Рішення

від 17.07.2006 по справі 13/294-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

13/294-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.07.06           Справа № 13/294-06.

Господарський суд у складі:

Головуючого судді:                                                  Лиховид Б.І.

За участю представників сторін:

Позивач:                                                            Жулавський С.А.

Відповідач:                                                            Чередник С.М.

Розглянувши справу

за позовом                    Відкритого акціонерного товариства

                                 «Буринське підприємство «Агротехсервіс»

до                                         Товариства з обмеженою

                                  відповідальністю «Сільгосптехніка - Буринь»

про визнання недійсним Договору фінансового лізингу рухомого і нерухомого майна від 15.03.2000р., Акту приймання-передачі до нього, приймального-здавального акту від 30.03.2001р., Додаткової угоди до нього від 05.05.2000р. та Додаткової угоди  від 30.03.2001р.  

             Суть спору:  позивач просить визнати недійсним Договір №1ФЛ фінансового лізингу рухомого і нерухомого майна від 15.03.2000р., Акту приймання-передачі до нього, приймального-здавального акту від 30.03.2001р., Додаткової угоди до нього від 05.05.2000р. та Додаткової угоди  від 30.03.2001р., та прийняти рішення  про зобов?язання відповідача -ТОВ «Сільгосптехніка-Буринь» передати позивачу - ВАТ  «Буринське підприємство «Агротехсервіс» наступне майно: - станок ЗА 423; стенд СТД-ІА; станок хонинговальний ЗА-833; станок Б-277; стенд КИ-4896; автомобіль УАЗ -452; будівлю електроцеху (точне найменування згідно технічного паспорту – склад електроцеху  літ.БТІ- Б-1), яка розташована за адресою: Сумська обл., м.Буринь, вул.Щорса, 6; стенд регуліровки т/апаратури КИ-22205; будівлю  майстерні  (точне найменування згідно технічного паспорту – спец. майстерня , літ БТІ – М-2, М-1), яка розташована за адресою: Сумська обл., м.Буринь, вул.Щорса, 6.  

Відповідач у відзиві на позовну заяву вимоги позивача не визнає.

             Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін,   суд встановив:

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на те, що 15.03.2000р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір  №1ФЛ фінансового лізингу рухомого і нерухомого майна, відповідно до умов якого  позивач передав відповідачу рухоме та нерухоме майно з подальшим переходом права власності на нього до  відповідача – ТОВ «Сільгосптехніка –Буринь».

Позивач вважає, що даний договір має бути визнано недійсним з наступних підстав:

Рішенням  господарського суду Сумської області від 11.10.2005р. по справі №3/294-05 , яке вступило в законну силу, встановлено факт знаходження  в податковій заставі  всього майна та майнових прав відповідача з 01.01.2000р. строком  дії до 08.02.2006р.  Проте вищезазначений Договір лізингу містить умови (п.4.2., 4.6., 4.7., 4.8., 5.1. та п.5.5.) які суперечать п.5 Указу президента. При цьому позивач зазначив, що п.4.7. та п.4.8. Договору фінансового лізингу передбачають відчуження майна, яке знаходиться в податковій заставі без попереднього погодження відчуження з органами державної податкової інспекції за місцезнаходженням  платника податків, а пункти 4.2., 4.6., 5.1. та п.5.5. визначають всупереч Указу президента, що збереження майна переданого по даному Договору здійснює відповідач.  

На виконання умов спірного Договору, позивач в порушення п.5 Указу президента  здійснив відчуження відповідачу майна, яке знаходилось в податковій заставі (додаткова угода від 05 травня 2000р., Додаток №3 до Додаткової угоди від 05.05.2000р., рахунок-фактура №75 від 20.07.2000р., додаткова угода від 30.03.2001р.) без згоди органів  державної податкової інспекції за місцезнаходження платника податків.   

При цьому позивач просить врахувати, що  пунктом 5 Указу Президента України передбачено право  платника податків , майно якого знаходиться в податковій заставі, на власний розсуд  тільки володіти та користуватись ним, а не  розпоряджатися, тобто укладати  щодо нього будь-які правочини. Предметом Договору лізингу №1 ФЛ було майно, яке знаходилося, на момент укладання договору, в податковій заставі. Тому договір №1 ФЛ суперечить вимогам п.5 Указу президента, так як передбачає розпорядження майном.

Таким чином, як вважає позивач, є  всі підстави  вважати, що Договір №1 ФЛ фінансового лізингу рухомого та нерухомого майна  від 15.03.2000р., Акт приймання-передачі до нього є такими, що не відповідають вимогам  Закону, а тому цей Договір та Акт  мають бути визнані недійсними відповідно до ст.48 ЦК УРСР.

Крім цього, позивач просить визнати недійсними  Додаткову угоду до Договору №1ФЛ від 05.05.2000р., Додаток №3 до Додаткової угоди від 05.05.2000р. , Додаткову угоду  від 30.03.2001р., приймально-здавальний Акт від 30.03.2001р., які є не самостійними  угодами, а лише додатками до спірного договору, отже є невід'ємними частинами  до спірного договору , тому теж підлягають визнанню недійсними.

Посилаючись на ст.216  ЦК України,  позивач просить  зобов'язати відповідача повернути все одержане ним    на виконання даного правочину.

