Рішення

від 21.01.2011 по справі 17/239-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

17/239-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                              тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2011 р.                                                                          Справа № 17/239-10

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція”

про стягнення 183 469,49грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція”

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”

про визнання договору недійсним

                                                                                            Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача Мукоїда Л.В. (дов. № 27.12/10-03 від 27.12.2010р.);

від відповідача Галя Є.С. (дов. від 12.01.2011р.).

    Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” (далі –позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” (далі –відповідач) про стягнення 183 469,49грн. боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.12.2010р. порушено провадження у справі № 17/239-10, розгляд справи призначено на 14.01.2011р.

13.01.2011р. до загального відділу господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 444 від 13.01.2011р.), згідно якого останній позовні вимоги визнав безпідставними та необгрунтованими, просив суд відмовити у задоволенні позову, який прийнятий судом.

13.01.2011р. до загального відділу господарського суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява (а.с. 45-47) Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт-Експедиція” (позивача за зустрічним позовом) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” (відповідача за зустрічним позовом) про визнання договору оренди (фінасового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція”, недійсним, яка прийнята судом.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що рішенням господарського суду Київської області від 26.11.2010р. (суддя Рябцева О.О.) у справі № К15/068-10 визнано недійсними  рішення (п. 1, п. 2) загальних зборів учасників (засновників) Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт експедиція” від 05.12.2007р., які оформлені протоколом № 20, якими надано згоду на заключення спірного договору оренди (фінасового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.01.2011р. розгляд справи відкладено на 21.01.2011р., прийнято до провадження зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” про визнання недійсним договору.

В судовому засіданні 21.01.2011р. представником відповідача (позивача за зустрічним позовом) заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до остаточного вирішення справи № 33/202 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” до Відкритого акціонерного товариства „Національна страхова компанія „Оранта””, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” про стягнення 530 681,15грн. страхового відшкодування, яка розглядається господарським судом міста Києва. В підтвердження зазначеного останнім подано суду копію ухвали господарського суду міста Києва від 21.12.2010р. (а.с. 96-98).

Представник позивача в судовому засіданні 21.01.2011р. проти клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі заперечив, у зв'язку з відсутністю факту пов'язаності даної справи з справою № 33/202, яка розглядається  господарським судом міста Києва.  

          В судовому засіданні 21.01.2011р. суд, розглянувши клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” про зупинення провадження у справі, вирішив, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Згідно ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Суд встановив, що у провадженні господарського суду міста Києва знаходиться  справа № 33/202 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” до Відкритого акціонерного товариства „Національна страхова компанія „Оранта””, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” про стягнення 530 681,15грн. страхового відшкодування, за результатами розгляду якої має бути встановлено правомірність стягнення з відповідача суми страхового відшкодування, в той час як предметом первісного позову у даній справі є вимога про стягнення з ТОВ „Трансфорт Експедиція”183 469,49грн. боргу, який виник у останнього, у зв'язку з неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань за договором оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на той факт, що представником відповідача (позивача за зустрічним позовом) належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України не доведено суду факту пов'язаності справи господарського суду міста Києва № 33/202 та даної справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні 21.01.2011р. представник позивача підтримав первісний позов в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову просив суд відмовити. Представник відповідача підтримав зустрічний позов в повному обсязі, а первісний не визнав повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності  та заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                        ВСТАНОВИВ:  

14.03.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” (Лізингоодержувач) укладено договір оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08, за умовами якого лізингодавець зобов'язався на підставі договору купівлі-продажу (поставки) придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації (Додаток № 2 до договору), а лізингоодержувач –прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору.

Відповідно до п. 3.1. договору вартість предмета лізингу становить 371 293,37грн. з ПДВ.

Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця. Розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в графіку. Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі 20 % від вартості предмета лізингу. Поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду. Комісією лізингодавця вважається різниця поточного лізингового платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем, і суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу. Виключення ставнить комісія, нарахована за правилами ч. 2 п. 4.6. договору, оскільки вона нараховується до настання першого періоду лізингу. До складу комісії в повному обсязі включаються включаються винагорода лізингодавця, компенсація відсотків за фінансування придбання предмета лізингу за договором купівлі-продажу та витрати лізингодавця, які виникли в період дії договору та пов'язані з ним. Лізингоодержувач щомісчно сплачує відсотки за фінансування придбання предмета лізингу за договором купівлі-продажу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховуються такі відсотки, від фактичної суми фінансування. Нарахування зазначених в цьому пункті договору відсотків здійснюється за період з дня виконання лізингодавцем дій по фінансуванню придбання предмета лізингу до настання першого періоду лізингу, визначеного згідно п. 5.4. загальних умов. Оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних), зазначених в цьому розділі договору, здійснюється лізингоодержувачем в національній валюті України –гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок лізингодавця (п.п. 4.1., 4.2., 4.3., 4.4., 4.5., 4, 6., 4.7. договору).

Пунктами 6.1., 6.1.1., 6.1.2., 6.1.3., 6.1.4., 6.1.5., 6.1.6., 6.1.7., 6.2., 6.3., 6.4., 6.5. договору сторонами встановлено, що лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати договір та вилучити у лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли лізингоодержувач: - використовує предмет лізингу з порушенням умов договору, в тому п.п. 8.1., 8.1.2., 8.1.7. загальних умов; - не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів; - не надає, зазначену в п. 8.1.10. загальних умов, інформацію протягом тридцяти днів з дня отримання письмового запиту лізингодавця; - у відношенні лізингоодержувача прийнято рішення про ліквідацію (реораганізацію) або порушена справа про банкрутство; - погіршує стан предмета лізингу, а також, якщо з його відома та/або бездіяльності предмет лізингу погіршується третіми особами; - порушує умови будь-яких інших договорів, укладених між лізингодавцем (пов'язаними з ними особами) і лізингоодержувачем; - до закінчення терміну дії договору укладає договори, що полягають у розпорядженні предметом лізингу (продаж, передача, застава, дарування, обмін, оренда, сублізинг і т.п.) окрім тих, що письмово погоджені з лізингодавцем. У випадку настання зазначених в підпунктах 6.1.1.-6.1.7. договору обставин лізингодавець письмово повідомляє про це лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень. Якщо лізингоодержувач у встановлений лізингодавцем строк не усуває вчинені порушення, лізингодавець має право здійснити дії, зазначені в п. 6.1. договору. У випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) лізингодавцем договору раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. У разі припинення або розірвання договору всі витрати, пов'язані з вилученням предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюються за рахунок лізингоодержувача або відшкодовуються лізингодавцю лізингоодержувачем в повному обсязі. Після вилучення та реалізації предмета лізингу лізингодавець у 30 денний строк перераховує лізингоодержувачу грошові кошти отримані від реалізації такого предмета лізингу за вирахуванням заборгованості лізингоодержувача, якщо така є, та витрат, визначених п. 6.4. договору.

Згідно п. 8.1. договору договір набуває чинності з дня його підписання  обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за договором.

14.03.2008р. сторонами погоджено уточнений графік платежів за договором оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р. (а.с. 10-11).

14.03.2008р. сторонами погоджено специфікацію від 14.03.2008р. (а.с. 12), якою визначено, що предметом лізингу є: сідельний тягач MAN 26,463 (2002 р.в.) ціною 371 293,37грн. з ПДВ.

14.03.2008р. сторонами укладено додаток № 4 до договору оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р. „Загальні умови фінансового лізингу”.

Згідно п. 1.2. додатку № 4 до договору оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р. „Загальні умови фінансового лізингу” приймання та передача предмета лізингу оформляється актом приймання-передачі.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2., 5.3., 5.4., 5.5., 5.6., 5.7. додатку № 4 до договору оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р. „Загальні умови фінансового лізингу” лізингоодержувач зобов'язується сплачувати зазначені в графіку лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку авансові лізингові платежі на підставі рахунку протягом 5 днів з дня укладення договору. Рахунок на оплату авансових лізингових платежів надається лізингодавцем при укладенні договору. Лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку авансові лізингові платежі на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв'язку. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов'язаний звернутися до лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. В цьому випадку лізингоодержувач зобов'язаний оплатити рахунок до 10 числа поточного місяця. Лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі починаючи з першого періоду лізингу. Поточний лізинговий за перший період лізингу лізингоодержувач сплачує авансом до 15 числа поточного місяця на підставі рахунку лізингодавця. При цьому, першим періодом лізингу вважається календарний місяць, що слідує за місяцем в якому предмет лізингу був переданий лізингоодержувачу за актом приймання-передачі. Зазначені в графіку порядкові номери періодів лізингу відповідають календарним місяцям, в прямому порядку. Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі незалежно від фактичного користування предметом лізингу. Якщо строк сплати поточного лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дню, за яким настає такий неробочий день. Сплата лізингових платежів раніше встановлених графіком строків не змінює розміру лізингових платежів і строків їх сплати.

01.04.2008р. на виконання умов договору позивач передав відповідачу вантажний сідельний тягач MAN 26.463 (2002 р.в.), номер шасі WMAH232222M349540, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін договору актом прийому-передачі предмета лізингу від 01.04.2008р. (а.с. 19).

13.05.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” (Лізингоодержувач) укладено угоду про внесення змін до договору № L2083-03/08 від 14.03.2008р. (а.с. 17), згідно якої сторони домовились викласти п. 3.1. договору у наступній редакції: „Вартість предмета лізингу становить 374 735,29грн. з ПДВ” та внести зміни до графіку платежів.

Як вбачається з матеріалів справи позивач згідно договору за період з жовтня 2008р. по вересень 2009р. виставив відповідачу для оплати рахунки-фактури (а.с. 20-32) на загальну суму 183 469,49грн., які, станом на момент судового розгляду справи,  залишилися неоплаченими відповідачем повністю, що підтверджується банківською випискою (а.с. 68-71) та довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” від 17.01.2011р. (а.с. 67), підписаною генеральним директором товариства та скріпленою печаткою ТОВ „Райффайзен Лізинг Аваль”.

10.12.2010р. відповідач повернув позивачу предмет лізингу: вантажний сідловий тягач MAN 26.463 (2002 р.в.), номер шасі WMAH232222M349540 та наступні документи та приналежності: свідоцтво про державну тимчасову реєстрацію АІС055351, державні номерні знаки АА1282НС в кількості 2 штук, талон про проходження державного технічного огляду, ключ від запалення та дверей, що підтверджується актом вилучення предмета лізингу № L2083-03/08 від 10.12.2010р. (а.с. 41), підписаним та скріпленим печатками обох сторін договору.

Предметом первісного позову є вимога про стягнення з відповідача 183 469,49грн. боргу.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Приписами абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини з фінансового лізингу.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ст. 762 ЦК України).

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” (далі –Закон) фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Лізингоодержувач зобов'язаний, зокрема, своєчасно сплачувати лізингові платежі (ч. 2 ст. 11 Закону).

Частиною першою ст. 16 Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд встановив, що позивач для здійснення оплати вартості предмету лізингу за період з жовтня 2008р. по вересень 2009р. виставив відповідачу рахунки-фактури (а.с. 20-32) на загальну суму 183 469,49грн., які станом на момент судового розгляду справи, в порушення взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів, у встановлений графіком строк, залишилися не оплаченими відповідачем повністю, що підтверджується банківською випискою (а.с. 68-71) та довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” від 17.01.2011р. (а.с. 67), підписаною генеральним директором товариства та скріпленою печаткою ТОВ „Райффайзен Лізинг Аваль”.

Крім того, судом встановлено, що 10.12.2010р. предмет лізингу був повернутий позивачеві; позивач просить стягнути з відповідача заборгованість зі сплати лізингових платежів, яка виникла в останнього за період фактичного користування ТОВ „Трансфорт Експедиція” предметом лізингу (з жовтня 2008р. по вересень 2009р.). Як вбачається зі змісту акту вилучення предмета лізингу № L2083-03/08 від 10.12.2010р. (а.с. 41) підставою для вилучення предмету лізингу став акт державного виконавця органу державної виконавчої служби Бородянського районного управління юстиції Бочарової А.А, а не заява позивача до відповідача про порушення відповідачем умов договору та заява про одностороннє розірвання позивачем договору оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р. У п. 5 акту вилучення предмета лізингу № L2083-03/08 від 10.12.2010р. зазначено, що з моменту підписання акту зобов'язання лізингоодержувача з повернення предмета лізингу лізингодавцю вважаються виконаними. Жодних посилань про одностороннє розірвання позивачем спірного договору та припинення зобов'язань відповідача зі сплати лізингових платежів в зазначеному акті не міститься.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України, не доведено суду факту відсутності у останнього обов'язку здійснення оплати вартості предмету лізингу згідно договору оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р. за період з жовтня 2008р. по вересень 2009р.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач не виконав своїх зобов'язань зі сплати лізингових платежів, передбачених п.п. 5.1., 5.2., 5.3., 5.4., 5.5., 5.6, додатку № 4 до договору оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р. „Загальні умови фінансового лізингу”, порушив строки сплати лізингових платежів, погоджені сторонами в уточненому графіку платежів (а.с. 17); борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 183 469,49грн. боргу є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Аналогічна позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України від 05.10.2010р. та від 13.10.2010р. у справах № 10/208-09 та № 17/2 відповідно.

Предметом зустрічного позову є вимога про визнання договору оренди (фінасвого лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція”, недійсним.

Відповідно до рішення загальних зборів учасників (засновників) ТОВ „Трансфорт експедиція” від 05.12.2007р., оформленого протоколом № 20 (а.с. 53), вирішено: 1. дати згоду  на заключення договору-лізингу транспортних засобів з Raiffessen Leasing AVAL на 5 років під 12,25% річних лізингових платежів. 2. доручити директору, Пасльон Леоніду Леонідовичу, від імені ТОВ „Трансфорт експедиція” підписати договір лізингу та інші документи, пов`язані з оформленням договору лізингу.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Суд встановив, що рішенням господарського суду Київської області від 26.11.2010р. (суддя Рябцева О.О.) (а.с. 48-52), яке набрало законної сили 13.12.2010р., у справі № К15/068-10 за позовом Пасльон Ганни Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства згідно з протоколом № 20 від 05.12.2007р., встановлено, що під час скликання  загальних зборів від 05.12.2007р. не було дотримано вимог законодавства та статуту товариства щодо повідомлення позивача про проведення зборів, що призвело до істотного порушення прав позивача, який був позбавлений можливості взяти участь в загальних зборах, на яких були прийняті рішення за відсутністю порядку денного, у зв'язку з чим позов задоволено повністю, визнано недійсними рішення (п. 1, п. 2) загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” від 05.12.2007р., які оформлені протоколом № 20, стягнуто з відповідача на користь позивача 85грн. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приписами частини першої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;  3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          Статтею 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

          Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає (п. 9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111  від 12.03.1999р.).

          Суд встановив, що спірний договір оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р., на виконання визнаного в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів учасників (засновників) ТОВ „Трансфорт експедиція” від 05.12.2007р., оформленого протоколом № 20, був підписаний директором ТОВ Трансфорт експедиція” - Пасльоном Леонідом Леонідовичем.

          Як вбачається з, підписаного та скріпленого печатками обох сторін договору, акту прийому-передачі предмета лізингу від 01.04.2008р. (а.с. 19), акту вилучення предмета лізингу № L2083-03/08 від 10.12.2010р. (а.с. 41) та банківської виписки (а.с. 68-71) позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) прийняв від відповідача за зустрічним позовом (позивача за первісним позовом) у користування предмет лізингу (вантажний сідловий тягач MAN 26.463 (2002 р.в.), номер шасі WMAH232222M349540), який перебував у володінні та користуванні ТОВ „Трансфорт експедиція” з 01.04.2008р. по 10.12.2010р., а також сплачував лізингові платежі за договором, що свідчить про схвалення позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом спірного договору оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зустрічна позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт експедиція” про визнання договору оренди (фінансового лізингу) № L2083-03/08 від 14.03.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція”, недійсним є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню на підставі ст. 241 ЦК України.

Аналогічна позиція міститься у постановах Вищого господарського суду України від 06.07.2010р. та від 08.07.2010р. у справах № 16/507 та № 38/403 відповідно.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача за первісним позовом.

Суд встановив, що позивачем за первісні позовні вимоги про стягнення 183 469,49грн. сплачено державне мито в розмірі 3 092,42грн., хоча, згідно ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” (із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів стягується державне мито у розмірі 1 відсотка ціни позову,  але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), останній повинен був сплатити 1 834,70грн. (1 % від суми позову 183 469,49грн.), переплативши до Державного бюджету України 1 257,72грн. (3 092,42грн. –1 834,70грн.). Враховуючи те, що позивач за первісним позовом безпідставно сплатив до Державного бюджету України 1 257,72грн. (які він не повинен був сплачувати), а у суду відсутні підстави для їх стягнення з відповідача за первісним позовом, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 1 834,70грн. державного мита.

       Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.  Первісний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансфорт Експедиція” (07800, Київська область, Бородянський р-н., смт. Бородянка, вул. Заводська, буд. 23; код ЄДРПОУ 20025232) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” (04073, м. Київ, просп. Московський, буд. 9, корп. 5, офіс 101; код ЄДРПОУ 34480657) 183 469 (сто вісімдесят три тисячі чотириста шістдесят дев'ять гривень) 49 коп. боргу, 1 834 (одну тисячу вісімсот тридцять чотири гривні) 70 коп.  державного мита та 236 (двісті тридцять шість гривень) 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.  У задоволенні зустрічного позову - відмовити повністю.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

 Суддя                                                                                                        Горбасенко П.В.

Повне рішення складено: 25.01.2011р.