Постанова

від 24.01.2008 по справі 12/63пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 24 січня 2008 р.                                                                                   

№ 12/63пд 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

суддів:

С. Шевчук,

С. Владимиренко, І. Воліка

(доповідача),

розглянувши у відкритому судовому

засіданні

касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької

діяльності (СПД) - фізичної особи ОСОБА_1

на постанову

від 12.06.2007 року

Луганського апеляційного

господарського суду

у справі

№ 12/63пд

за позовом

СПД -фізичної особи ОСОБА_1

до

Дочірнього підприємства (ДП)

"Центральний ринок міста Сєвєродонецька" Луганської обласної спілки

споживчих товариств

про

визнання договору надання торгівельних

місць № 79 від 01.04.2006 року недійсним та стягнення сплачених за договором

№ 79 від 01.04.2006 року коштів у розмірі 1 061,05 грн.; визнання укладеною

угоди про інвестування цілісної металевої споруди, визначення частки майна у

спільній частковій власності та визнання права власності на частку цілісної

металевої споруди; зобов'язання до укладення договору оренди торгового місця

з урахуванням інвестицій

В судове засідання представники

сторін не з'явились

ВСТАНОВИВ:

СПД фізична особа -підприємець

ОСОБА_1звернулася до господарського суду з позовом до ДП "Центральний

ринок м. Сєвєродонецька" Луганської обласної спілки споживчих товариств

про визнання договору від 01.04.2006 року № 79 про надання торгівельних місць,

розміщених на відкритій території ринку за адресою: Луганська область. м.

Сєвєродонецьк, пр-т. Хіміків, 27, недійсним; визнання укладеною угоди між

позивачем та відповідачем про інвестування цілісного майнового комплексу,

розташованого за вищевказаною адресою; стягнення з відповідача коштів,

сплачених позивачем на виконання умов недійсного договору № 79 від 01.04.2006

року в сумі 1 061,05 грн.; визнання за позивачем права власності на частку в

цілісному майновому комплексі, розташованому за названою вище адресою;

визначення частки майна, що належить позивачу на праві спільної часткової

власності цілісному майновому комплексі, розташованому за даною адресою;

зобов'язання відповідача укласти письмовий договір оренди торгового місця з

позивачем з урахуванням вкладених інвестицій.

Рішенням господарського суду

Луганської області від 12.04.2007 року по справі № 12/63пд (колегія суддів: О.

Палей, Т. Мінська, Є. Пономаренко) у задоволенні позовних вимог відмовлено,

оскільки вимоги за позовом є необґрунтованими та безпідставними.

Доповідач: Волік І.М.

Постановою Луганського апеляційного

господарського суду від                         

12.06.2007 року (колегія суддів: І. Семендяєва, К. Бойченко, Л.

Іноземцева) рішення господарського суду Луганської області від 12.04.2007 року

по справі               № 12/63пд

залишено без зміни, зважаючи на те, що висновок місцевого господарського суду

про безпідставність позовних вимог відповідає діючому законодавству та

обставинам справи.

Звертаючись до суду з касаційною

скаргою, СПД - фізична особа                

ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування господарськими судами

першої та апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм

права та просить про їх скасування і прийняття нового рішення про задоволення

позовних вимог.

Перевіряючи юридичну оцінку

встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський

суд України, заслухавши суддю-доповідача та перевіривши матеріали справи,

дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з

такого.

Як встановлено господарськими

судами попередніх інстанцій та               

підтверджується матеріали справи, між сторонами 01.04.2006 року

укладений договір № 79, за умовами якого відповідач зобов'язався надати

позивачу торгівельне місце на торгівельний площі ринку розміром 4 кв. м для

встановлення тимчасової металевої споруди малої архітектурної форми (МАФ) для

торгівлі ТП-10, БР-1, К-17; під торгівельним місцем у цьому договорі

розуміється торгівельна площа, яка відведена для розміщення необхідного для

торгівлі інвентарю та здійснення продажу продукції з модуля (п. 1.1 договору).

Висновки, викладені в оскаржуваних

судових рішеннях у справі про те, що даний договір укладений сторонами з

додержанням вимог законодавства і підстави визнавати його недійсним або неукладеним

відсутні, та у зв'язку з чим також не підлягає задоволенню позовна вимога щодо

стягнення з відповідача сплачених позивачем на виконання умов вищевказаної

угоди грошових коштів в сумі 1061 грн. 05 коп., є обґрунтованими та

правомірними, зважаючи на таке.

