Рішення

від 12.01.2011 по справі 9/210-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/210-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 січня 2011 р.           

Справа 9/210-10

за позовом:Приватного малого підприємства "Павлін", код ЄДРПОУ 13332413  (21000, м. Вінниця, вул. Пирогова, 131 А)   

до:Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" в особі Вінницького управління Подільського регіонального департаменту, код ЄДРПОУ 09807750  (21050, м. Вінниця, вул. Чорновола, 29)  

про визнання кредитного договору та договору іпотеки   недійсними

Головуючий суддя     Балтак О.О.     

Cекретар судового засідання Кравчук Н.Л.

Представники

          позивача :   не з"явився

          відповідача : не з"явився    

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про визнання недійсним кредитного договору № 11072223000 від 07.11.2006 р. відповідно до якого позивачу надано кредит в сумі 370000 шв. франків, що еквівалентно 1486607,46 грн. під 8.49% річних із зобов"язанням останнього повернути кошти до 06.11.2017 грн. Позивач просить також визнати недійсним договір іпотеки від 09.11.2006 р., мотивуючи тим, що відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов"язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов"язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Позовні вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору мотивовано наступним: відповідно до п. 3.3 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь - яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до ст. 3 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь - яких вимог та зобов"язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Проте, всупереч вимогам законодавства, укладений кредитний договір в іноземній валюті - швейцарських франках.

Постановою правління Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. затверджені Правила використання готівкової іноземної валюти на території України, якими передбачено виключний перелік випадків можливого викоритання іноземної валюти на території України.

Відповідач по справі - публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк" в особі Вінницького управління Подільського регіонального департаменту проти позову заперечує з підстав вказаних у відзиві.

11.01.11р. до канцелярії господарського суду надійшло клопотання  від відповідача про відкладання розгляду справи на іншу дату в зв'язку з необхідністю представника відповідача бути присутнім в іншому судовому засіданні,а інший представник перебуває у відпустці.

За приписом ст.28 Господарського процесуального кодексу України представництво інтересів юридичних осіб в господарському процесі здійснюється через їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника (керівника). Наведена норма не обмежує можливість представництва інтересів іншими особами, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Відповідачем не надано доказів, що представник відповідача, знаходиться у іншому судовому процесі, і що  не має більш працівників, які могли б бути присутні в судовому засіданні. Враховуючи викладене, а також достатність зібраних по справі документів для вирішення спору по суті, клопотання відповідача судом залишено без задоволення.

Позивачем напередодні через канцелярію суду  подано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, яке судом задовільняється.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши в попередніх судових засіданнях представників сторін судом вставлено наступне: відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору від 07.11.2006 р. № 11072223000 Банк зобов'язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит у формі одного траншу або декількох траншів, але в будь-якому випадку в межах загальної суми кредиту в іноземній валюті, що дорівнює 370 000 (триста сімдесят тисяч) шв. франків у порядку та на умовах, визначених цим Договором. Вказана загальна сума кредиту дорівнює еквіваленту 1 486 607,46 (один мільйон чотириста вісімдесят шість тисяч шістьсот сім) гривень 46 коп. за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на день укладання цього Договору.

Позичальник протягом дії цього Договору має право отримати кредитні-кошти, загальна сума яких не може перевищувати розміру суми кредиту, зазначеного в цьому пункті Договору. При цьому надані в межах загальної суми кредиту транші після їх повернення до Банку згідно умов Договору, не поновлюють загальну суму кредиту.

1.3. Плата за кредит (під терміном "плата за кредит" в цьому Договорі розуміються як проценти, так і комісії Банку):

1.3.1.  За використання кредитних коштів за цим Договором встановлюється процентна ставка в розмірі 8,49% річних, якщо не встановлена інша ставка згідно умов цього Договору.

1.3.2. За користування кредитними коштами понад встановлений Договором строк (зокрема, понад терміни, встановлені графіком погашення кредиту, у разі наявності такого графіку) процентна ставка встановлюється у розмірі 12,735% річних. Такий розмір ставки застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника за Договором.

Нарахування та облік таких процентів Банк здійснює відповідно до умов цього Договору та вимог чинного законодавства України, зокрема, нормативних актів НБУ .

1.3.3.Сторони домовились, що за умовами цього Договору може бути встановлений"новий розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених підпунктом "а" та/або "б" п.9.2. Договору.

1.3.4.  Нараховування процентів за цим Договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом "факт/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства України.

Період   нарахування   процентів   згідно   умов   цього   Договору   починається   з  дня фактичного надання кредитних коштів, якщо умовами пп. 1.3.2., 1.3.3.,9.2. Договору не передбачено іншу дату початку нарахування процентів, а в наступному - з першого календарного  дня  поточного  місяця,  і закінчується  останнім  календарним днем поточного місяця.                                                                             

При цьому проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані Банком Позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність Банку відповідно до умов Договору, якщо інша база нарахування процентів не передбачена умовами п.1.3.2. та/або пп.1.3.3.,9.2. Договору. Для розрахунку процентів день надання та день погашення кредиту вважається одним днем.

1.3.5.Позичальник зобов'язується сплачувати проценти у строк - з 01 по 10- число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти.

Сторони погодили, що в разі повернення до Банку всієї суми кредиту: -  Банк в день такої повної сплати суми кредиту; здійснює нарахування процентів за його   користування   протягом   календарного  місяця, (в   якому   здійснюється   повне повернення кредиту), починаючи з першого календарного дня такого місяця по день, що передує даті повернення всієї суми кредиту, а Позичальник не пізніше дати повного повернення кредиту зобов"язується сплатити Банку суму таких нарахованих процентів.

09.11.2006 р. між сторонами підписано договір іпотеки нерухомого майна, пунктом 1.1 якого встановлено, що предметом договору с передача іпотекодавцем (позивачем) іпотекодержателю (відповідачу) в іпотеку  нерухоме майно: нежитлову будівлю, яка розташована в місті Вінниці, по вулиці Пирогова, під номером 131-а

Предмет іпотеки складається з: адміністративної будівлі „А", цегляної, загальною площею 421,8 кв.м., мостіння І, огорожі № 1- № З. Ринкова вартість Предмету іпотеки, згідно звіту незалежноі оцінки, становить 2 348 250,00 грн.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва № 18 про право власності на будівлю, виданого виконкомом Вінницької міської ради 10.10.1997 року на підставі рішення № 950 від 25.09.1997 року, зареєстрованого в Державному комунальному підприємстві „Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" 29.10.1997 року в реєстровій книзі № 2 за № 52, і немає жодних договірних змін строків позовної давності, щодо правочинів на підставі яких іпотекодавець отримав право власності на Предмет іпотеки.

Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань Приватного малого підприємства „Павлін"' за кредитним договором № 11072223000 від 07.11.2006 року.

Позивач звертаючись до суду просить визнати недійсними кредитний договір №1107222300 від 07.11.2006 р. та договір іпотеки  від 09.11.2006 р. посилаючись на те, що вищеперелічені договори суперечать вимогам чинного законодавства, тобто: підставами для визнання недійсним кредитного договору позивач вважає укладення останнього в іноземній валюті та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування господарським процесуальним кодексом України покладено на сторони.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є зокрема, правочин.

За вимогами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 Цивільного кодексу України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми  (договори) ( ст. 202 Цивільного кодексу України). Таким чином, саме позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків. Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсним   є  правочин,   якщо   його    недійсність    встановлена  законом  (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний  договір,  укладений  з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( ст. 1055 Цивільного кодексу України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичатьникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави "Позика, кредит, банківський вклад", якщо інше не встановлено параграфом 2 "Кредит" і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у ст. 1054 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст. З Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", "іноземна валюта" - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю":

-  Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;

-  генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

-  індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

-  порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За   наявності   банківської   ліцензії   та   за   умови   отримання   письмового   дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі байкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України   № 275 від 17.07.2001р.

Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

За таких обставин,  Банк,  будучи  фінансовою установою  має право здійснювати кредитування  як валютну   операцію,   при   наявності   банківської   ліцензії   та   письмового   дозволу Національного банку України.

Як свідчать матеріали справи,  на час укладання кредитного договору відповідач  мав видані Національним банком України банківську ліцензію №75 від 24.12.2001 р. на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пп.  5-11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №75-2 від 09.11.2002 р., додаток до дозволу №75-2   від 19.11.2002 р.   на право здійснення операцій, визначених п.п. 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Таким   чином,  відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій.

За вимогами ч.4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Разом з тим, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті ( незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений   банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Крім того, отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є Банк, що спростовує твердження позивача про обов'язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території  України, як засобу платежу.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Так, одним способом захисту порушених прав ст.16 Цивільного кодексу України передбачає визнання правочину недійсним.

Разом з тим, позивачем в порушення ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України не надано суду доказів, які б підтверджували яким саме чином укладення спірного кредитного договору з відповідачем порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Проте позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав. Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, позивачем не надано суду переконливих доказів в розумінні ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували, що кредитний договір №11072223000 від 07.11.2006 р. суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не доведено також позивачем і відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

За таких обставин,  відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору № 11072223000 від 07.11.2006 р.

За вимогами ст. 317 Цивільного кодексу України право розпорядження майном, належить власникові.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 1 Закону України „Про заставу"). Відповідно до ст. З Закону України "Про заставу", заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно ст. 575 Цивільного кодексу України іпотека є окремим видом застав. Так, згідно частини першої зазначеної статті іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" та ст. 572 Цивільного кодексу України, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За твердженням позивача,  договір іпотеки  від 09.11.2006 р. є недійсним на підставі ст. 548 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим кодексом.

При цьому, позивачем і в цьому разі також не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що  договір іпотеки від 09.11.2006 р.  суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

За таких обставин, і вимоги позивача про визнання недійсним   договору іпотеки нерухомого майна  від 09.11.2006 р. є таким, що   не підлягає задоволенню.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

          Керуючись ст. ст. 49, 82 -85, 115 ГПК України,  -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог Приватного малого підприємства "Павлін" м. Вінниця вул. Пирогова, 131"А" до Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" в особі Вінницького управління Подільського регіонального департаменту  21050 м. Вінниця, вул. Чорновола, 29 про визнання недійсними кредитного договору № 11072223000 від 07.11.2006 р., договору іпотеки нерухомого майна від 09.11.2006 р.  -  відмовити. 

Суддя                                             Балтак О.О.

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  14 січня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи