Постанова

від 15.12.2010 по справі 50/179

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 грудня 2010 р.                                                                                    

№ 50/179  

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого

Мирошниченка С.В.,

суддів

Барицької Т.Л.,

Жукової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги

1. Заступника військового прокурора Центрального регіону України

2. Міністерства оборони України;

на постанову

Київського апеляційного господарського суду

від 02.09.2010 р.

на рішення

Господарського суду міста Києва від 07.06.2010 р.

у справі

№ 50/179 господарського суду міста Києва

за позовом

Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до

ТОВ "Будівельна компанія "Міськбудінвест"

про

визнання недійсним договору

за участю:

прокурора

та представників сторін:

позивача

відповідача

В С Т А Н О В И В:

Заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовною заявою про визнання недійсним з моменту укладення договору № 498 від 09.04.2001 р. про пайову участь у будівництві житла та застосування наслідків, передбачених ст. 49 ЦК УРСР.

Під час розгляду справи, прокурор подав письмові уточнення до позовної заяви, згідно із якими просив суд визнати недійсними з моменту укладення разом із договором  № 498 від 09.04.2001 р. про пайову участь у будівництві житла додаткові угоди до нього, які є його невід’ємними частинами, а саме:          № 1/581 від 04.04.2002 р; № 584 від 19.04.2002 р; № 2 від 04.11.2004 р; № 3 від 04.02.2005 р; № 4 від 15.03.2005 р; № 5 від 15.12.2005 р; № 6 від 01.02.2006 р; № 7 від 24.10.2007 р.

В подальшому прокуратурою до суду подано заяву про часткову відмову від позовних вимог, за якою прокурор відмовився від вимог про визнання недійсними додаткових угод до  договору, а також від вимог про застосування наслідків недійсності договору.

Рішенням господарського суду м. Києва від 07.06.2010р. (суддя: Головатюк Л.Д.) позов задоволено: визнано недійсним з моменту укладення договір № 498 від 09.04.2001 р. про пайову участь у будівництві житла, укладений між Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України та ТОВ “Виробнича фірма “Агропромсервіс-А” (правонаступником якого є відповідач).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2010 р. (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Вербицька О.В.) вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Заступник військового прокурора Центрального регіону України та Міністерство оборони України звернулися до Вищого господарського суду України із касаційними скаргами, в яких просили оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У касаційних скаргах заявники зазначають про порушення апеляційним господарським судом норм права.  

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин апеляційний господарський суд з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Суд касаційної інстанції вважає правомірним висновок апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 вказаного Кодексу).

В силу ч. 1 ст. 261 ЦК України  перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено апеляційним судом, 04.11.2004 р. сторонами підписана додаткова угода № 2 до договору № 498 від 09.04.2001 р. Позивач  в особі Міністра оборони України був учасником підписання даної угоди, у п. 5 якої сторони визначили умови розподілу на користь Міністерства оборони України квартир в пропорції 25%  від загальної площі квартир об’єкту.

Відповідно до п. 28 Постанову Пленуму Верховного суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. № 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним договору № 498 від 09.04.2001 р. розпочався 04.11.2004 р., а отже сплив 04.11.2007 р.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи  те, що ТОВ “Будівельна компанія “Міськбудінвест” заявлено про застосування строку позовної давності, апеляційний господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає  оскаржувану постанову законною і обгрунтованою.

Згідно ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справі лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1116, 1117, 1119 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника військового прокурора Центрального регіону України залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2010 року у справі № 50/179 залишити без змін.

Головуючий

С. Мирошниченко

Судді

Т. Барицька

Л. Жукова