Рішення

від 15.11.2007 по справі 10/83

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2007 р.

                    Справа

№ 10/83.

За позовом дочірнього підприємства

“Імпекс Інтернешнл Трейд Україна”

до 

приватного підприємця ОСОБА_1

про тлумачення змісту договору

Суддя       Т.І. Ковальчук

Представники

Від позивача -Решетов В.В., дов.

від 11.04.2007 р.

Від відповідача -ОСОБА_2, дов. №

1А-07 від 10.01.2007 р.

За погодженим клопотанням сторін

справу розглянуто поза межами двомісячного терміну (а.с. 31, 48).

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з позовом про

тлумачення змісту п. 4.1 договору № 6 від 01.12.2003 р. на надання юридичних

послуг і просить надати тлумачення вказаного пункту договору наступним

чином:  “Розмір оплати робіт Підприємця

(позивача), визначений цим пунктом, є максимальним розміром. Оплаті підлягає

лише виконана робота, що підтверджується актами виконаних робіт.

Валюта розрахунку (гривня)

визначена, виходячи із співвідношення валютного курсу на день підписання

договору (контракту), і визначається за офіційним курсом НБУ валюти ціни

договору (контракту) -долару США. Якщо на день розрахунку валютний курс

зміниться, суму платежу буде відповідно змінено у виходячи з офіційно

встановленого НБУ  курсом валюти ціни”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що

сторонами по-різному тлумачиться зміст пункту 4.1 договору, так, позивач з

посиланням на норми ЦК УРСР щодо договорів підряду та Типових форм валютних

застережень вважає, що цим пунктом узгоджено максимальний розмір оплати за

договором, конкретна ж сума до сплати визначається сторонами в актах виконаних

послуг або іншим чином за взаємною згодою сторін,  також цей пункт містить валютне застереження,

згідно з яким максимальний розмір оплати за договором визначається на день

оплати послуг Замовником, виходячи із співвідношення  4000,00 доларів США до національної валюти

України за офіційним курсом. Відповідач же, на думку позивача, помилково

вважає, що оплаті підлягає сума 4000,00 доларів США, незважаючи на обсяг

виконаної роботи.

Відповідач надав заперечення, у

яких  стверджує, що позов є

необґрунтованим, щодо нього сплив строк позовної давності, тлумачення договору

позивачем фактично є визначенням нових умов договору, спрямованим на зменшення

ціни договору, подав також заяви про застосування строку позовної давності та

клопотання про припинення провадження у справі по п. 2 ст. 80 ГПК України,

оскільки предметом спору є визначення розміру заборгованості за договором № 6

від 02.12.2003 р., щодо якого існує судове рішення, яке набрало законної сили.

У судовому засіданні представник

позивача просив позов задовольнити, пояснив, що, виконуючи договір, у актах

приймання виконаних послуг сторони обумовлювали належну до сплати суму, тому

ціну договору, визначену в п. 4.1, слід вважати максимальною, а сума оплати за

конкретні роботи підлягала окремому погодженню по кожному акту приймання

послуг.

Представник відповідача проти

позову заперечував, пояснив, що за договором позивач зобов'язався щомісячно

сплачувати по 4000,00 доларів США, жодних домовленостей щодо пропорційної

оплати виконаних послуг договір не містить і зі змісту договору та дій сторін

по його виконанню такого не випливає.

Заслухавши пояснення учасників

судового засідання, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні

обставини справи та дослідивши і оцінивши надані докази, суд дійшов висновку,

що позов підлягає частковому задоволенню.

Судовим розглядом справи

встановлено, що 01.12.2003 р. між ДП “Імпекс Інтернешнл Трейд Україна” та

підприємцем ОСОБА_1 укладено договір на надання юридичних послуг № 6 (далі

-Договір), згідно з яким ДП “Імпекс Інтернешнл Трейд Україна” (Замовник)

доручає, а ОСОБА_1 (Підприємець) бере на себе зобов'язання надавати юридичну

допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором (а.с. 7).

