Постанова від 17.09.2025 по справі 751/5576/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 вересня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/5576/24

Головуючий у першій інстанції - Овсієнко Ю. К.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1044/25

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Мальцева І.В.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"

третя особа: Публічне акціонерне товариство "Київстар"

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова у складі судді Овсієнка Ю.К. від 17 лютого 2025 року, місце ухвалення рішення м. Чернігів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів, стягнення безпідставно списаних коштів, відшкодування моральної шкоди, - третя особа: Публічне акціонерне товариство "Київстар",

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ КБ "Приват банк", в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.222-223, том 1), просила: зобов`язати АТ КБ "ПриватБанк" повернути позивачу безпідставно списані з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого у Акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк" (юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд 1Д, ЄДРПОУ 14360570) грошові кошти в сумі 126 458 грн. 36 коп., шляхом їх відновлення на картковому рахунку № НОМЕР_1 ; стягнути з відповідача на користь позивача 20 000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди. Позивач також ставила питання про відшкодування понесених нею судових витрат. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що 15.11.2023 року у ранковий час доби вона у своєму мобільному телефоні марки iPhone 13, ІМЕІ: НОМЕР_2 побачила смс-повідомлення про поповнення її номеру мобільного телефону НОМЕР_3 на суму 254 гривні та номеру НОМЕР_4 на суму 904 гривні. Зазначені номери мобільних телефонів належать позивачу. Вказаних поповнень рахунків позивач не виконувала. Далі позивач побачила в своєму мобільному телефоні сповіщення з мобільного додатку "Приват24" та намагалася увійти до додатку, але для того, щоб увійти, необхідно було ввести пін-код від банківської картки, який виявився невірним. В подальшому, у позивача вийшло зайти до свого мобільного додатку "Приват24" через іншу банківську картку. Зайшовши до вказаного додатку, позивач виявила, що з карткового рахунку № НОМЕР_5 , відкритого на її ім`я у AT КБ "Приват Банк", 15.11.2023 року о 00 годині 17 хвилин, було здійснено оплату товарів/послуг через мережу інтернет: ME FIN APP, SOFIA на суму 4 696,80 доларів США (сума у валюті картки 96 309 грн. 36 коп.), о 00 годині 38 хвилин було здійснено переказ на суму 29 999 грн. 00 коп., разом із комісією - 150 грн., загальна сума складає: 30 149 грн. 00 коп. За доводами позивача, загальна сума незаконно списаних коштів складає - 126 458 грн. 36 коп. О 01 годині 16 хвилин було здійснено поповнення мобільного: НОМЕР_6 на суму 254 грн. 00 коп., та о 01 годині 18 хвилин - поповнення мобільного: НОМЕР_7 на суму 904 грн. 00 коп. Позивач стверджувала, що вказаних операцій вона по своєму картковому рахунку № НОМЕР_8 не здійснювала, пароль не змінювала, код CVV/CVC даної картки або її пін-код, іншу конфіденційну інформацію ніде не вказувала та іншим способом нікому не надавала, у інтернеті покупки не робила. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали. Окрім смс-повідомлень та сповіщень з додатку "Приват24", у позивача були пропущені дзвінки від "Приват Банку". Фінансовий номер карткового рахунку № НОМЕР_9 . Позивач стверджувала, що треті особи здійснили вхід у "Приват24" зі зміною паролю та виконали незаконне списання грошових коштів. 15.11.2023 року, після виявлення несанкціонованого списання грошових коштів з карткового рахунку, позивач одразу ж зателефонувала на гарячу лінію AT КБ "ПриватБанк" за номером 3700, з метою блокування даних грошових переказів та карткового рахунку. За доводами позивача, представник AT КБ "ПриватБанк" підтвердила, що було проведено банківські операції по списанню грошових коштів з карткового рахунку № НОМЕР_8 , а саме, два поповнення мобільних телефонів, переказ грошових коштів та оплату товарів на загальну суму 127 616 грн. 36 коп., але позивач зазначила, що вказаних транзакцій вона не здійснювала, дані дії вчинено безпідставно, без її згоди, проведено списання з картки НОМЕР_12 коштів. Оператор заблокувала всі карткові рахунки позивача, і позивач була впевнена, що у неї прийняли заявку на проведення перевірки з приводу зникнення грошових коштів з рахунку. Через декілька годин ОСОБА_1 звернулася до відділення "Приват Банку" та отримала нові банківські картки. За даним фактом, 15.11.2023 року позивач звернулася до Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, із заявою про проведення перевірки за фактом крадіжки грошових коштів з належної їй банківської карти "Приват Банку" № НОМЕР_8 . За даним фактом слідчим відділом Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023270340004407 від 16.11.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 статті 185 КК України. Під час ознайомлення із матеріалами кримінального провадження №12023270340004407 від 16.11.2023 року, ОСОБА_1 стало відомо, що 15.11.2023 року о 00 год. 09 хв., 00 год.17 хв., 00 год. 25 хв., 00 год. 37 хв., 01 год. 09 хв. до мобільного додатку "Приват24" позивача відбувся вхід з пристрою, який їй не належить, а саме, з мобільного телефону з операційною системою Android. Позивач постійно використовує мобільний телефон марки iPhone з операційною системою iOS, що підтверджує те, що вона не здійснювала у вказаний період часу транзакцій. Також було встановлено, що ір-адреса 84.239.42.22., з якої було здійснено вхід до додатку "Приват24", належить проксі-серверу, який орендовано у "Datacamp Limited", веб-сайт datacamp.co.uk, юр. адреса 9 Coldbath Square, London, United Kingdom. Ір-адреса 84.239.42.22 належить до діапазону українських IP-адрес. Листом №794/124/48/5/2024 ПрАТ "Київстар" повідомило, що згідно з даними інформаційних систем Компанії, комунікаційні послуги по телефонному номеру НОМЕР_7 в період часу з 01.11.2023 року по 16.11.2023 року надавались на умовах передплаченої форми обслуговування ПрАТ "Київстар", знеособлено (анонімно), без укладення договору в письмовій формі або реєстрації. Визначити особу, в користуванні якої перебуває телефонний номер НОМЕР_7 , зокрема, в період часу з 01.11.2023 року по 16.11.2023 року, немає можливості. Приблизно через два місяці, не отримавши жодної інформації, позивач почала з`ясовувати результати проведеної перевірки "ПриватБанком". Після звернення до "ПриватБанку", позивачу повідомили, що заявка не перевірку подана не була. На запитання позивача, чому у неї не прийняли заявку одразу, працівник банку повідомив, що 15.11.2023 року банківські операції з її карткового рахунку № НОМЕР_8 були підтверджені за допомогою дзвінка. Але позивач ніяких підтверджень платежів не здійснювала. Позивачем було направлено відповідні листи до AT КБ "ПриватБанк" і Національного банку України. Листом від 13.02.2024 року №20.1.0.0.0/7-240206/37404 на 2001841-ВБ від 06-02-2024 року АТ КБ "ПриватБанк" було повідомлено позивачу, що відсутня можливість повернення грошових коштів, оскільки було встановлено, що переказ коштів з картки № НОМЕР_8 був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват 24. Вхід в "Приват24" був здійснений під авторизацією позивача. Списання коштів стороннім інтернет ресурсом проводиться після введення номеру картки, CVV-коду, терміну дії. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону та іншої особистої інформації позивача. Листом №14-0004/15931 від 29.02.2024 року на вх. №Ш-220335/1/2829 від 07.02.2024 року Національний банк України повідомив, що спірні питання щодо проведеним операцій з використанням платіжної картки мають вирішуватися з банком-емітентом, відповідно до вимог чинного законодавства та умов укладеного договору, правовідносини між банком та клієнтами регулюються Умовами та правилами надання банківських послуг, встановлення факту неправомірних дій та винних осіб за наведеними позивачем обставинами має бути здійснено правоохоронними органами у процесуальному порядку. За доводами позивача, AT КБ "ПриватБанк" не забезпечив надійності платіжної системи. Позивач стверджувала, що оскільки AT КБ "Приват Банк" працює в системі онлайн-банкінгу через зазначені платіжні системи "Приват24", тому саме на ньому лежить обов`язок по належному забезпеченню безпеки платіжних систем, в тому числі, шляхом відстеження та своєчасного блокування шкідливих програм, щоб виключити повну можливість доступу третіх осіб до банківських рахунків клієнтів через мережу Інтернет. Позивач зазначала, що AT КБ "Приват Банк" неналежним чином надано їй банківські послуги при користуванні платіжною системою банку, відповідачем не забезпечено належної охорони інформації, необхідної для проведення платіжних операцій та безпечного користування платіжною системою банку, а також не вжито всіх заходів щодо збереження коштів клієнта на рахунку, не забезпечено належне функціонування платіжної системи, з метою захисту від доступу сторонніх осіб до рахунків позивача та збереження її коштів і унеможливлення заволодіння грошовими коштами позивача третіми особами. ОСОБА_1 вказувала, що нею було докладено максимальних зусиль для якнайшвидшого блокування карткових рахунків, термінового звернення безпосередньо на гарячу лінію банку та до відділення банку, а також невідкладного звернення до правоохоронних органів для фіксування та розслідування кримінального правопорушення. Позивач зазначала, що вона, як користувач карток, своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, які дають змогу ініціювати платіжні операції, не здійснювала будь-яких дій, що могли б призвести до списання грошових коштів третіми особами, і тому списання 15.11.2023 року грошових коштів з карткового рахунку позивача відбулося не за її розпорядженням, і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Відповідач відмовився у добровільному порядку повернути належні ОСОБА_1 грошові кошти. У вимогах заявленого позову ОСОБА_1 зазначала, що крім майнової шкоди, їй було завдано і моральну шкоду неправомірними діями відповідача. Оскільки внаслідок неправомірного списання значної суми коштів, позивачу були спричинені глибокі і тривалі моральні страждання, відчуття незахищеності, безпорадності, похитнулася її віра у справедливість, позивач залишилась без засобів для існування, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення порушеного права. За доводами позивача, внаслідок бездіяльності відповідача, вона переживає відчуття несправедливості, а упереджене ставлення працівників банку викликає у позивача невдоволення, невпевненість, обурення. Позивач оцінює завдану їй моральну шкоду в розмірі 20 000 грн., і даний розмір моральної шкоди ОСОБА_1 вважає таким, що відповідає засадам розумності і справедливості, глибині заподіяних їй моральних страждань.

Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17.02.2025 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задоволено. Зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" повернути ОСОБА_1 безпідставно списані з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого у Акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк" грошові кошти в сумі 126 458 грн. 36 коп. шляхом їх відновлення на картковому рахунку № НОМЕР_1 . Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 20 000 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на користь держави судовий збір у сумі 1 211 грн.

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 17.02.2025 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог заявленого ОСОБА_1 позову в повному обсязі, вирішити питання судових витрат. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 17.02.2025 року є незаконним та необґрунтованим, оскільки його судом ухвалено із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, застосувавши Закон України "Про захист прав споживачів" помилково, зазначивши про те, що його дія поширюється на дані правовідносини, а також послався на рішення судів, які стосуються інших норм права, при цьому, суд першої інстанції не звернув увагу та не надав належної оцінки доказам, наданим відповідачем. Апелянт стверджує, що, враховуючи те, що операції по карті НОМЕР_12 ОСОБА_1 проводилися з підтвердженням паролю 3d-secure, за правилами Міжнародних платіжних систем, відсутні підстави для скасування транзакцій та повернення коштів від отримувачів. Зняття коштів з карткового рахунку № НОМЕР_8 ОСОБА_1 ( НОМЕР_10 ) стало можливим в результаті компрометації даних для входу в Приват24, а саме, логіну та паролю в Приват24, що дало змогу невстановленим особам неодноразово увійти в акаунт Приват24 ОСОБА_1 , після чого отримати дані (номер, термін дії, СVV2 код) картки № НОМЕР_8 , та в подальшому здійснити транзакції по її картці. За доводами апелянта, лише наявність обставин, які доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його цивільно-правової відповідальності. Відповідач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що несанкціоноване списання коштів з картки позивача відбулося саме з вини позивача, яка своїми діями у додатку Приват24 дала змогу ініціювати платіжні операції від її імені. Апелянт вказує, що посилаючись на норми закону, згідно із положенням частини другої статті 614 ЦК України, суд першої інстанції самостійно, необґрунтовано, визначив норму, що саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає і вимогам ЦПК України, які суд виклав, посилаючись лише на статтю 1 Закону України "Про захист прав споживачів", статтю 1073 ЦК України та постанову Правління Національного банку України №705 від 05.11.2014 року. Апелянт вказує, що до повідомлення банку про постановку карти в СТОПЛИСТ платіжної системи, способом обумовленим договором, відповідальність за операції, ініційовані за допомогою платіжної картки несе її держатель. Оскільки позивач (як на гарячу лінію, так і в письмовому вигляді) повідомила банк про факт транзакцій вже після проведення спірних транзакцій, вона має особисто нести цивільно-правову відповідальність. В архівах банку не виявлено звернень позивача з дорученням про постановку карти в СТОПЛИСТ платіжної системи, або з вимогою про блокування картки до моменту зняття коштів. Відповідно до п. 2.1.4.5.1 Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт зобов`язаний не передавати картки, ПІНи, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим договором, або що суперечать чинному законодавству. При цьому, клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на Платіжній картці даних, до моменту звернення клієнта в банк та блокування платіжної картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки платіжної картки в СТОПЛИСТ платіжною системою (п.1.1.10.10.3 Умов). Апелянт також не погоджується із рішенням суду першої інстанції від 17.02.2025 року, в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, та вказує, що у даній справі підлягає доказуванню факт заподіяння позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діяннями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Разом з тим, твердження позивача про те, що вона зазнає душевних страждань жодним чином не підтверджує дійсний факт наявності таких страждань за відсутності доказів на підтвердження зазначеного. Апелянт зазначає, що позивачем не надано суду жодного доказу понесених нею душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку цих страждань з фактом протиправності дій відповідач, у зв`язку з чим, не вбачається наявності підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині. За доводами апелянта, суд першої інстанції також не врахував положення співмірності заявленого розміру витрат на правову допомогу та підтвердження понесених судових витрат. Апелянт вважає, що розмір витрат позивача на правничу допомогу в сумі 40 000 грн., є значно завищеним, неспівмірним із обсягом наданої правової допомоги. Проаналізувавши надані позивачу адвокатом послуги за договором, їх зміст та обсяг, деталізацію витраченого часу на складання позовної заяви, часу, витраченого на консультації та участь у судових засіданням, апелянт вважає, що не можна дійти висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки дана справа є в повній мірі типовою та не є складною, не містить окремих нетипових обставин, зважаючи на предмет спору, обсяг обставин та досвід адвоката, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності. Апелянт стверджує, що спірні правовідносини не передбачають вивчення та дослідження великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів. При цьому, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив значний час та на застосування у позові складних правових конструкцій.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача АТ КБ "ПриватБанк" позивач ОСОБА_1 просила залишити обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 17.02.2025 року - без змін, а апеляційну скаргу АТ КБ "Приват Банк", у зв`язку із її безпідставністю, залишити без задоволення. Також позивач просить стягнути на її користь з відповідача 22 000 грн., в рахунок відшкодування понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник відповідача АТ КБ "Приват Банк" - адвокат Яндульський Д.В. підтримав вимоги та доводи поданої апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та в режимі відеоконференції її представник - адвокат Пєтухов А.Ю. просили залишити рішення суду першої інстанції від 17.02.2025 року - без змін, а апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", у зв`язку із її безпідставністю, залишити без задоволення.

В судове засідання апеляційного суду представник третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Київстар", належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не з`явився. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 з 29.07.2019 року є клієнтом АТ КБ "Приват Банк", на підставі анкет-заяв від 29.07.2021 року (а.с.20, 21, том 1).

Відповідно до виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 НОМЕР_1 і додатковим рахункам договору SAMDNWFC00008130731 від 20.08.2024 року, за період 15.11.2023-15.11.2023, з банківської картки "Приват Банк" № НОМЕР_8 , 15.11.2023 року о 00 годині 17 хвилин було здійснене оплату товарів/послуг через інтернет: MY FIN APP, SOFIA на суму 4696,80 доларів США (сума у валюті картки 96 309 грн. 36 коп.), о 00 годині 38 хвилин здійснено переказ зі своєї картки на суму 29 999 грн. 00 коп. (разом з комісією 150 грн., загальна сума складає 30 149 грн. 00 коп.). Загальна сума списаних коштів складає 126 458 грн. 36 коп. Після чого о 01 годині 16 хвилин було здійснено поповнення мобільного телефону: НОМЕР_6 на суму 254 грн. 00 коп., та о 01 годині 18 хвилин поповнення мобільного: НОМЕР_7 на суму 904 грн. 00 коп. (а.с.19, том 1).

Звертаючись з даним позовом до суду, ОСОБА_1 вказувала, що дані платіжні операції були проведені без її згоди та відома, про які вона дізналась вранці 15.11.2023 року, після того, як побачила смс-повідомлення про поповнення її номеру мобільного телефону НОМЕР_3 на суму 254 грн. та номеру НОМЕР_4 на суму 904 грн. Позивач ОСОБА_1 зазначає, що вказаних операцій по своєму картковому рахунку № НОМЕР_8 вона не здійснювала, пароль не змінювала, код CVV/CVC даної картки або її пін-код, іншу конфіденційну інформацію ніде не вказувала та іншим способом нікому не надавала, інтернет покупки не робила, картки не губилися, доступу до них треті особи не мали.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 одразу після виявлення факту списання коштів, вранці 15.11.2023 року повідомила банк, зателефонувавши на "гарячу лінію" за номером 3700. На звернення позивача, відповідачем було надано відповідь від 13.02.2024 року, у якій відповідач повідомив ОСОБА_1 , що банк не може повернути кошти з наступних підстав: ''... Встановлено, що переказ коштів з картки № НОМЕР_11 був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват24. Вхід в Приват24 був здійснений під Вашою авторизацією. При даній процедурі клієнт вводить свої ім`я користувача і пароль та входить у Приват24, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомий ключ доступу і після цього до Банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого Банк здійснює переказ коштів. Списання коштів стороннім інтернет ресурсом проводиться після введення номеру картки, CVV- коду, терміну дії. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання Вашого фінансового телефону та іншої особистої інформації." (а.с.13-14, том 1).

Згідно письмових пояснень відповідача (а.с.125-134, том 1), було проведено перевірку фактів можливого шахрайства відносно позивача та не встановлено наявності вини банку. Зняття коштів з карткового рахунку № НОМЕР_8 клієнтки ОСОБА_1 ( НОМЕР_10 ) стало можливим в результаті компрометації даних для входу в Приват24, а саме, логіну та паролю в Приват24, що дало змогу невстановленим особам неодноразово увійти в акаунт Приват24 клієнтки ОСОБА_1 , після чого отримати дані (номер, термін дії, СVV2 код) картки № НОМЕР_8 , та в подальшому здійснити транзакції по її картці.