Так, відповідно до п. 2 Правил

торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки та з

питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України,

Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації,

метрології та сертифікації України від 26.02.02 № 57/188/84/105 (зареєстровано

в Міністерстві юстиції України 22.03.02 за № 288/6576), ринок -це суб'єкт

господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої

влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в

установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та

створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу

товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій. Тобто,

згідно з п. 20 Правил позивач мав право здійснювати підприємницьку діяльність

на території ринку за укладеним договором, відповідно до якого адміністрація

ринку при наданні продавцям торгівельних місць на визначений термін укладає з

продавцем угоду, в якій сторони визначають термін дії угоди, асортимент

товарів, умови оренди торгівельного місця, перелік послуг, які надаються

ринком, та їх вартість.  

Торгівельне місце -це площа,

відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків

тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних

засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках,

палатках тощо (п. 13 Правил).

При прийняті оскаржуваних судових

рішень встановлено, що сторонами договір № 79 від 01.04.2006 року виконувався,

оскільки відповідач надав позивачу торгівельне місце, а позивач вносив

обумовлену договором плату за послуги з надання торгівельного місця, про що

свідчать подані позивачем квитанції про внесення оплати з надання торгівельного

місця за липень-листопад 2006 року.

Розмір плати за надання

торгівельного місця визначений у розділі 3 договору, який також передбачає

порядок внесення плати, відповідальність за прострочення платежів, однак, умови

договору не містять положень про інвестування позивачем відповідача, а тому

господарські суди правильно зазначають про невідповідність дійсності твердження

позивача про те, що умова договору щодо оплати послуг за надання торгівельного

місця порушує його право як власника та інвестора.

За наведених обставин,

господарський суд касаційної інстанції погоджується з висновками, викладеними в

оскаржуваних судових рішення, про те, що договір № 79 від 01.04.2006 року

відповідає вимогам ст. ст. 203, 207 Цивільного кодексу України, підписаний

сторонами, має всі суттєві умови, був спрямований на його виконання і

досягнення певних юридичних наслідків, якими для позивача є можливість

користуватись торгівельними місцями, а для відповідача -отримувати за надання

торгівельних місць плату, оскільки саме така діяльність передбачена Статутом

відповідача.

В листі відповідача від 07.09.2004

року № 366 зазначено про облаштування торгівельних місць по особистим заявам

бажаючих осіб, а не про дозвіл на сумісну побудову всіма підприємцями цілісної

металевої одноповерхової споруди площею 200 кв. м., поділеної на відсіки для

розташування торгівельних місць, яка б мала закрите приміщення для тимчасового

перебування людей.

В ході розгляду спору відповідно до

наявних матеріалів справи було встановлено, що факт побудови відповідної

споруди площею близько 200 кв. м. позивачем не доведено, так як договір № 455

від 05.03.2004 року на виготовлення металоконструкцій не містить жодних даних,

які б підтвердили кількість, розмір та місце розміщення металоконструкцій, до

того ж в ньому міститься виправлення в даті з 05.03.2002 року на 05.03.2004

року без належного застереження.

Крім того, за умовами договору №

79  від 01.04.2006 року позивач надав

відповідачу на торговій площі ринку 2 торгівельних місця загальною площею          4 кв. м. для встановлення тимчасової

металевої споруди з метою здійснення торгівлі, про що прямо зазначено у п. 1.1,

2.1.5, 2.2.1, 2.2.4, 2.2.7 договору. 

Пунктом 2.2.7 договору передбачено,

що тимчасова металева споруда (МАФ), встановлена на торгівельних місцях за

рахунок коштів сторони 2 (позивача), є власністю сторони 2 (позивача). Якщо

сторона 2 (позивач) має намір припинити торгівельну діяльність шляхом продажу

МАФ, то за 10 днів вона повинна направити на адресу сторони 1 (відповідача)

повідомлення про намір продати МАФ. Якщо сторона 1 (відповідач) не має наміру

його придбати, то сторона 2 (позивач) повинна погодити процедуру зміни власника

зі стороною 1 (відповідачем) та розірвати договір. Після закінчення строку дії даного

договору або при його розірванні, сторона 2 (позивач) протягом 10 днів повинна

вивезти МАФ за межі території ринку на підставі письмової згоди встановленого

образка, виданого стороною 1 (відповідачем).

При цьому, з матеріалів справи

вбачається, що на підставі заяви                       СПД -фізичної особи

ОСОБА_1 договір № 79 від 01.04.2006 року був розірваний 29.09.2006 року.

Повідомленням від 28.09.2006 року № 617 позивача було попереджено, що він

зобов'язаний протягом 10 днів звільнити торгівельні місця шляхом вивезення за

межі території ринку тимчасової металевої споруди, яка йому належить, що не

суперечить п. 2.2.7 оспорюваного договору.

Також господарський суд касаційної

інстанції погоджується з тим, що матеріалами справи не доведено, що між сторонами

у справі було укладено угоду інвестування цілісного майнового комплексу, яким

позивач вважає ДП "Центральний ринок м. Сєвєродонецька".

Інвестиційна діяльність в Україні

регулюється Законом України                                             

"Про інвестиційну діяльність", який введений в дію постановою

Верховної Ради 18.09.91 № 1561-ХІІ (надалі за текстом -Закон).

Інвестиційною діяльністю згідно зі

ст. 2 Закону є сукупність 

практичних  дій громадян,

юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій, а суб'єктами інвестиційної

діяльності можуть  бути  громадяни 

і  юридичні  особи України та іноземних  держав, 

а  також  держави (ст. 5 вказаного Закону).

При цьому інвесторами визнаються

суб'єкти  інвестиційної  діяльності, які приймають рішення про

вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей

в об'єкти інвестування, а учасниками інвестиційної діяльності можуть бути

громадяни та юридичні особи України, інших держав, які   забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці

замовлень або на підставі доручення інвестора.

Статтею 9 Закону передбачено, що

основним правовим документом, який 

регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є

договір (угода); укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань,

будь-яких  інших  умов 

господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є   виключною компетенцією суб'єктів

інвестиційної діяльності.

В матеріалах справи відсутні докази

наміру відповідача залучити позивача як інвестора до інвестування коштів в ДП

"Центральний ринок м. Сєвєродонецька", оскільки інвестиційний проект

договору відповідача не складався і не затверджувався; договір інвестування з

позивачем не складався, до того ж, позивач не довів, що ДП „Центральний ринок

м. Сєвєродонецька” за адресою: м. Сєвєродонецьк, пр. Хіміків, 27, є цілісним

майновим комплексом.

За вказаною адресою знаходиться

будівля центрального ринку, що підтверджено свідоцтвом про право власності на

будівлю центрального ринку від 21.12.2000 року, у якому зазначено, що об'єкт в

цілому, який розташований у            м.

Сєвєродонецьк, пр. Хіміків, 27, належить Луганській обласній спілці споживчих

товариств на праві колективної власності та складається з будівлі центрального

ринку з підвалом загальною площею 5336, 3 кв. м.  

Таким чином, відсутні підстави для

визнання за позивачем права власності на частку цілісного майнового комплексу

-ДП „Центральний ринок м. Сєвєродонецька”, яке розташоване за адресою: м.

Сєвєродонецьк, пр. Хіміків, 27.

Порядок укладення господарських

договорів передбачений ст. ст. 638, 641 Цивільного кодексу України та ст. ст.

179-187 Господарського кодексу України.

Позивач не дотримався встановленого

порядку укладання договорів, не звертався до відповідача з пропозицією укласти

договір та не направляв відповідачу проект договору; також позивач законодавчо

не обґрунтував обов'язковість укладення такого договору, у зв'язку з чим

господарські суди дійшли правильного висновку щодо необґрунтованості позовних

вимог в частині зобов'язання відповідача укласти з позивачем письмовий договір

оренди торгівельного місця.

Відповідно до ст. 33 Господарського

процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на

які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115

та ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже

встановлених судом фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно

на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення

у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у

рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновок місцевого та апеляційного

господарських судів про безпідставність заявлених позовних вимог є законним,

обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи,

нормам матеріального і процесуального права. Оскільки доводи касаційної скарги

не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, та

відхиляються з тих же підстав, що і господарським судом апеляційної інстанції,

колегія суддів Вищого господарського суду України залишає оскаржувані рішення

господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського

суду без змін.

Керуючись ст. ст. 1115,

1117, 1119-11112 Господарського процесуального

кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу СПД -фізичної

особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного

господарського суду від 12.06.2007 року по справі № 12/63пд залишити без зміни.

Головуючий, суддя                                                     

С. Шевчук

Судді :                                                                            

С. Владимиренко

                                           І.

Волік