Згідно з розділом 2 Договору

Підприємець бере на себе виконання наступної правової роботи:

- надає юридичні консультації

Замовнику з поточних питань діяльності, забезпечує відповідність здійснюваної

господарської та комерційної діяльності вимогам чинного законодавства;

- організує та веде претензійну

роботу за матеріалами, які підготовлює Замовник;

- представляє у встановленому

порядку інтереси Замовника в суді, а також в органах виконавчої влади та

місцевого самоврядування при розгляді правових питань;

- перевіряє відповідність вимогам

законодавства внутрішніх документів Замовника, надає допомогу Замовнику з

підготовки та правильного оформлення зазначених документів;

- узагальнює та аналізує розгляд

судових, інших справ та спільно з іншими підрозділами Замовника -результати

розгляду претензій, практику укладання та виконання договорів -надає Замовнику

пропозиції з усунення виявлених недоліків;

- організовує систематичний облік

та збереження нормативних актів, що надходять до Замовника.

Замовник (позивач) у свою чергу

зобов'язався, зокрема, оплачувати Підприємцю (відповідачеві) витрати, необхідні

для виконання його доручень, та оплачувати послуги Підприємця (розділ 3

Договору).

У розділі 4 визначено порядок

оплати послуг Підприємця, а саме згідно з п. 4.1 за роботу, виконану Підприємцем,

Замовник щомісячно перераховує 4 (чотири) тисячі доларів США, що становить

21000 (двадцять одну) тисячу гривень на день укладання Договору по курсу

Національного банку України. Пунктом 4.2 Договору обумовлено, що розрахунки за

виконану роботу здійснюються Замовником не пізніше третього числа кожного

місяця.

Інші пункти Договору не мають

значення для тлумачення змісту п. 4.1 Договору.

Як вбачається з матеріалів справи,

у ході виконання Договору сторонами складалися акти прийому-здачі виконаних

юридичних послуг, зокрема від 23.01.2004 р., від 23.02.2004 р., від 15.03.2004

р., у яких зазначалося про прийняття позивачем від відповідача виконання певних

видів юридичних послуг, передбачених р. 2 Договору (а.с. 9-12).

В акті від 15.03.2004 р. також

вказано, що роботу послуги, оплачено згідно прибуткового касового ордеру в сумі

5000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок) (а.с. 11). Наявні в матеріалах

справи також докази про фактичне проведення такої оплати відповідачу (а.с. 13).

Постановою Львівського апеляційного

господарського суду від 01.03.2007 р. скасовано рішення господарського суду

Чернівецької області від 25.12.2006 р. по справі № 1/52, яким за позовом ДП

“Імпекс Інтернешнл Трейд Україна” до приватного підприємця ОСОБА_1 було визнано

недійсними договори про надання юридичних послуг № 6 від 01.12.2003 р. та №

12/А від 20.04.2004 р. (а.с. 19-20, 21-24). Тобто, дійсність Договору

підтверджена в судовому порядку.

Також рішенням господарського суду

Чернівецької області від 11.04.2007 р. по справі  № 2/127 з ДП “Імпекс Інтернешнл Трейд

Україна” стягнуто на користь приватного підприємця ОСОБА_1 заборгованість по

оплаті за надані відповідно до договору № 6 від 01.12.2003 р. та № 12/А від

20.04.2004 р. юридичні послуги в сумі 138000 грн., 26001,02 грн. пені, 8631,64

грн. річних, 27876 грн. інфляційних (а.с. 26-27).

Постановою Львівського апеляційного

господарського суду від 17.07.2007 р. рішення господарського суду Чернівецької

області від 11.04.2007 р. по справі № 2/127 змінено, стягнуто з ДП “Імпекс

Інтернешнл Трейд Україна” на користь приватного підприємця ОСОБА_1 133000

боргу, 8071 грн. 3% річних, 26175,56 грн. інфляційних збитків (а.с. 38-40).

Постановою Вищого господарського

суду України від 09.10.2007 р. постанову Львівського апеляційного

господарського суду від 17.07.2007 р. по справі № 2/127 змінено, вирішено

стягнути з ДП “Імпекс Інтернешнл Трейд Україна” на користь приватного

підприємця ОСОБА_1 133000 боргу, 8071 грн. річних, у стягненні інфляційних

відмовлено (а.с. 58-60). 

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК

України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який

вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову

при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відтак, при вирішенні даної справи

суд виходить із встановленого  судами

факту по справі № 2/127, що протягом дії Договору сторонами було складено 3

акти прийому-здачі виконаних юридичних послуг, а саме від 23.01.2004 р., від

23.02.2004 р. та від 15.03.2004 р. і саме ці акти підлягають оцінці в контексті

позовних вимог про тлумачення змісту договору.

Щодо акту прийому-здачі виконаних

юридичних послуг від 03.12.2003 р., то він свідчить, що до укладення Договору

між сторонами мали місце правовідносини стосовно надання юридичних послуг, однак

не може розцінюватися як доказ усталеної практики відносин між сторонами щодо

визначення належної до сплати суми за виконані роботи в кожному конкретному

випадку під час виконання Договору (а.с. 8, 17).

Згідно з ч. 2 ст. 213 Цивільного

кодексу України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення

про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину

беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять,

а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і

понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів

не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст

встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його

частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими

частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи,

яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів,

усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша

поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне

значення.

Ч. 2 ст. 637 ЦК України визначено

також, що у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові

умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.

Суд погоджується з твердженнями

позивача, що за своєю правовою природою Договір є різновидом договору підряду,

укладення і зміст якого повинні відповідати загальним положенням Цивільного

кодексу Української РСР 1963 р.).

Відповідно до ст. 332 ЦК УРСР за

договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик певну роботу

за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти  та оплатити виконану роботу. Тобто за

загальним правилом оплаті підлягає уже виконана робота.

Відповідно до ст. 345 ЦК УРСР

замовник зобов'язаний оплатити виконану підрядчиком роботу після здачі всієї

роботи, якщо інше не встановлене законом або договором. Пунктом 4.2 Договору

передбачено, що розрахунки за виконану роботу здійснюються Замовником не

пізніше третього числа кожного місяця, що треба розуміти як домовленість, що

оплаті підлягає робота, виконана впродовж звітного місяця.

У відповідності до ст. 334 ЦК УРСР

на виконання робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис.

Однак, при укладанні Договору

кошторис сторонами не складався, отже, за змістом п. 4.1 сторони погодили

розмір оплати роботи, виконаних за місяць незалежно від її обсягу. У протилежному

випадку може виникнути ситуація, коли відповідач вважатиме, що він виконав

роботи, вартість яких значно перевищує обумовлену п. 4.1 Договору суму, і

вимагатиме додаткової оплати. Відтак, якщо, вважати, що замовник може

сплачувати меншу, а виконавець вимагати сплатити більшу, ніж домовлено, суму,

без окремої на те вказівки в Договорі, можна дійти висновку, що сторонами не

погоджено одну з істотних умов договору -розмір належної виконавцю робіт

винагороди, тобто дійти висновку, що Договір є неукладеним (ст.ст. 153 345 ЦК

УРСР).

Однак з огляду на судові рішення у

справах № 2/127 та № 1/52 такий висновок є безпідставним.

Щодо вираження ціни Договору в

доларах США, то це не суперечить закону за умови, що розрахунки проводяться в

національній валюті України (Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему

валютного регулювання і валютного контролю”).

Відтак, аналізуючи зміст пункту 4.1

Договору та дії сторін по його виконанню, правові норми цивільного

законодавства, якими регулювалися відносини сторін під час укладення і

виконання Договору, суд дійшов наступних висновків:

- оплаті підлягає виконана

Підприємцем робота, тобто платежі не повинні здійснюватися до виконання робіт,

наперед (авансом, передоплатою);

- виконані роботи мають бути

підтверджені документально, передані стороною-виконавцем і прийняті

стороною-замовником; зокрема, шляхом складання актів приймання виконаних робіт;

- оплаті за виконану протягом

одного місяця роботу підлягають кошти  у

гривнях у сумі, еквівалентній  4000

доларів США, по курсу Національного банку України на день проведення платежу;

- розмір щомісячного платежу не

ставиться у пропорційну залежність від обсягів (кількості) виконаних робіт.

До останнього висновку суд дійшов з

тих міркувань, що Договором не обумовлено будь-яких кількісних характеристик

юридичних послуг, які мають надаватися Замовнику, та їх матеріально-правових

результатів. Наприклад, надати не менше як 10 консультацій на місяць, здійснити

представництво в суді не менш як 5 разів, виграти в судовому порядку таку-то суму

коштів протягом місяця тощо.

Судом не приймаються твердження

позивача, що за змістом п. 4.1 Договору сторони щомісяця мали би домовлятися

про конкретну суму, яка підлягає оплаті виконавцю робіт (відповідачу) за

виконані роботи. У такому випадку взагалі втрачається зміст обумовленого

Договором положення про щомісячне перерахування коштів у сумі 4000 доларів

(оскільки відсутня будь-яка прив'язка до об'єму виконуваних послуг, а кошторис

сторонами не складався), а формулювання умови щодо оплати мало би щонайменше

містити орієнтовну вартість одиниці виконаної роботи (наданої послуги) -тобто

розцінку (тариф). В актах же прийому-здачі виконаних робіт у такому випадку

мали би вказуватися обсяги виконаної роботи (кількість наданих послуг, їх

матеріальний результат). Проте ані Договір, ані акти прийому-здачі виконаних

робіт не містять положень, з яких можна зробити висновок, що визначена п. 4.1

Договору сума є максимальною, а щомісячна оплата виконаних робіт повинна

проводитися пропорційно їх обсягу, або за окремою домовленістю в кожному

конкретному випадку, як стверджує позивач. Адже пунктом 2.1 договору визначено

види робіт, які виконує відповідач, а не їх кількість. Окрім того, в жодному з

актів прийому-здачі виконаних робіт немає вказівки на кількість наданих (прийнятих)

послуг у межах одного з видів робіт, передбачених п.2.1 Договору. Тому суд не

приймає як обгрунтоване посилання позивача, що поскільки в акті від 15.03.2004

року вказано, що роботи оплачено в сумі 5000 грн., то це свідчить, що це саме

та сума, яка підлягала сплаті відповідачеві за місяць і що вона є пропорційною

обсягу виконаної роботи (а.с. 11).

На думку суду, в даному акті

зафіксовано не належну до сплати відповідачеві за місяць суму, а розмір

перерахованих йому коштів, що в контексті пункту 4.1 Договору сприймається як

часткова оплата за роботи, виконані у певному місяці, кінцева ж оплата повинна

бути здійснена замовником (позивачем) у відповідності до п. 4.2 Договору не

пізніше третього числа кожного місяця, причому Договір не містить застережень,

що замовник не може здійснювати проміжні (часткові) перерахування в межах

обумовленої суми 4000 доларів.

Не приймає суд до уваги також

твердження позивача, що при наданні та погодженні замовлення на виконання

певних робіт сторони зобов'язанні погодити кількісні, якісні та інші показники,

а також термін виконання певної роботи або її ділянки. Самі по собі такі умови

є бажаними, а в деяких випадках і необхідними, однак позивач не надав жодних

доказів, що він діяв саме в такому порядку, тобто надавав відповідачу окремі

замовлення, обумовлював конкретні обсяги і види роботи, що підлягають виконанню

в певному періоді, тощо. Відтак, у суду відсутні підстави тлумачити Договір з

урахуванням дій сторін щодо визначення і погодження окремих видів робіт, що

підлягають виконанню, та їх якісних і кількісних характеристик, оскільки таких

дій не було. Крім того, зі змісту п. 2.1 Договору видно, що визначені ним

роботи носять постійний, а не разовий характер, і повинні забезпечити

стабільний юридичний супровід господарської діяльності позивача.

Обґрунтованим суд вважає твердження

позивача, що пункт 4.1 Договору належить тлумачити як такий, що містить валютне

застереження, зміст якого відповідає постанові Кабінету Мікстів України від

21.06.1995 р. № 444 “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів

(контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних

договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті”.

У Додатку 2 до цієї постанови

визначені валютно-цінові застереження під час укладення зовнішньоекономічних

договорів (контрактів), зокрема, у разі коли 

валюта ціни і валюта розрахунку різні, вказане застереження виглядає

таким чином:

“Валюта розрахунку (назва валюти)

визначена виходячи із співвідношення валютного курсу на день підписання

договору (контракту) і становить ..Х.. одиниць валюти ціни договору (контракту)

(назва валюти). Якщо на день розрахунку валютний курс зміниться більш як на ..

+/- Y.., суму платежу буде відповідно змінено у співвідношенні ..Х.. .

Валюта розрахунку (назва валюти)

визначена виходячи із співвідношення валютного курсу на день підписання

договору (контракту) і становить ..Х.. одиниць валюти ціни договору (контракту)

(назва валюти). Якщо на день розрахунку валютний курс зміниться, суму платежу

буде відповідно змінено у співвідношенні ..Х.. .”

Хоча визначені постановою Кабінету

Міністрів України від 21.06.1995 р. № 444 типові платіжні умови

зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень

до зовнішньоекономічних договорів носять рекомендаційний характер і передбачені

для використання в зовнішньоекономічній діяльності, з урахуванням положень ч. 1

ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і

валютного контролю” щодо визначення статусу валюти України як єдиного законного

засобу платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати

будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими

актами валютного законодавства України, та дій позивача по оплаті виконаних

робіт у національній валюті, суд вважає, що п. 4.1 Договору слід тлумачити як

такий, що містить відповідне валютне застереження щодо розрахунків за

Договором.

Оскільки в пункті 4.1 Договору

зазначено співвідношення валюти ціни договору та валюти розрахунку відповідно

до офіційного курсу долару США, установленого Національним банком України,

відтак логічним є висновок, що розрахунки за Договором повинні здійснюватися у

гривнях по офіційному курсу до долара США на день здійснення платежу.

Відтак, суд дійшов висновку, що за

змістом п. 4.1 Договору Замовник зобов'язався щомісячно перераховувати

Підприємцю за виконану ним роботу 4000 доларів у гривневому еквіваленті по

офіційному курсу долару США на день проведення розрахунку, факт виконання

роботи повинен підтверджуватися відповідними двосторонніми актами, однак

належна до сплати сума ніяким чином не співвідноситься з кількістю (обсягом)

виконаної роботи чи її матеріальним результатом, а також не є предметом окремої

щомісячної домовленості сторін за Договором.  

Вказаного висновку суд дійшов також

з урахуванням тлумачення умов Договору, здійсненого судовими інстанціями під

час вирішення справи № 2/127.

Суд не приймає твердження

відповідача, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з

позовом, оскільки потреба в тлумаченні договору не прив'язується лише до

моменту закінчення його дії, а може виникнути й пізніше. Так, судові спори між

сторонами виникли у 2006 році, доказів, що у позивача існувала потреба в

тлумаченні Договору судом у період, що перевищує три роки з дня його звернення

з позовом до суду, в матеріалах справи відсутні.

Немає також підстав для припинення

провадження у справі по п. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу

України.

Предметом спору між сторонами,

вирішеного господарським судом у справі № 2/127, була заборгованість позивача

перед відповідачем за договорами про надання юридичних послуг № 6 від

01.12.2003 р. та № 12/А від 20.04.2004 р., відтак предмет спору в справі №

10/83 відрізняється від предмету спору в справі № 2/127.

Безумовно, під час вирішення спору

в справі № 2/127 судові інстанції також тлумачили, зокрема, положення договору

№ 6 від 01.12.2003 р., однак це не позбавляє сторони права звернутися до суду з

завою про тлумачення договору в порядку ст. 213 ЦК України.

Судові витрати належить покласти на

сторони порівну.

На підставі викладеного, керуючись

ст.ст. 12, 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України,

ст.ст. 213, 632 Цивільного кодексу України суд

В И Р І Ш И

В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Положення пункту 4.1 Договору №

6 про надання юридичних послуг від 01.12.2003 р. треба розуміти так, що

Замовник зобов'язався щомісячно перераховувати Підприємцю за виконану ним

роботу 4000 доларів у гривневому еквіваленті по офіційному курсу долару США на

день проведення розрахунку, факт виконання роботи повинен підтверджуватися

відповідними двосторонніми актами, однак належна до сплати сума ніяким чином не

співвідноситься з кількістю (обсягом) виконаної роботи чи її матеріальним

результатом, а також не є предметом окремої щомісячної домовленості сторін за

Договором.

Валюта розрахунку(гривня)

визначена, виходячи із співвідношення валютного курсу на день підписання

Договору, і визначається за офіційним курсом Національного банку України валюти

ціни Договору  - долару США. Якщо на день

розрахунку валютний курс зміниться, суму платежу буде відповідно змінено у

співвідношенні до офіційно встановленого Національним банком України курсом

валюти ціни.

3. Стягнути з приватного підприємця

ОСОБА_1(м. Чернівці, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь

дочірнього підприємства “Імпекс Інтернешнл Трейд Україна” (м. Чернівці, вул.

Донбасівська, 1-р, р/р 26006060004370 у ЧФ КБ Приватбанк, код ЄДРПОУ 32514804)

42,50 грн. державного мита і 59 грн. витрат на інформаційно-технічне

забезпечення судового процесу.

4. З набранням судовим рішенням

законної сили видати наказ.

За згодою сторін в судовому

засіданні 15.11.2007 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оформлене у відповідності до вимог ст. 84 ГПК України рішення підписане

16.11.2007 р.

Суддя                                                    

Т.І. Ковальчук.