Постанова

від 15.02.2007 по справі 116/14-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

116/14-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

15 лютого 2007 р.                                                                                   № 116/14-06  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу

державного спеціалізованого підприємства по поводженню з радіоактивними відходами та дезактивації "Комплекс" (далі Підприємство)

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду

від20.09.06

у справі№ 116/14-06

господарського судуКиївської області    

за позовомдержавного підприємства "Будівельно-промислова компанія "Енергоспецбуд" (далі Компанія)

доПідприємства

простягнення 186 168,28 грн.       

У судовому засіданні взяли участь представники

- позивача: Павлов О.С. (за дов. № 54 від 06.10.06);

- відповідача:не з'явились.

Ухвалою від 18.12.06 Вищого господарського суду України касаційна скарга Підприємства № 34-2/101-993 від 26.10.06 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 25.01.07.

У зв'язку з неявкою представників сторін, ухвалою від 25.01.07 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 15.02.07.

Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про їх неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На день розгляду справи у судовому засіданні 15.02.07 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 15.02.07 представники Підприємства не з'явилися.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від Підприємства повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 15.02.07 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі представника Компанії.

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представника Компанії, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 25.01.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 06.06.06 господарського суду Київської області (суддя Короткевич О.Є.) позовні вимоги Підприємства задоволено частково.

З Підприємства на користь Компанії стягнуто 175 264,80 грн. основного боргу, 3 154,77 грн. інфляційних, 316,91 грн. трьох відсотків річних, 1 787,36 грн. державного мита та 113,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог Підприємству відмовлено.  

Постановою від 20.09.06 Київського міжобласного апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Швеця В.О., суддів –Федорова М.О., Фаловської І.М.) апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а рішення від 06.06.06 господарського суду Київської області без змін.

Вказані рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що матеріалами справи, зокрема, актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками обох сторін, доведено виконання Компанією умов контракту на заявлену до стягнення суму.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій,  Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 06.06.06 господарського суду Київської області та постанову 20.09.06 Київського міжобласного апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Компанії відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 3 ст. 858 Цивільного кодексу України та ст. 41 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що хоча Компанією і було виконано певний обсяг робіт, проте Підприємством було встановлено неналежну якість таких робіт.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Компанія щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними у зв‘язку з чим просить оскаржені рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу Підприємства без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Компанії, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, 11.04.05 між Компанією та Підприємством було укладено контракт № 4с-05 від 11.04.05 (далі Контракт) про виконання робіт по "Переліку" капремонту. "Пункт захоронення радіоактивних відходів "Буряківка", консервація буртів".

На підставі наданих сторонами доказів по справі судовими інстанціями встановлено, що відповідно до п. 1.1 вказаного Контракту Компанія (Підрядник) прийняла на себе зобов'язання у межах договірної ціни виконати передбачені замовленням роботи по консервації буртів низької і середньої активності радіоактивних відходів зони відчуження, здати в обумовлений термін об'єкт в експлуатацію Підприємства (Замовник), усунути потягом гарантійного терміну експлуатації об'єкта недоробки, обумовлені неякісним виконанням робіт.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно п.п. 2.1, 4.1 Контракту вартість робіт визначається на основі кошторисної документації складеної Підрядником згідно ДБН Д. 1.1-1-200 на базі АВК 3 (редакції 2.2.0) і складає 300 005,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 50 001,00 грн. При цьому встановлено, що Підприємство зобов'язалось здійснювати платежі за виконані роботи на підставі акту форми КБ-2в (акт прийому-здачі виконаних робіт) та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3, підписаних повноважними представниками сторін.

Судовими інстанціями  встановлено, що у п. 4.3 Контракту сторони погодили, що акт виконаних робіт готує Підрядник і передає для підписання уповноваженому представнику Замовника в термін не пізніше 25 числа кожного місяця. Уповноважений представник замовника протягом трьох днів перевіряє реальність акта і підписує його в частині фактично виконаних обсягів робіт.

Вирішуючи спір, місцевий та апеляційний суд встановили, що Компанія згідно умов Контракту виконала роботи на загальну суму 300 004,80  грн.,   що  підтверджується  актами  прийому-здачі  виконаних  робіт  за жовтень 2005 року від 03.11.05 та довідкою про вартість виконаних робіт за жовтень 2005 року від 03.11.05.

При цьому на підставі матеріалів справи попередніми судовими інстанціями встановлено, що Підприємством свої зобов'язання за Контрактом належним чином та своєчасно виконано не було –виконані Компанією роботи за жовтень 2005 року у сумі 175 264,80 грн. оплачені не були, у зв'язку з чим загальна сума заборгованості Підприємства складає 175 264,80 грн., що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків від 31.12.05 та від 09.03.06.

Також,  судовими інстанціями встановлено, що Компанія направила Підприємству претензію № 24 від 23.01.06 з вимогою про сплату робіт вартістю 175 264,80 грн., яка була залишена без відповіді та задоволення. У вказаній претензії Компанія встановила 10-денний термін для виконання Підприємством зобов'язання по оплаті вартості робіт, у зв'язку з чим судовими інстанціями встановлено, що строк для виконання грошового зобов'язання Підприємством закінчився 06.02.06.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні викону ватися належним чином та у встановлений строк у відповідності з вказівками закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допус кається.

Згідно вимог ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

З юридичного аналізу рішення суду першої інстанції вбачається, що  до попередньої судової інстанції доказів щодо існування судових рішень про зміну умов Договору не надавалось.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.          

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

З урахуванням наведеного є правомірним висновок попередніх судових інстанцій про те, що у зв'язку з доведеністю виконання Компанією умов Контракту, укладеного між сторонами, то сума заборгованості по оплаті виконаних робіт підлягає сплаті в повному обсязі. Також є обґрунтованим висновок про нарахування на суму заборгованості 3 154,77 грн. інфляційних витрат та 316,91 грн. трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 07.02.06 по 28.02.06.

Щодо доводів скаржника про те, що у зв'язку з неповним виконанням Компанією своїх договірних зобов'язань, об'єкт, на якому виконувались роботи, не був прийнятий до експлуатації, а тому право вимоги у Компанії не наступило, то колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що вони не можуть бути взяті до уваги, оскільки, як вбачається з правового аналізу матеріалів справи, зустрічних позовних вимог по справі в суді першої інстанції не заявлялось, а тому вимоги Підприємства можуть бути предметом розгляду іншого судового провадження.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи Підприємства, викладені в касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державного спеціалізованого підприємства по поводженню з радіоактивними відходами та дезактивації "Комплекс" залишити без задоволення.

Постанову від 20.09.06 Київського міжобласного апеляційного господарського суду у справі № 116/14-06 господарського суду Київської області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Г.Савенко

І.Ходаківська