15.11.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області із заявою про проведення перевірки за фактом крадіжки грошових коштів з належної їй банківської карти "Приват Банку" № НОМЕР_8 . За даним фактом слідчим відділом Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівські області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023270340004407 від 16.11.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (а.с.22, том 1). Зі змісту протоколу огляду документа від 01.02.2024 року вбачається, що 15.11.2023 о 00 год. 09 хв., 00 год.17 хв., 00 год. 25 хв., 00 год. 37 хв., 01 год. 09 хв. до мобільного додатку "Приват24" позивача відбувся вхід з пристрою з мобільного телефону з операційною системою Android (а.с. 23-25, том 1). При цьому, ОСОБА_1 постійно використовує мобільний телефон марки iPhone з операційною системою iOS. Також встановлено, що ір-адреса 84.239.42.22., з якої було здійснено вхід до додатку "Приват24", належить проксі-серверу, який орендовано у "Datacamp Limited", веб-сайт datacamp.co.uk, юр. адреса 9 Coldbath Square, London, United Kingdom. Ір-адреса 84.239.42.22 належить до діапазону українських IP-адрес (а.с.29, том 1). Як вбачається із роздруківки дзвінків абонентського номеру " НОМЕР_7 " з прив`язкою до базових станцій, 15.11.2023 року о 01:20:05 годині на номер телефону НОМЕР_7 надійшли два смс-повідомлення від "Kyivstar". Після чого, о 01:21:04 годині надійшло повідомлення від "PrivatBank". У період часу з 00:00 год. по 02:00 год 15.11.2023 року будь-яких дзвінків на абонентський номер " НОМЕР_7 " не надходило. Місцезнаходження абонентського номеру: Чернігівська обл., м. Чернігів (а.с.199-201, том 1).

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 17.02.2025 року, задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 до АТ КБ "Приват Банк", позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено того факту, що всі операції через застосунок "Приват24" мали місце за допомогою дистанційних розпоряджень клієнта, оформлених клієнтом з його фінансового номеру, з його апарату, з його IP-адреси. При цьому, суд першої інстанції керувався нормами спеціального Закону, який регулює спірні правовідносини - Закону України "Про платіжні послуги" від 30.06.2021 року № 1591-IX, а також п. 146 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою правління НБУ №164 від 29.07.2022 року, за приписами якого, власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні від 17.02.2025 року, що тягар доказування дії чи бездіяльності користувача, які призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, несе АТ КБ "ПриватБанк". При цьому, судом першої інстанції враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року у справі №6-71цс15, відповідно до якої: "...у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів." Зазначене узгоджується також із правовим висновком Верховного Суду від 08.02.2018 року (справа № 552/2819/16-ц, провадження № 61-1396св18). Судом першої інстанції також прийнято до уваги Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, і суд дійшов висновку, що посилання банку на порушення позивачем Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, сприяння позивача незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не доведено банком, шляхом надання відповідних доказів. Суд першої інстанції також зазначив, що відповідачем не доведено вжиття банком всіх можливих заходів для запобігання порушенню прав позивача та їх поновлення, зокрема, щодо використання коректного введення ПІН-коду, здійснення СМС-інформування позивача про всі операції, сповіщення позивача в додатку "Приват24". Суд першої інстанції вказав, що спірні операції було здійснено у нічний час, з 00:17 год. по 01:18 год. 15.11.2023 року, що розраховано на відсутність можливості клієнта миттєво відреагувати на підозрілі дії з банківським продуктом. Даний час, згідно Умов та Правил надання банківських послуг, обмежуються 15 хвилинами, для негайного інформування банку, шляхом дзвінка на "гарячу лінію", з моменту виявлення факту, що став відомий клієнту про втрату/викрадення карти, стікера РауРаss, SІМ-картки мобільного телефону, несанкціоновані транзакції за його рахунками (а також за рахунками 3-х осіб). При цьому, позивач не зобов`язана була відслідковувати підозрілі дії щодо її рахунків вночі, та за відсутності будь-якого інформування про транзакції. Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2018 року в справі №552/2819/16-ц, провадження №61-1396св18, суд першої інстанції зазначив, що банком не надані докази, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду, його розголошенню або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, оскільки картка віртуальна. Крім того, судом першої інстанції було встановлено факт звернення позивача до банку щодо спірних транзакцій, повідомлення про шахрайські дії відносно неї, подання відповідної заяви на відшкодування. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивача дійсно була відсутня воля на вчинення таких перерахувань. Із посиланням на лист Національного банку України від 24.12.2013 року №25-111/29563 "Про посилення захисту інформації при здійсненні переказу коштів", суд першої інстанції вказав, що банк не мав права приймати до виконання будь-які дистанційні розпорядження про перерахування коштів без ідентифікації клієнта, згідно Умов та Правил (через фінансовий номер телефону клієнта, одноразові динамічні паролі, QR-код, тощо). Судом першої інстанції було відхилено доводи сторони відповідача відносно того, що оскільки позивач повідомила банк про списання спірних транзакцій вже після їх проведення, тому саме вона має нести цивільно-правову відповідальність, оскільки про спірні платіжні операції позивач дізналась вранці 15.11.2023 року, отримавши смс-повідомлення про поповнення її номерів мобільного телефону, до того часу жодних повідомлень від банку їй не надходило, і вказані обставини стороною відповідача не спростовано. При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів виконання банком п.2.3.1.2.11 Умов та Правил, яким визначено, що банк зобов`язаний прийняти до виконання дистанційні розпорядження, оформлені та підтверджені належним чином. Судом першої інстанції враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.07.2019 року у справі № 537/3312/16-ц, провадження № 61-17629св18, а саме: "…сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. " За даних обставин, судом першої інстанції було відхилено посилання сторони відповідача відносно того, що спірні операції відбулись з вини позивача, як такі, що не підтверджені належними та достовірними доказами. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову щодо зобов`язання відповідача повернути позивачу безпідставно списані з карткового рахунку № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 126 458 грн. 36 грн., шляхом їх відновлення на даному картковому рахунку. Задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції керувався положеннями статті 23, ч.1 статті 1167 ЦК України, приписами пунктів 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4. Судом першої інстанції в ході судового розгляду даної справи встановлено, що в результаті шахрайських дій невстановлених осіб, бездіяльності банку, позивач зазнала душевних страждань, у зв`язку із втратою значної суми коштів, неможливістю їх використання, фактичного залишення її без засобів до існування, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення порушеного права. Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність обставин, викладених у позові, та обґрунтованість доказів, наданих в процесі розгляду справи. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку існує як сам факт спричинення шкоди, так і протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками для позивача, у зв`язку з чим, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню, у розмірі 20 000 грн. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, а саме, відшкодування понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн., суд першої інстанції виходив із тих обставин, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надала суду договір №29/Ц про надання правничої допомоги від 22.04.2024 року, укладений з АО "Андрія Пєтухова", квитанцію №1 про оплату правничої допомоги від 25.04.2024 року, відповідно до якої сплачено 40 000 грн. за надану правничу допомогу, копії свідоцтва та ордеру. Враховуючи понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання таких робіт, принцип розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 40 000 грн. документально підтверджених витрат на правову допомогу. Також судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 1 211 грн. 20 коп., від сплати якого позивач звільнена на підставі ч. 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 17.02.2025 року про задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 до АТ КБ "Приват Банк" позову, є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалено із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права, та висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваному рішенні від 17.02.2025 року, не відповідають обставинам справи, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 17.02.2025 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги апелянт АТ КБ ''ПриватБанк'' зазначає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, застосувавши Закон України "Про захист прав споживачів" помилково, зазначивши про те, що його дія поширюється на дані правовідносини, а також послався на рішення судів, які стосуються інших норм права, при цьому, суд першої інстанції не звернув увагу та не надав належної оцінки доказам, наданим відповідачем. Апелянт стверджує, що, враховуючи те, що операції по карті НОМЕР_12 ОСОБА_1 проводилися з підтвердженням паролю 3d-secure, за правилами Міжнародних платіжних систем, відсутні підстави для скасування транзакцій та повернення коштів від отримувачів. Зняття коштів з карткового рахунку № НОМЕР_8 ОСОБА_1 ( НОМЕР_10 ) стало можливим в результаті компрометації даних для входу в Приват24, а саме, логіну та паролю в Приват24, що дало змогу невстановленим особам неодноразово увійти в акаунт Приват24 ОСОБА_1 , після чого отримати дані (номер, термін дії, СVV2 код) картки № НОМЕР_8 , та в подальшому здійснити транзакції по її картці. За доводами апелянта, лише наявність обставин, які доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його цивільно-правової відповідальності. Відповідач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що несанкціоноване списання коштів з картки позивача відбулося саме з вини позивача, яка своїми діями у додатку Приват24 дала змогу ініціювати платіжні операції від її імені. Апелянт вказує, що посилаючись на норми закону, згідно із положенням частини другої статті 614 ЦК України, суд першої інстанції самостійно, необґрунтовано, визначив норму, що саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає і вимогам ЦПК України, які суд виклав, посилаючись лише на статтю 1 Закону України "Про захист прав споживачів", статтю 1073 ЦК України та постанову Правління Національного банку України №705 від 05.11.2014 року. Апелянт вказує, що до повідомлення банку про постановку карти в СТОПЛИСТ платіжної системи, способом обумовленим договором, відповідальність за операції, ініційовані за допомогою платіжної картки несе її держатель. Оскільки позивач (як на гарячу лінію, так і в письмовому вигляді) повідомила банк про факт транзакцій вже після проведення спірних транзакцій, вона має особисто нести цивільно-правову відповідальність. В архівах банку не виявлено звернень позивача з дорученням про постановку карти в СТОПЛИСТ платіжної системи, або з вимогою про блокування картки до моменту зняття коштів. Відповідно до п. 2.1.4.5.1 Умов та правил надання банківських послуг, клієнт зобов`язаний не передавати картки, ПІНи, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим договором, або що суперечать чинному законодавству. При цьому, клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на Платіжній картці даних, до моменту звернення клієнта в банк та блокування платіжної картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки платіжної картки в СТОПЛИСТ платіжною системою (п.1.1.10.10.3 Умов).

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Тлумачення як статті 3 ЦК України, загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язано із позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21, провадження № 61-550св22).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: "...відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення №223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.''

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц, провадження № 61-1396св18, вказано, що: "...користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтовані під час судового розгляду справи.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними."

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц, провадження №61-3239св18), зазначено, що: "… встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15."

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц, провадження №61-16504св18, вказано, що: " … встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк".

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав."

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц, провадження № 61-17629св18, зазначено, що: " …сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ "ПриватБанк" не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1, як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку "Приват-24", незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.

Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження."

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі 766/19614/18, провадження №61-19350св19, вказано, що: "...суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.

Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн., яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год. 32 хв. по 04 год. 14 хв. 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1, у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.

Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову."

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зроблено висновок, що: "...у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати, як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань."

В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що 15.11.2023 року у ранковий час доби вона у своєму мобільному телефоні марки iPhone 13, ІМЕІ: НОМЕР_2 побачила смс-повідомлення про поповнення її номеру мобільного телефону НОМЕР_3 на суму 254 гривні та номеру НОМЕР_4 на суму 904 гривні. Зазначені номери мобільних телефонів належать позивачу. Вказаних поповнень рахунків позивач не виконувала. Далі позивач побачила в своєму мобільному телефоні сповіщення з мобільного додатку "Приват24" та намагалася увійти до додатку, але для того, щоб увійти, необхідно було ввести пін-код від банківської картки, який виявився невірним. В подальшому, у позивача вийшло зайти до свого мобільного додатку "Приват24" через іншу банківську картку. Зайшовши до вказаного додатку, позивач виявила, що з карткового рахунку № НОМЕР_5 , відкритого на її ім`я у AT КБ "Приват Банк", 15.11.2023 року о 00 годині 17 хвилин, було здійснено оплату товарів/послуг через мережу інтернет: ME FIN APP, SOFIA на суму 4 696,80 доларів США (сума у валюті картки 96 309 грн. 36 коп.), о 00 годині 38 хвилин було здійснено переказ на суму 29 999 грн. 00 коп., разом із комісією - 150 грн., загальна сума складає: 30 149 грн. 00 коп. За доводами позивача, загальна сума незаконно списаних коштів складає - 126 458 грн. 36 коп. О 01 годині 16 хвилин було здійснено поповнення мобільного: НОМЕР_6 на суму 254 грн. 00 коп., та о 01 годині 18 хвилин - поповнення мобільного: НОМЕР_7 на суму 904 грн. 00 коп. Позивач стверджувала, що вказаних операцій вона по своєму картковому рахунку № НОМЕР_8 не здійснювала, пароль не змінювала, код CVV/CVC даної картки або її пін-код, іншу конфіденційну інформацію ніде не вказувала та іншим способом нікому не надавала, у інтернеті покупки не робила. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали. Окрім смс-повідомлень та сповіщень з додатку "Приват24", у позивача були пропущені дзвінки від "Приват Банку". Фінансовий номер карткового рахунку № НОМЕР_9 . Позивач стверджувала, що треті особи здійснили вхід у "Приват24" зі зміною паролю та виконали незаконне списання грошових коштів. 15.11.2023 року, після виявлення несанкціонованого списання грошових коштів з карткового рахунку, позивач одразу ж зателефонувала на гарячу лінію AT КБ "ПриватБанк" за номером 3700, з метою блокування даних грошових переказів та карткового рахунку. За доводами позивача, представник AT КБ "ПриватБанк" підтвердила, що було проведено банківські операції по списанню грошових коштів з карткового рахунку № НОМЕР_8 , а саме, два поповнення мобільних телефонів, переказ грошових коштів та оплату товарів на загальну суму 127 616 грн. 36 коп., але позивач зазначила, що вказаних транзакцій вона не здійснювала, дані дії вчинено безпідставно, без її згоди, проведено списання з картки НОМЕР_12 коштів. Оператор заблокувала всі карткові рахунки позивача, і позивач була впевнена, що у неї прийняли заявку на проведення перевірки з приводу зникнення грошових коштів з рахунку. Через декілька годин ОСОБА_1 звернулася до відділення "Приват Банку" та отримала нові банківські картки. За даним фактом, 15.11.2023 року позивач звернулася до Чернігівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, із заявою про проведення перевірки за фактом крадіжки грошових коштів з належної їй банківської карти "Приват Банку" № НОМЕР_8 . За даним фактом слідчим відділом Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023270340004407 від 16.11.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 статті 185 КК України. Під час ознайомлення із матеріалами кримінального провадження №12023270340004407 від 16.11.2023 року, ОСОБА_1 стало відомо, що 15.11.2023 року о 00 год. 09 хв., 00 год.17 хв., 00 год. 25 хв., 00 год. 37 хв., 01 год. 09 хв. до мобільного додатку "Приват24" позивача відбувся вхід з пристрою, який їй не належить, а саме, з мобільного телефону з операційною системою Android. Позивач постійно використовує мобільний телефон марки iPhone з операційною системою iOS, що підтверджує те, що вона не здійснювала у вказаний період часу транзакцій. Також було встановлено, що ір-адреса 84.239.42.22., з якої було здійснено вхід до додатку "Приват24", належить проксі-серверу, який орендовано у "Datacamp Limited", веб-сайт datacamp.co.uk, юр. адреса 9 Coldbath Square, London, United Kingdom. Ір-адреса 84.239.42.22 належить до діапазону українських IP-адрес. Листом №794/124/48/5/2024 ПрАТ "Київстар" повідомило, що згідно з даними інформаційних систем Компанії, комунікаційні послуги по телефонному номеру НОМЕР_7 в період часу з 01.11.2023 року по 16.11.2023 року надавались на умовах передплаченої форми обслуговування ПрАТ "Київстар", знеособлено (анонімно), без укладення договору в письмовій формі або реєстрації. Визначити особу, в користуванні якої перебуває телефонний номер НОМЕР_7 , зокрема, в період часу з 01.11.2023 року по 16.11.2023 року, немає можливості. Приблизно через два місяці, не отримавши жодної інформації, позивач почала з`ясовувати результати проведеної перевірки "ПриватБанком". Після звернення до "ПриватБанку", позивачу повідомили, що заявка не перевірку подана не була. На запитання позивача, чому у неї не прийняли заявку одразу, працівник банку повідомив, що 15.11.2023 року банківські операції з її карткового рахунку № НОМЕР_8 були підтверджені за допомогою дзвінка. Але позивач ніяких підтверджень платежів не здійснювала. Позивачем було направлено відповідні листи до AT КБ "ПриватБанк" і Національного банку України. Листом від 13.02.2024 року №20.1.0.0.0/7-240206/37404 на 2001841-ВБ від 06-02-2024 року АТ КБ "ПриватБанк" було повідомлено позивачу, що відсутня можливість повернення грошових коштів, оскільки було встановлено, що переказ коштів з картки № НОМЕР_8 був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват 24. Вхід в "Приват24" був здійснений під авторизацією позивача. Списання коштів стороннім інтернет ресурсом проводиться після введення номеру картки, CVV-коду, терміну дії. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання фінансового телефону та іншої особистої інформації позивача. Листом №14-0004/15931 від 29.02.2024 року на вх. №Ш-220335/1/2829 від 07.02.2024 року Національний банк України повідомив, що спірні питання щодо проведеним операцій з використанням платіжної картки мають вирішуватися з банком-емітентом, відповідно до вимог чинного законодавства та умов укладеного договору, правовідносини між банком та клієнтами регулюються Умовами та правилами надання банківських послуг, встановлення факту неправомірних дій та винних осіб за наведеними позивачем обставинами має бути здійснено правоохоронними органами у процесуальному порядку. За доводами позивача, AT КБ "ПриватБанк" не забезпечив надійності платіжної системи. Позивач стверджувала, що оскільки AT КБ "Приват Банк" працює в системі онлайн-банкінгу через зазначені платіжні системи "Приват24", тому саме на ньому лежить обов`язок по належному забезпеченню безпеки платіжних систем, в тому числі, шляхом відстеження та своєчасного блокування шкідливих програм, щоб виключити повну можливість доступу третіх осіб до банківських рахунків клієнтів через мережу Інтернет. Позивач зазначала, що AT КБ "Приват Банк" неналежним чином надано їй банківські послуги при користуванні платіжною системою банку, відповідачем не забезпечено належної охорони інформації, необхідної для проведення платіжних операцій та безпечного користування платіжною системою банку, а також не вжито всіх заходів щодо збереження коштів клієнта на рахунку, не забезпечено належне функціонування платіжної системи, з метою захисту від доступу сторонніх осіб до рахунків позивача та збереження її коштів і унеможливлення заволодіння грошовими коштами позивача третіми особами. ОСОБА_1 вказувала, що нею було докладено максимальних зусиль для якнайшвидшого блокування карткових рахунків, термінового звернення безпосередньо на гарячу лінію банку та до відділення банку, а також невідкладного звернення до правоохоронних органів для фіксування та розслідування кримінального правопорушення. Позивач зазначала, що вона, як користувач карток, своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, які дають змогу ініціювати платіжні операції, не здійснювала будь-яких дій, що могли б призвести до списання грошових коштів третіми особами, і тому списання 15.11.2023 року грошових коштів з карткового рахунку позивача відбулося не за її розпорядженням, і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Відповідач відмовився у добровільному порядку повернути належні ОСОБА_1 грошові кошти, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України регламентовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 одразу після виявлення факту списання коштів, вранці 15.11.2023 року повідомила банк, зателефонувавши на "гарячу лінію" за номером 3700. На звернення позивача, відповідачем було надано відповідь від 13.02.2024 року, у якій відповідач повідомив ОСОБА_1 , що банк не може повернути кошти з наступних підстав: ''... Встановлено, що переказ коштів з картки № НОМЕР_11 був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Internet Banking Приват24. Вхід в Приват24 був здійснений під Вашою авторизацією. При даній процедурі клієнт вводить свої ім`я користувача і пароль та входить у Приват24, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомий ключ доступу і після цього до Банку надходить платіжне доручення, відповідно до якого Банк здійснює переказ коштів. Списання коштів стороннім інтернет ресурсом проводиться після введення номеру картки, CVV- коду, терміну дії. Вказані дії можливо було здійснити лише за допомогою використання Вашого фінансового телефону та іншої особистої інформації." (а.с.13-14, том 1).

Згідно письмових пояснень відповідача (а.с.125-134, том 1), було проведено перевірку фактів можливого шахрайства відносно позивача та не встановлено наявності вини банку. Зняття коштів з карткового рахунку № НОМЕР_8 клієнтки ОСОБА_1 ( НОМЕР_10 ) стало можливим в результаті компрометації даних для входу в Приват24, а саме, логіну та паролю в Приват24, що дало змогу невстановленим особам неодноразово увійти в акаунт Приват24 клієнтки ОСОБА_1 , після чого отримати дані (номер, термін дії, СVV2 код) картки № НОМЕР_8 , та в подальшому здійснити транзакції по її картці.

15.11.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області із заявою про проведення перевірки за фактом крадіжки грошових коштів з належної їй банківської карти "Приват Банку" № НОМЕР_8 . За даним фактом слідчим відділом Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівські області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023270340004407 від 16.11.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України (а.с.22, том 1). Зі змісту протоколу огляду документа від 01.02.2024 року вбачається, що 15.11.2023 о 00 год. 09 хв., 00 год.17 хв., 00 год. 25 хв., 00 год. 37 хв., 01 год. 09 хв. до мобільного додатку "Приват24" позивача відбувся вхід з пристрою з мобільного телефону з операційною системою Android (а.с. 23-25, том 1). При цьому, ОСОБА_1 постійно використовує мобільний телефон марки iPhone з операційною системою iOS. Також встановлено, що ір-адреса 84.239.42.22., з якої було здійснено вхід до додатку "Приват24", належить проксі-серверу, який орендовано у "Datacamp Limited", веб-сайт datacamp.co.uk, юр. адреса 9 Coldbath Square, London, United Kingdom. Ір-адреса 84.239.42.22 належить до діапазону українських IP-адрес (а.с.29, том 1). Як вбачається із роздруківки дзвінків абонентського номеру " НОМЕР_7 " з прив`язкою до базових станцій, 15.11.2023 року о 01:20:05 годині на номер телефону НОМЕР_7 надійшли два смс-повідомлення від "Kyivstar". Після чого, о 01:21:04 годині надійшло повідомлення від "PrivatBank". У період часу з 00:00 год. по 02:00 год 15.11.2023 року будь-яких дзвінків на абонентський номер " НОМЕР_7 " не надходило. Місцезнаходження абонентського номеру: Чернігівська обл., м. Чернігів (а.с.199-201, том 1).

Необхідно зазначити, що у правовідносинах, які виникли між сторонами даного спору, саме сторона відповідача має доводити, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь користувача послуг банку, який зазвичай є "слабкою" стороною у таких цивільних відносинах, і його правові відносини з банком фактично не є рівними. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять в собі Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, на які посилається сторона відповідача у апеляційній скарзі, підписаних позивачем, і за даних обставин, цей документ не може бути розцінено, як частина договору банківського обслуговування.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, викладених у позові, також відповідачем не доведено того факт, що всі операції через застосунок "Приват24" мали місце за допомогою дистанційних розпоряджень клієнта, оформлених клієнтом з його фінансового номеру, з його апарату, з його IP-адреси. Судом першої інстанції зазначено, що тягар доказування дії чи бездіяльності користувача, які призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, несе АТ КБ "ПриватБанк". Суд першої інстанції також дійшов висновку, що посилання відповідача на порушення позивачем Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, сприяння позивача незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не доведені стороною відповідача, шляхом надання відповідних доказів. Також відповідачем не доведено вжиття банком всіх можливих заходів для запобігання порушенню прав позивача та їх поновлення, зокрема, щодо використання коректного введення ПІН-коду, здійснення СМС-інформування позивача про всі операції, сповіщення позивача в додатку "Приват24". Судом першої інстанції звернуто увагу на нічний час здійснення спірних операцій, а саме, з 00:17 год. по 01:18 год. 15.11.2023 року, розрахований на відсутність можливості клієнта миттєво відреагувати на підозрілі дії з банківським продуктом. При цьому, як вказав суд, позивач не була зобов`язана відслідковувати підозрілі дії щодо її рахунків вночі, до того ж, за відсутності будь-якого інформування про транзакції. Суд першої інстанції зазначив, що банком не надані докази, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду, його розголошенню або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, оскільки картка віртуальна. Крім того, судом було встановлено факт звернення позивача до банку щодо спірних транзакцій, повідомлення про шахрайські дії відносно неї, подання відповідної заяви на відшкодування. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у позивача дійсно була відсутня воля на вчинення таких перерахувань. За даних обставин, судом відхилено посилання сторони відповідача на те, що спірні операції відбулись з вини позивача, як такі, що не підтверджені належними та достовірними доказами. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову щодо зобов`язання відповідача повернути позивачу безпідставно списані з карткового рахунку № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 126 458 грн. 36 коп., шляхом їх відновлення на даному картковому рахунку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевказаних висновків суду першої інстанції, оскільки дані висновки суду першої інстанції узгоджуються із фактичними обставинами справи, які є документально підтвердженими, та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.

