської районної державної адміністрації, приватного нотаріуса Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г., на предмет:

- скасування рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притули С.В., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 11079791 від 20 лютого 2014 року, про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 297510012242, номер запису про право власності: 4740897;

- визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності Серія НОМЕР_1 , індексний номер: 18061911, видане 20 лютого 2014 року на ім`я ОСОБА_1 державним реєстратором Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притулою С.В., на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- витребування від ОСОБА_2 із володіння 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 ;

- скасування рішення приватного нотаріуса Покровського районного нотаріального округу Головко М.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34710245 від 10 квітня 2017 року, номер запису про право власності 19903763 про реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування вимог посилався на те, що він є належним спадкоємцем за заповітом свого діда ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та за життя визначив у заповіті спадковим майном, зокрема, будинок АДРЕСА_1 з усіма господарськими спорудами, та при вчиненні ним дій щодо оформлення спадкових прав та їх реєстрації дізнався, що на спірний будинок в цілому вже зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на підставі рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року, де за набувальною давністю визнано за ОСОБА_1 право власності лише на 1/2 частину спірного будинку. В подальшому таке судове рішення скасовано постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, що залишено без змін постановою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року.

В цей період 10 квітня 2017 року ОСОБА_1 подарувала за договором дарування своєму синові ОСОБА_2 спірний будинок. Не погодившись з такими діями відповідача, ще за життя ОСОБА_5 , діда позивача, ОСОБА_5 оскаржив в судовому порядку договір дарування від 10 квітня 2017 року та рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року цей договір дарування визнано недійсним та скасовано державну реєстрацію. 02 березня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року скасовано, у задоволенні вимог ОСОБА_5 , спадкоємцями якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування відмовлено.

Позивач вважає, що як незаконним судовими рішеннями, так і незаконною державною реєстрацією на підставі таких рішень його спадкові майнові права порушені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та просить захистити такі його права по суду (а.с.1-14 Том І).

Рішенням Покровського районного судуДніпропетровської областівід 07березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , Покровська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області, Державний реєстратор Синельниківської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. про скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, витребування від ОСОБА_2 із володіння частини будинку, скасування рішення приватного нотаріуса Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. про державну реєстрацію прав та обтяжень - відмовлено.

Судові витрати у вигляді понесеного судового збору покладено на позивача ОСОБА_3 (а.с.101-103 Том ІІ).

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем невірно обраний спосіб захисту в частині оскарження державної реєстрації прав за ОСОБА_1 , свідоцтво про право власності відповідача ОСОБА_1 не є документом, за яким проводилась державна реєстрація право власності ОСОБА_1 на спірне домоволодіння, а правовстановлюючим документом для такої реєстрації було рішення суду про визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю, яке скасовано у 2017 році. Вимоги щодо витребування у ОСОБА_2 спірного домоволодіння пред`явлені не до відповідача, а до третьої особи, яка за цим позовом не відповідає, що є окремою підставою для відмови у задоволенні таких позовних вимог в цій частині.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції, у березні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через свого представника адвоката Єланського О.Г. подали апеляційну скаргу, в якій зазначили, що суд першої інстанції допустив в мотивувальній частині рішення припущення відносно обставин, які встановлені рішення суду, що набрало законної сили щодо обґрунтування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 питання відсутності права ОСОБА_3 на спадкування, а також питання дійсності договору дарування будинку від 10 квітня 2017 року. Таким обставинам суд першої інстанції не надав належної правової оцінки та не навів мотивів неврахування зазначених у рішенні обставин, вдавшись до припущень. Скаржники вважають, що судом першої інстанції порушено положення процесуальних норм, а саме, ч.4 ст. 82 ЦПК України, що є підставою для скасування рішення частково, виключивши з мотивувальної частини рішення висновки про наявність права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину спірного домоволодіння, незаконність відчуження ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 права власності на спірний житловий будинок за договором дарування, та входження 1/2 частини спірного будинку до спадкової маси за заповітом ОСОБА_5 та відмовити у задоволенні цього позову ОСОБА_3 за необґрунтованістю позовних вимог з підстав їх недоведеності (а.с. 212-216 Том ІІ).

У серпні 2025 року ОСОБА_3 через свого представника адвоката Атаманюка І.Л., скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на ухвалення судом першої інстанції рішення у відповідності до встановлених фактичних обставин щодо спірних правовідносин з посиланням на досліджені під час розгляду письмові докази, з вмотивованою оцінкою кожного доказу та аргументу сторін.

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалися та відзивів на апеляційну скаргу не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 3 ст.3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 27 листопада 1978 року, виданого виконкомом Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_7 належала 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_2 (а.с. 31 копія Том І).

За свого життя, 27 липня 1999 року, ОСОБА_8 склала заповіт, яким заповіла усе належне їй майно своєму сину, ОСОБА_5 (а.с.32 копія заповіту Том І).

Згідно довідки №9984 від 15 жовтня 2003 року, ОСОБА_8 проживала за адресою: АДРЕСА_3 разом з сином, ОСОБА_5 та невісткою, ОСОБА_9 (ас.33 копія Том І).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла. Після смерті матері, ОСОБА_5 звернувся до Покровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої матері, на підставі якої було заведено спадкову справу №271/2011.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 липня 2011 року, виданого державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, спадкоємцем майна ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видане свідоцтво складається із земельної ділянки площею 2,790 га в межах згідно з планом, розташованої на території Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, яка належала померлій на підставі Державного акта про право приватної власності на землю серії ІV-ДП № 041477 Пк-001871, виданого 25 квітня 2000 року Покровською селищною радою (а.с.36 копія Том І).

Згідно Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11 жовтня 2013 року, виданої державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, Рибалці Т.М. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке складається з 1/2 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з ненаданням ним правовстановлюючого документа на вказаний житловий будинок (а.с.37 копія Том І).

Рішенням виконавчого комітету Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області №144 від 27 жовтня 2005 року, АДРЕСА_2 перейменована на вул. ім. ОСОБА_10 (а.с.39 Том І).

Рішенням виконавчого комітету Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області №78 від 15 лютого 2021 року виділено із житлової будівлі розташованої в АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_11 1/2 частину, з присвоєнням індивідуальної адреси АДРЕСА_4 (а. с. 40 Том І).

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року було визнано за ОСОБА_1 , право власності за набувальною давністю на 1/2 частину житлового будинку з усіма господарчими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19-20 Том І).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено (а.с.22-23 копія Том І).

Постановою Верховного Суду України від 22 серпня 2019 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року залишено без змін (а.с.24-27 Том І).

Судом також встановлено, що 20 лютого 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Покровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Притулою С.В. було зареєстровано за ОСОБА_1 право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 від 20 лютого 2014 року, індексний номер: 18061911 (а.с.21 копія Том І).

10 квітня 2017 року відповідач ОСОБА_1 подарувала своєму сину ОСОБА_2 належний їй на підставі свідоцтва про право власності житловий будинок АДРЕСА_1 , про що укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. за реєстровим № 569 (а.с 35-36, 37-38 Том ІІ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. На випадок смерті ОСОБА_5 , 1935 року народження, склав заповіт, посвідчений 15 серпня 2017 року державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г. та зареєстрований за №848, яким заповів ОСОБА_3 усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, в тому числі грошові вклади та компенсаційні виплати до них у будь яких банках України, усі майнові права та обов`язки і взагалі все те, що йому належатиме на день смерті і на що за законом він матиме право (а.с.44 копія Том І).

Однак, згідно інформаційної довідки 381361418 від 04 червня 2024 року, власником спірного житлового будинку з господарчими спорудами є ОСОБА_2 на підставі договору дарування №569, виданого 10 квітня 2017 року приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. (а.с. 222 копія Том І).

Судом також встановлено, що за життя ОСОБА_5 (дід позивача) прийняв спадщину після смерті своєї матері, ОСОБА_8 , яка у свою чергу за життя заповідала все своє майно своєму сину ОСОБА_5 та яка мала у своїй власності 1/2 частину спірного домоволодіння. Суд вважав доведеним той факт, що спірним об`єктом правовідносин між сторонами є саме 1\2 спірного житлового будинку.

Суд також встановив, що право власності самої ОСОБА_8 на зазначену половину будинку ніким не оскаржувалось, не піддавалося сумнівам і вона його заповіла своєму синові, будучи його законною власницею.

