Постанова від 08.10.2025 по справі 911/888/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2025 р. Справа№ 911/888/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 08.10.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс»

на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2025 (повний текст підписано 30.06.2025)

у справі № 911/888/24 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Град Вільне»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс»

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Білград»

2. ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про розірвання договорів та стягнення 263 992,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про розвівання укладених між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білград» договорів суперфіцію №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017 та стягнення з відповідача плати за користування земельними ділянками у розмірі земельного податку в сумі 263 992,51 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірними договорами суперфіцію № 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017 в частин сплати на користь суперфіціара плати за користування земельними ділянками у розмірі земельного податку, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, що на думку позивача, в силу ЗК України є підставою припинення права користування земельною ділянкою шляхом розірвання договорів.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- умовами спірних договорів не встановлено у грошовій формі розмір плати за користування земельною ділянкою, як і не встановлено умов її нарахування та строків її сплати. При цьому, ПК України саме на власників земельних ділянок покладений обов`язок самостійно обчислювати суму плати за землю щороку станом на 1 січня, після чого її розмір має бути зазначений у первинних бухгалтерських документах щодо оплати за користування земельними ділянками;

- отже, за відсутності отриманих від позивача первинних документів щодо розміру, умов та строків плати за користування земельними ділянками, відповідач не міг самостійно здійснити оплату за вказаними договорами. Відповідач вказував про неповідомлення його про перехід права власності не земельні ділянки.

Окремо, відповідач зауважив на тому, що:

- 18.02.2016 між ОСОБА_1 , який діяв в інтересах афілійованих осіб ТОВ «Білград» і ОСОБА_3 , які є власниками земельних ділянок загальною площею 22,2129 га. та ОСОБА_2 директором та засновником ТОВ «Омокс» укладено Меморандум про взаєморозуміння, з метою визначення основних умов спільного здійснення діяльності щодо розвитку території - земельного активу площею 115,3265 га. в с. Білогородка Київської області для отримання максимального прибутку;

- 18.02.2016 в день укладення Меморандуму, на підтвердження намірів сторін щодо виконання його умов між фактичними власниками земельних ділянок вказаних у Меморандумі та ТОВ «Омокс» як користувачем земельних ділянок для забудови були укладені спірні договори суперфіцію для реалізації сторонами проекту комплексної житлової та цивільної забудови з необхідною інженерно-транспортною та соціальною інфраструктурою відповідно до містобудівної документації для Земельного активу (Проект Забудови), який безпосередньо входив до складу земельного активу загальною площею 115,3265 га до якого також входила частина площею 91,9636 га., як території під розвиток (Проект Розвитку), що є фактично другою чергою забудови земельної ділянки;

- ОСОБА_2 фактично є власником 10 га із частини земельних ділянок , що належали ОСОБА_1 , які були отримані за борг ОСОБА_1 в якості переуступки прав за своїми депозитами на загальну суму 2,035 млн. доларів США та відповідно є засновником ТОВ «Омокс», який отримав земельні ділянки за договорами суперфіцію;

- ОСОБА_2 не міг без додаткових значних фінансових затрат оформити на себе чи на ТОВ «Омокс» право власності на передані йому 10 га;

- невикористання відповідачем переданих позивачем за договорами чотирьох земельних ділянок для будівництва викликало неможливість їх використання у реалізації спільного проекту через обставини за які він не відповідає - відсутність у користуванні відповідача права користування всією земельною ділянкою, площею 22,9988 га.

У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що на офіційному сайті Білогородської сільської ради https://bilohorodka.org.ua наявна інформація щодо ставок земельного податку на 2022 рік та відкрита інформація щодо нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яка безкоштовно надається за запитом на офіційному сайті Держгеокадастру https://e.land.gov.ua, а отже, для визначення розміру земельного податку та здійснення оплат за користування земельними ділянками, ніякого рахунку не потребується.

У додаткових поясненнях відповідач звернув увагу на умови договору № 2 від 01.12.2017, за яким за користування земельною ділянкою для забудови площею 8.5313 га, кадастровий номер 3222480400:05:001:0309, яка розташована на території Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, саме позивач сплачує на свою користь плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю) згідно з вимогами та умовами ПК України, що свідчить про те, що у відповідача відсутні підстави сплати за цим договором. Також відповідач зазначив, що правові підстави для розірвання спірних договорів відсутні, за відсутності у статті 141 ЗК України такої підстави, як систематична несплата плати за користування земельних ділянок.

ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- єдиною метою всіх чотирьох договорів суперфіцію, укладених між ТОВ «Білград» та ТОВ «Омокс», було освоєння і забудова шести земельних ділянок які входили в єдиний об`єкт будівництва на підставі домовленостей визначених у Меморандумі його сторонами - ОСОБА_1 , який діяв в інтересах афілійованої особи ТОВ «Білград» та ОСОБА_2 , який діяв в інтересах афілійованої особи ТОВ «Омокс», про що зазначалось в договорах суперфіцію і є метою спільних взаємовідносин;

- при цьому ОСОБА_1 , як афілійована особа ТОВ «Білград», порушив умови Меморандуму та не передав всі земельні ділянки у користування ТОВ «Омокс» на підставі договорів суперфіцію, тим самим завадив відповідачу за власні кошти розпочати розробку детального плану території та проектної документації стадії «Проект» і отримання дозвільної документації на виконання будівельних робіт Об`єкту будівництва на земельній ділянці загальною площею 22,9988 га;

- невикористання відповідачем переданих позивачем за договорами чотирьох земельних ділянок для будівництва викликало неможливість їх використання у реалізації спільного проекту через обставини за які він не відповідає - відсутність у користуванні відповідача права користування земельною ділянкою для освоєння і забудови загальною площею 22,9988 га, призупинило реалізацію подальших взаємовідносин у реалізації спільного проекту з причин, що залежать від позивача;

- до землекористувачів відповідно до п.п.14.1.73 п.14.1.ст.14 ПК України відносяться юридичні особи (резиденти та нерезиденти), які користуються земельними ділянками саме державної та комунальної власності на праві постійного користування або на умовах оренди, проте відповідач в розумінні вказаних положень не відноситься до категорії зазначених користувачів та не зобов`язаний самостійно розраховувати розмір плати за користування земельними ділянками, оскільки цей обов`язок відповідно до ПКУ покладається саме на власника земельної ділянки , як платника плати за землю;

- договорами суперфіцію не передбачено сплата відповідачем земельного податку або орендної плати, а в розділі 4 договорів вказано про плату за користування земельною ділянкою, що є відмінним від сплати земельного податку або орендної плати;

- оспорювані договори суперфіцію не містять істотних умов притаманних договорам оренди, тому відсутні підстави для застосування норм, які регулюють право оренди земельною ділянки в тому числі і норми що регулюють право користування земельними ділянками державної та комунальної власності на які помилково посилається позивач у позові;

- земельні ділянки відповідачу були надані безстроково в користування, а умови спірних договорів №№ 1, 3, 6 не містять відомостей щодо строків, коли відповідач повинен здійснити плату за користування земельними ділянками, а умовами договору № 2 взагалі не передбачено плати відповідача за користування земельною ділянкою, а встановлені умови, що саме ТОВ «Білград» сплачує на свою користь плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю) згідно з вимогами та умовами ПК України.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач подав заяву про зміну підстав позову якій вказав про невикористання протягом довгого часу суперфіціаріем земельних ділянок, переданих йому в користування для забудови за спірними договорами суперфіцію №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017, за їх цільовим призначенням, що позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні цих договорів, що є підставою для їх розірвання за ст. 651 ЦК України.

Відповідач надав суду відзив позов, з урахуванням заяви позивача про зміну підстав позову, у якому зазначив, що:

- 18.02.2016 в день укладення Меморандуму, на підтвердження намірів сторін щодо виконання його умов між фактичними власниками земельних ділянок вказаних у Меморандумі та ТОВ «Омокс» як користувачем земельних ділянок для забудови були укладені договори суперфіцію;

- після того, як у 2017 році ОСОБА_3 передала до статутного капіталу ТОВ «Білград» належні їй на праві власності земельні ділянки, то сторони Меморандуму вирішили укласти спірні договори суперфіцію;

- відповідач згідно досягненнях домовленостей між сторонами про які зазначено у п. 2.2 договорів зобов`язався після розробки та погодження детального плану територій здійснити збір вхідних даних для проектування об`єкту в тому числі технічних умов та /або рішень по загальному проекту щодо інженерного забезпечення об`єкту, та отримання містобудівних умов;

- невикористання відповідачем переданих позивачем за договорами чотирьох земельних ділянок та земельних ділянок для проведення комунікацій площею 91,9636 га. викликано неможливістю створити проект забудови або навіть легалізувати детальний план територій, що може розроблятись при наявності прав землекористування, тобто це є обставини, які створені позивачем. Відсутність у відповідача права користування земельною ділянкою для освоєння і забудови загальною площею 22,9988 га. та 91,9636 га для проведення комунікацій, що загалом становить більше 115 га. є ключовою обставиною, що заважає розвитку спільного проекту та виконання відповідачем своїх зобов`язання за договорами суперфіцію.

Також відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності щодо вимог позивача про розірвання спірних дговорів суперфіцію №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017.

ОСОБА_2 заперечив проти заяви про зміну підстав позову зауваживши на тому, що- відповідач, незважаючи на те, що з моменту укладення договору і до теперішнього часу не може використовувати чотири земельні ділянки через незалежні від нього обставини за які він не відповідає, будучи добросовісною стороною зазначених договорів неодноразово звертався до ТОВ «Град Вільне» з проханням надати рахунки для внесення плати за користування земельними ділянками та акти звірки по фактично виплаченому земельному податку для його компенсації, але позивач зазначених документів для оплати так і не надав відповідачу, як і всієї площі земельної ділянки необхідної для освоєння і забудови.

У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що:

- всі права, обов`язки та домовленості, які викладені в Меморандуму про взаємопорозуміння стосуються виключно сторін цього правочину, а будь-які спори, претензії чи інші непорозуміння, сторони цього правочину погодились вирішувати через арбітраж згідно з Регламентом ЛМАС (Лондонський міжнародний арбітражний суд), відповідно до Розділу 10;

- своїм відзивом відповідач фактично повністю визнав, що він не здійснював свої зобов`язання, які сторони погодили в умовах договору, а саме: відповідно до підпункту 6.4.2 пункту 6.4 договорів суперфіцію.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.04.2025 у справі № 911/888/24 позовні вимоги задоволено частково:

- розірвано укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білград» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омокс» договори суперфіцію № 1 від 01.12.2017, № 2 від 01.12.2017, № 3 від 01.12.2017, та № 6 від 01.12.2017;

- до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 113 190,40 грн. заборгованості та 11 047,88 грн. судового збору;

- в іншій частині в позові відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання спірних договорів суд першої інстанції виснував, що невиконання відповідачем спірних договорів, а саме дотримання умов пункту 2.2 таких договорів, а також проведення будівництва на земельній ділянці, свідчать про їх істотне порушення відповідачем та, відповідно, про наявність підстав для розірвання таких договорів.

При цьому, суд першої інстанції зауважив на тому, що:

- меморандум від 18.02.2016, укладений між двома фізичними особами, кожна з яких не позбавлена права захищати свої права у встановленому таким меморандумом та законодавством порядку, проте доказів того, що було здійснено відповідні дії, для отримання в користування ще двох земельних ділянок, які передбачені меморандумом (власниками яких на момент укладення Меморандуму є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) не надано;

- за умовами п 2.2 спірних договорів саме суперфіціарій зобов`язується в інтересах сторін за власні кошти, забезпечити в установленому законодавством порядку в тому числі, але не виключно розробку ліцензованою організацією у відповідності до ДБН Б.1.1-14:2012 детального плану території загальною площею 22,9988 га, в яку входить земельна ділянка, та погодження детального плану територій з суперфіціаром; збір вихідних даних для проектування об`єкта, в т.ч. технічні умови та/або рішень по проекту щодо інженерного забезпечення об`єкту, містобудівних умов та обмежень; розробку та затвердження проектної документації стадії «Проект», робочої документації для об`єкту та освоєння земельної ділянки у відповідності до детального плану території; отримання дозвільної документації на виконання будівельних робіт із будівництва об`єкту; будівництво об`єкту та введення його в експлуатації з виплатою пайових внесків відповідно до чинного законодавства України в с. Білогородка Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; підвести дороги до об`єкту; підвести мережі електричного постачання потужністю 5 000 кВт до об`єкту; підвести систему каналізування, водозабезпечення та дощової каналізації до об`єкту. При цьому, на суперфіціара покладений лише обов`язок з погодження детального плану територій.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення плати за користування земельними ділянками у розмірі земельного податку, суд першої інстанції зазначив, що:

- сплата такої плати передбачена умовами п. 4.1 договорів № 1, 3, 6 від 01.12.2017, проте у п. 4.1 договору № 2 від 01.12.2017 визначено, що сторони домовились, що починаючи з місяця, наступного за місяцем реєстрації договору, суперфіціар сплачує на користь суперфіціара плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю) згідно з вимогами та умовами ПК України;

- розрахунок позивача проведений з урахуванням земельного податку (плата за землю) з червня 2021 року, відповідно до річних податкових Декларацій 2021, 2022 та 2023 (перший квартал) р. та платіжних інструкцій;

- враховуючи користування відповідачем земельними ділянками на умовах суперфіцію, суд приходить до висновку щодо прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договорами, а отже нарахування плати за землю проведена позивачем правомірно;

- отже позовні вимоги про стягнення вказаної плати задовольняються частково в сумі 113 190,40 грн., які нараховані за договорами № 1, 3, 6 від 01.12.2017.

Також суд першої інстанції виснував, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки перебіг позовної давності у цій справі продовжувався у зв`язку із карантином до 01.07.2023, а із введенням воєнного стану триває і станом на час звернення позивача із відповідним позовом.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Омокс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2025 у справі № 911/888/24 в частині задоволених позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач послався на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також додатково зазначив про те, що:

- приписи ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України передбачають автоматичне припинення права землекористування у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, проте наведені приписи законодавства, а також умови спірних договорів, не вказують момент, з якого необхідно обраховувати початок спливу трьох річного строку невикористання земельної ділянки для забудови;

- згідно зі ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт. За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається;

- аналіз наведеної норми свідчить, що дозвіл на виконання будівельних робіт є безумовною правовою підставою для початку будівельних робіт;

- оскільки моменту, з якого необхідно обраховувати початок спливу трьох річного строку невикористання земельної ділянки для забудови, законом не встановлено, то навіть у випадку розширеного тлумачення наведених норм, а саме - момент спливу вказаного строку починається з моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт;

- відповідно до договорів суперфіцію спірні земельні ділянки були надані відповідачу в користування на невизначений строк, а оспорювані договори не містять умов щодо строку, у який відповідач повинен здійснити дії, направлених на отримання дозвільної документації на виконання будівельних робіт із будівництва об`єкту, оформлення дозволу на виконання будівельних робіт, будівництво об`єкту та закінчення будівництва об`єкта, а відтак таке зобов`язання ТОВ «Омокс» може виконати впродовж дії договору, що не порушує його істотних умов;

- оскільки відповідач не отримав у користування всієї земельної ділянки для освоєння і забудови, саме тому у нього була відсутня можливість здійснення необхідних дій з дотриманням будівельних норм та стандартів, для будівництва;

- відповідач вчиняв дії щодо забезпечення технічних умов для забудови 115 га за свій кошт, а саме:

1) створив для спільного проекту та ввів в експлуатацію мережі водопостачання та каналізування, що підтверджується доданими до апеляційної скарги сертифікатами відповідності № 00001032 від 09.09.2010, № 00001266 від 04.11.2010, № 00001267 від 04.11.2010, деклараціями про готовність об`єкта до експлуатації № 143142530246 від 10.09.2014, № 143142530244 від 10.09.2014;

2) уклав договір з ДП «НЕК «Укренерго», за яким на забудовника розподілено 30 МВт потужності від підстанції 330 кВ «Західна», з яких на спільний проект - 20 МВт,що підтверджується доданими до апеляційної скарги копіями договору суперфіцію №218/06-09 від 28.12.2009, фотографіями (3 шт.) та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань.

До апеляційної скарги відповідачем додано копії відповідних документів.

В тексті апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2025 у справі № 911/888/24.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 справа № 911/888/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2025 у справі № 911/888/24 залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2025 у справі № 911/888/24, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 911/888/24 призначено до розгляду на 02.09.2025 об 11:00 год., витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/888/24.

30.07.2025 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

01.08.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, а також додатково зауважив на відсутності підстав для прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, так як відповідач до своєї апеляційної скарги не надав жодних пояснень чи обґрунтувань з приводу ненадання цих доказів у суді першої інстанції.

01.9.2025 до суду від відповідача надійшла заява в якій відповідач, з посиланням на зайнятість свого представника в іншому судовому засіданні, просив перенести розгляд справи №911/888/24 на інший термін, а також не призначати розгляд справи в період з 03.09.2025 по 13.09.2025 та на наступні дати: 15.09.2025, 17.09.2025, 25.09.2025.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 № 09.1-08/2033/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/888/24 у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці 02.09.2025.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2025 справа № 911/888/24 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 справу № 911/888/24 прийнято до свого провадження визначеною колегією суддів (головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.), розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2025 у справі № 911/888/24 призначено на 16.09.2025 10:20 год.

В судовому засіданні 16.09.2025 оголошено перерву до 08.10.2025 о 10:10 год.

Щодо наданих апелянтом додаткових доказів колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів зауважує на тому, що інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань є загальновідомою, а відтак витяг з вказаного реєстру не можна вважати додатковим доказом по справі.

Щодо решти доказів, а саме копій cертифікатів відповідності № 00001032 від 09.09.2010, № 00001266 від 04.11.2010, № 00001267 від 04.11.2010, декларацій про готовність об`єкта до експлуатації № 143142530246 від 10.09.2014, № 143142530244 від 10.09.2014, договору суперфіцію №218/06-09 від 28.12.2009, фотографій, колегія суддів зазначає про таке.

Враховуючи, що відповідач додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядженні не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

У апеляційній скарзі відповідач не наводить жодного обґрунтування щодо неможливості подати вказані докази до суду першої інстанції. При цьому зміст вказаних доказів свідчить про те, що станом на дату винесення оскаржуваного рішення такі докази вже існували.

Колегія суддів зауважує позивачу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному з учасників судового процесу більш сприятливі, аніж іншим умови в розгляді конкретної справи.

При цьому колегія суддів звертається до висновку щодо застосування приписів ст.ст. 80, 269 ГПК України, який викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 згідно з яким єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - апелянта).

За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

За таких обставин, додані відповідачем копії сертифікатів відповідності № 00001032 від 09.09.2010, № 00001266 від 04.11.2010, № 00001267 від 04.11.2010, декларацій про готовність об`єкта до експлуатації № 143142530246 від 10.09.2014, № 143142530244 від 10.09.2014, договору суперфіцію №218/06-09 від 28.12.2009, фотографій, як додаткові докази колегією суддів не приймається.

Станом на 08.10.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач та третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача представників в судове засідання не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та третьої особи 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження

Під час розгляду справи представники позивача, третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та інших заяв по суті спору, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні або скасуванню, з наступних підстав.

01.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білград» (суперфіціар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омокс» (суперфіціарій) був укладений Договір суперфіцію № 1 (далі - Договір № 1 від 01.12.2017), відповідного до якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає на невизначений строк в користування земельну ділянку для забудови площею 4,3230 га, кадастровий номер 3222480400:05:001:0310, яка розташована на території Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (пункт 1.1 договору).

01.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білград» (суперфіціар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омокс» (суперфіціарій) був укладений Договір суперфіцію № 2 (далі - Договір № 2 від 01.12.2017), відповідного до якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає на невизначений строк в користування земельну ділянку для забудови площею 8,5313 га, кадастровий номер 3222480400:05:001:0309, яка розташована на території Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (пункт 1.1 договору).

01.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білград» (суперфіціар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омокс» (суперфіціарій) був укладений Договір суперфіцію № 3 (далі - Договір № 3 від 01.12.2017), відповідного до якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає на невизначений строк в користування земельну ділянку для забудови площею 1,0073 га, кадастровий номер 3222480400:05:001:0120, яка розташована на території Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (пункт 1.1 договору).

01.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білград» (суперфіціар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омокс» (суперфіціарій) був укладений Договір суперфіцію № 6 (далі - Договір № 6 від 01.12.2017), відповідного до якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає на невизначений строк в користування земельну ділянку для забудови площею 1,0732 га, кадастровий номер 3222480400:05:001:0119, яка розташована на території Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

На дату укладення спірних договорів (01.12.2017) власником земельних ділянок, які є предметом договорів, був ТОВ «Білград» що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до Акту приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Град Вільне» від 18.05.2021, з врахуванням Протоколу № 2 Загальний зборів ТОВ «Град Вільне» від 15.07.2021, ТОВ «Білград» передало, а ТОВ «Град Вільне» прийняло до свого статутного капіталу в якості внеску до статутного капіталу земельні ділянки, що належать ТОВ «Білград» на праві власності, що розташовані в Київській області, Києво-Святошинський, с. Білогородка, які передані ТОВ «Омокс» за Договорами №№ 1,2,3,6 від 01.12.2017, в тому числі, кадастровий номер 3222480400:05:001:0310, 3222480400:05:001:0309, 3222480400:05:001:0120, 3222480400:05:001:0119.

Отже, ТОВ «Град Вільне» стало власником вищевказаних земельних ділянок, що сторонами не заперечується та підтверджується довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 5.3 Договорів №№ 1, 2, 3 від 01.12.2017 та п. 5.2 Договору № 6 від 01.12.2017, перехід права власності на земельну ділянку або реорганізація сторін цього договору не є підставою для зміни умов або припинення цього договору. В такому випадку умови цього договору є обов`язковими для нового власника земельної ділянки чи правонаступників сторін договору без необхідності внесення змін у цей договір.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 148 ЗК України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Град Вільне» повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Омокс» про зміну власника вищенаведених земельних ділянок та про свої платіжні реквізити, що підтверджується листом №2021/06/18-01 від 18.06.2021 та листом ТОВ «Омокс» № 231/07 від 27.07.2021, що між іншим спростовує доводи відповідача про неповідомлення його про перехід права власності на спірні ділянки.

Про факт обізнаності відповідача з переходом права власності на спірні ділянки свідчить те, що відповідач приймав участь у розгляді справи № 911/1783/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Град Вільне» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» предметом розгляду у якій були вимоги про розірвання спірних договорів та стягнення 263 992,51 грн., зокрема подав відзив на апеляційну скаргу.

Так, умовами п. 1.2 Договорів №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017 визначено цільове призначення земельної ділянки - землі житлової забудови.

Відповідно до п. 1.4 Договорів №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017, суперфіціарій набуває права користування земельною ділянкою для освоєння і забудови земельної ділянки, а саме для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків на загальній площі 22,9988 га з об`єктами соціальної, інженерної та транспортної інфраструктури (в т.ч. підведення доріг, електричних мереж, комунікацій, систем каналізування, водозабезпечення і дощової каналізації) в Київській області Києво-Святошинському районі, с. Білогородка (далі-об`єкт).

У пункті 2.2 Договорів №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017 сторони домовились, що суперфіціарій зобов`язується в інтересах сторін за власні кошти, забезпечити в установленому законодавством порядку в т.ч., але не виключно:

- розробку ліцензованою організацією у відповідності до ДБН Б.1.1-14:2012 детального плану території загальною площею 22,9988 га, в яку входить земельна ділянка та погодження детального плану територій з суперфіціаром;

- збір вихідних даних для проектування об`єкта, в т.ч. технічні умови та/або рішень по проекту щодо інженерного забезпечення об`єкту, містобудівних умов та обмежень;

- розробку та затвердження проектної документації стадії «Проект», робочої документації для об`єкту та освоєння земельної ділянки у відповідності до детального плану території; отримання дозвільної документації на виконання будівельних робіт із будівництва об`єкту;

- будівництво об`єкту та введення його в експлуатації з виплатою пайових внесків відповідно до чинного законодавства України в с. Білогородка Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- підвести дороги до об`єкту;

- підвести мережі електричного постачання потужністю 5 000 кВт до об`єкту;

- підвести систему каналізування, водозабезпечення та дощової каналізації до об`єкту.

