Рішення

від 27.12.2010 по справі 8/138

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/138

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.10                                                                                 Справа № 8/138

                  За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТТРАНС", м. Київ,  

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськмультітранс",                          м. Луганськ, -

про стягнення 9509 грн. 73 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача – представник не з'явився;

від відповідача –представник не з'явився, -   

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з автомобільного перевезення вантажу у сумі 8930,32 грн. та пені у сумі 579,41 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання з боку відповідача умов договору доручення №б/н перевезення вантажів автотранспортом у міжнародному сполученні, укладеного між сторонами 29.10.09 року.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 31.05.2010 року було порушено провадження у справі № 8/138.

01.07.2010 року відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганськмультітранс" (ділі –ТОВ "ЛМТ") - було подано зустрічну позовну заяву (вих.№ 252 від 25.06.2010 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТРАНС" (ТОВ "ЮНІТТРАНС") з вимогою про визнання недійсним договору №ТР/30/09/09 від 30.10.2009 року як такого, що укладений з порушенням чинного законодавства.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 01.07.2010 року зустрічну позовну заяву ТОВ "ЛМТ" та додані до неї документи на підставі приписів п. п. 4 та 10 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України було повернуто без розгляду.  

          Ця ухвала була оскаржена відповідачем в апеляційному порядку, у зв'язку з чим провадження по справі 05.07.10 року було зупинено.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 27.07.2010 року апеляційна скарга залишена без задоволення, а ухвала господарського суду Луганської області від 01.07.2010 року по даній справі - без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.10.2010 року касаційну скаргу на вказану постанову Луганського апеляційного господарського суду від 27.07.2010 року   ТОВ "ЛМТ" повернуто без розгляду.

22.11.10 року господарським судом провадження у справі поновлено.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з  02.12.10 року до  16.12.10 року –у зв'язку з неявкою позивача.

16.12.10 року позивач подав Обґрунтований розрахунок заборгованості станом на 16 грудня 2010 року (вих. №1612 від 16.12.10 року) (а.с.134), який по суті є заявою про збільшення позовних вимог, оскільки він, залишивши незмінною заявлену до стягнення суму основного боргу у розмірі  8930,32 грн., просить стягнути з відповідача пеню за період з 13.02.10 року по 16.12.10 року у сумі 714,89, посилаючись на пункт 7.2.6 укладеного між сторонами договору (а.с.134).

Судом прийнято цю заяву.

На підставі заяви позивача ухвалою суду від 16.12.10 року термін судового розгляду спору відповідно до приписів ч.3 ст. 69 ГПК України  продовжено на 15 днів – до 31.12.10 року.

Згідно ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 16.12.10 року до 27.12.10 року –з метою надання відповідачеві можливості скласти контррозрахунок пені.

23.12.10 року, через канцелярію суду, відповідач подав відзив на заяву про уточнення позовних вимог (вих.№342 від 21.12.10 року),  згідно якому підтвердив факт визнання основного боргу, але просить  не стягувати пеню, оскільки, як на нього, міжнародну товарно-транспортну накладну (СМR) позивач на його адресу спрямував не у термін, встановлений договором та заявкою на здійснення перевезення вантажу, а пізніше (відповідач не називає дату), а тому він цю накладну отримав лише 01.03.10 року, а 16.03.10 року сплатив частину вартості послуги у сумі 5000,00 грн. Посилаючись на ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі –ГКУ), відповідно до якої нарахування  штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання повинно було бути виконано, просить відмовити у  стягненні пені.

До судового засідання, призначеного на 27.12.10 року, сторони не з'явилися.

Враховуючи обставини справи, наявні у ній докази, заявлені сторонами клопотання про розгляд справи за їх відсутності, а також те, що термін розгляду спору добігає кінця 31.12.10 року, що унеможливлює його подальше відкладення, - суд, керуючись ст.ст.4-3.22,32-34,36,38,43,69 та 75 ГПК України, вважає за можливе здійснити розгляд спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності сторін, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

          29.10.09 року між позивачем (довіритель; перевізник) та відповідачем (повірений; експедитор) укладено договір №б/н перевезення вантажів автотранспортом у міжнародному сполученні, відповідно до якого перевізник доручає експедитору за винагороду здійснювати пошук та підбір вантажовласників (замовників) з метою забезпечення експортно-імпортними вантажами транспортних засобів  перевізника для міжнародних перевезень (п.1.1).

За дорученням  перевізника  та на підставі цього договору експедитор надає одну або декілька послуг, а саме: організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та зарубіжних країн та підставі відповідних заявок; здійснює розсилання товарно-транспортної документації;  за погодженням з замовником  здійснює інші  доручення перевізника (п.2.1).

Експедитор виступає від імені перевізника та може укладати з іншими особами договори на  виконання зобов'язань за цим договором (п.2.2).

Виконання кожного перевезення  в рамках цього договору оформляється окремим замовленням на конкретне перевезення у формі заявки, в якій обумовлені конкретні  умови та вартість  кожного конкретного перевезення (п.2.2).

Перевізник зобов'язаний  виконувати автомобільні перевезення (п.3.2).

Експедитор зобов'язаний  своєчасно, у терміни, передбачені у кожному  окремому випадку у заявці,  здійснювати розрахунки з перевізником (п.4.7).

Вартість перевезення та інших послуг обумовлюється у окремих заявках експедитора, що направляються перевізникові, які є невід'ємною частиною цього договору та зазначаються у рахунках-фактурах перевізника (п.5.1).

Цини є договірними та визначаються  виключно виходячи з конкретної ситуації, що склалася на транспортному ринку (п.5.5).

Факт виконання кожного міжнародного автомобільного перевезення підтверджується відповідним актом виконаних робіт, що складається перевізником після прибуття вантажу у пункт призначення та направляється експедитору разом із документами, визначеними у п.5.9 договору (п.5.6).

Відповідно до п.5.9 договору  після закінчення  перевезення (прибуття вантажу у пункт призначення) перевізник повинен направити замовнику наступні документи згідно п.2.4 договору: оригінали акту виконаних робіт у 2-х примірниках, рахунку за надані послуги, податкової накладної, ксерокопію та оригінал СМR накладної з печатками про отримання вантажу.

За невиконання або неналежне виконання  своїх зобов'язань за договором сторони несуть взаємну (п.7.1.1).

У разі прострочення платежу винна сторона  сплачує іншій стороні пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення (п.7.2.6) (а.с.8-11).

25.12.09 року відповідач (замовник) спрямував на адресу позивача (перевізника) заявку-додаток №239  на одноразове автотранспортне перевезення вантажу, згідно якій просив позивача здійснити  перевезення вантажу (металопрокату) автопоїздом державний номерний знак (далі –д.н.з.) АА 6298ІМ/АА 5819ХР за маршрутом «м.Запоріжжя (Україна) - м.Калло (Антверпен) (Бельгія)», за що зобов'язався сплатити перевізнику 1200 євро (у гривнях за курсом НБУ на день виставлення рахунку та факсокопії СМR) безготівково, впродовж 10-ти банківських днів, за умови виставлення оригіналів документів: СМR (оригінал та копія з мокрою печаткою перевізника), договору, рахунку, податкової накладної, актів виконаних робіт (попередньо передати документи факсом) (а.с.12).

На підтвердження факту виконання умов заявки та договору позивач надав документальні докази здійснення перевезення (СМR від 04.12.09 року, з доказами отримання вантажу вантажоодержувачем (а.с.15); рахунок-фактуру №СФ-0000001 від 12.01.10 року на суму 13930,32 грн. (а.с.17); подорожній лист автомобіля за №094757 від 28.12.09 року  (а.с.18-19); акт прийому виконаного  міжнародного перевезення вантажів від 12.01.10 року, підписаний сторонами за цим спором, у якому вони підтверджують, що автоперевезення вантажу здійснено, вони не мають взаємних претензій, а вартість перевезення становить 13930,32 грн. (з ПДВ) (а.с.14).

Крім того, позивач надав до справи документальні докази переліку документів,  які він відповідно до договору та заявки 22.01.10 року спрямував на адресу відповідача, а останній їх отримав 30.01.10 року (а.с.72 та 135).

Як вбачається з наданих до справи доказів, відповідач, отримавши цей пакет документів, не сплатив вартість послуг впродовж 10-ти банківських днів, як то передбачено п.5.8 договору та заявкою-додатком №239 від 25.12.09 року, що  змусило позивача 30.03.10 року спрямувати на його адресу  претензію на вказану суму (вих. №0309 від 09.03.10 року) (а.с.13), яку відповідач отримав 07.04.10 року (а.с.4).

З матеріалів справи видно, що відповідач до отримання цього пакету документів, а саме: 16.03.10 року, - частково –у сумі 5000,00 грн. –сплатив вартість наданих йому послуг (а.с.45-71; 104-105), у зв'язку з чим залишок боргу становить 8930,32 грн. (13930,32 грн. –5000,00 грн.), на яку позивач, керуючись умовами договору та чинним законодавством, згідно первісним позовним вимогам нарахував пеню у сумі 579,41 грн., не вказавши період, за який її нараховано (а.с.2-3).

З Обґрунтованого розрахунку заборгованості станом на 16 грудня 2010 року (вих. №1612 від 16.12.10 року), наданого позивачем (а.с.134), вбачається, що пеня нарахована з суми боргу в 13930,32 грн. за період з 13.02.10 року  по 15.03.10 року у сумі 121,27 грн., а  також з суми боргу в 8930,32 грн. за період з 16.03.10 року по 16.12.10 року у загальній сумі 593,62 грн., - а разом у сумі 714,89 грн.

Загальна сума позову (з урахуванням внесених до нього змін) становить  9645,21 грн. (8930,32 грн. + 714,89 грн.), яку позивач просить стягнути з відповідача.

Останній позов визнав частково –лише в частині основного боргу.

ІІ.Оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

          Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 ст. 626 ЦКУ), який є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника   виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а згідно приписам ч.2 цієї статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

          Таким чином, відповідач повинен був сплатити суму основного боргу за цим спором впродовж 10-ти банківських днів від дня отримання пакету документів, передбаченого пунктами 5.6 та 5.8-5.9 договору.

           По справі документально доведено, що відповідач отримав вищезгаданий пакет документів 30.01.10 року (а.с.135).

           У своїх подальших діях він повинен був керуватися  умовами договору та поняттям банківського дня, наданим у п.1.19 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яким встановлено, що операційний  (банківський) день - частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ.  Дні  визначаються для   банків  робочими  за  правилами,  встановленими  відповідною постановою  Національного  банку  України.

          Отже, 10-денний термін для сплати вартості отриманих послуг розпочався 01.12.10 року, оскільки 30-31.01.10 року були вихідними днями; останнім днем сплати боргу для відповідача було 12.02.10 року, а право на нарахування пені у позивача виникло з 13.02.10 року.

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до договору про надання автотранспортних послуг з перевезення вантажу.

          Згідно ст.908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється

за договором перевезення. Загальні  умови  перевезення  визначаються  цим  Кодексом, іншими законами, транспортними  кодексами  (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами,  що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо  цих  перевезень встановлюються  договором,  якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними  кодексами  (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами,  що видаються відповідно до них.

          Статтею 909 ЦКУ встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується  доставити   довірений   їй   другою   стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його  особі, яка  має  право на одержання вантажу (одержувачеві),  а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення  договору  перевезення вантажу підтверджується складенням  транспортної   накладної   (коносамента   або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).Законом можуть бути передбачені особливості  укладення  та виконання договору перевезення вантажу.

          Сторони дотрималися вищенаведених вимог закону.

          Згідно частинам 1 та 2 ст.916 ЦКУ за   перевезення   вантажу,   пасажирів,   багажу,   пошти стягується   провізна   плата   у   розмірі,  що  визначається  за домовленістю сторін,  якщо інше не встановлено законом або  іншими нормативно-правовими   актами.  Якщо  розмір  провізної  плати  не визначений, стягується розумна плата. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю  сторін, якщо вона не встановлена   тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

          Що стосується транспортного експедирування, то згідно ст. 929 ЦКУ за договором  транспортного  експедирування  одна  сторона (експедитор)  зобов'язується  за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

           Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом,  вибраним експедитором або клієнтом,  зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта  договір перевезення вантажу,  забезпечити відправку і одержання вантажу, а

також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

          Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання   додаткових   послуг,  необхідних  для  доставки  вантажу (перевірка  кількості  та  стану  вантажу,  його  завантаження  та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення,

одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

          Положення цієї глави поширюються також  на  випадки,  коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

           Умови  договору  транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін,  якщо інше на встановлено законом,  іншими нормативно-правовими актами.

             Закон (стаття 931 ЦКУ) визначає, що розмір   плати   експедиторові  встановлюється  договором транспортного експедирування,  якщо інше не  встановлено  законом. Якщо  розмір  плати  не  встановлений,  клієнт  повинен  виплатити експедитору розумну плату.

           Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що  експедитор  має  право   залучити   до   виконання   своїх обов'язків інших осіб.

           У   разі   залучення   експедитором   до  виконання  своїх обов'язків за договором транспортного  експедирування  інших  осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.909, 917 та 919 ЦКУ, - тобто здійснив перевезення та видачу вантажу вантажоодержувачу.

           Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору, не сплативши вартість наданих йому перевізником послуг з автоперевезень у визначений договором термін.          

           Статтею 920 ЦКУ встановлено, що у  разі  порушення зобов'язань,  що випливають із договору перевезення,  сторони  несуть  відповідальність,  встановлену  за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), а статтею 934 ЦКУ встановлено відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування, згідно якій за порушення обов'язків за  договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язань).

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов'язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням  умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

          Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

              Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

          Боржник,  який прострочив   виконання   зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки  і  за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів  наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає   стягненню   у  повному  розмірі,  незалежно  від відшкодування збитків. Договором може  бути  встановлено  обов'язок  відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Як сказано в  частинах 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі  порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          За приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі –ГКУ), нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

          З наданого позивачем до справи розрахунку пені видно, що він вірно нарахував її за період з 13.02.10 року по 15.03.10 року у сумі 121,27 грн., оскільки 16.03.10 року відповідач сплатив частку боргу у розмірі 5000,00 грн., внаслідок чого  його залишок склав 8930,32 грн. і в подальшому пеню слід було нараховувати, виходячи з цієї суми.

          Всупереч умовам п.7.2.6 договору та приписам ч.6 ст. 232 ГКУ позивач припустився помилки при визначенні пені як в частині періоду нарахування, так і її суми.

          Так, за період з 16.03.10 року по 16.12.10 року позивач, виходячи з залишку суми боргу, нарахував пеню у загальній сумі 593,62 грн., хоча мав право нарахувати її тільки за період з 16.03.10 року по 16.09.10 року, при цьому сума пені ним визначена невірно: вона повинна становити 837,13 грн., а її загальна сума за весь період нарахування повинна складати  958,40 грн. (121,27 грн. + 837,13 грн.), у зв'язку з чим загальна сума позову повинна була б становити 9888,72 грн. (8930,32грн. + 958,40 грн.), що (з урахуванням внесених до нього змін) перевищує загальну суму позову, визначену позивачем у розмірі 9645,21 грн.          

           Позивач не надав до справи належний розрахунок суми пені за період з 16.03.10 року по 16.09.10 року, а значить у порядку та у спосіб, встановлені законом, не довів законність та обґрунтованість своїх позовних вимог  у цій  частині.

          Загальна сума позову за вищевикладених обставин перевищує заявлену позивачем, а чинне господарсько-процесуальне законодавство України не надає суду права виходити за межі позовних вимог, у тому числі –на стягнення суми коштів більшої, ніж заявлено позивачем.

          За таких обставин суд, керуючись ст.ст.4-3,32-34 ГПК України, вирішує спір лише в межах основного боргу, заявленого до стягнення, та пені за період з 13.02.10 року по 15.03.10 року у сумі 121,27 грн., - тобто у загальній сумі 9051,59 грн.; в іншій частині позов щодо стягнення пені за період з 16.03.10 року по 16.09.10 року задоволенню не підлягає за недоведеністю.

          Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.

          Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Судові витрати, керуючись ст.ст.44,45,47-1 та 49 ГПК України, суд покладає  на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведеного до суду, а саме:

державне мито у сумі 95,72 грн.;

витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 221,48 грн.

Решта судових витрат покладаються на позивача.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11,16,525,526,530,560,610-612,614,623, 908,909,916,917,919,921,929,931,932,934 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36,43,44,47-1,49,75,82,84 та 85 Господарського процесуального кодексу України,  суд

в и р і ш и в :

           1.Позов задовольнити частково.

           2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськмультітранс", ідентифікаційний код 34526006, яке знаходиться за адресою: юридична: місто Луганськ, кв. Якіра, 3, кв. 146; поштова: 91055, місто Луганськ, а/с 94, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІТТРАНС", ідентифікаційний код 31112730, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вул.Кловський узвіз, 12-а, к.13, - основний борг за надані автопослуги з перевезення вантажу у сумі 8930 (вісім тисяч дев'ятсот тридцять) грн. 32 коп., пеню у сумі 121 (сто двадцять одна) грн. 27 коп., а  також судові витрати: державне мито у сумі 95 (дев'яносто п'ять) грн. 72 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 221 (двісті двадцять одна) грн. 48 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

          4.Решту судових витрат покласти на позивача.

На  підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 27.12.10 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано –   28  грудня  2010 року.

Суддя                                                                                              А.П.Середа