Постанова від 24.10.2025 по справі 757/6265/22-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 757/6265/22

провадження № 61-16949св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косарєва-Соловей Тетяна Вячеславівна, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Ностальгія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Вавилон», Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Київ), ОСОБА_3 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року у складі колегії суддів Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косарєвої-Соловей Т. В. (далі - приватний нотаріус Київського МНО), ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Ностальгія» (далі - ТОВ «ТРК «Ностальгія»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Вавилон» (далі - ТОВ «Видавничий дім «Вавилон»), Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (місто Київ), ОСОБА_3 , про визнання незаконними нотаріальних дій та нотаріальних актів приватного нотаріуса.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_4 , якому на праві особистої власності належало 100 % частки у статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія» та 90 % частки у статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон».

Вказане майно набуто у власність її сином до укладення шлюбу з ОСОБА_5 за рахунок власних коштів та коштів позивачки.

Незважаючи на те, що вказані частки належали її сину на праві особистої власності, приватний нотаріус Київського МНО Косарєва-Соловей Т. В. 27 березня 2020 року видала його дружині ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте в шлюбі, розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія» та ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» розміром 90 %.

Вважала, що такі дії нотаріуса вчинені з порушенням її спадкових прав як спадкоємця першої черги за законом, усупереч положенням статей 1216-1218, 1267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 71 Закону України «Про нотаріат», підпунктів 1.1, 1.2, 2.1, глави 11 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5).

Зокрема, зазначала, що нотаріус не отримував від ОСОБА_5 правовстановлюючих документів на підтвердження права спільної сумісної власності на частку у статутному капіталі. При цьому, після внесення до статутного капіталу товариства одним із подружжя коштів чи майна, інший з подружжя набуває права грошової вимоги про стягнення половини від внесених до статутного капіталу коштів чи майна.

Нотаріус не повідомила позивачку як спадкоємця першої черги, яка прийняла спадщину, про склад спільного майна подружжя, на частку якого ОСОБА_5 просила видати свідоцтво про право власності, а також не роз`яснила право звернення до суду у випадку оспорювання майнових вимог ОСОБА_5 , як того з подружжя, хто пережив спадкодавця.

Також зазначала, що нотаріус не витребувала від спадкоємців та юридичних осіб всіх необхідних відомостей та документів, нотаріальні дії не відклала, видала ОСОБА_5 оспорювані свідоцтва з порушенням положень ЦК України, Закону України «Про нотаріат», Порядку № 296/5.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , враховуючи заяву про зміну предмета позову, просила суд:

визнати неправомірними дії та бездіяльність приватного нотаріуса Київського МНО Косарєвої-Соловей Т. В., що призвели до втрати спадкової маси при веденні спадкової справи № 5/2018 за 2018 рік та неправомірної видачі свідоцтв про право власності від 27 березня 2020 року на ім`я ОСОБА_2 ;

визнати недійсними та скасувати видані 27 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського МНО Косарєвою-Соловей Т. В. на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва, а саме:

свідоцтво про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте в шлюбі, розміром 100 % у статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія», спадкова справа № 5/2018 за 2018 рік, зареєстрованого в реєстрі за № 807;

свідоцтво про право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте в шлюбі, розміром 90 % у статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон», спадкова справа № 5/2018 за 2018 рік, зареєстрованого в реєстрі за № 809;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку від частки розміром 100 % (номінальна вартість 1 000 000,00 грн) у статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія» у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку від частки розміром 90 % (номінальна вартість 14 850,00 грн) у статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 27 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів належності спірного майна до особистої приватної власності ОСОБА_4 . Отже, спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , оскільки право власності на частки в статутних капіталах ТОВ «ТРК «Ностальгія», ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» та прав учасника цих товариств спадкодавець ОСОБА_4 набув під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

Місцевий суд вважав, що оскільки позивачка не є стороною шлюбних правовідносин, не є стороною правовідносин з поділу майна подружжя, тому в неї немає правових підстав для спростування презумпції спільності майна подружжя.

Суд першої інстанції зазначив, що дії приватного нотаріуса Київського МНО Косарєвої-Соловей Т. В. під час видачі ОСОБА_5 свідоцтв про право власності та про право на спадщину за законом відповідають вимогам Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Методичних Рекомендацій Міністерства юстиції України, зокрема, перевірено факт перебування подружжя в зареєстрованому шлюбі та придбання майна під час шлюбу на ім`я того з подружжя, який помер.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Київський апеляційний суд постановою від 08 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року змінив, виключив з мотивувальної частини рішення суду посилання на те, що у ОСОБА_1 немає правових підстав для спростування презумпції спільності майна подружжя.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки ОСОБА_4 набув у власність частки в статутних капіталах товариств та прав їх учасника під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , тому обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про поширення презумпції спільного майна подружжя на вказане майно, яка не спростована позивачкою жодними доказами.

Також вважав правильними висновки суду першої інстанції про відповідність дій приватного нотаріуса Київського МНО Косарєвої-Соловей Т. В. під час видачі ОСОБА_5 свідоцтв про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом вимогам чинного законодавства.

Апеляційний суд виключив з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на те, що у позивачки ОСОБА_1 немає правових підстав для спростування презумпції спільності майна подружжя, враховуючи встановлені обставини справи та характер правовідносин. Апеляційний суд зазначив, що такий висновок є помилковим та суперечливим щодо інших мотивів рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2024 року, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивачка посилається на:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України,а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19;

на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що під час розгляду справ про спадкування суди мають встановлювати місце відкриття спадщини, місце останнього проживання спадкодавця, а також законодавство, яке підлягало застосуванню, що не було зроблено судами у справі, яка переглядається.

Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення прави, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відмову у позові.

Зокрема, зазначає, що суди не звернули уваги на те, що ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу необхідні документи для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 із пропуском встановленого законом шестимісячного строку на вчинення таких дій.

Зазначає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання позивачки про витребування спадкової справи.

Доводи інших учасників справи

У січні 2025 року від приватного нотаріуса Київського МНО Косарєвої-Соловей Т. В. на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому викладено заперечення на доводи касаційної скарги, які відповідач вважає необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У січні 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому посилаючись на безпідставність доводів скаржниці, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 09 листопада 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, актовий запис № 2619.

17 грудня 2002 року на підставі протоколу № 5 зборів учасників ТОВ «ТРК «Ностальгія» ОСОБА_4 прийнято до складу учасників та визначено його частку в розмірі 60 % статутного капіталу товариства.

Державна реєстрація зміни складу учасників ТОВ «ТРК «Ностальгія» була проведена 20 грудня 2002 року, про що свідчить запис про реєстрацію № 1083, вчинений Голосіївською районною державною адміністрацією міста Києва.

05 грудня 2005 року ОСОБА_4 набув у власність частку в розмірі 40 % статутного капіталу ТОВ «ТРК «Ностальгія».

Державна реєстрація зміни складу учасників ТОВ «ТРК «Ностальгія» була проведена 05 грудня 2005 року, про що свідчить запис № 10681050001002392.

28 травня 2014 року на підставі протоколу № 05/14 загальних зборів учасників ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» ОСОБА_4 набув у власність частку в розмірі 90 % статутного капіталу товариства.

Державна реєстрація змін до установчих документів ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» проведена 17 червня 2014 року, про що свідчить запис № 10711050017000915 на титульному аркуші статуту.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що відділом РАЦС Пієрія Муніципалітет Префектура Аттика, Грецька Республіка, складено актовий запис про смерть від 24 жовтня 2018 року № 81/5/2018.

18 грудня 2018 року приватний нотаріус Київського МНО Косарєва-Соловей Т. В. завела спадкову справу № 5/2018 до майна померлого за заявою ОСОБА_5 про прийняття спадщини.

27 березня 2020 року приватний нотаріус Київського МНО Косарєва-Соловей Т. В. видала свідоцтво про право власності, реєстровий № 807, відповідно до якого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є дружиною ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить 1/2 частка в праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, та складається з 1/2 частки учасника у статутному капіталі розміром 100 % ТОВ «ТРК «Ностальгія».

27 березня 2020 року приватний нотаріус Київського МНО Косарєва-Соловей Т. В. видала свідоцтво про право власності, реєстровий № 809, відповідно до якого, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є дружиною ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить 1/2 частка в праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, та складається з 1/2 частки учасника у статутному капіталі розміром 90 % ТОВ «Видавничий дім «Вавилон».

27 березня 2020 року приватний нотаріус Київського МНО Косарєва-Соловей Т. В. видала ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий № 813, яка складається з 1/2 частки розміром 50 % в статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія».

27 березня 2020 року приватний нотаріус Київського МНО Косарєва-Соловей Т. В. видала ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з 1/2 частки розміром 45 % в статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон».

01 квітня 2020 року приватний нотаріус Київського МНО Косарєва-Соловей Т. В. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстровий № 829, яка складається з 1/2 частки від частки розміром 50 % в статутному капіталі ТОВ «ТРК «Ностальгія» та з 1/2 частки від частки розміром 45 % в статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного розгляду,та постанова апеляційного суду відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки ОСОБА_4 , у зв`язку з чим відкрилася спадщина у вигляді 100 % частки у статутному капіталі ТОВ «ТРК «Ностальгія» та 90 % частки у статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон».

Також встановлено, що зазначене майно набуте спадкодавцем за час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 ставить під сумнів ту обставину, що частки у статному капіталі ТОВ «ТРК «Ностальгія» та ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а відтак оспорює право ОСОБА_5 на половину часток у статутному капіталі вказаних підприємств, як спільного сумісного майна подружжя.

Між спадкоємцями першої черги ОСОБА_4 - дружиною ОСОБА_5 та матір`ю ОСОБА_1 виник спір з приводу перерозподілу часток у спадковому майні, оскільки позивачка зазначила, що статутні фонди ТОВ «ТРК «Ностальгія» та ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» мали бути перерозподілені між спадкоємцями першої черги з урахуванням рівності їх часток у спадковій масі у зв`язку з необґрунтованим, на її думку, вилученням із цієї маси по 1/2 частці як часток подружжя у спільній сумісній власності.

Суди встановили, що шлюбні правовідносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виникли 09 листопада 2002 року, тобто під час дії Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який діяв до 01 січня 2004 року, який передбачав наступні правила.

Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

За вимогами статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Стаття 24 КпШС України передбачала, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Крім того, стаття 25 КпШС України передбачала виникнення спільної сумісної власності подружжя на роздільне майно, що їм належало: якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Також визначалося, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (стаття 28 КпШС України).

Аналогічні норми містить і Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року, який набрав чинності 01 січня 2004 року і діяв на час смерті ОСОБА_4 .

У статті 57 СК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Унормовано питання виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові (стаття 62 СК України). Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Також у статті 69 СК України зазначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

У частині першій статті 1216 ЦК України зазначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).

У частині першій статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України).

У частині першій статті 1261 ЦК України визначено коло осіб, які відносяться до першої черги спадкоємців за законом, а саме це діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (стаття 1301 ЦК України).

Спірні правовідносини, окрім норм сімейного законодавства, урегульовано нормами цивільного (спадкового) права, бо потребують визначення спадкової маси, з урахуванням норм сімейного законодавства та перевірки поділу такої маси між спадкоємцями за законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 147 ЦК України частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи або правонаступника юридичної особи - учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства. Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства, здійснюються відповідно до положень статті 148 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду вказувала у своїх правових висновках, що Закон України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон № 2275-VIII) упорядковує правовідносини між учасниками товариства щодо майна товариства і, зокрема, формування статутного капіталу та розподілення майна товариства при виході учасника з господарського товариства (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18).

Закон № 2275-VIII у редакції, на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства (частина перша статті 23).

Згідно зі статтями 66, 67 Закону України «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час видачі оспорюваних свідоцтв) на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна (стаття 68 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на час видачі оспорюваного свідоцтва).

У статті 71 Закону України «Про нотаріат» зазначено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Пунктом 4.14 глави 10 Порядку № 296/5 (тут і далі - у редакції, чинній на час видачі оспорюваних свідоцтв) також визначено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

При оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи (пункт 4.21 глави 10 Порядку № 296/5).

У пункті 4.4 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29 січня 2009 року, вказано, що до складу спадщини може входити частка у статутному капіталі господарського товариства. Відповідно до статті 147 ЦК України частка у статутному капіталі господарського товариства переходить до спадкоємця, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається тільки за згодою інших учасників товариства.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину на частку в статутному капіталі господарського товариства нотаріусу надаються виписка з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, у якій має обов`язково бути зазначена частка померлого учасника у товаристві, та довідка, підписана керівником товариства, і якщо це передбачено штатним розписом, то і бухгалтером, про розмір в процентному виразі частки в статутному капіталі господарського товариства учасника товариства та її грошової вартості.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус зобов`язаний перевірити склад спадкового майна і у разі, якщо до складу спадщини входять права на частку в статутному капіталі господарського товариства, перевірити їх дійсну належність спадкодавцю на день відкриття спадщини шляхом отримання відповідної виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ТОВ «ТРК «Ностальгія» та ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» рішення судів не оскаржували, отже, погодилися з їх висновками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

У постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15 зазначено: «статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що ОСОБА_4 набув у власність частки в статутних капіталах товариств та прав їх учасника під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , дійшли правильного висновку про поширення презумпції спільного майна подружжя на вказане майно, яка не спростована позивачкою жодними доказами.

Приватний нотаріус Київського МНО Косарєва-Соловей Т. В., з`ясувавши коло спадкоємців померлого ОСОБА_4 , якими є ОСОБА_5 , як той з подружжя, який його пережив, та матір спадкодавця ОСОБА_1 , перевіривши склад спадкового майна у вигляді 100 % частки у статутному капіталі ТОВ «Телерадіокомпанія «Ностальгія» та 90 % частки у статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» та їх належність спадкодавцю ОСОБА_4 на день відкриття спадщини відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, видала ОСОБА_5 як пережившій дружині померлого свідоцтва про право власності на 1/2 частки у статутному капіталі розміром 100 % ТОВ «ТРК «Ностальгія» та 1/2 частку у статутному капіталі розміром 90 % ТОВ «Видавничий дім «Вавилон», а також видала ОСОБА_5 та ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку від частки розміром 50 % в статутному капіталі ТОВ «ТРК «Ностальгія» та 1/2 частку від частки розміром 45 % в статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про відповідність дій приватного нотаріуса Київського МНО Косарєвої-Соловей Т. В. під час видачі ОСОБА_5 свідоцтв про право власності та свідоцтва про право на спадщину за законом вимогам Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя.

Доводи касаційної скарги про те, що приватний нотаріус не здійснила заходів щодо охорони спадкового майна, що призвело до зменшення спадкової маси, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням фізичних та юридичних осіб, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Ці заходи вживаються ними безпосередньо або шляхом доручення нотаріусам чи посадовим особам органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням майна.

Питання щодо охорони спадкового майна регулюються також статтею 1283 ЦК України, згідно з якою охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Особи або органи, що вживають заходів з охорони спадкового майна, мають право укладати договори з третіми особами, спрямовані на забезпечення охорони спадкового майна. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині, а у разі визнання спадщини відумерлою - органом місцевого самоврядування, який від імені територіальної громади здійснює право власності щодо спадщини, яку визнано відумерлою.

Для охорони спадкового майна нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування провадять опис майна і передають його на зберігання спадкоємцям або іншим особам (частина перша статті 61 Закону України «Про нотаріат»).

Статтею 65 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо її не прийнято - до закінчення строку, встановленого цивільним законодавством України для прийняття спадщини. Про припинення охорони спадкового майна нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини попередньо повідомляє спадкоємців, а в разі переходу майна за правом спадкоємства до держави - відповідні фінансові органи.

Встановивши, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , які є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 , протягом встановленого законом шестимісячного строку прийняли спадщину, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у приватного нотаріуса Київського МНО Косарєвої-Соловей Т. В. підстав для вчинення заходів щодо охорони спадкового майна, оскільки такі дії можуть бути вчинені нотаріусом лише до прийняття спадщини спадкоємцями.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 209/3190/20.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У справі № 916/3156/17 розглядався спір про застосування наслідків недійсності договору про розірвання договору застави майнових прав, отже, зазначені правовідносини є нерелевантними до спірних правовідносин.

У справі № 214/6174/15-ц розглядався спір про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, його поділ та витребування. У цій справі Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 08 листопада 2017 року (провадження № 6-1447цс17), щодо частини першої статті 62 СК України, а саме, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 не посилалась на положення частини першої статті 62 СК України як на підставу позову, тому підстав для її застосування у судів першої та апеляційної інстанцій не було.

У справі № 906/1336/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту державної реєстрації частки у статутному капіталі товариства за набувачем до нього переходить володіння часткою, набувач набуває статусу учасника товариства, що надає йому можливість реалізовувати права з частки, оскільки відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Тобто відомості Єдиного державного реєстру виконують функцію оголошення прав на частку невизначеному колу третіх осіб. З цього ж моменту до набувача частки у статутному капіталі товариства переходить право власності на частку за договором, якщо інше не встановлено договором або законом.

У справі, що переглядається, встановивши, що державна реєстрація 60 % та 40 % часток у статутному капіталі ТОВ «ТРК «Ностальгія» була проведена за ОСОБА_4 відповідно 20 грудня 2002 року та 05 грудня 2005 року, а також державна реєстрація 90 % частки у статутному капіталі ТОВ «Видавничий дім «Вавилон» проведена ОСОБА_4 17 червня 2014 року, тобто під час перебування спадкодавця у шлюбі з ОСОБА_5 , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правовий режим зазначеного майна саме як спільного сумісного майна подружжя.

Отже, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з підстав пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявницею постановах Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання позивачки про витребування спадкової справи, з огляду на наявність у матеріалах справи копій всіх документів, необхідних для привального вирішення справи, враховуючи предмет та підстави позову, зокрема, копії оспорюваних свідоцтв, заяви спадкоємців про прийняття спадщини, витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб станом на час відкриття спадщини, інші матеріали спадкової справи померлого ОСОБА_4 , про що мотивовано зазначив апеляційний суд під час вирішення зазначеного клопотання.

Отже, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , які зводяться до порушення судами норм процесуального права та, на думку заявниці, призвели до ухвалення незаконних судових рішень, зокрема у зв`язку з необґрунтованим відхиленням клопотання про витребування доказів, не підтвердилися під час розгляду справи у Верховному Суді.

Касаційна скарга не містить інших доводів щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Колегія суддів виснує, що висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

На думку судової колегії, судові рішення є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного розгляду, та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 червня 2023 року, з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного розгляду, та постанову Київського апеляційного суду від 08 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк