Рішення

від 28.12.2010 по справі 11/209-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

11/209-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

28 грудня 2010 р.           Справа 11/209-10

за позовом    товариства з обмеженою відповідальністю «Лукрум 2007», м. Вінниця   

до                   приватного підприємства «Земіна», м. Гнівань  

про                 стягнення 543015,49 грн.

                                                                                            Суддя      В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:

від позивача            -  Б. Благун за  довіреністю б/н  від 20.12.2010р.;

від  відповідача       -  не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з  приватного підприємства «Земіна»заборгованість  за договором поставки в загальному розмірі 543015,49грн., з яких: 436 975 грн. основний борг, 34 538,59 грн. –пеня, 6 089,18 грн. –3% річних, 43 697,50 грн. –штраф та 21 715,21 грн. –інфляційні нарахування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору поставки від 02.07.2010р. позивач  згідно накладних  поставив відповідачу товар на загальну суму 606 975 грн., за який останній зобов'язався провести розрахунки відповідно до положень п. 2.2. договору.

В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач провів часткові розрахунки за поставлений товар в розмірі 170 000 грн..

Відповідач не скористався своїм правом на захист, вимоги суду викладені в ухвалі  від 13.12.2010р.  щодо надання  документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про час, дату та місце  розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 2103620466507.  До того ж вказане повідомлення свідчить про отримання відповідачем ухвали суду 22.12.2010р.. Тобто у останнього було достатньо часу для реалізації своїх прав визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за  наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.  

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, на засадах всебічного, повно і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,  судом встановлено наступне.

02 липня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лукрум 2007»(позивач, за договором Постачальник) та  приватним підприємством «Земіна»( відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки № 020709-01.

Відповідно до п. 1.1. договору Постачальник передає, а Покупець оплачує та приймає товар виробництва ПАТ «Вінницький олійно-жировий комбінат», що відповідають якості ДСТУ 4922:2005, а саме: олія соняшникова рафінована дезодорована, наливом, загальна кількість якої становить 100 000 т.

На виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних №  0001267 від 02.07.2010р., № 0001292 від 06.07.2010р., № 0001326 від 10.07.2010р. поставив відповідачу товар визначений договором на загальну суму 606 975 грн., який останній отримав на підставі довіреностей № 27 від 01.07.2010р., № 32 від 06.07.2010р. та № 37 від 09.07.2010р..

Пунктом 2.2.   договору  визначено, що оплата за товар здійснюється Покупцем у вигляді 100% оплати фактично поставленої партії товару на протязі одного банківського дня з дати поставки, на підставі рахунка, отриманого від Постачальника.

Як свідчать матеріали справи, зокрема виписка банку від 09.07.2010р.,  відповідачем частково виконані взяті на себе зобов'язань за договором в частині проведення розрахунків за товар та оплачено товар на суму 170 000 грн..

Таким чином, товар вартістю  436 975 грн. відповідачем не оплачено.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар  згідно договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за   договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений  інший строк оплати товару.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обов'язку щодо повного розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором в розмірі 436 975  грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позивачем, за неналежне виконання зобов'язань за договором на підставі умов договору нараховано до стягнення з відповідача 34 538,59 грн.  пені, 6 089,18 грн.  3% річних, 43 697,50 грн.  штрафу та 21 715,21 грн.  інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 5.2. договору визначено, що  у випадку несвоєчасної (неповної)  оплати товару, відповідно до п. 2.2 даного договору, Покупець зобов'язаний сплати и Постачальнику  від суми простроченого платежу  пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, за кожний календарний день прострочення оплати.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорах,  він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши за допомогою бази даних «Законодавство України»розрахунок ціни позову,  судом встановлено, що  при нарахуванні сум пені та трьох відсотків річних позивачем допущено помилку в бік завищення, оскільки розмір пені та трьох відсотків річних за визначений розрахунком період складає відповідно 28 985,02 грн. та 5495,59  грн..

Щодо заявлених до стягнення  21 715,21 грн. інфляційних нарахувань за визначений розрахунком період,  суд зауважує наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) –це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.     Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим»методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Визначений в розрахунку період нарахування не може бути предметом розгляду, оскільки прострочка платежу за менший період ніж місяць не тягне за собою нарахування інфляційних втрат (липень місяць). Поміж з тим,  станом на 28.12.2010р. відсутні офіційні дані щодо рівня інфляції за грудень 2010 року, а відтак вимоги за вказаний період є передчасними.

За таких обставин задоволенню підлягає сума інфляційних нарахувань за період вересень-листопад 2010 року, яка складає  16 276,20 грн..

Пунктом п. 5.3. договору сторони погоджено, що у разі відмови від виконання обов'язків, взятих на себе у відповідності з умовами даного договору, Покупець виплачує штраф в розмірі 10%  від суми договору.

Як вбачається з розрахунку, позивачем визначено суму штрафу у відсотковому відношенні в розмірі 10% до суми невиконаної частини зобов'язання.

Зважаючи, що відповідачем прострочено оплату товару, позивачем правомірно заявлено до стягнення 43 697,50 грн. штрафу.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи вищевикладене, тому позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49  ГПК України.    

Керуючись  ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Стягнути з приватного підприємства «Земіна»(23310, Вінницька область, Тиврівський район, м. Гнівань, вул. Боженка, 20, код 23065114) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лукрум 2007»(21034, м. Вінниця, вул. Немирівське шосе, 26, код 35110852)  436 975  (чотириста тридцять шість тисяч дев'ятсот сімдесят п'ять) –боргу; 28 985 (двадцять вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 02 коп. –пені; 5495 (п'ять тисяч чотириста дев'яносто п'ять) грн. 59 коп. –3% річних;   16 276 (шістнадцять тисяч двісті сімдесят шість) грн. 20 коп. –інфляційних нарахувань;  43 697 (сорок три тисячі шістсот дев'яносто сім) грн. 50 коп. – штрафу; 5314 (п'ять тисяч триста чотирнадцять) грн. 29 коп. - витрат зі сплати державного мита та 230 (двісті тридцять) грн. 96 коп. –витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В решті позову відмовити.

4.          Наказ видати після набрання рішенням  законної сили.   

                                                                          Повне рішення складено 29.12.2010р.

Суддя                                                         В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2- відповідачу -    (23310 Вінницька область, Тиврівський район, м . Гнівань, вул. Боженка, 20)