В доводах апеляційної скарги апелянт також не погоджується із рішенням суду першої інстанції від 17.02.2025 року, в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, та вказує, що у даній справі підлягає доказуванню факт заподіяння позивачу моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діяннями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення спору. Разом з тим, твердження позивача про те, що вона зазнає душевних страждань жодним чином не підтверджує дійсний факт наявності таких страждань за відсутності доказів на підтвердження зазначеного. Апелянт зазначає, що позивачем не надано суду жодного доказу понесених нею душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку цих страждань з фактом протиправності дій відповідач, у зв`язку з чим, не вбачається наявності підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Необхідно зазначити, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.1, ч.2 статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання "особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав". Тобто, можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі №216/3521/16-ц, провадження №14-714цс19).

В обґрунтування вимог заявленого позову, в частині стягнення моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 вказувала, що крім майнової шкоди, їй було завдано і моральну шкоду неправомірними діями відповідача. Внаслідок неправомірного списання значної суми коштів позивачу були спричинені глибокі і тривалі моральні страждання, відчуття незахищеності, безпорадності, було похитнуто віру у справедливість, при цьому, позивач залишилась без засобів для існування, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення порушеного права. За доводами позивача, внаслідок бездіяльності відповідача ОСОБА_1 переживає відчуття несправедливості. Упереджене ставлення працівників банку викликає у позивача невдоволення, невпевненість, недовіру до банківської системи, обурення. Позивач просить стягнути з відповідача на її користь, в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди 20 000 грн., і даний розмір моральної шкоди ОСОБА_1 вважає таким, що відповідає засадам розумності і справедливості, глибині заподіяних їй моральних страждань.

Задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, суд першої інстанції керувався приписами статті 23, ч.1 статті 1167 ЦК України, роз`ясненнями пунктів: 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4. При цьому, судом першої інстанції по справі встановлено, що в результаті шахрайських дій невстановлених осіб, бездіяльності банку, позивач зазнала душевних страждань, у зв`язку із втратою значної суми коштів, неможливістю їх використання, фактичного залишення без засобів до існування, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення порушеного права. Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність обставин, викладених у позові ОСОБА_1 та про обґрунтованість доказів, наданих позивачем в ході судового розгляду даної справи. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку існує як сам факт спричинення шкоди, так і протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками для позивача, у зв`язку з чим позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення на її користь з відповідача моральної шкоди в розмірі 20 000 грн., підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що позивачем не надано суду жодного доказу понесених нею душевних страждань та причинно-наслідкового зв`язку цих страждань із фактом протиправності дій відповідача, не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції. Оскільки дані висновки суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача із відповідача 20 000 грн., в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди, узгоджуються із фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини. При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відчуття позивачем несправедливості, незахищеності та безпорадності внаслідок неправомірного списання значної суми коштів з рахунку ОСОБА_1 , у зв`язку з чим позивач залишилась без засобів для існування, із врахуванням позиції відповідача у даній ситуації, є цілком очевидними та логічно зрозумілими. На думку апеляційного суду, сума стягнення судом першої інстанції із відповідача на користь позивача 20 000 грн., в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди, узгоджується із засадами пропорційності, справедливості, співмірності та розумності, та є належною і достатньою сатисфакцією понесених позивачем душевних страждань.

В доводах апеляційної скарги апелянт вважає, що розмір витрат позивача на правничу допомогу в сумі 40 000 грн., є значно завищеним, неспівмірним із обсягом наданої правової допомоги. Проаналізувавши надані позивачу адвокатом послуги за договором, їх зміст та обсяг, деталізацію витраченого часу на складання позовної заяви, часу, витраченого на консультації та участь у судових засіданням, апелянт вважає, що не можна дійти висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки дана справа є в повній мірі типовою та не є складною, не містить окремих нетипових обставин, зважаючи на предмет спору, обсяг обставин та досвід адвоката, даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності. Апелянт стверджує, що спірні правовідносини не передбачають вивчення та дослідження великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів. При цьому, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат витратив значний час та на застосування у позові складних правових конструкцій.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно положень ч.1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі наведеного вище, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2)необхідність; 3)розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до пунктів: 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей: 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі, і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, Законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін, без відповідних дій з боку такої сторони.

Вказаний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №750/2055/20, провадження №14-16723св20.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні суми відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами даного спору, відповідно до приписів статей: 137, 141 ЦПК України, зокрема, в частині відшкодування понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надала суду договір №29/Ц про надання правничої допомоги від 22.04.2024 року, укладений з АО "Андрія Пєтухова", квитанцію №1 про оплату правничої допомоги від 25.04.2024 року, відповідно до якої сплачено 40 000 грн. за надану правничу допомогу, копії свідоцтва та ордеру. Враховуючи понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання таких робіт, принципи розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 40 000 грн. документально підтверджених понесених витрат на професійну правничу допомогу в даній справі.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 40 000 грн., які були стягнуті судом першої інстанції з відповідача на користь позивача, є неспівмірним, та таким, що не відповідає принципам розумності та справедливості, не спростовують вказаного вище висновку рішення суду першої інстанції від 17.02.2025 року щодо розподілу судових витрат між сторонами. Оскільки зазначений висновок суду першої інстанції узгоджується із фактичними, документально підтвердженими обставинами справи та нормами права, які регламентують дані правовідносини. Враховуючи, що вимоги заявленого ОСОБА_1 позову судом задоволено в повному обсязі, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи складність справи, її значення для позивача, принципи розумності та співмірності, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 40 0000 грн., в рахунок відшкодування понесених ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в даній справі.

На підставі положень ч.1 статті 141 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, судом першої інстанції стягнуто із АТ КБ "Приват Банк" на користь держави 1 211 грн. 20 коп. судового збору, від сплати якого позивач звільнена на підставі ч. 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".

Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 17.02.2025 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які сторони спору посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, документально підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи.

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", необхідно залишити без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 17.02.2025 року, необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 17 лютого 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: