Рішення від 15.09.2025 по справі 523/17580/20

Справа № 523/17580/20

Провадження №2/523/1024/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2025 р. м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Мурманової І.М.

за участю секретаря судових засідань Бєлік Л.В.

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, визнання спільною сумісною власністю майна, набутого під час спільного проживання, визнання права власності на частину майна, визнання немайнових прав та зміну черговості спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

В інтересах та від імені ОСОБА_1 до Суворовського (Пересипського) районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання в якості подружжя, визнання права власності на частину майна, закликання до спадкоємства першої черги, визнання немайнових прав звернувся адвокат позивача ОСОБА_5 .

В обґрунтування позовних вимог адвокат зазначив, що з 2001 року по 2020 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , проживали разом, як чоловік і жінка однією сім`єю та вели спільне господарство. Реєструвати відносини не хотіли оскільки до цього вже перебували у невдалих шлюбах. Під час спільного проживання сторонами були придбані три квартири у м. Одесі, а також були оформлені на ОСОБА_6 , договори оренди павільйонів та право користування гаражем. Після раптової смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина, проте позивач позбавлена права звернення до нотаріальної контори, а відтак змушена звернутись до суду за захистом своїх невизнаних прав.

Після надходження та реєстрації зазначеної заяви, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до вимог ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Суворовського (Пересипського) районного суду м. Одеси від 23 листопада 2020 року позовну заяву залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст.ст. 62, 177 ЦПК України.

Заявою від 04.12.2020 року вх. 30636 адвокат позивача усунув недоліки зазначені в ухвалі суду від 23.11.2020 року.

Ухвалою суду від 07.12.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, сторонам надіслано копію ухвали суду, відповідачам роз`яснено про право на подання відзиву на позовну заяву.

Не погоджуючись з позовними вимогами 18.02.2021 року (вх. № 4482) представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Перова К.Ю., подала відзив на позовну заяву, згідно якого, представник зазначила, що позовні вимоги відповідач не визнає та просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі (а.с.31-35).

В подальшому, ухвалою суду від 29.03.2021 року частково задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Караштефана Олександра Васильовича про забезпечення позову.

Заборонено державному нотаріусу Суворовської державної нотаріальної контори міста Одеси видавати будь-кому Свідоцтво про право на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , по нотаріальній справі № 734/2020 до вирішення спору по цивільній справі № 523/17580/20 (а.с.51-52).

Ухвалою суду від 14.07.2021 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Перової Ксенії Юріївни про витребування доказів.

Витребувано від:- Центру надання адміністративних послуг Одеської міської ради інформацію з приводу місця реєстрації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Збараж, Тернопільський район, (паспорт серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка м. Ташкент (паспорт серії НОМЕР_2 ); - ТОВ «Північний Ринок» засвідчені копії договорів оренди павільйонів на ринку «Північний»: торгові місця: А-41, А-43, Я-5, Я-10, Щ-4, які були оформлені на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (паспорт серії НОМЕР_1 ) (а.с.93).

На адресу суду 05.01.2022 року (вх. № 126) надійшла заява за підписом представника позивача адвоката Брагарчук Ольги Русланівни про прийняття до розгляду заяви про зміну предмету позовних вимог (а.с.105-114). До заяви надано копії документів на підтвердження обставин, що в ній викладено (а.с.115-186).

Також представником подано клопотання про виклик свідків (а.с.187-188). Та, подано клопотання про залучення до участі в справі відповідача (а.с.189).

Ухвалою суду від 21.12.2022 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Брагарчук Ольги Русланівни про прийняття до розгляду заяви про зміну предмету позовних вимог.

Прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позовних вимог від 05.01.2022 року (вх. № 126) з позовними вимогами до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, визнання спільною сумісною власністю майна, набутого під час спільного проживання, визнання права власності на частину майна, визнання немайнових прав та зміну черговості спадкування за законом.

Встановлено відповідачам десятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву з врахуванням зміни предмету позовних вимог (а.с.232-233).

В подальшому, на адресу суду 19.06.2023 року (вх. № 5090) за підписом представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів (а.с.1-4 том №2).

Ухвалою суду від 20 червня 2023 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Брагарчук Ольги Русланівни про витребування доказів.

Витребувано від Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №5» Одеської міської ради (Код ЄДРПОУ 01998957; 65011, Одеса, вулиця Троїцька, 38) - будь-які відомості (медичні картки, листи призначення тощо) щодо лікування ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , за період з 11.09.2020 року по 22.09.2020 року (а.с.28-29 том №2).

На виконання ухвали про витребування доказів, на адресу суду 13.09.2023 року (вх. № 25708) надійшла копія медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 на 58 арк. (а.с.38-111 том №2).

Ухвалою суду від 30 липня 2024 року підготовче провадження по цивільній справі за позовною заявою закрито та призначено розгляд справи до судового розгляду по суті (а.с.155-156 том №2).

В останнє судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача не з`явились, представник позивача Мухамеджанов Олег Салаватович звернувся на адресу суду з заявою про проведення судового засідання у відсутність сторони позивача. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позовні вимоги є повністю доведеними матеріалами справи та показами свідків, факт спільного проживання та спільного придбання майна, з урахування викладеного просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (аж.с.204 том №2).

Відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про час та місце слухання справи повідомлялись (а.с. 198-203), про причини не явки суду не повідомили, в матеріалах справи наявний відзив на позов за підписом представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_7 , згідно якого представник висловила думку щодо позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності сторін, оскільки представник позивача надав заяву про слухання справи за відсутності, відповідачі повідомлялись у встановленому законом порядку, а відтак підстав для відкладення слухання справи, передбачених ст. 223 ЦПК України, не встановлено.

Відповідно до заяви про зміну предмету позову від 05.01.2022 року (вх. № 126) позивач просить: визнати факт спільного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однією сім`єю з грудня 2001 року по 22.09.2020 року; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 майно, що було набуто під час спільного проживання однією сім`єю, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; немайнове право оренди павільйонів А-41,А-43, АДРЕСА_4 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ; Визнати за ОСОБА_8 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_3 ; Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину на немайнове право оренди павільйонів А-41,А-43, Я-5,Я-10, Щ-4, що знаходяться на ринку «Північний» м. Одеса; визнати за ОСОБА_1 частину на майнове право користування гаражем № НОМЕР_4 на а/с НОМЕР_5 в м. Одесі; змінити черговість спадкування за законом ОСОБА_1 та визнати її такою, що має право на спадкування майна ОСОБА_6 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на рівні першої черги спадкоємців за законом (а.с.105-114).

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом згідно копії свідоцтва про смерть встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 9411 (а.с.8).

Позивач зазначає, що з чоловіком вони познайомились в 2000 році, після знайомства, починаючи з 2001 році вони стали проживати разом за адресою позивача, та вести спільне господарство, придбали майно, дбали один про одного, подорожували, відвідували санаторії, за спільні кошти придбали власність. Раптова смерть чоловіка, стала підставою для звернення позивача до суду з метою захисту своїх прав щодо спадкування після смерті ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки від 06.10.2020 року виданої на ім`я ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_5 остання видана на підтвердження того, що за вищевказаною адресою без реєстрації з грудня 2001 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав ОСОБА_6 . Протягом всього часу проживання, вів спільне господарство з ОСОБА_1 (а.с.14).

Згідно довідки ЖБК «Ленінський-27» за підписом голови правління встановлено, що Довідка № 17 від 06.10.2020 року на ім`я ОСОБА_1 про проживання ОСОБА_9 в квартирі АДРЕСА_6 і ведення спільного господарства з ОСОБА_1 дійсно була видана (а.с.55).

Згідно Патентів Державною Податкової адміністрації України виданих на ім`я ОСОБА_1 на зайняття підприємницькою діяльністю (місце здійснення підприємницької діяльності) ринок «Северний», останні датовані з 2003 року по 2007 рік. Особи, які перебувають у трудових відносинах з платником податку або члени його сім`ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності: ОСОБА_6 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 . Відповідно до Патенту (термін дії з 01.09.2007 року по 30.09.2007 року), п. 3 інші ринки м. Одеси. Особи, які перебувають у трудових відносинах з платним податків або члени його сім`ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності ОСОБА_12 (а.с.115-118 том №1).

Згідно розписки від 27.09.2004 року встановлено, що дана розписка видана в тому, що ОСОБА_13 отримав від ОСОБА_6 грошові кошти за гараж в розмірі: 1 850 доларів. У випадку не переоформлення гаражу, зобов`язався повернути грошові кошти. Розписка складена та підписана Бердяга, також вказано дані свідка ОСОБА_1 та підписано свідком (а.с.119).