Умовами п. 4.1 Договору № 1 від 01.12.2017 визначено, що сторони домовились, що починаючи з місяця, наступного за місяцем реєстрації договору, суперфіціарій сплачує на користь суперфіціара плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю) згідно з вимогами та умовами Податкового кодексу України.

Умовами п. 4.1 Договору № 2 від 01.12.2017 визначено, що сторони домовились, що починаючи з місяця, наступного за місяцем реєстрації договору, суперфіціар сплачує на користь суперфіціара плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю) згідно з вимогами та умовами Податкового кодексу України.

Умовами п. 4.1 Договору № 3 від 01.12.2017 визначено, що сторони домовились, що починаючи з місяця, наступного за місяцем реєстрації договору, суперфіціарій сплачує на користь суперфіціара плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю) згідно з вимогами та умовами Податкового кодексу України.

Умовами п. 4.1 Договору № 6 від 01.12.2017 визначено, що сторони домовились, що починаючи з місяця, наступного за місяцем реєстрації договору, суперфіціарій сплачує на користь суперфіціара плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю) згідно з вимогами та умовами Податкового кодексу України.

Згідно з п.п. 6.4.1, 6.4.2 Договорів №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017 суперфіціарій взяв на себе обов`язки використовувати земельну ділянку відповідно до умов п. 1.4 договору та інших умов цього договору та своєчасно та в повному обсязі вносити плату за користування земельною ділянкою.

Відповідно до п. 5.5 Договорів №№ 1, 2 від 01.12.2017 право користування земельною ділянкою за цим договором припиняється у випадках, передбачених ст. 416 ЦК України.

Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається (п. 8.3 Договорів №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017).

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить розірвати Договори №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017 та стягнути з відповідача плату за користування земельними ділянками у розмірі земельного податку в сумі 263 992,51 грн.

Правові позиції сторін детально викладені вище.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Спірні договори за своєю правовою природою є договорами про право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 16-1 ЗК України та Глави 34 ЦК України.

Договори суперфіцію №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017 укладені відповідно до чинного законодавства, є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та такі не визнані судом недійсним (ст. 204 ЦК України). Таким чином, вказані правочини є підставою для виникнення у його сторін взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч.1, 8 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 413 ЦК України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Статтею 415 ЦК України передбачено, що землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором (частина 1). Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом (частина 4). Землекористувач зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення (частина 5).

Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже про розірвання договору в порядку ч. 1 ст. 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).

Разом з тим законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про розірвання договору передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін. При цьому на розгляд суду можуть передаватися вимоги про розірвання договору не з будь-яких підстав, а у випадках, передбачених законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивач зазначає про наявність правових підстав для розірвання договорів між сторонами відповідно до ст. 651 ЦК України, з огляду на істотне порушення відповідачем його умов. Так, за доводами позивача, відповідачем було порушені умови договорів, зокрема - не здійснюється використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням, не здійснення відповідачем будівельних робіт на земельних ділянках. Одночасно, позивач також зауважував про наявну за відповідачем за Договорами №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017, заборгованість з земельного податку (плата за землю) за період з червня 2021 року, відповідно до річних податкових Декларацій 2021, 2022 та 2023 (перший квартал).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, за умовами п. 1.4 Договорів №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017 визначено, що суперфіціарій набуває права користування земельною ділянкою для освоєння і забудови земельної ділянки, а саме для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків на загальній площі 22,9988 га з об`єктами соціальної, інженерної та транспортної інфраструктури (в т.ч. підведення доріг, електричних мереж, комунікацій, систем каналізування, водозабезпечення і дощової каналізації) в Київській області Києво-Святошинському району, с. Білогородка (далі-об`єкт).

Як зазначає позивач, протягом трьох років суперфіціаріем не використовувалися земельні ділянки, які передані йому в користування для забудови за договорами суперфіцію, що позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні цих договорів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у своїх запереченнях відповідач не заперечував проти доводів позивача щодо не здійснення на спірних земельних ділянках будівництва, однак наголошував, що невикористання відповідачем переданих позивачем за договорами чотирьох земельних ділянок викликано неможливістю створити проект забудови або навіть легалізувати детальний план територій, що може розроблятись при наявності прав землекористування, однак це обставини, які створюються позивачем.

Так, відповідач та третя особи - ОСОБА_2 зазначають, що відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння від 18.02.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для забудови повинні були бути передані шість земельних ділянок, загальною площею 22,2129 га, які належать ОСОБА_1 , проте було передано лише чотири, що унеможливило виконання відповідачем умов п. 2.2 Договорів суперфіцію.

В той же час, як вірно зауважено судом першої інстанції:

- Меморандум від 18.02.2016, укладений між двома фізичними особами, кожна з яких не позбавлена права захищати свої права у встановленому Меморандумом та законодавством порядку. Доказів того, що було здійснено відповідні дії, для отримання в користування ще двох земельних ділянок, які передбачені Меморандумом (власниками яких на момент укладення Меморандуму є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) не надано;

- будь-які спори та/або претензії, сторони цього правочину погодились вирішувати через арбітраж згідно з Регламентом ЛМАС (Лондонський міжнародний арбітражний суд), відповідно до Розділу 10.

Слід окремо зазначити і про те, що:

- за умовами п. 2.2 Договорів №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017 саме суперфіціарій зобов`язується в інтересах сторін за власні кошти, забезпечити в установленому законодавством порядку в тому числі, але не виключно розробку ліцензованою організацією у відповідності до ДБН Б.1.1-14:2012 детального плану території загальною площею 22,9988 га, в яку входить земельна ділянка, та погодження детального плану територій з суперфіціаром; збір вихідних даних для проектування об`єкта, в т.ч. технічні умови та/або рішень по проекту щодо інженерного забезпечення об`єкту, містобудівних умов та обмежень; розробку та затвердження проектної документації стадії «Проект», робочої документації для об`єкту та освоєння земельної ділянки у відповідності до детального плану території; отримання дозвільної документації на виконання будівельних робіт із будівництва об`єкту; будівництво об`єкту та введення його в експлуатації з виплатою пайових внесків відповідно до чинного законодавства України в с. Білогородка Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; підвести дороги до об`єкту; підвести мережі електричного постачання потужністю 5 000 кВт до об`єкту; підвести систему каналізування, водозабезпечення та дощової каналізації до об`єкту;

- на суперфіціара покладений лише обов`язок з погодження детального плану територій;

- при цьому умови Договорів №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017 не містять жодних посилань на те, що виконання відповідачем прийнятих на себе за такими договорами зобов`язань ставиться в залежність від дій будь-яких осіб або від настання будь-яких подій;

- в свою чергу згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказаним спростовуються твердження відповідач та третьої особи - ОСОБА_2 про відсутність вини відповідача у невиконанні ним прийнятих на себе за спірними договорами зобов`язань.

Будь-якої проектної документації (розроблення детального плану) на будівництво і багатоповерхових житлових будинків, затвердженої у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять, у тому числі, суду не надано і доказів отримання дозвільної документації на виконання будівельних робіт із будівництва об`єкту, який є основним документом, після отримання якого замовник має право виконувати будівельні роботи

Отже, вищенаведені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що відповідачем не було вжито всіх необхідних та передбачених законодавством і спірними договорами дій, спрямованих на забудову земельних ділянок.

З приводу доводів відповідача про те, що він відповідач вчиняв дії щодо забезпечення технічних умов для забудови 115 га за свій кошт, а саме:

1) створив для спільного проекту та ввів в експлуатацію мережі водопостачання та каналізування, що підтверджується доданими до апеляційної скарги Сертифікатами відповідності № 00001032 від 09.09.2010, № 00001266 від 04.11.2010, № 00001267 від 04.11.2010, деклараціями про готовність об`єкта до експлуатації № 143142530246 від 10.09.2014, № 143142530244 від 10.09.2014;

2) уклав договір з ДП «НЕК «Укренерго», за яким на забудовника розподілено 30 МВт потужності від підстанції 330 кВ «Західна», з яких на спільний проект - 20 МВт,що підтверджується доданими до апеляційної скарги копіями договору суперфіцію №218/06-09 від 28.12.2009, фотографіями (3 шт.) та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань,

колегія суддів зазначає про те, що, як слідує з самих послань відповідача, такі дії ним вчинялись до укладення Договорів суперфіцію №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017, а відтак вони не можуть свідчить про виконання відповідачем прийнятих за такими договорами зобов`язань.

Також колегія суддів зазначає, що предметом спору у цій справі не є вимоги про припинення права землекористування спірними земельними ділянками на підставі ст. 416 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України, а відтак посилання апелянта на відсутність підстав для такого припинення колегією суддів не досліджуються.

У розумінні положень ч. 2 ст. 651 ЦК України істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися в сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору, на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися в сторони, яка вимагає розірвання договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №904/299/16, від 22.01.2019 у справі №927/877/17, від 24.04.2018 у справі №909/248/17.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність у відповідача станом на теперішній час розробленого детального плану, технічних умов, а також розробленої та затвердженої проектної документації, як і відсутність дозвільної документації, що обумовлено умовами спірних договорів, а також нездійснення будівельних робіт на земельних ділянках, які є предметом договорів суперфіцію, позбавляють позивача права на отримання того, на що він розраховував при укладенні спірних договорів.

Вказане свідчить про наявність підстав для розірвання спірних договорів.

Відповідно до норм статей 611, 651 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У матеріалах справи немає доказів, які б свідчили про виконання відповідачем взятих на себе за спірними договорами зобов`язань по використанню земельних ділянок за їх цільовим призначенням та здійснення на таких будівництва.

Право вимагати у судовому порядку дострокового розірвання договору у таких випадках встановлено статтею 651 ЦК України.

З огляду на вказані обставини суд першої інстанції цілком вірно виснував, що обставини невиконання відповідачем спірних договорів, свідчать про істотне порушення відповідачем таких договорів та, відповідно, про наявність підстав для розірвання Договорів суперфіцію №№ 1, 2, 3, 6 від 01.12.2017, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білград» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омокс», на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача плати за користування земельними ділянками у розмірі земельного податку в сумі 263 992,51 грн., слід зазначити таке.

Умовами п. 4.1 Договорів № 1, 3, 6 від 01.12.2017 визначено, що сторони домовились, що починаючи з місяця, наступного за місяцем реєстрації договору, суперфіціарій сплачує на користь суперфіціара плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю) згідно з вимогами та умовами Податкового кодексу України.

Водночас умовами п. 4.1 Договору № 2 від 01.12.2017 визначено, що сторони домовились, що починаючи з місяця, наступного за місяцем реєстрації договору, суперфіціар сплачує на користь суперфіціара плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю) згідно з вимогами та умовами Податкового кодексу України.

Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею. Якщо на земельній ділянці збудовані промислові об`єкти, договором може бути передбачено право власника земельної ділянки на одержання частки від доходу землекористувача (ч. 1 ст. 141 ЦК України).

Частиною 4 ст. 415 ЦК України передбачено, що землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом.

Відповідно до п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Відповідно до підпункту 271.1.1. пункту 271.1. ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пункт 271.2. ПК України).

Частиною 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Видача Витягу належить до переліку адміністративних послуг, що надаються територіальними органами Держгеокадастру на безоплатній основі, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2011 №835 «Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг".

Розпорядженням Кабінету міністрів України від 16.05.2014 № 523-р «Деякі питання надання адміністративних послуг через центри надання адміністративних послуг» видача Витягу віднесена до переліку адміністративних послуг, що надаються органами місцевого самоврядування у порядку виконання делегованих повноважень, які є обов`язковими для надання через центри надання адміністративних послуг (п. 168 переліку адмінпослуг).

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки стосовно будь-якої земельної ділянки має право отримати юридична, фізична особи на підстави їх заяви, у тому числі отримати зазначену послугу, як електронну послугу Держгеокадастру.

Так, по земельним ділянкам: 3222480400:05:001:0310, 3222480400:05:001:0309, 3222480400:05:001:0120, 3222480400:05:001:0119, які розташовані на території Білогородської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, наявна відкрита інформація щодо ставок земельного податку на офіційному сайті Білогородської сільської ради https://bilohorodka.org.ua.

Так, розрахунок позивача проведений з урахуванням земельного податку (плата за землю) з червня 2021 року, відповідно до річних податкових Декларацій 2021, 2022 та 2023 (перший квартал) р. та платіжних інструкцій, а саме:

- по Договору суперфіцію № 1 від 01.12.2017, земельна ділянка 3222480400:05:001:0310: у 2021 році - 24 456,65 грн.; у 2022 році - 40 355,21 грн.; у 2023 році - 11 602,93 (46 411,73/12х3) грн. всього - 76 414,79 грн.;

- по Договору суперфіцію № 2 від 01.12.2017, земельна ділянка 3222480400:05:001:0309: у 2021 році - 48 264,41 грн.; у 2022 році - 79 639,69 грн.; у 2023 році - 22 898,01 (91 592,04/12х3) грн. всього - 150 802,11 грн.;

- по Договору суперфіцію № 3 від 01.12.2017, земельна ділянка 3222480400:05:001:0120: у 2021 році - 5 698,63 грн.; у 2022 році - 9 403,15 грн.; у 2023 році - 2 703,59 (10 814,37/12х3) грн. всього - 17 805,37 грн.;

- по Договору суперфіцію № 6 від 01.12.2017, земельна ділянка 3222480400:05:001:0119: у 2021 році - 6 071,45 грн.; в 2022 році - 10 018,32 грн.; у 2023 році - 2 880,47 (11 521,88/12х3) грн. всього - 18 970,24 грн.

Враховуючи користування відповідачем земельними ділянками на умовах суперфіцію, суд першої інстанції цілком вірно визнав доведеним прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за спірними договорами, встановивши, що нарахування плати за землю проведена позивачем правомірно.

Водночас, з огляду на те, що положення п. 4.1 Договору № 2 від 01.12.2017 не покладають на відповідача обов`язку щодо сплати плату за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю), позовна вимоги про стягнення такої плати у загальній сумі 150 802,11 грн. задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив вимоги позивача про стягнення плати за користування земельною ділянкою у розмірі земельного податку (плати за землю) в сумі 113 190,40 грн., нарахованих за Договорами № 1, 3, 6 від 01.12.2017 та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення такої плати за Договором № 2 від 01.12.2017 у загальній сумі 150 802,11 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Згідно з статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом із тим, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, строк позовної даності, визначений статтею 257 ЦК України, у разі якщо такий строк припадав на період дії на всій території України карантину, був продовжений на строк дії карантину, та в подальшому продовжений на строк дії на території України правового режиму воєнного стану.

Вказане свідчить про те, що позивачем не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з цим позовом.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали, наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Київської області від 25.04.2025 у справі № 911/888/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Омокс» на рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2025 у справі № 911/888/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.04.2025 у справі № 911/888/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 08.10.2025

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді О.О. Хрипун

С.А. Гончаров