Дослідивши наявні докази по справі, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, суд вважає, що вимоги позивача  не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Договором №1ФЛ фінансового лізингу не було передбачено відчуження майна, яке є предметом Договору.  «Лізингодавець» - позивач та «Лізингоотримувач» - відповідач, уклавши Додаткову угоду до даного Договору  05.05.2000р.  домовились  про дострокову передачу  відповідного майна у власність «Лізингоотримувача» за умови  дострокового  погашення вартості  отриманого по Лізингу майна по окремим  узгодженим позиціям згідно Додатку №3. При цьому, «Лізингодавець» був зобов?язаний сплатити лізингову вартість майна зазначеного в Додатку №3  Додаткової угоди в 10-денний строк з дня підписання  даної Додаткової угоди.     

При цьому слід зазначити, що ст.12 ГПК України, до компетенції господарських судів  , належить вирішення спорів, зокрема, про визнання недійсними  Актів з підстав, визначених законодавством.

Акти приймання-передачі майна не можуть  бути визнані судом недійсними, оскільки  не являються  Актами в розумінні ст.12 ГПК України.

Отже вимоги позивача щодо визнання недійсними  Акту приймання-передачі до Договору №1ФЛ фінансового лізингу від 15.03.2000р., приймального-здавального акту від 30.03.2001р., є  неправомірними і  такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача  відносно визнання недійсним Договору №1ФЛ фінансового лізингу рухомого та нерухомого майна, укладеного між сторонами 15.03.2000р.,  позивач стверджує, що була податкова застава. При цьому, згідно пункту 2 Указу Президента від 04.03.1998р. №167/98 визначено , що орган державної податкової служби  у триденний строк від дня виникнення податкової застави повідомляє у письмовій формі відповідного платника податків  про податкову заставу належного йому майна та майнових прав.

пунктом 6 Постанови КМУ від 22.06.1998р. №941 «Про затвердження  порядку звернення на рухоме майно, що перебуває у податковій заставі, для погашення  податкової заборгованості платника  податків (крім  фізичних осіб – суб?єктів підприємницької діяльності) та реалізації такого майна»,    встановлено, що у триденний термін з дня виникнення  податкової застави орган державної  податкової служби повідомляє  відповідного платника податків про податкову заставу належного йому майна  і майнових прав за формою згідно з додатком №1.

Позивач  - ліквідатор ВАТ «Буринське підприємство «Агротехсервіс» такого повідомлення не надав, як доказ того, що підприємство  було сповіщене про податкову  заставу належним чином.

Посилання позивача на рішення господарського суду Сумської області від 11.10.2005р. по справі №3/294-05, яким, як стверджує позивач встановлено факт  знаходження в податковій заставі всього майна та майнових прав з 01.01.2000р. до 08.02.2006р. також не може бути прийнято судом до уваги оскільки  при винесенні рішення суд не розглядав  предмет і спосіб виникнення застави , а лише  встановив факт податкової застави.

Постановою Пленуму Верховного суду України №3 від 28.04.1978 р. пункт 2, визначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.  Тому, при вирішенні спору про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Як свідчить з матеріалів справи, згідно витягу  з Державного реєстру обтяжень  рухомого майна про податкові застави №витягу 4878787 від 23.05.2005р., виданого приватним нотаріусом Черниш Д.М. , податкова застава зареєстрована тільки 09.02.2001р.  за №56-1402. Тобто застава рухомого майна зареєстрована через один рік і один місяць після виникнення.

Вищезазначене свідчить про те, що відповідач фактично не був обізнаний про те, що на момент укладання Договору, майно  що визначено в Договорі було в податковій заставі. Отже під час укладання спірного Договору відповідач діяв під впливом помилки, не усвідомлючи, що отримане в лізинг майно обтяжене певними зобов?язаннями  «Лізингодавця» - ВАТ «Буринське підприємство «Агротехсервіс»  щодо погашення податкового боргу. При цьому, така  помилка виникла саме внаслідок замовчування цих обставин «Лізингодавцем».

Відповідно до ч. 1 ст.56 ЦК УРСР угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення , може бути визнана за позовом строни, яка діяла під впливом помилки. Оскільки помилка , під впливом якої діяв відповідач, стосувалась не мотивів укладання угоди, а саме істотних умов договору (особливого стану майна відповідача внаслідок обтяження податковою заставою),   при правовій оцінці фактичних обставин справи слід  застосувати спеціальну норму законодавства, якою в даному випадку є ст.56 ЦК УРСР.

Застосування ст.48 ЦК УРСР буде невірним застосуванням матеріального права.  

Таким чином, угода може бути визнана судом недійсною лише за позовом сторони, що діяла  під впливом помилки. «Лізингодавець» - позивач  не має права вимагати визнання недійсним Договору , а тому  позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним Договору №1ФЛ фінансового лізингу визнаються судом такими, що не підлягають задоволенню.  

Крім цього слід зазначити, що позивачем подано до суду клопотання про відновлення  строку позовної давності з посиланням на те, що  причиною пропуску строку  позовної давності є той факт, що керівництво  ВАТ «Буриське підприємство «Агротехсервіс» умисно   приховувало факт неправомірного відчуження майна, яке знаходилось в податковій заставі. Постановою господарського суду Сумської області від 03.04.2006р. по справі №7/50-06 позивача було визнано банкрутом, тому з метою захисту інтересів боржника та кредиторів, позивач просить відновити пропущений строк звернення до суду з даною заявою.

.

Проаналізувавши  подане позивачем клопотання, суд вважає їх необґрунтованими,  та вважає причину пропуску строку позовної давності не поважною, а тому порушене право не підлягає захистові  відповідно до ст.80 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

           В задоволенні позовних вимог – ВІДМОВИТИ.

          СУДДЯ                                                                      ЛИХОВИД Б.І.