Відповідно до Витягу із розпорядження адміністрації № 1460 від 27.10.2004 року «Про затвердження протоколу №15 засідання міжвідомчої комісії від 22.10.2004 року». Заяву ОСОБА_6 про дозвіл на переоформлення гаражу № НОМЕР_4 на а/с НОМЕР_5 з громадянина ОСОБА_14 на його ім`я. Вирішено дозволити переоформлення гаражу (а.с.120).

Щодо придбання нерухомості, судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2005 року ОСОБА_15 та ОСОБА_16 продали а ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_2 (а.с.11); на підставі договору купівлі-продажу від 30.10.2012 року ОСОБА_17 продала, а ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_3 (а.с.12); та, відповідно до договору купівлі-продажу від 15.10.2004 року ОСОБА_18 продала, а ОСОБА_6 купив квартиру АДРЕСА_1 (а.с.13 том №1).

На підтвердження замовлення турів, позивачем надано квитанції за 2014 рік, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки (а.с.141-145 том №1).

Також, в матеріалах справи містяться копії закордонних паспортів, на підтвердження спільного подорожування (а.с.121-139 том №1).

Також, надано санаторно-курортні книжки на ім`я ОСОБА_6 та ОСОБА_1 згідно яких встановлено, що санаторно-курортне лікування ОСОБА_6 та ОСОБА_1 відбулось з 09.05.2019 року по 14.05.2019 року (а.с.146, 147). Також, санаторно-курортне лікування ОСОБА_6 та ОСОБА_1 проходили 19.04.2018 року по 27.04.2018 р (а.с.148,149), та з 21.08.2019 року по 05.10.2019 року (а.с.150-152). Проживали разом.

Позивачем на підтвердження обставин викладених у позові, також надано низку фотографій на підтвердження спільного відпочинку, проведення родинних свят, зокрема й фотографії з дочками померлого ОСОБА_6 протягом різних проміжків часу (а.с.175-186).

Відповідно до Декларацій «про первинну медичну допомогу» встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали декларацію з лікарем ОСОБА_19 в деклараціях вказали дані один щодо одного, як довірених осіб, на випадок повідомлення у разі настання екстреного випадку з пацієнтом (а.с.158-159). Так, відповідно до вказаних декларацій встановлено, що адреса місця проживання ОСОБА_6 вказана, як АДРЕСА_5 (а.с.160-163).

З наданих медичних Виписок із медичної карти № 6946 стаціонарного хворого, встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поступив на стаціонар 22.03.2016 року, дата виписки із стаціонара 28.03.2016 року. Встановлено, що 22.03.2016 року було проведено операцію (герніопластика за Ліхтенштейном). Лікувально-трудові рекомендації подальше амбулаторне лікування хірурга за місцем проживання з 29.03.2016 року (а.с.163).

Відповідно до Виписки № 11634 неврологічного відділення із медичної карти стаціонарного хворого. ОСОБА_6 поступив на лікування 09.10.2018 року, виписка 19.10.2018 року. Анамнез: захворів раптово, 08.10.2018 року, коли появились скарги 09.10.2018 року хворий звернувся до кардіолога, була викликана ШМД, хворий був доставлений в приймальне відділення МКЛ № 1 госпіталізований в неврологічне відділення. Проведено лікування (а.с.164).

Відповідно до листа огляду сімейного лікаря, дата обстеження 05.05.2020 року (а.с.165).

Відповідно до договору- замовлення № 06194 на організацію поховання від 23.09.2020 року укладеного між замовником ОСОБА_1 . Предметом укладеного договору-замовлення є: організація та проведення поховання померлого, облаштування місця поховання померлого ОСОБА_6 .

Відповідно до договору доручення від 23.09.2020 року виданого на ім`я ОСОБА_1 предметом якого є: повірений зобов`язується від імені та за рахунок Довірителя отримати прах покійного ОСОБА_6 (а.с.170).

Згідно договору-замовлення від 24.09.2020 року встановлено, що ОСОБА_1 здійснила поховання ОСОБА_6 (а.с.171). Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 165 встановлено, що ОСОБА_6 помер у стаціонарі, причина смерті двобічна полісегментарна пневмонія (а.с.173-174).

Судом досліджується медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_6 № 1535/к, згідно якої встановлено, що дата госпіталізації ОСОБА_6 є 09.09.2020 року, адреса місця проживання: АДРЕСА_5 . З матеріалів карти встановлено, що ОСОБА_6 помер у лікарні, з заявою на ім`я головного , про видачу тіла померлого чоловіка, звернулась ОСОБА_1 (а.с.39-111 том №2).

Таким чином, з огляду на досліджені докази, судом встановлено, що з 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали разом за адресою місця реєстрації позивача, а саме: АДРЕСА_5 , вказана адреса безпосередньо відображена в медичних картках, декларації з лікарем, в яких крім іншого й зазначено те, що вони є довіреними особами один одному на випадок екстрених ситуацій з пацієнтом.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 , суду пояснила, що проживає в будинку АДРЕСА_6 , ОСОБА_21 знає понад 17, 18 років. Зазначила, що ОСОБА_21 та ОСОБА_22 проживали разом, як чоловік та дружина, квартира належить ОСОБА_21 . Зазначила, що кожного ранку вони разом йшли на роботу, та повертались разом. В 2014 році померла мати ОСОБА_21 . ОСОБА_23 лежав в лікарні, ОСОБА_21 дбала про нього. Потім він перестав виходити на роботу. Зазначила, що їй відомо про причину смерті ОСОБА_22 , та, вона засвідчує, що між ними були стосунки, які повністю притаманні подружжю (а.с.195-196 том №2).

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 та №6-1568цс16, №6-801цс16, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно із положенням ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (ч. 1ст. 57 СК України).

Сумісна власність - це різновид права спільної власності, що належить двом або більше особам одночасно на один і той самий об`єкт без визначення часток кожного з них.

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як роз`яснено у пунктах 23, 24 Постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен встановити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Як роз`яснено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про судову практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Пунктом 22 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від21.12.2007року №11«Про практикузастосування судамизаконодавства прирозгляді справпро правона шлюб,розірвання шлюбу,визнання йогонедійсним таподіл спільногомайна подружжя» встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72СК та ст. 372 ЦК.

Відповідно до змісту ст. ст. 60, 61, 71 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі і такий спір може бути вирішений судом.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України п.п.23,24 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Верховний Суд України, ухвалюючи Постанову від 14.02.2018 у справі № 129/2115/15-ц, зазначив, що при застосуванні статті 74 СК України, слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Обов`язково умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що й підтверджено матеріалами справи, що починаючи з 2001 року (час початку перебування у фактичних шлюбних відносинах) по 2020 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_6 проживали разом, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, дбали один про одного та за спільні кошти придбали майно.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_6 хворів та потребував санаторно-курортного лікування, та відповідно до санаторних книжок та направлень, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 разом проходили санаторно-курортне лікування, проживали в одній кімнаті, тобто дані обставини свідчать про те, що між останніми були подружні відносини, які притаманні подружжю.

Таким чином, суд вважає, що позивач довела факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з грудня 2001 року по 22.09.2020 року, що в повній мірі знайшло своє підтвердження письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

Щодо позовних вимог про визнання права власності на частку у спільному майні, суд зазначає наступне.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Отже, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України) (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 138/2515/15-ц (провадження № 61-14125св18), вказано, що "для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені частиною другою статті 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року, справа № 6-97цс11.У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) вказано, що "проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21) вказано, що "становлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені вищеправові висновкисуду повністюузгоджуються ізправовими позиціями,викладеними упостанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від03липня 2019року усправі №554/8023/15-ц,постановах ВерховногоСуду від26вересня 2018року усправі №244/4801/13-ц,від 28листопада 2018року всправі №127/11013/17,від 16січня 2019року усправі №343/1821/16-ц,від 27лютого 2019року усправі№522/25049/16-ц,від 27березня 2019року усправі №354/693/17-ц,від 17квітня 2019року усправі №490/6060/15-ц,від 15серпня 2019року усправі №588/350/15,від 23вересня 2019року усправі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі №524/10054/16. В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі №466/3769/16-ц)".

У статті 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності.

Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).

