Постанова

від 05.02.2008 по справі 40/373

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

40/373

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 05 лютого 2008 р.                                                                                    № 40/373  

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

Комунального підприємства “Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв”

на постанову від 15.03.06 Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 40/373  господарського суду м.Києва

за позовомЗаступника прокурора Оболонського району м. Києва в інт. держави в особі1.ФДМ України2.Кабінету Міністрів України

до1.Будинку відпочинку “Пуща-Водиця” Державного управління справами2.КП “Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв”3.Будинку відпочинку “Межигір”я”

за участю 3-ої особи без самостійних вимогДержавне управління Справами

провизнання договору оренди недійсним

у справі взяли участь представники :

від Генеральної Прокуратури України –Баклан Н.Ю., посв.№7 від 05.01.05

позивачів:

1.ФДМ України: Кравченко Є.Дм., довір. №62 від 15.01.08

2.Кабінету Міністрів України: не з'явилися

відповідачів:

1.Будинку відпочинку “Пуща-Водиця” Державного управління справами:

2.КП “Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв ” : Козлова О.С., довір. №1591 від 18.10.06

3.Будинку відпочинку “Межигір”я”: не з'явилися

3-ої особи: Косенко М.А., довір. від 10.12.07 №01-14-3277

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.12.2005 в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди № 9/2000 від 01.02.2000, укладеного між відповідачами, припинивши його дію на майбутнє; про зобов'язання відповідача 2  повернути відповідачу 1 все отримане за договором та про виселення відповідача 2, - відмовлено. Рішення мотивоване пропуском строку позовної давності для визнання договору оренди недійсним (суддя л. Смірнова).

Постановою Київського апеляційного господарського  суду від 15.03.2006 рішення місцевого суду скасовано.

Позовні вимоги задоволено з тих підстав, що договір оренди майна не відповідає вимогам ст. ст. 2, 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та іншим нормативним актам, що регулюють оренду державного майна. Строк позовної давності визнаний не пропущеним, оскільки прокуратура дізналася про порушення державних інтересів з акту перевірки КРУ в м. Києві № 05-П-1370/234 від 11.05.2005.

Комунальне підприємство “Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв” в поданій касаційній скарзі від 13.04.2006 та в Уточненнях до касаційної скарги від 04.02.08 просить скасувати постанову апеляційної інстанції  та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник вважає, що судом не досліджені обставини справи, які свідчать про те, що спірний договір припинив свою дію з квітня 2003 року. З огляду на це, безпідставно застосовані судом положення нового Цивільного Кодексу України. Апеляційний суд застосував правові наслідки за оспорюваним договором на майбутнє, не вказавши норму права, яку він застосував у даному випадку. Неправильно застосована ст. 216 ЦК України (ст. 48 ЦК УРСР), У разі визнання правочину недійсним кожна із сторін зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину. Суд безпідставно не прийняв до уваги, що Генеральна дирекція на поліпшення об'єкту оренди витратила 2332280 грн. 85 коп.

Судом в порушення ст. 216 ЦК України застосована одностороння реституція.

Не вказавши законодавство, застосоване при прийнятті постанови, апеляційна інстанція порушила вимоги ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню   з наступних підстав.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Між будинком відпочинку “Пуща-Водиця” Господарського управління Кабінету Міністрів України та комунальним підприємством “Генеральна дирекція Київської міської державної адміністрації по обслуговуванню іноземних представництв ” було укладено договір оренди від 01.02.2000                   № 09/2000, на підставі якого комунальному підприємству “Генеральна дирекція Київської міської державної адміністрації по обслуговуванню іноземних представництв ” було передано в оренду корпус № 21 будинку відпочинку "Пуща-Водиця" , розташованого в с. Міжигір'я Вишгородського району Київської області, по вул. Пушкінській, 6 загальною площею                626,52 кв.м.

Відповідно до п.2 рішення Київської міської ради ІУ сесії ХХІУ скликання № 671/831 від 10.07.2003 комунальне підприємство “Генеральна дирекція Київської міської державної адміністрації по обслуговуванню іноземних представництв” було перейменоване в комунальне підприємство “Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв”. Відповідно до абз. 3 п.1 його Статуту нове комунальне підприємство є правонаступником прав і обов'язків попереднього.

Відповідно до пункту 5.1. договору між сторонами було встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Пунктом 5.3 визначено, що договір може бути розірвано достроково за погодженням сторін. На вимоги однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано у встановленому законом порядку у разі порушення сторонами (стороною) умов договору. Зазначені положення договору кореспондуються з вимогами частини 3 статті 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, якою визначено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Сторонами не було надано суду доказів погодження між сторонами розірвання договору(угоди про розірвання договору) або розірвання договору у встановленому законом порядку –за рішенням суду.

Судом встановлено право відповідача 2 на користування предметом оренди на умовах договору оренди від 01.02.2000 № 09/2000. Фактичне позбавлення відповідача 2 такого права може бути лише предметом окремого  позову про захист порушеного права (усунення перешкод у користуванні майном).

В матеріалах справи відсутнє погодження Фонду державного майна України на укладення оспорюваного договору оренди, відповідно до відзиву на позовну заяву № 10-25-13847 від 06.09.2005, таке погодження не надавалося.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в порушення вимог ч.1 ст. 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” спірний договір був укладений без погодження Фонду державного майна України.

Про порушення державних інтересів у зв'язку з укладенням спірного договору оренди 01.02.2000 райпрокуратура дізналася після одержання Акту перевірки КРУ в м. Києві  № 05-П-1370/234 від 11.05.2005., а КМУ та ФДМУ –з копій відповідних позовних заяв райпрокуратури, і, отже, право на позов у прокуратури, яка представляє інтереси держави в силу ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”, виникло влітку 2005р.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ні райпрокуратура, ні КМУ, ні ФДМУ не були стороною за договором оренди № 9/2000 від 01.02.2000, а тому позивачі (райпрокуратура) не могли знати про існування спірного договору оренди.

З Акту КРУ в м. Києві від 11.05.2005 встановлено, що в порушення статті 11 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір оренди укладено без здійснення оцінки об'єкту оренди. Експертна оцінка будинку № 21 проведена лише 29.05.2000 у відповідності з угодою № 5 між Будинком відпочинку “Пуща-Водиця” та ТОВ “Рембуд”, що має угоду з Фондом державного майна України на виконання відповідних робіт.

Договором визначена щомісячна орендна плата у сумі 3880 грн., з урахуванням ПДВ, але розрахунок орендної плати до договору не надано і отже за висновком заступника начальника КРУ в м. Києві внаслідок заниження розміру орендної плати Будинком відпочинку “Пуща-Водиця” недоотримано доходів за період з 01.01.2001 по 10.04.2003 в загальній  сумі 544,5 тис. грн.

Враховуючи вартість майна, відповідно до експертної оцінки та ставку плати, визначену Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, щомісячна орендна плата повинна становити 23800 грн. з урахуванням ПДВ.

До того ж, всупереч п.13 вищевказаної Методики, договором оренди будинку № 21 не передбачено та фактично не проводилося коригування орендної плати на індекс інфляції, у зв'язку  з чим Будинком відпочинку “Пуща-Водиця” недоотримано доходів за період з 01.01.2001 по 10.04.2003 в загальній сумі 29,7 тис. гривень.

З огляду на встановлені обставини суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про порушення вимог законодавства, що діяло на момент укладання спірного договору оренди державного майна.

Спірні відносини, що виникли у сторін по справі, регулюються Законом України  "Про оренду державного та комунального майна", в якому зазначено, що державну політику у сфері оренди здійснює Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва щодо державного майна. Орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та  нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва (ст.5 Закону).

З дозволу Фонду  державного майна України, його відділень та представництв орендодавцями державного майна можуть бути підприємства, якщо площа об'єкта, що орендується, перевищує 200 кв.м

У даному випадку спірний договір укладено на загальну площу будинку –626,52 кв.м. Цей будинок відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України  № 18 від 19.01.1994р. "Про державні  резиденції та державні дачі" відноситься до державної резиденції "Межигір'я" і згідно з ч.2 ст.285 Господарського процесуального кодексу України  договір оренди повинен містити обов'язок орендаря використовувати об'єкт оренди за його цільовим призначенням.

Зважаючи на викладене та приймаючи до уваги встановлені судами обставини укладення спірного договору оренди державного майна, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що при укладенні цього договору були порушені вимоги діючого законодавства, зокрема, Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому на підставі ст.ст.203, 215, 227 ЦК України  він правомірно визнаний недійсним.

Доводи скаржника про те, що фактично договір оренди від 01.02.2000р. № 9/2000 припинив свою дію з 21 квітня 2003р.,  колегія суддів до уваги не приймає. Свої доводи скаржник при розгляді справи не довів належними доказами. Натомість, судами встановлено, що спірний договір на момент розгляду справи в установленому порядку не розірвано. За таких обставин  суди правомірно застосували  при розгляді даної справи Цивільний кодекс України від 01.01.2004р. Відповідно ст.33 ГПК України  кожна сторона у справі повинна довести ті обставини, на які вона посилається як  на підставу своїх вимог та заперечень. Докази суду подаються сторонами. З матеріалів справи не вбачається, що на підтвердження своїх доводів про припинення дії договору скаржник надавав якісь документи, котрі суди не дослідили.

Предметом спірного договору була оренда  державного майна: орендодавець передає майно, а орендар сплачує за нього орендну плату. Зі змісту цього договору  випливає, що орендна плата поверненню не підлягає, оскільки скаржник орендованим майном користувався і тому судом апеляційної інстанції правомірно вказано про повернення об'єкта оренди і визнання договору оренди  від 01.02.2000р. недійсним на майбутнє.

Що стосується витрат на поліпшення предмета  оренди, то скаржник не позбавлений права в окремому позовному провадженні ставити питання про їх відшкодування.

Таким чином касаційна інстанція дійшла висновку, що апеляційна інстанція прийняла постанову у відповідності  з встановленими обставинами справи та з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні  правовідносини. Підстави для  скасування  постанови відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119,11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства “Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв ” залишити без  задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.06 у справі № 40/373  господарського суду   м. Києва –без змін.

Головуючий, суддя                     В.Овечкін

Судді                    Є.Чернов

                    В.Цвігун