Постанова

від 13.12.2007 по справі 17/536/06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 13 грудня 2007 р.                                                                                   

№ 17/536/06 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

за участю представників сторін

котрі  позивача

відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

ОСОБА_1. - паспорт Стремілова О.О. -директор, наказ від 15.08.06  Санаторію для дітей "Травневий"

на постанову

Одеського апеляційного

господарського суду

від

19.06.2007 року

у справі

№ 17/536/06

господарського суду

Миколаївської області

за позовом

Суб'єкта підприємницької

діяльності             ОСОБА_1.

до

Санаторію для дітей

"Травневий"

про

стягнення 60759,93грн.

Суб'єкт підприємницької діяльності

-фізична особа ОСОБА_1  звернувся до

господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з

Санаторію для дітей „Травневий” суми боргу у розмірі 60 795,93 грн.,

посилаючись на те, що в період з 02.06.2006 року по 12.08.2006 року відповідачу

поставлено продовольчі товари на зазначену суму, за які останній з позивачем не

розрахувався, що порушує його майнові інтереси.

Доповідач Гоголь Т.Г.

Рішенням господарського суду

Миколаївської області від 21.11.2006 року (суддя Коваль С.М.) позовні вимоги

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задоволені

повністю. Стягнуто з Санаторію для дітей „Травневий” на користь позивача 60

759,93 грн. заборгованості, судові витрати також покладені на відповідача.  Рішення вмотивоване доведеністю позовних

вимог.

Одеський апеляційний господарський

суд постановою від 19.06.2007 року (судді Колоколов С.І., Разюк Г.П., Петров

М.С.) рішення господарського суду Миколаївської області від  21.11.2006 року залишив без змін, з тих самих

підстав.

Санаторій для дітей

"Травневий" звернувся до Вищого господарського суду України з

касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської

області від 21.11.2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського

суду від 19.06.2007 року, справу направити на новий розгляд до господарського

суду Миколаївської області, посилаючись на порушення господарськими судами

попередніх інстанцій  норм матеріального

та процесуального права, а саме: статті 295 Господарського кодексу України,

статей  206, 238, 241, 712 Цивільного

кодексу України. Скаржник зазначає, що господарськими судами попередніх

інстанцій неповно з'ясовано фактичні обставини справи, що мають значення для

правильного вирішення спору, і тим самим порушено принцип змагальності судового

процесу. Відповідач посилається, зокрема, на те, що всупереч вимогам цивільного

законодавства суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не

взяли до уваги факт відсутності зобов'язань між господарюючими суб'єктами

(сторонами у справі). Крім того, скаржник посилається на те, що накладні на

поставлений товар були підписані головним бухгалтером одержувача ОСОБА_1 з

порушенням порядку представництва інтересів довірителя.  

Суб'єкт підприємницької діяльності

-фізична особа ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надав .

Вищий господарський суд України,

заслухавши доповідь судді доповідача та пояснення присутніх у судовому

засіданні представників сторін, 

проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи

правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм

права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги в

частині стягнення вартості відпущених, але не оплачених продовольчих товарів у

сумі 60 759,93 грн., господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що

на підтвердження поставки товарів сторонами складені, підписані та скріплені печатками

накладні: № 4 від 02.06.2006 року на суму 183 грн., № 7 від 05.06.2006 року на

суму 5 191,41 грн., № 12 від 09.06.2006 року на суму 8 175,15 грн., № 14 від

14.06.2006 року на суму 6 599,28 грн., № 21 від 21.06.2006 року на суму 5

043,03 грн.,  № 39 від 08.07.2006 року на

суму            338 грн., № 46 від

25.07.2006 року на суму 9 991,80 грн., № 47 від 26.07.2006 року на суму 360

грн., № 48 від 28.07.2006 року на суму 3 283,70 грн. , № 49 від 29.07.2006 року

на суму 360 грн., № 50 від 31.07.2006 року на суму 7 774,34 грн., № 51 від

02.08.2006 року на суму 348 грн., № 52 від 05.08.2006 року на суму 5 414,70

грн., № 53 від 09.08.2006 року на суму 4 400,02 грн.,         № 54 від 09.08.2006 року на суму

331,50 грн., № 55 від 12.08.2006 року на суму 369,60 грн., № 56 від 12.08.2006

року на суму 2 596,40 грн.  Саме

зазначені накладні і є належним доказом продажу Суб'єктом підприємницької

діяльності -фізичною особою ОСОБА_1. Санаторію для дітей "Травневий" продовольчих

товарів на загальну суму 60759,93 грн.

Проте висновок, до якого дійшли

суди, є передчасним. Упродовж усього розгляду справи відповідач заперечував

факт отримання товару згідно зазначених накладних, наголошував на

невідповідності  відтиску оригіналу

печатки Санаторію для дітей „Травневий”, проставленого на спірних накладних.

Санаторій для дітей „Травневий” звертав увагу суду на те, що товар було

отримано особою, яка не є працівником санаторію, а відтак, не мала права його

отримувати.

Усі ці доводи в повному обсязі не

були досліджені як місцевим, так і апеляційним господарськими судами, отже,

висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на всебічному, повному

і об'єктивному розгляді  в судовому

процесі всіх обставин справи в їх сукупності, як це передбачено статтею 43

Господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено статтею 174

Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських

зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Із змістом

зазначеної норми кореспондуються і приписи частини 2 статті 11 Цивільного

кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і

обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до статті  193 Господарського кодексу України суб'єкти

господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати

господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових

актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання

- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі

статтями 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися

належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів

цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до

звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як вбачається

із змісту наведених норм, зобов'язання припиняються шляхом  їх повного виконання, що в даному випадку і

повинно бути предметом судового дослідження. Відповідно до статті 9

Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ”

підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні

документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні

документи повинні бути складені під час здійснення такої операції, а якщо це

неможливо - безпосередньо після її закінчення. Згідно з пунктом 2.1 Положення

про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом

Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, господарські операції

-це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна,

капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Отже, факт проведення суб'єктом

підприємницької діяльності  господарських

операцій, що стосуються виконання ним зобов'язань,  повинні підтверджуватися первинними

бухгалтерськими документами. Одним із таких документів згідно зі статтею 7

Закону України “Про податок на додану вартість” є  податкова накладна, яка є одночасно звітним

податковим документом і розрахунковим документом. Первинним документом в

розумінні змісту статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову

звітність в Україні” є і довіреність на отримання матеріальних цінностей, що

видається господарюючим суб'єктом  згідно

з вимогами Інструкції “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і

використаних довіреностей на одержання цінностей”, затв. наказом Міністерства

фінансів України №99 від 16.05.1996 року, на що посилався і відповідач.

Наведене свідчить про те, що судами

при розгляді вказаної справи  приписи законодавства,

які регулюють спірні правовідносини,  не

враховані.  Поза увагою попередніх

судових інстанцій залишилося і те,  що

спір у даній справі стосується саме виконання (чи невиконання) сторонами в

повному обсязі зобов'язань, а відтак, не встановлені всі обставини, що мають

значення для правильного вирішення спору, а саме: не з'ясовано яким чином

здійснювався відпуск відповідачеві продовольчих товарів та на підставі яких

первинних документів, чи видавалась відповідачем довіреність на право отримання

продовольчих товарів ( і якщо так, в який час та на який період).  Окрім того, за приписами статті 65

Господарського процесуального кодексу України з метою правильного і своєчасного

вирішення спору суддя має право вирішити питання про виклик посадових та інших

осіб для дачі пояснень по суті справи.

Приписами статті 1117 Господарського

процесуального кодексу України, касаційній інстанції не надано право

встановлювати чи вважати доведеними обставини справи, які не були встановлені

місцевим та апеляційним господарськими судами.

 Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного

Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про

судове  рішення”, рішення є законним

тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно

перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами

матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на наведене, рішення

господарського суду Миколаївської області від 21.11.2006 та постанову

Одеського  апеляційного  господарського суду  від 19.06.2007 не можна вважати законними і

обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий

розгляд до господарського суду Миколаївської області.

При новому розгляді справи суду

слід врахувати викладене, з'ясувати дійсні обставини справи, обґрунтованість

вимог позивача і заперечень відповідача і відповідно до вимог чинного

законодавства вирішити спір.

Керуючись статтями  1115, 1117, 1119-11111,

11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий

господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

   Рішення 

господарського суду Миколаївської області від 21.11.2006 року та

постанову Одеського  апеляційного  господарського суду  від 19.06.2007 року у справі  №  

17/536/06 скасувати, справу скерувати на новий розгляд до господарського

суду Миколаївської області. 

Касаційну скаргу Санаторію для

дітей "Травневий" задовольнити.

Головуючий        суддя                                                  

Т. Добролюбова

Судді                                                                                 Т.Гоголь

В.Швець