Сутність презумпції спільності права власності на майно жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, яке набуте ними за час спільного проживання, полягає в тому, що на певний об`єкт поширюється правовий режим спільного сумісного майна, що не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час спільного проживання. Проте за наявності спору така презумпція може бути спростована, тому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається саме на заінтересовану особу, яка її оспорює.

З огляду на досліджені документи щодо отримання доходу та спільної праці, що підтверджується Патентами, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за кошти отримані внаслідок спільної праці придбали майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є доведеними, та відповідно такими, що підлягають задоволенню, а тому за позивачем ОСОБА_1 слід визнати право власності на частини нерухомого майна.

Судом відхиляються та не приймаються до уваги доводи викладені у відзиві на позову щодо того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 не проживали разом, оскільки були зареєстровані за різними адресами, оскільки, як вже було встановлено, зокрема з медичних карток, ОСОБА_6 проживав за адресою реєстрації ОСОБА_1 . Крім іншого, відповідно до заяви про видачу тіла померлого чоловіка, ОСОБА_1 звернулась на ім`я головного лікаря, як дружина померлого з проханням видати тіло її чоловіка, щоб здійснити його поховання.

Також, судом приймається до уваги, й те, що хоч сторони й були зареєстровані за різними адресами, проте, згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

В декларації з лікарем, ОСОБА_6 зазначив місце свого фактичного проживання, за адресою місця реєстрації ОСОБА_1 .

Зазначені обставини є достатніми та такими, що підтверджують факт спільного проживання за однією адресою.

Щодо вимог про зміну черговості на рівні першої черги, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Стаття 1259 ЦК України передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування, у тому числі і за рішенням суду.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України).

Суд може задовольнити позов щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування за наявності сукупності наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) опікування над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне ставлення і спілкування, емоційна підтримка тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири тощо; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Зокрема, під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин.

Подібна правовапозиція викладенаВерховним Судому постановах:від 18лютого 2019року усправі №569/18047/17-ц(провадження№ 61-40302св18),від 26вересня 2019року усправі №521/6358/17(провадження№ 61-11757св19),від 09жовтня 2019року усправі №552/8452/17(провадження№61-48561св18),від 27травня 2020року усправі №755/8930/18(провадження№ 61-14692св18),від 01червня 2020року усправі №431/5445/19(провадження№ 61-6789св20),від 18червня 2020року усправі №565/1046/16-ц(провадження№ 61-35423св18),від 27серпня 2020року усправі №266/2391/16(провадження№ 61-1300св20),від 17вересня 2020року усправі №755/14155/16-ц(провадження № 61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21).

Надані позивачем докази, та досліджена медична картка стаціонарного хворого, не містять відомостей про безпорадний стан спадкодавця та неможливість останнього самостійно здійснювати догляд за собою і задовольняти побутові потреби. Перебування спадкодавця з 09.09.2020 року по 22.09.2020 (день смерті) у медичному закладі на стаціонарному лікуванні та необхідність лікування достовірно не свідчать про його безпорадний стан у розумінні частини другої статті 1259 ЦК України.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог про зміну черговості спадкування за законом та визнання її такою, що має право на спадкування майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 на рівні першої черги спадкоємців за законом слід відмовити.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням вищевикладеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 74 СК України, ст.ст. 328, 1220-1222, 1258, 1261, 1268, 1267, 1268, 1269 ЦК України, ст. 4, 13, 15-16, 76- 81, 89-90, 265, 268, 280-284, 289, 354 ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, визнання спільною сумісною власністю майна, набутого під час спільного проживання, визнання права власності на частину майна, визнання немайнових прав та зміну черговості спадкування за законом задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) з ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) однією сім`єю з грудня 2001 року по 22.09.2020 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 майно, що було набуто під час спільного проживання однією сім`єю, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; немайнове право оренди павільйонів А-41,А-43, АДРЕСА_4 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) - право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) - право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) - право власності на частину квартири АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) - право власності на частину на немайнове право оренди павільйонів А-41, А-43, Я-5,Я-10, Щ-4, що знаходяться на ринку «Північний» м. Одеса.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) частину на майнове право користування гаражем № НОМЕР_4 на а/с 33 в м. Одесі.

В задоволенні позовних вимог про зміну черговості спадкування за законом ОСОБА_1 та визнати її такою, що має право на спадкування майна ОСОБА_6 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на рівні першої черги спадкоємців за законом - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 24.09.2025р.

Суддя: