Рішення

від 26.01.2011 по справі 3/114-10-4616

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

3/114-10-4616

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" січня 2011 р.Справа  № 3/114-10-4616

За позовом: Спільного підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ Термінал"

До відповідача: Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"  

про стягнення 4 487 364,09грн.

                                                                                                              Суддя  Д'яченко Т.Г.

Представники:

Від позивача: Семенюта А.М., представник за довіреністю

Від відповідача: Кушнірук О.С., Скворцова О.В., представники за довіреністю

В судовому засіданні 24.01.2011р. оголошувалась перерва до 26.01.2011р. на підставі ст.77 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Позивач –Спільне підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "ТМ Термінал" звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", у якій просить суд стягнути на користь позивача компенсацію за використання техніки в період з 17.02.2009р. по 05.06.2009р. у розмірі 3 775 000 грн., компенсацію інфляційних втрат у розмірі 541 571, 63 грн.  та 3% річних  у розмірі 170 792,47 грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, що вбачається з письмового відзиву на позовні вимоги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

17.02.2004р. між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт” та Спільним підприємством у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю „ТМ Термінал” укладено Договір № 85/1-0 про сумісну діяльність (далі за текстом –Договір), згідно умов якого сторони зобов'язались здійснювати сумісну діяльність на виробничій території 3-го терміналу порту, прилеглій до причалу № 12, 14, 15.  

Відповідно до п. 5.1 Договору СП ТОВ «ТМ Термінал»здійснювало свій внесок у спільну (сумісну) діяльність шляхом передачі порту як стороні, уповноваженій керувати сумісною діяльністю і здійснювати виробничий процес, майна (навантажувальної техніки в кількості 24 одиниці) у тимчасове користування на термін дії Договору без права розпорядження ним.

На виконання умов Договору про сумісну діяльність, відповідно до актів прийому-передачі від 13.08.2004 р., 31.03.2005 р. та 31.08.2005 р. СП ТОВ «ТМ Термінал»передало ДП «ІМТП»передбачену Договором навантажувальну техніку.

Дія Договору поширювалась строком на 5 років (п. 14.1 Договору), до 17.02.2009 р.

Після завершення строку дії Договору відповідач неодноразово звертався до позивача із вимогою забезпечення отримання майна та підписання актів прийому-передачі (повернення) майна, що підтверджується листами відповідача № 17.2/94-01 від 17.02.2009р., № 20/7-169 від 25.02.2009р , № 17.2/168 від 31.03.2009р. та  № 17.2/226 від 22.04.2009р. У судових засіданнях відповідачем на огляд суду були надані оригінали поштових повідомлень про вручення поштових відправлень, а  копії залучені до матеріалів справи.

У відповідь на звернення СП ТОВ «ТМ Термінал»повідомило відповідача, що акти виводу майна не можуть бути підписані у зв'язку із фактичною дією договору № 85-1/0 від 17.02.2004р. до моменту поки сумісна діяльність фактично не буде припинена, що вбачається з листа позивача №31 від 03.04.2009р.

Водночас господарським судом Одеської області розглядались позовні вимоги за позовом Спільного підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ Термінал», з урахуванням уточнень, до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»про визнання договору №85/1-О від 17.02.2004р. чинним і діючим протягом всього періоду з 17.02.2009р. до 17.02.2014р. Рішенням господарського суду Одеської області від 09.06.2009р. у справі № 15/52-09-1865 у задоволені позову Спільного підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «ТМ  Термінал»відмовлено. Вказане рішення суду залишено в силі Постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2010р. у справі      № 15/52-09-1865.

Під час розгляду справи №15/52-09-1865 судом встановлено, що СП ТОВ «ТМ Термінал» приймало участь у тендері, який проводило ДП «ІМТП»щодо оренди перевантажувальної техніки та відповідно до тендерної пропозиції №45 від 21.04.2009р. та № 47 від 28.04.2009р., калькуляції планової собівартості перевантажувальної техніки, затвердженої Генеральним директором СП ТОВ «ТМ Термінал», вся перевантажувальна техніка, що була передана, як внесок до спільної діяльності була запропонована позивачем у якості об'єктів оренди,   а згідно протоколу оцінки та акцепту тендерних пропозицій № 99 від 08.05.2009рю пропозицію позивача акцептовано та передано в оренду відповідно до укладеного між сторонами договору оренди № 368-О від 05.06.2009 та акту прийому-передачі від 09.06.2009р.

У якості обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ст. 1214 Цивільного кодексу України, відповідно до якої встановлюється обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без  достатньої правової підстави. Однак, у зв'язку зі складністю підрахунку доходів всього порту, отриманих протягом періоду користування майном на всій території порту, позивач у розрахунку ґрунтувався, виходячи з розміру орендної ставки, визначеної у договорі оренди 24 одиниць техніки, укладеного між сторонами 06.06.2009 р., відповідно до умов якого, розмір орендної плати складав 1050000 грн. на місяць.

Позовні вимоги направлено на стягнення з відповідача компенсації за використання техніки в період з 17.02.2009р. по 05.06.2009р. у розмірі 3775000 грн., компенсації інфляційних втрат у розмірі 541571, 63 грн.  та 3% річних  у розмірі 170 792,47 грн., розрахованих позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд. Згідно з ст. 22 ГПК України зміна предмету або підстав позову є правом позивача, яким він може скористатися до початку розгляду справи по суті.

Зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів позадоговірних зобов'язань, які регулюються положеннями глави 83 ЦК.

За змістом даних зобов'язань встановлено обов'язок особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути це майно потерпілому. Таке ж зобов'язання виникає і в тому разі, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК). Крім того, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (частина перша статті 1214 ЦК).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття, збереження майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте або збережене особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Так, обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що після припинення договору про спільну діяльність  №85/1-О у зв'язку із закінченням строку його дії (17.02.2009р.), ДП „ІМТП” здійснював володіння та користування технікою без належних правових підстав.

Однак, відповідно до п.5.10. Договору № 85/1-0 про сумісну діяльність повернення позивачу належного йому майна, переданого за даним Договором у  сумісну діяльність, можливе тільки у випадку припинення Договору або за згодою сторін.

Пунктом 5.5. Договору передбачено, що навантажувальна техніка передається Порту у тимчасове користування на термін дії Договору без права розпорядження ним. Передача майна підтверджується оформленням двостороннього акту приймання-передачі. Тобто, після закінчення строку дії Договору № 85/1-0 про сумісну діяльність відповідач повинен був повернути навантажувальну техніку позивачу, а позивач прийняти її. Зазначені дії повинні бути засвідчені актом приймання –передачі. Таким чином, майно, передане позивачем у якості внеску у спільну діяльність за договором № 85/1-0, мало бути передано за актом приймання-передачі. Судом встановлено, що відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою щодо забезпечення позивачем отримання свого майна, переданого у якості вкладу у сумісну діяльність та  підписання актів приймання - передачі (повернення майна). Зазначені факти не спростовуються позивачем, та знайшли підтвердження у його письмових поясненнях від 19.11.2010р.

Крім того, у своїх поясненнях позивач зазначив, що задля запобігання поломок та знищення майна (техніки), позивач здійснював протягом зазначеного періоду технічне обслуговування, ремонт, поставку змінних запасних частин, що підтверджується наданими сторонами актами виводу з експлуатації навантажувальної техніки. Зазначені вище факти свідчать, що позивач у період з 17.02.2010р. по 05.06.2009р. не мав наміру повернення майна, переданого у якості внеску у спільну діяльність, не здійснював заходів щодо повернення майна, переданого у спільну діяльність, вільно розпоряджався майном при участі у торгах та укладенні договору оренди,  не заперечував щодо її використання відповідачем при обробці вантажів, що надходять до порту від засновників позивача.

Відповідно до ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дії, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Враховуючи те, що позивач відмовився прийняти належне виконання, а саме, забезпечити отримання майна у місці зберігання  відповідно до приписів п.1 ст. 532 Цивільного кодексу України, не можна вважати, що відповідач протягом спірного періоду набув або зберігав майно позивача без достатньої правової підстави.

У зв'язку із чим, на думку суду, у позивача відсутні підстави на відшкодування будь-якого розміру доходів порту від безпідставно набутого майна на підставі ст. 1214 Цивільного кодексу України.

Позивач посилаючись на норму, яка встановлює обов'язок відшкодування доходів від безпідставно набутого майна, визначає суму стягнення, як компенсацію за використання техніки, водночас, обґрунтовуючи розмір позовних  вимог, як збитки  (упущену вигоду  у вигляді доходів, які особа могла би одержати за звичайних обставин, ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України), що викладено у письмових поясненнях позивача. Однак, розраховуючи суму стягнення, виходячи із розміру орендної ставки, встановленої укладеним між позивачем та відповідачем договором № 368-О від 05.06.2009р., позивач не врахував, відсутність у відповідача можливості отримання доходу від використання майна за час виведення техніки з експлуатації на період ремонту, за час технологічного простою техніки та за час технічного обслуговування навантажувачів, виробничу потребу у відповідача у техніці та інше. З наведеного вбачається, що позивачем не доведено реальний або можливий обсяг доходів відповідача від використання техніки у період з 17.02.2009р. по 05.06.2009р.  

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги неправомірними, а розрахунок, на підставі якого вони розраховані, неправильним, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню судом.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідача не покладаються.

Керуючись ст.ст.  44, 49, 77, 82-85 ГПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 26 січня 2011 року.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Суддя                                                                                                   Т.Г. Д'яченко