Постанова

від 14.06.2006 по справі 7/312/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/312/06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2006 р. 11:40Справа №  7/312/06

м. Миколаїв

    м. Миколаїв

За позовом: Прокурора Центрального району міста Миколаєва (м.Миколаїв, вул.Артилерійська, 10) в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 54001, м.Миколаїв, вул. Нікольська, 46, під. 2до відповідача: Приватного підприємства будівельно-монтажної компанії “Оріон-Центр”,  м.Миколаїв, вул..Севастопольська, 14, к. 30про: стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 3708,57 грн.

Суддя Семенчук Н.О.

При секретарі судового засідання Ячміньовій Л.В.

Представники:

Від позивачаВасильченко О.В., дов. № 01-11/34 від 17.01.2006 р.

Від відповідачаСоболь Т.Я., дов. № 06/01 від 27.01.2006р.Маляренко Д.С., дов. № 15/05 від 24.05.2006р.

В засіданні приймає участь: Прокурор Давиденко А.Є.

СУТЬ СПОРУ: прокурор Центрального району міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства будівельно-монтажної компанії “Оріон-Центр” адміністративно-господарських санкцій у сумі 3708,57 грн. за нестворені у 2005р. робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідач надав відзив, в якому проти позовних вимог заперечує, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що Приватним підприємством будівельно-монтажною компанією “Оріон-Центр” було вжито всіх можливих заходів для працевлаштування потрібної кількості інвалідів в 2005 році, в обґрунтування надав копії звітів до Фонду зайнятості Центрального району форми № 3-ПН, копії наказів № 8 від 18.02.2005р., № 11-к від 31.03.2005р., № 56-к від 07.12.2005р., колективний договір на 2005 рік., лист Центрального районного центру зайнятості № 04-155 від 23.01.2006р., копію публікації в інформаційному бюлетені Центрального районного центру зайнятості міста Миколаєва. Також зазначає, що обов'язок по підбору та працевлаштуванню інвалідів покладається на органи перелічені в ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, та просить стягнути з позивача оплату послуг адвоката у розмірі 500,00 грн.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд -

в с т а н о в и в:

Прокурор Центрального району міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення 3708,57 грн. штрафних санкцій за нестворені у 2005 році робочі місця для інвалідів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п. 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 зі змінами та доповненнями, внесених постановою КМУ від 10.01.02р. № 19  (далі - Положення), відповідач повинен був створити робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, що складає у даному випадку 1 місце і ввести його в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

За даними наданого відповідачем "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" (форма 10-П1) на підприємстві інваліди не працювали (а. с. 4), таким чином відповідач не виконав встановлений Законом норматив і не створив одне таке робоче місце.

Позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в  Україні»(в редакції чинній на час спірних правовідносин) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних  працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного  робочого  місця.

Частина третя статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»покладає відповідальність за незабезпечення наведених  нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено   нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України  соціального захисту інвалідів штрафні санкції,  сума  яких  визначається у розмірі  середньої   річної заробітної  плати  на відповідному підприємстві (в об'єднанні),  в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону).

Пунктом 1 Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою КМУ  від 03.05.1995р. № 314 зі змінами та доповненнями, внесених постановою КМУ від 10.01.02р. № 19  (далі - Положення) визначено, що робоче місце інваліда –це окреме  робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Згідно п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим  вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п.5).

Таким чином, Закон зобов'язує відповідача відповідно до 4 % нормативу створити робочі місця для інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідачем надані докази, щодо створення робочого місця на підприємстві, а саме накази про затвердження штатного розкладу по підприємству № 8 від 18.02.2005р., № 11-к від 31.03.2005р., № 56-к від 07.12.2005р., якими передбачено забезпечення працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту, зокрема інвалідів, а саме штукатур-маляр, муляр, колективний договір на 2005 рік яким передбачено, що адміністрація зобов'язана дотримуватись вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(п.п. 5.2 п. 5 Колективного договору), та докази інформування відповідних органів, а саме: звіти за 2005 рік за формою № 3-ПН від 17.03.2005р., 11.04.2005р. до Фонду зайнятості Центрального району в яких заявлено потребу в працівниках на вільні посади відповідача, на які Приватне підприємство будівельно-монтажна компанія “Оріон-Центр” було готово прийняти інвалідів; лист № 15-1263/07 від 06.05.2006р. Миколаївського обласного центру зайнятості, в якому зазначено, що відповідач інформував центр зайнятості про створені робочі місця для інвалідів (а.с. 5зв.) та лист № 04-155 від 23.01.2006 року згідно якого центр зайнятості повідомляє, що направлення безробітних на підприємство відповідача не було у зв'язку з відсутністю в базі даних центру зайнятості інвалідів даної професії; також відповідачем надано публікацію в інформаційному бюлетені Центрального районного центру зайнятості міста Миколаєва про вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Статтею 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Відповідно до п. 10 Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту, Місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

          П. 11 Положення обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають  працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладені на місцеві органи соціального захисту населення, а п. 12 Положення зазначено, що Державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню  інвалідів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що обов'язок  підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком виявляти і працевлаштовувати  інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18  Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Доказів, що на підприємство відповідача направлялися або зверталися інваліди в 2005р. та їм було відмовлено у працевлаштуванні позивачем не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем вжито всі передбачені чиним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Відповідач просить стягнути з позивача судові витрати в розмірі 500,00 грн. на оплату послуг адвоката які надавались за договором № 01/06-ЮО від 01.06.2006р.

У відповідності до ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України  витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання  безоплатної  правової допомоги, передбачених законом. Згідно ч. 5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Постановою Кабінету міністрів України “Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави” від 27.04.2006 року № 590 встановлено, що граничний розмір компенсації в адміністративних справах, витрат пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, якщо компенсація сплачується за рахунок держави - не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

За таких обставин відповідачу слід компенсувати судові витрати в сумі 157,50 грн.

Керуючись ст.ст. 87, 90, 94, 98, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1.   У позові відмовити.

2. Відшкодувати з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства будівельно-монтажної компанії “Оріон-Центр” (54017, м.Миколаїв, вул.Севастопольська, 14, к. 30, п/р 2600331024601 ОФАБ “Південний”, МФО 326751, ЄДРПОУ 25379791) 157,50 грн. судових витрат.

Постанова  або ухвала суду першої інстанції,  якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд  першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя Н.О.Семенчук