Її заповіт на користь ОСОБА_5 також ніким не оскаржений, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_5 у свою чергу не прийняв спадщину від матері, був позбавлений спадщини за недійсністю заповіту.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 прийняв спадщину за матір`ю, однак не зміг за життя отримати свідоцтво про право на спадщину на спірний будинок.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 не зміг в силу відсутності правовстановлюючих документів на будинок отримати свідоцтво по право на спадщину, однак це не позбавило його права спадкування на цей будинок та таке право він не втратив.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2013 року, яке по свої суті було правовстановлюючим документом, втратило свою силу з рішенням суду апеляційної інстанції від 05 квітня 2017 року, а ОСОБА_1 втратила правову підставу для набування права власності на будинок за правом набувальної давності. Однак, завідомо будучи обізнаною про скасування рішення суду, яке надавало їй право власності на спірний будинок, ОСОБА_1 , не маючи на те правових підстав, подарувала спірний будинок сину ОСОБА_2 вже не будучи власником цього будинку.

Суд першої інстанції також дійшов висновку, що спірний будинок також входить до спадкової маси за заповітом ОСОБА_5 , який за свого життя склав заповіт на користь онука ОСОБА_3 (позивача), заповівши йому все майно, де б воно не було і з чого б не складалося.

Разом з цим суд першої інстанції зазначив, що вимоги за ст. 387,388 ЦК України, щодо витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння пред`являються до відповідача, тоді як ОСОБА_2 , у володінні якого знаходиться будинок, визначений позивачем третьою особою у справі та відповідачем не є, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо скасування державної реєстрації суд першої інстанції дійшов висновку, що такий спосіб захисту не є належним, адже державна реєстрація лише підтвердження майнових прав особи, та не є правовстановлюючим документом.

З встановленими обставинами та висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (статті 316, 317, 319 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 329 ЦК України).

Підстави припинення права власності на майно передбачені статтею 346 ЦК України, у тому числі, частина друга цієї статті визначає, що право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. ст. 386, 387 ЦК України).

Відповідно до норм статті 388ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі ст.1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ст. 1217, 1218, 1220 ЦК України).

Згідно приписів статті 1223ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому (ст. 1236 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1269, 1270 ЦК України).

За приписами статті 1296ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Як випливає з приписів статті 1296ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а належить спадщина спадкоємцеві незалежно від часу прийняття спадщини - з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) та багатьох інших.

Доводи скаржників,які оскаржуютьрішення судупершої інстанціїу ційсправі,колегія суддівне можеприйняти доуваги,оскільки такідоводи щодоневірного застосуванняприписів ч.4ст.82ЦПК Україниз приводунезаконного набуття ОСОБА_1 та встановленняфакту щодоналежного спадкоємця ОСОБА_12 після ОСОБА_5 і наявністьправа позивачана спадкуваннядоведено позивачемв судіпершої інстанціїписьмовими доказами,яким судпершої інстанціїнадав вірнуправову оцінку,застосувавши дотаких встановленихфактичних обставинч.4ст.82ЦПК України.Слід зазначити,що скаржникитакі встановленісудом першоїінстанції обставинитлумачать насвій розсудта всвоїх інтересах,що невідповідає матеріаламсправи.

Разом з цим належить наголосити, що суд першої інстанції в даній справі відмовив у задоволенні вимоги щодо витребування майна від ОСОБА_2 лише з тих підстав, що зазначена особа не була відповідачем у справі, встановивши при цьому правомірно незаконність набуття права власності ОСОБА_1 на спірний будинок, де право власності за нею було зареєстровано на підставі судового рішення, яке в подальшому скасовано.

Саме з цього факту і почалось порушення права ОСОБА_5 , спадкоємцем за заповітом якого є позивач.

Такі обставини обумовлюють і незаконність відчуження спірного майна ОСОБА_1 , яка не мала на це права, до ОСОБА_2 , що не спростовано скаржниками при розгляді їх апеляційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові №990/150/23 від 22 лютого 2024 року зазначила, що звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржників про те, що ОСОБА_12 не довів свого права на спадкування, як і не довів наявності такого права на спірне домоволодіння і у померлого його дідуся ОСОБА_5 , оскільки, як встановлено постановою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №189/1890/13, ОСОБА_1 достеменно була обізнана про наявність у ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину після його матері (а.с.27 Том І), що підтверджує право власності як ОСОБА_5 , так і його спадкоємця за заповітом ОСОБА_12 .

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що скаржники не наводили достатніх мотивів та не надавали належних доказів як суду першої інстанції, так і при розгляді їх апеляційної скарги, які б свідчили про порушення їх права на спірне майно, що правомірно встановлено судом першої інстанції.

Інші доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вимогами ч.1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Єланський Олег Геннадійович залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного судуДніпропетровської областівід 07березня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї ухвалення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 06 серпня 2025 року.

Повний текст постанови складено 18 серпня 2025 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна