Постанова

від 19.09.2006 по справі 2/278а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/278а

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                                             ПОСТАНОВА

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

19.09.06 р.                                                                             Справа № 2/278а

11 год. 15 хв. – 12 год. 10 хв. Зала судових засідань кабінет № 232

                                                                                              місто Донецьк, вулиця Артема, 157

Господарський суд Донецької області  у складі судді Ханової Раїси Федорівни

при  секретарі судового засідання Бахар Світлані Володимирівні,    

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою   

Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовмастер” м. Маріуполь

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання недійсним рішення від 7 серпня 2006 року № 0000222240/0

За участю

представників сторін:

від позивача:          Криворучко В.Ж. – за дов. від 1 серпня 2006 року

від відповідача: Антощук О.С. – за дов. від 13 січня 2006 року

                        Козинець О.В. – за дов. від 1 вересня 2006 року

ВСТАНОВИВ:

    До господарського суду Донецької області заявлено позов (арк. справи 6-8) Товариством з обмеженою відповідальністю “Азовмастер” м. Маріуполь до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним рішення від 7 серпня 2006 року № 0000222240/0 (арк. справи 9), яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 22665 грн. 66 коп.

  Відповідач у письмових запереченнях на позов від 1 вересня 2006 року                              № 29307/10/10 (арк. справи 45-47) та його представники під час розгляду справи проти позовних вимог заперечують.

     Представник позивача в обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставне застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій за недекларування валютних цінностей за третій, четвертий квартали 2005 року, перший  квартал 2006 року,  а також відсутність неодержаної ним виручки, яка визначена відповідачем у якості обчислення пені. Доводить, що за умовами договору, укладеного з нерезидентом Російської Федерації, позивачем виконані роботи на території Росії. При укладенні договору сторони керувалися нормами цивільного права Росії. За Податковим кодексом Російської Федерації виконані позивачем роботи обкладаються податком на додану вартість та утримуються його контрагентом як податковим агентом, зазначена сума податку на додану вартість, яка підлягає сплаті за Податковим кодексом Російської Федерації не є належними йому валютними цінностями, які підлягають декларуванню як валютні цінності в розумінні валютного законодавства, не підлягають перерахуванню на його користь і тому не є виручкою для обчислення пені за її не повернення.   

     Відповідач вважає застосування штрафу та пені правомірним з огляду на те, що вартість експортних послуг, виходячи з умов договору та первинних документів складається з  вартості робіт та податку на додану вартість, яка підлягає сплаті за нормами податкового законодавства Російської Федерації, внаслідок чого відповідач вважає валютними цінностями, що підлягають декларуванню податок на додану вартість і визначає його суму у якості недоотриманої виручки як об'єкт для обчислення пені.  

     Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до вимог пункту 2-1 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.      

     Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши подані письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.  

     Товариство з обмеженою відповідальністю “Азовмастер” м. Маріуполь є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Маріупольської міської ради 1 грудня 2004 року, включене до ЄДРПОУ за номером 33244085, перебуває на податковому обліку Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (арк. справи 18-19, 44).

      З 14 по 20 липня 2006 року працівниками Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя було здійснено виїзну позапланову перевірку з питань дотримання вимог валютного законодавства позивачем за період з 4 квітня 2005 року по 14 липня 2006 року при проведенні розрахунків з нерезидентом ОАО “Щекиназот” (Росія), висновки якої викладені в акті від 27 липня 2006 року   № 1157/22-111-1/33244085 (надалі - акт перевірки) (арк. справи 10- 17).     

    На підставі висновків акту перевірки відповідачем 7 серпня 2006 року прийняте спірне рішення № 0000222240/0 про застосування  штрафних (фінансових) санкцій у розмірі          22665 грн. 66 коп. (арк. справи 9).

    Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідачем у спірному рішенні визначені норми статті 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями), пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року № 15-93 (з наступними змінами та доповненнями), статті 1 Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” від 18 червня 1994 року № 319/94 (з наступними змінами), (надалі – Указ № 319/94), пунктів 2, 3 наказу Міністерства фінансів України “Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами” від 25 грудня 1995 року № 207 (зареєстрований Міністерством юстиції України 11 січня 1996 року за № 18/1043), надалі (наказ № 207).                       

    Висновком акту перевірки визначено, що відповідачем встановлені порушення позивачем статті 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, що призвело до ненадходження валютної виручки від ОАО “Щекиназот” на рахунок позивача за договором № 340Д від 4 квітня 2005 року всього у сумі 146588,4 руб. РФ та порушення позивачем пункту 1 статті 9  Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, статті 1 Указу № 319/94, пунктів 2, 3 наказу № 207, що призвело до порушення позивачем строків декларування валютних цінностей, а саме ненадання декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 1 жовтня 2005 року, 1 січня 2006 року, 1 квітня 2006 року до Жовтневої міжрайонної державної інспекції м. Маріуполя, Управління Національного банку України у Донецькій області при наявності простроченої дебіторської заборгованості на звітні дати по договору № 340Д від 4 квітня 2005 року.

     4 квітня 2005 року між Відкритим акціонерним товариством “Щекиназот” (Росія) як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю “Азовмастер” м. Маріуполь як виконавцем був укладений договір № 340д про виконання робіт (арк. справи 22-24)  Підпунктом 2.1 пункту 2 цього договору встановлено, що при укладенні договору сторони керуються нормами цивільного права Росії. Сторонами за договором (враховуючи додаткові угоди до договору) остаточно визначена загальна сума за договором у розмірі 814380 руб. РФ без врахування 18 відсотків податку на додану вартість, та у розмірі 960968 руб. РФ  із врахуванням 18 відсотків податку на додану вартість (арк. справи 28-29).  

     Відповідно до долучених до матеріалів справи рахунків, актів виконаних робіт, які засвідчують фактичне виконання позивачем зовнішньоекономічних операцій, банківських виписок які посвідчують факт сплати зазначених робіт, наведений договір був виконаний сторонами у повному обсязі (арк. справи 30-41). Аналіз зазначених документів посвідчує те, що вся належна позивачеві сума за виконання, повністю перерахована нерезидентом та  отримана позивачем.

     З наданого відповідачем на вимогу суду розрахунку вбачається, що спірним рішенням застосовані два різновиди штрафних (фінансових) санкцій: штраф за порушення терміну декларування валютних цінностей у розмірі 2924 грн. та пеня за несвоєчасність розрахунків в іноземній валюті у розмірі 19741 грн. 66 коп. (арк. справи 51-52).

     Під час попереднього судового засідання судом були визначені факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються сторонами, а які належить доказувати (арк. справи 56).

      Стосовно пені за несвоєчасність розрахунків в іноземній валюті.

      Відповідно до статті 1  Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” виручка резидентів  у  іноземній  валюті  підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних  днів  з  дати  митного  оформлення  (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту  робіт  (послуг),  прав  інтелектуальної  власності  -  з моменту   підписання  акта  або  іншого  документа,  що  засвідчує виконання  робіт,  надання  послуг,  експорт  прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

     Статтею 4 зазначеного Закону передбачено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

     Аналіз вищезазначеної норми посвідчує, що об'єктом обчислення пені є неодержана виручка резидентів, яка підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки.

     Об'єктом обчислення пені у вигляді виручки відповідач визначив суму податку на додану вартість, яка обчислена відповідно до податкового законодавства Російської Федерації, на території Росії і  підлягає сплаті до бюджету Російської Федерації. Зазначені суми податку на додану вартість не підлягають зарахуванню на валютні рахунки позивача, не є виручкою в розумінні зазначеного Закону, внаслідок чого підстави для визначення пені за несвоєчасність розрахунків в іноземній валюті відсутні.

      Зважаючи на зазначене, суд вважає, що відповідач не довів наявність неодержаної резидентом виручки як об'єкту обчислення пені , внаслідок чого підстави застосування пені за несвоєчасність розрахунків в іноземній валюті відсутні.

     Щодо застосування штрафних санкцій за порушення термінів декларування валютних цінностей.

     Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства установлюється та визначається Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” .

      Пункт 1 статті 9 зазначеного Декрету визначає, що валютні цінності та інше майно резидентів,  яке  перебуває за  межами  України,  підлягає  обов'язковому    декларуванню    у

Національному банку України. Порядок і терміни  декларування  встановлюються  Національним банком України.

     Пункт 1 Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” від 18 червня 1994 року № 319/94 (з наступними змінами) визначав необхідність суб'єктам  підприємницької  діяльності України,  незалежно від форм власності, у десятиденний строк:

продекларувати у  Національному  банку України наявність (або відсутність)  з  визначенням  сум  усіх   належних   їм   валютних цінностей,  які  знаходяться  за  межами  України,  в  тому  числі одержаних у результаті здійснення  підприємницької  діяльності  за межами України;

подати Головній  державній   податковій   інспекції   України декларацію  щодо  сум  на  їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових  установах,  а  також  щодо  сум  надходжень   валютних цінностей  у вигляді доходів (дивідендів),  одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України.

    Частина 2 зазначеного пункту визначає, що надалі  декларування  суб'єктами  підприємницької діяльності, незалежно від  форм  власності,  наявності  належних  їм  валютних цінностей,  які   знаходяться   за  межами  України,  здійснюється щоквартально.

     Форма Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами затверджена наказом Міністерства фінансів України               № 207.

      Пункт 2 наказу № 207 визначено, що декларування  валютних   цінностей,   доходів   та   майна здійснюється  суб'єктами  підприємницької  діяльності за наведеною формою в регіональних відділеннях Національного банку України та в державних  податкових  інспекціях  за місцем знаходження суб'єктів підприємницької діяльності.

     Пунктом 3 наказу № 207 встановлено,  що обов'язкове декларування валютних цінностей,    доходів    та    майна    здійснюється    суб'єктами підприємницької  діяльності  за  наведеною  формою  щоквартально в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської  звітності,  починаючи  з підсумків за 1995 рік.

      Розділом 3 Декларації визначений порядок декларування майна та товарів за кордоном. Серед підстав перебування майна за кордоном пунктом 5 визначено товари (роботи, послуги), що експортовані резидентом за межі України з оплатою в іноземній валюті і за які на звітну дату не надійшли в установлені законодавством терміни валютні кошти на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку.

     У спірних відносинах відповідач вважає, що даною графою повинен бути визначений податок на додану вартість, який нарахований на вартість експортованих позивачем робіт, та сплачений ним за податковим законодавством Російської Федерації, згідно контракту який розглядався у даному рішенні при застосуванні пені. За порушення строків декларування валютних цінностей (а саме не подання декларації за третій, четвертий квартали 2005 року, та перший квартал 2006 року) до позивача застосований штраф у сумі 2924 грн.

     Частиною 2 статті 16 “Відповідальність за порушення валютного законодавства” Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):

      за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції – штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України;

     за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

     Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням – підпорядкованими йому установами.

    Право на застосування штрафних санкцій, передбачених частиною 2 статті 16 Декрету органами державної податкової служби до інших резидентів (крім банків та інших фінансово–кредитних установ) і нерезидентів України, визначено пунктом 3.1 розділу 3 “Порядок застосування санкцій”, Положенням про валютний контроль, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 49 від 8 лютого 2000 року (зареєстровано Міністерством юстиції України 4 квітня 2000 року за № 209/4430).

  Підпункт 2.7 пункту 2 Положення про валютний контроль зазначає, що у разі невиконання резидентами вимог щодо  порядку та строків декларування валютних  цінностей  та  іншого майна тягне за собою таку відповідальність:

- порушення строків декларування - накладення  штрафу  в розмірі 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний день порушення (норми саме цього пункту відповідач визначив у якості підстави застосування штрафу);

- порушення  порядку  декларування  -  накладення  штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

    Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування  резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами України.

      Неподання або несвоєчасне подання резидентами України декларації (за відсутності валютних цінностей та майна за межами України) не тягне за собою застосування фінансових санкцій (абзац 3 вищезазначеного підпункту).

     Суд приймає позицію позивача щодо відсутності у нього валютних цінностей та майна за межами України, яке підлягало декларуванню у третьому та четвертому кварталах 2005 року, та першому кварталі 2006 року, оскільки на звітні дати в установлені законодавством терміни на валютний рахунок резидента надійшли валютні кошти за експортовані позивачем роботи.

     Відповідач не надав доказів щодо наявності у позивача валютних цінностей або майна за межами України, яке підлягало декларуванню у трьох вищезазначених періодах, відсутність валютних цінностей за межами України звільняє позивача від їх декларування, і як наслідок доводить безпідставність застосування штрафу за порушення терміну декларування валютних цінностей у сумі 2924 грн.

     З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави вважати спірне рішення дійсним.

     Виходячи з  законності як принципу адміністративного судочинства, визначеному статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не приймає посилання відповідача на позицію Державної податкової адміністрації України, викладену у листі від 8 січня 2003 року № 247/7/15-3417-26 (арк. справи 64). Суд також зазначає, що відповідач як орган владних повноважень відповідно до статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та  законами України. Відповідач не навів жодного аргументу, виходячи з якого він зобов'язаний або має право при здійсненні повноважень дотримуватися думки Державної податкової адміністрації України або певних посадових осіб. Суд зазначає, що у будь-якому випадку відповідальність за правомірність прийнятого рішення несе орган, який його прийняв.

       Заперечуючи проти позову відповідач не довів правомірність свого рішення у відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.    

      Враховуючи вищевикладене, суд визнає адміністративний позов таким,  що підлягає задоволенню повністю.

      Витрати по сплаті судового збору за приписами статей 87,94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню з Державного бюджету України.

      Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59,         69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, пунктами 2-1, 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

      Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовмастер” м. Маріуполь до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним рішення від 7 серпня 2006 року № 0000222240/0, яким застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 22665 грн. 66 коп. задовольнити повністю.

     Визнати повністю недійсним рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 7 серпня 2006 року № 0000222240/0.

    Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовмастер” м. Маріуполь (87515 Донецька область, м. Маріуполь,              вул. Єнгельса,54, рахунок 26008054012555 в філії КБ “Приватбанк” в м. Маріуполь, ЄДРПОУ 33244085)  витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

     Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошений її повний текст у судовому засіданні 19 вересня 2006 року в присутності представників сторін.

    Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

      Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                              Ханова Р.Ф.           

вик. Бахар

3056723

Надруковано 3 примірники :

1 – у справу

2 – позивачу

3 – відповідачу