Рішення

від 14.12.2010 по справі 1/83пд

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

1/83пд

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

14.12.10 р.                                                                                    Справа № 1/83пд                               

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Донспецпром”

м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Ві Ей Бі Лізинг”

м. Київ

про визнання недійсним договору

                                        Суддя                                         З.П. Азарова

Представники:

Від позивача: Загайнова О.М. - представник

Від відповідача: Машлятін О.А. - представник

В засіданні брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:                                

Товариство з обмеженою відповідальністю  “Донспецпром” м. Донецьк звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Ві Ей Бі Лізинг” м. Київ про визнання недійсним договору фінансового лізингу №071101-103/ФЛ-Ю-С від 01.11.2007р.

В обґрунтування позову позивач посилається на відсутність істотних умов договору, а саме: предмет лізингу, строк, на який лізингодержателю надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких, за заявою хоча б однієї із сторін, має бути досягнуто згоди.

Крім того, він вважає, що договір укладений з порушенням положень статті 6 Закону України “Про фінансовий лізинг”, встановлення розрахунків в іноземній валюті, а також укладення договору з порушенням рівності сторін.

Позивач надав заяву про забезпечення позову, але в її обґрунтування не надані будь-які докази. Заява залишена без задоволення.

За клопотанням позивача розгляд справи відкладався.

Позивач пояснив, що оскаржив ухвалу господарського суду Донецької області про відкладення розгляду справи, тому провадження у справі було зупинено.

Ухвалою від 08.12.2010р. провадження у справі було поновлено і в судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи у зв'язку зі зміною представника. Клопотання залишено без задоволення, оскільки зміна представника позивача не є підставою для відкладення розгляду справи.

З огляду на справу встановлено, що позивач надавав заяви про ознайомлення з матеріалами справи 05.05.2010р., 02.06.2010р. і заяви були задоволені.

Крім того, неодноразові відкладення розгляду справи сприяють зволіканню строків, передбачених для розгляду спору статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач не визнав позов та вважає, що він задоволенню не підлягає, оскільки договір відповідає діючому законодаству.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив, що 01.11.2007р. між сторонами був укладений договір № 071101-103/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу, згідно з яким лізингодавець (відповідач) зобов'язався надати лізингоодержувачу (позивачу) в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу  предмет лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору якого наведена в специфікації, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Позивач вважає, що вказаний договір є недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому істотних умов, а саме: предмет лізингу, строк, на який лізингодержателю надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких, за заявою хоча б однієї із сторін, має бути досягнуто згоди. Крім того, він вважає, що договір укладений з порушенням положень статті 6 Закону України “Про фінансовий лізинг”, встановлення розрахунків в іноземній валюті, а також укладення договору з порушенням рівності сторін.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Цивільно-правовий договір, будучи видом правочину, являє собою правову форму, у яку втілюються узгоджені волевиявлення сторін. Цей процес називається укладанням договору. Відповідно до частини 2 статті 67 Господарського кодексу України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 629 вказаного  Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що  визначені законом як істотні або  є необхідними для договорів даного виду, а також  усі  ті  умови,   щодо   яких   за   заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачає, що фінансовий    лізинг   -   це   вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.  За договором фінансового Лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування Лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.  

Істотними умовами договору лізингу є:

- предмет лізингу;

-строк, на який Лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з оспорюваного   договору, сторони   узгодили   всі  умови

договору, підписали його і підписи уповноважених осіб скріплені печатками сторін.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його  недійсність  прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також  моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заявляючи позов про  визнання недійсним правочину, позивач повинен доказати підстави для визнання його недійсним. Але у розглядаємому спорі позивач посилається на відсутність істотних умов договору, що не є тотожнім з визнанням договору недійсним.

Посилання позивача на порушення положень статті 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” та встановлення розрахунків в іноземній валюті спростовується змістом оспорюваного договору, оскільки пунктом 3.4 договору сторони передбачили, що платежі здійснюються в національній валюті України (гривні).

Щодо посилання позивача на те, що умови спірного договору не відповідають змісту примірного договору фінансового лізингу, затвердженого наказом Міністерства України у справах науки і технології від 03.03.1998р. № 59, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки використання рекомендованих примірних договорів є лише однією із форм визначення змісту договору сторонами при його укладенні. Наказ Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998 року N 59, на який посилається позивач, не тільки не встановлює правил застосування примірного договору всіма суб'єктами господарювання, але й безпосередньо у преамбулі  вказує, що примірний договір затверджено як захід задля забезпечення  раціонального і ефективного використання бюджетних коштів при фінансуванні інноваційних проектів. При цьому,  будь-яких доказів залучення бюджетних коштів для придбання предмету лізингу за спірним договором та здійснення такого придбання в межах відповідного інноваційного проекту позивачем не надано. Крім того, ні вказані позивачем норми законодавства, ані сам спірний договір не містять застережень про обов'язок сторін договору визначати його зміст виключно на підставі примірного договору.

Не приймаються до уваги посилання позивача на відсутність рівності сторін, оскільки укладаючи договір, сторони вільні в укладенні договору, виборі умов договору.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України  кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона  посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень, але позивач не надав жодного доказу в обґрунтування своєї позиції щодо відсутності умов рівності сторін у договорі.

В силу статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, тому керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

                                                         В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Донспецпром” про визнання недійсним договору фінансового лізингу №071101-103/ФЛ-Ю-С від 01.11.2007р.

В судовому засіданні 14.12.2010р. оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя                                                               Азарова З.П.                               

Рішення підписано 20.12.2010р.