Окрема думка від 02.10.2025 по справі 522/7128/24

Окрема думка

головуючого судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

ОСОБА_1

справа № 522/7128/24

провадження № 51-3497 км 24

02 жовтня 2025 року колегією суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , було розглянуто у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2024 року, якою у кримінальному провадженні від 15 березня 2024 року № 42024163010000015 передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство), майно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).

За результатами касаційного розгляду касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 , було залишено без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження - без зміни.

З наведеним вище рішенням колегії суддів суду касаційної інстанції не погоджуюсь з огляду на таке.

За правилами ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Воловік проти України» зазначає, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, то держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду.

Положеннями ст. 24 КПК визначено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу, має навести мотиви, з яких він виходив і положення закону, яким він керувався.

Однак, на мою думку, суд апеляційної інстанції не дотримався наведених вище вимог закону, виходячи з наступного.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2024 року:

- передано Національному агентству майно ОСОБА_5 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК, а саме об`єкти нерухомого та рухомого майна (детальний перелік якого наведено в ухвалі слідчого судді);

- заборонено відчуження, користування і здійснення реєстраційних дій на нерухоме та рухоме майно.

Не погоджуючись із вказаним рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_4 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 , оскаржила його в апеляційному порядку.

Зі змісту апеляційної скарги захисника вбачається, що остання хоча і просила скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про передачу майна Національному агентству, проте наводила доводи про те, що:

- ухвалою слідчого судді в тому числі постановлено рішення про заборону відчуження, користування та здійснення реєстраційних дій на нерухоме і рухоме майно, яке було прийнято в рамках розгляду клопотання про передачу майна Національному агентству, однак, з огляду на положення ч. 1 ст. 170 КПК, виключно під час вирішення питання про арешт майна слідчий суддя чи суд приймає рішення про застосування обмежень (позбавлень) таких прав власника чи володільця майна, як права на відчуження, розпорядження та користування майном;

- процедура передачі майна в управління АРМА має самостійні умови прийнятності, відмінні від критеріїв застосування арешту майна. Зазначене питання не може розглядатися в рамках клопотання про передачу майна в АРМА, адже заборону користування має бути розглянуто слідчим суддею окремим клопотанням, в якому слідчим буде викладено обґрунтування і вмотивування цього, а клопотання, що перебувало на розгляді слідчого судді, не містило обґрунтувань щодо заборони користування майном;

- ані прокурором, ані слідчим під час судового засідання не вмотивовано прохання заборони відчуження, користування та здійснення реєстраційних дій на нерухоме і рухоме майно, а слідчим суддею без жодного обґрунтування постановлено оскаржувану ухвалу.

Отже, захисник вважала, що ухвала слідчого судді підлягала оскарженню в частині накладення обтяження (арешту) у вигляді заборони відчуження, користування та здійснення реєстраційних дій на нерухоме і рухоме майно.

Ухвалою судді Одеського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_5 , на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2024 року.

Мотивуючи своє рішення про відмову у відкритті провадження, суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що:

- спеціальний порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування регламентовано у гл. 26 КПК, зокрема в параграфі 2 встановлено порядок оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування, у тому числі законодавець у частинах 1, 2 ст. 309 КПК вказав чіткий їх перелік;

- до таких ухвал згідно з п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК віднесено ухвалу про арешт майна або відмову в ньому, оскільки арешт майна у кримінальному провадженні відповідно до вимог ч. 2 ст. 131 КПК є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

Разом з тим суд апеляційної інстанції зауважив, що:

- зовсім іншу правову природу має ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству;

- указане судове рішення вирішує інше питання, перебуває поза межами розд. ІІ КПК, що визначає заходи забезпечення кримінального провадження та підстави їх застосування, у тому числі гл. 17 КПК, яка регламентує порядок накладення арешту на майно у кримінальному провадженні. Зокрема, така ухвала слідчого судді, якою визначається порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству, встановлює спосіб їх (речових доказів) зберігання.

При цьому, обґрунтовуючи свою позицію, суд апеляційної інстанції послався на те, що:

- імперативними вимогами ч. 3 ст. 309 КПК встановлено, що інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Саме до таких рішень належить і рішення слідчого судді, яким визначається порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні;

- така позиція кореспондується з правовим висновком, викладеним у постанові об?єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 758/16546/18 (провадження № 51-620 кмо 19), відповідно до якого ухвала слідчого судді про визначення порядку зберігання речових доказів у кримінальному провадженні шляхом передачі в управління Національному агентству майна, яке є речовим доказом у цьому кримінальному провадженні та на яке накладено арешт, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає відповідно до вимог ст. 309 КПК.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2024 року про передачу в управління Національному агентству нерухомого та рухомого майна, належного підозрюваному ОСОБА_5 , на яке раніше було накладено арешт ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2024 року і Київського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2024 року, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

З огляду на положення, передбачені статтями 307, 309 КПК, а також наведену вище позицію об?єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 758/16546/18 (провадження № 51-620 кмо 19), погоджуюся з висновками суду апеляційної інстанції в частині неможливості оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді саме про передачу в управління Національному агентству майна, на яке раніше було накладено арешт ухвалами слідчого судді.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку також можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Положеннями п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК визначено, що під час досудового розслідування може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому.

Однак, на мою думку, відмовляючи у відкритті провадження, суд апеляційної інстанції, усупереч положенням, передбаченим п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК:

- залишив поза увагою наведені вище доводи апеляційної скарги захисника;

- не зазначив в ухвалі будь-яких висновків стосовно доводів апеляційної скарги захисника про те, що ухвала слідчого судді підлягає оскарженню саме в частині накладення обтяження (арешту) у вигляді заборони відчуження, користування та здійснення реєстраційних дій на нерухоме і рухоме майно, а не щодо передачі майна Національному агентству.

При цьому вважаю, що вказане порушення, яке було допущено судом апеляційної інстанції, є істотним, оскільки воно перешкодило суду постановити законне та обґрунтоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК), тому з огляду на положення, передбачені ст. 438 КПК, на мою думку, є підставою для скасування ухвали судді суду апеляційної інстанції від 27 листопада 2024 року, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, оскільки таке порушення може бути усунуто лише на стадії апеляційного розгляду.

Суддя ОСОБА_1