Рішення

від 25.01.2011 по справі 2/136-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/136-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.01.11           Справа № 2/136-10.

Суддя:   Соп'яненко О.Ю.

При секретарі судового засідання: Пігарєвій І.О.

Розглянувши справу:

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецзалізпром», м. Суми

до відповідача   Відкритого акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»,

м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про визнання договору недійсним                              

Представники сторін:

позивача              не прибув

відповідача              Починок В.В., дов. № 85-121 юр від 14.05.2010 р.

Суть спору: позивач просить визнати недійсним договір № 4600012605/2365 від 26.04.2010р., а також стягнути з відповідача судові витрати по справі. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що даний договір та специфікація до нього підписані з порушенням вимог ст. 207 ЦК України, а саме не уповноваженою на це особою.

24.01.2011 р. позивачем подано клопотання № 16 про забезпечення позову, відповідно до якого він просить заборонити відповідачу здійснювати дії, направлені на уступку своїх прав і обов'язків по договору № 4600012605/2365 від 26.04.2010р.; накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку відповідача на суму 30 508,20 грн., що відповідає сумі боргу відповідача перед позивачем.

В обґрунтування даного клопотання позивач зазначив, що з моменту відкриття провадження господарським судом у нього виникли серйозні підстави вважати, що грошові кошти на рахунках відповідача можуть суттєво зменшитися чи зникнути взагалі, а у відповідача перед позивачем є борг за поставлену продукцію в сумі 30 508,20 грн. Також відповідачем можуть бути здійснені заходи по уступці своїх прав по спірному договору третім особам, що унеможливить виконання рішення по даній справі. На підтвердження поданого клопотання позивачем надані копії видаткової накладної № От-00000527 від 20.12.2010 р. про поставку відповідачу продукції на 30 508,20 грн. та довіреності ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» № 4114 від 22.12.2010 р. на отримання від ТОВ «Спецзалізпром» товару за договором № 2365 від 26.04.2010р.

Відповідач подав відзив на позовну заяву від 19.01.2011р., в якому проти позову заперечує і просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що перед підписанням договору № 4600012605/2365 повноваження генерального директора Семерні І.В. були перевірені. Проект договору був оформлений і підписаний з боку відповідача та надісланий для підписання позивачу, а тому відповідач не міг і не повинен був передбачити, що договір може бути підписаний з боку позивача (продавця) іншою особою, тим більше такою, яка не мала на підписання договору відповідних повноважень. В подальшому, договір № 4600012605/2365 від 26.04.2010 р. сторонами був виконаний: позивачем на адресу відповідача поставлена продукція за видатковими накладними та виставлено рахунки на оплату, а відповідач частково оплатив поставлену продукцію.

Проти задоволення клопотання позивача про забезпечення позову представник відповідача в судовому засіданні заперечив.

Представник позивача в судові засідання 11.01.2011 р. та 25.01.2011 р. не прибував, про розгляд даної справи повідомлений судом належним чином, тому справа на підставі ст. 75 ГПК України розглядається за наявними у ній матеріалами.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд встановив:

Клопотання позивача від 24.01.2011 р. про забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Водночас, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не надані суду докази, які б свідчили про утруднення чи неможливість виконання рішення господарського суду в майбутньому.

Також, вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач, має відповідати позовним вимогам. Проте, у даній справі предметом позовних вимог є визнання недійсним договору, а тому накладення арешту на грошові кошти відповідача у сумі, що відповідає сумі боргу за договором, та заборона йому здійснювати певні дії не є у даному випадку адекватним заходом до забезпечення позову.

26.04.2010р. між ТОВ «Спецзалізпром» (продавець) та ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (покупець) був укладений договір № 4600012605/2365, відповідно до умов якого продавець (позивач) зобов‘язується поставити і передати у власність покупця (відповідача) продукцію згідно із специфікацією, доданою до Договору, а відповідач – прийняти продукцію і оплатити її на умовах цього договору.

Зазначений договір з боку позивача був підписаний Семерня І.В., який згідно із преамбулою договору є генеральним директором ТОВ «Спецзалізпром» та діє від імені останнього на підставі Статуту.

Згідно з ч. 2 ст. 145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.

У відповідності до вимог ст. 62 Закону України «Про господарські товариства» у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства.

Згідно з п. п. 9.1, 9.2, 9.6 Статуту ТОВ «Спецзалізпром» виконавчим органом товариства є Генеральний директор. Генеральний директор як посадова особа і керівник товариства без довіреності укладає угоди, а також вчиняє інші юридичні дії від імені товариства, в т.ч. щодо продажу, безоплатної передачі, передачі в найом, заставу, списання основних та обігових засобів без обмеження суми.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що договір та додаток № 1 до нього (специфікація № 1 від 26.04.2010 р.) були підписані не уповноваженою посадовою собою, оскільки підпис на договорі не відповідає підпису генерального директора Семерні І.В. Проте, суду не надано на підтвердження цього жодних документів. Позовна заява, яка до суду надійшла 13.12.2010 р., підписана генеральним директором ТОВ «Спецзалізпром» Карпинським А.Г. З наданої в судове засідання 25.01.2011 р. довідки Головного управління статистики в Сумській області вбачається, що станом на 05.01.2011 р. керівником Товариства є Грицина В.О., яким підписано клопотання про залучення документів до матеріалів справи та клопотання про забезпечення позову. При цьому, проаналізувавши підписи посадових осіб ТОВ «Спецзалізпром», що є в наданих суду документах, суд приходить до висновку, що договір від 26.04.2010 р. та додаток до нього, видаткова накладна № От-00000311 від 17.08.2010 р. замість Семерні І.В.  підписані Карпинським А.Г.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити діючому законодавству, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Поняття цивільної дієздатності юридичної особи визначено у ст. 92 ЦК України, відповідно до якої юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Як вбачається з пояснень відповідача, викладених у відзиві, перед укладенням договору повноваження Генерального директора Семерні І.В. були перевірені і підтверджені покупцем (відповідачем), після чого ним був підписаний проект договору та надісланий для підписання позивачу. Суд погоджується з відповідачем, що за таких обставин відповідач не міг і не повинен був передбачити, що договір може бути підписаний з боку позивача (продавця) іншою особою, тим більше такою, яка не мала на підписання договору відповідних повноважень.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається  як на підставу своїх вимог і заперечень.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Позивач не довів суду наявність підстав для визнання договору № 4600012605/2365 від 26.04.2010р. недійсним, тим більше, що у відповідності до вимог ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення  правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Сторонами у справі, як встановлено судом, вчинені фактичні дії щодо виконання спірного договору, а саме, позивачем здійснена поставка відповідачеві визначеного договором та специфікацією товару за видатковими накладними № От-00000311 від 17.08.2010 р. на суму 36163,38 грн., № От-00000527 від 20.12.2010 р. на суму 30508,20 грн., а відповідач прийняв продукцію без зауважень та 13.09.2010 р. здійснив оплату в сумі 36163,38 грн. за товар, отриманий за видатковою накладною від 17.08.2010 р. Тим більше, що у поданому суду клопотанні про забезпечення позову позивач не заперечив та підтвердив наявність боргу за поставлений товар у сумі 30508,20 грн.

          У контексті статті 1 ГПК України та статті 3 ЦК України кожна особа має   право   звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх  порушених  або  оспорюваних прав   і  охоронюваних  законом  інтересів.

          Позивачем не надано жодного аргументованого правового доказу того, що відповідач при укладанні договору порушив вимоги чинного законодавства, а після його укладання  не виконав свої зобов'язання щодо виконання умов цього договору. Крім того, суд, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позивач, звернувшись з позовною заявою, не довів яким чином його права і ким порушені, більше того, враховуючи, що він фактично поставив відповідачу товар, отримав за нього оплату, звернувся до суду, щоб, як пояснив представник відповідача у судовому засіданні, щоб уникнути стягнення з нього штрафних санкцій по іншій господарській справі, суд вважає, що позивач всупереч приписам п.6 статті 3 Цивільного кодексу України діє несправедливо та недобросовісно.

          За таких обставин, вимоги позивача щодо визнання договору № 4600012605/2365 від 26.04.2010р. недійсним задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 44-49, 75, 82-85 Господарського  процесуального  кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

1.          В задоволенні клопотання позивача № 16 від 24.01.2011 р. про забезпечення позову – відмовити.

2.          В задоволенні позову – відмовити.

СУДДЯ                                                                                     СОП'ЯНЕНКО О.Ю.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 28.01.2011р.