Постанова

від 22.03.2007 по справі 13/294-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

13/294-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

22 березня 2007 р.                                                                                   № 13/294-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддісуддівКота О.В.,Владимиренко С.В.,Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргуВАТ "Буринське підприємство "Агротехсервіс"

на рішення господарського суду Сумської області від 17 липня 2006 року тапостанову Харківського апеляційного господарського суду від 14  листопада 2006 року у справі                                       № 13/294-06

за позовомВАТ "Буринське підприємство "Агротехсервіс" (далі –Підприємство)

ДоТзОВ "Сільгосптехніка-Буринь" (далі - Товариство)

ПроВизнання договору недійсним

за участю представників:

позивача: Мельник Ю.М.;

відповідача: Чередник С.І.;

встановив:

Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Лиховид Б.І.) від 17 липня 2006 року у справі №13/294-06 в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2006 року (судді Філатов Ю.М., Івакіна В.О., Сіверін В.І.) рішення господарського суду Сумської області від 17 липня 2006 року залишено без змін.

Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарського суду, оскільки ними при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, Договором № 1ФЛ фінансового лізингу не було передбачено відчуження майна, яке є предметом Договору.   5 травня 200 року “Лізингодавець”-позивач та “Лізингоотримувач”–відповідач уклали Додаткову угоду до даного Договору та  домовились  про дострокову передачу  відповідного майна у власність “Лізингоотримувача” за умови  дострокового  погашення вартості  отриманого по Лізингу майна по окремим  узгодженим позиціям згідно Додатку № 3. При цьому, “Лізингодавець” зобов'язаний сплатити лізингову вартість майна зазначеного в Додатку № 3  Додаткової угоди в 10-денний строк з дня підписання  даної Додаткової угоди.     

Пунктом 6 Постанови КМУ від 22.06.1998 р. № 941 “Про затвердження  порядку звернення на рухоме майно, що перебуває у податковій заставі, для погашення  податкової заборгованості платника  податків (крім  фізичних осіб –суб'єктів підприємницької діяльності) та реалізації такого майна”,    встановлено, що у триденний термін з дня виникнення  податкової застави орган державної  податкової служби повідомляє відповідного платника податків про податкову заставу належного йому майна  і майнових прав за формою згідно з додатком № 1.

Пунктом 2 Указу Президента від 04.03.1998 р. № 167/98 визначено, що орган державної податкової служби  у триденний строк від дня виникнення податкової застави повідомляє у письмовій формі відповідного платника податків  про податкову заставу належного йому майна та майнових прав.

Господарськими судами дано оцінку всім обставинам справи та спростовано твердження позивача, що на момент укладення Договору № 1ФЛ фінансового лізингу рухоме та нерухоме майно знаходилось у податковій заставі.

          Так, згідно витягу  з Державного реєстру обтяжень  рухомого майна про податкові застави № 4878787 від 23 травня 2005 року, виданого приватним нотаріусом Черниш Д.М., податкова застава зареєстрована тільки 9 лютого 2001 року за № 56-1402. Тобто, застава рухомого майна зареєстрована через один рік і один місяць після виникнення.

Судами встановлено, що відповідач фактично не був обізнаний про те, що на момент укладання Договору, майно що визначено в Договорі, було в податковій заставі. Отже, під час укладання спірного Договору відповідач діяв під впливом помилки, не усвідомлюючи, що отримане в лізинг майно обтяжене певними зобов'язаннями “Лізингодавця” – ВАТ “Буринське підприємство “Агротехсервіс” щодо погашення податкового боргу. При цьому, така  помилка виникла саме внаслідок замовчування цих обставин “Лізингодавцем”.

А отже, враховуючи ч. 1 ст. 6 ЦК УРСР, господарські суди правомірно встановили, що у позивача відсутнє право вимагати визнання недійсним договору, оскільки останній не діяв під впливом помилки.  

Разом з цим господарськими судами підставно зазначено, що акти приймання-передачі майна, приймального-здавальні акти не можуть бути визнані судом недійсними, оскільки  не є Актами в розумінні ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і підставно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду 14 листопада 2006 року та рішення господарського суду Сумської області від 17 липня 2006 року у справі №13/294-06 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Буринське підприємство "Агротехсервіс" –без задоволення.

Головуючий суддя                                                                       О. Кот

                       судді                                                                      С. Владимиренко

                                                                                                    С. Шевчук