Ухвала

від 19.01.2011 по справі 5020-5/369

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-5/369

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

УХВАЛА

19 січня 2011 року справа № 5020-5/369

За скаргою          Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне

російсько-українське підприємство „Севастопольський

судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

на дії                    Відділу державної виконавчої служби Нахімовського

районного управління юстиції у м. Севастополі

(99001, м. Севастополь, пл. Ластова, 3)

щодо опису та арешту майна,

За позовом:          Відкритого акціонерного товариства „Севастопольський морський завод”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю

„Спільне російсько-українське підприємство

„Севастопольський судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство”

(99001, м. Севастополь, вул. Гер. Севастополя, 13)

про спонукання виконати рішення загальних зборів в частині перерахування дивідендів,

За зустрічним                    Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне

позовом:                    російсько-українське підприємство „Севастопольський

судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство”

до                              Відкритого акціонерного товариства

„Севастопольський морський завод”

про визнання недійсними п. п. 1.2, 1.3, 2.2, 2.3, 3.1 рішення загальних зборів,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

стягувач (ВАТ „Севастопольський морський завод”) – Немцева Н.В., представник, довіреність № 02/04 від 10.01.2011;

скаржник (боржник) (ТОВ Спільне російсько-українське підприємство „ССЗ „Лазарєвське Адміралтейство”) – Приймак А.І., представник, довіреність б/н від 29.03.2010;

орган виконання судових рішень (ВДВС Нахімовського РУЮ у м. Севастополі) –   Загута М.В., старший державний виконавець, довіреність б/н  від 01.12.2011.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Севастопольський морський завод” звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне російсько-українське підприємство „Севастопольський судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство” про спонукання виконати рішення загальних зборів в частині перерахування дивідендів.

В процесі розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та просив також стягнути з відповідача заборгованість по виплаті дивідендів в розмірі 1819482,84 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 19.11.2008 у справі № 5020-5/369 у задоволенні первісного позову ВАТ „Севастопольський морський завод” відмовлено повністю; зустрічний позов ТОВ „Спільне російсько-українське підприємство „Севастопольський судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство” задоволений в повному обсязі; пункти 1.2, 1.3, 2.2, 2.3, 3.1 рішення загальних зборів учасників ТОВ Спільне російсько-українське підприємство “Севастопольський судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство” –визнані недійсними.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.11.2009, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2010, рішення господарського суду м. Севастополя від 19.11.2008 у справі № 5020-5/369 скасовано, постановлено нове рішення: з ТОВ „Спільне російсько-українське підприємство „Севастопольський судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство” на користь ВАТ „Севастопольський морський завод” стягнуто 1819482,84 грн. з урахуванням 3% річних, а також судові витрати по сплаті державного мита в розмірі 27292,24 грн.

08.12.2009 на виконання постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 24.11.2009 видані відповідні накази.

08.12.2010 на адресу господарського суду міста Севастополя надійшла скарга ТОВ „Спільне російсько-українське підприємство „Севастопольський судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство” на дії Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі щодо здійснення опису та арешту майна, а саме: а/м ГАЗ 270520, д/н 27173 КС; а/м ЗИЛ 5301 АО, д/н СН 3967 АА; МАЗ 3837810-12, д/н СР 0016 ХХ (причеп).

Заявою від 21.12.2010 боржник уточнив прохальну частину скарги та просив визнати незаконними дії Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі щодо опису та арешту майна, а саме: а/м ГАЗ 270520, д/н 27173 КС; а/м ЗИЛ 5301 АО, д/н СН 3967 АА; а/м МАЗ 630308-021, д/н СН 1026 АА; МАЗ 837810-12, д/н СН 0016 ХХ (причеп) /том 3, арк. с. 3/.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що Відділом державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі в порушення вимог статей 44, 52 Закону України „Про виконавче провадження” № 606-ХІV від 21.04.1999 накладено арешт на майно, яке перебуває у податковій заставі.

До початку судового засідання 21.12.2010 від стягувача надійшло клопотання про зупинення розгляду скарги до вирішення справи № 5020-3/161-12/097-2/202, яка розглядається господарським судом м. Севастополя та, на думку стягувача, є пов'язаною з даною справою /том 2, арк. с. 145/.

Суд відмовив в задоволенні заявленого клопотання стягувача про зупинення розгляду скарги, оскільки стаття 79 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилається стягувач у клопотанні, регулює питання, пов'язані із зупиненням провадження у справі при розгляді господарських спорів у порядку позовного провадження. В даному випадку суд розглядає не позов, а скаргу на дії органу Державної виконавчої служби; власне провадження у справі № 5020-5/369 закінчено винесенням судового рішення по суті позовних вимог.

Також стягувач надав письмовий відзив на скаргу /том 3, арк. с. 4/, відповідно до якого просить скаргу ТОВ „Спільне російсько-українське підприємство „Севастопольський судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство” залишити без задоволення, посилаючись на те, що опис та арешт майна боржника здійснені в межах зведеного виконавчого провадження. Крім того стягувач зауважує, що дії ВДВС Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі щодо здійснення опису й арешту майна не порушують прав і законних інтересів боржника, а отже його звернення до суду зі скаргою, що розглядається, не відповідає змісту статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши представників скаржника (боржника), стягувача та органу виконання судових рішень (суб'єкта оскарження), вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів скарги, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 26.11.2010 старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі Загутою М.В. на виконання зведеного виконавчого провадження на підставі наказів господарського суду м. Севастополя про стягнення з ТОВ „Спільне російсько-українське підприємство „Севастопольський судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство” на користь фізичних та юридичних осіб заборгованості в загальному розмірі 4 291 124,43 грн. складений акт опису й арешту майна /том 2, арк. с. 136/.

Згідно із зазначеним актом описано і накладено арешт на таке майно:

1)          а/м ГАЗ 270520, д/н 27173 КС білого кольору;

2)          ЗИЛ 5301 АО, д/н СН 3967 АА, кабіна синього кольору, корпус сірого кольору;

3)          а/м МАЗ 630308-021, д/н СН 1026 АА, кабіна білого кольору, корпус сірого кольору;

4)          МАЗ 837810-12, д/н СН 0016 ХХ (причеп) сірого кольору.

В своїй скарзі боржник посилається на те, що описане державним виконавцем майно, на яке накладено арешт, перебуває у податковій заставі. Але, всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України належних доказів на підтвердження цих доводів боржник не надав.

Надані боржником Акт опису активів, на які поширюється право податкової застави, від 25.04.2008 № 312/24-042 /том 2, арк. с. 139/ та Акт опису активів від 19.10.2009  № 129/24-042 /том 3, арк. с. 15-32/ не приймаються судом в якості таких доказів, з огляду на наступне.

Правове регулювання податкової застави здійснюється Законом України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000 (далі –Закон № 2181), який був чинним на час винесення оскаржуваного Акту.

Зокрема, згідно з підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону № 2181 право податкової застави виникає у разі:

-          неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації –з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації;

-          несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, –з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку;

-          несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, –з дня, наступного за останнім днем граничного строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.

З урахуванням положень статті 8 Закону № 2181 право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу (підпункт 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 2181).

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Закону № 2181 платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову заставу в державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна, а податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі застав за умови строку дії такої податкової застави більш як десять календарних днів.

Питання звільнення активів платника податків з податкової застави врегульовано пунктом 8.7 статті 8 Закону № 2181.

Так, активи платника податків звільняються з податкової застави з дня:

а)          отримання податковим органом копії платіжного документа, завіреного обслуговуючим банком, що засвідчує факт перерахування до бюджету повної суми податкового зобов'язання, а у разі виникнення права податкової застави у зв'язку із неподанням або несвоєчасним поданням податкової декларації –з дня отримання такої податкової декларації контролюючим органом (за умови відсутності порушень платником податків вимог, визначених абзацом другим підпункту 8.2.1 пункту 8.2 цієї статті);

б)          визнання податкового боргу безнадійним, у тому числі внаслідок ліквідації платника податків як юридичної особи або зняття фізичної особи з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності чи у зв'язку з недостатністю майна особи, оголошеної банкрутом;

в)          отримання податковим органом довідки про смерть фізичної особи –платника податків або про визнання її померлою чи безвісно відсутньою згідно із законодавством, за винятком випадків, коли активи такої  фізичної особи переходять за правом спадщини у власність інших осіб;

г)          закінчення строків позовної давності щодо такого податкового боргу;

д)          отримання податковим органом договору поруки на повну суму податкового боргу платника податків або інших видів його забезпечення, передбачених податковим законодавством;

е)          прийняття рішення про арешт активів платника податків –на строк дії такого арешту;

є)           отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми податкового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

ж)          прийняття податковим органом рішення про розстрочення, відстрочення суми податкових зобов'язань (крім податкового боргу) або досягнення податкового компромісу у разі коли умови, визначені в рішенні про розстрочення, відстрочення або податковий компроміс, передбачають зупинення права податкової застави;

з)          прийняття окремого рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства.

Підставою для звільнення активів підприємства з-під податкової застави та її виключення з державних реєстрів застав рухомого або нерухомого майна є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами "а" –"ж" підпункту 8.7.1 цього пункту. Перелік відповідних документів визначається за правилами, встановленими Кабінетом Міністрів України (підпункт 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону № 2181).

Отже, податкова застава не є безумовною, а власне Акт опису активів, на які поширюється право податкової застави, –не є належним підтвердженням того, що активи платника податків дійсно перебувають у податковій заставі, оскільки право податкової застави виникає за певних умов і у певні строки, зазначені в підпункті 8.2.1 пункту 8.2   статті 8 Закону № 2181, а податкова застава підлягає обов'язковій реєстрації в Державному реєстрі застав. Крім того, активи платника податків в будь-який час можуть бути звільнені   з-під податкової застави з підстав, встановлених пунктом 8.7 статті 8 Закону № 2181, що також відображається в реєстрі застав.

Також суд звертає увагу на те, що за приписами пункту 8.5 статті 8 Закону № 2181 платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, зобов'язаний письмово повідомити наступних кредиторів про таку податкову заставу та про характер і розмір забезпечених цією заставою зобов'язань, а також відшкодувати збитки кредиторів, що можуть виникнути у разі неподання зазначеного повідомлення.

Жодних доказів повідомлення будь-кого з кредиторів про перебування активів боржника в податковій заставі скаржником не надано.

Так само, відповідно до частини шостої статті 111 Закону України „Про виконавче провадження” на боржнику лежить обов'язок письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова про відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу господарського суду м. Севастополя № 5020-5/369 від 08.12.2009 винесена 15.12.2009 тобто більше року тому і після складення Актів опису активів платника податків від 25.04.2008 і 19.10.2009, проте доказів повідомлення державного виконавця про податкову заставу активів боржника скаржником також не надано.

Посилаючись на статтю 52 Закону України „Про виконавче провадження”, боржник стверджує, що вартість автомобілів, вказаних в Акті опису активів, на які поширюється право податкової застави, від 25.04.2008 № 312/24-042 та перелічених в Акті опису й арешту майна від 26.11.2010, не перевищує розміру заборгованості боржника перед заставоутримувачем (ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя), у зв'язку з чим вимоги стягувача не можуть бути задоволені за рахунок цього заставленого майна.

Суд не погоджується із даними доводами, зважаючи на таке.

Дійсно, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України „Про виконавче провадження” для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:

-          виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;

-          коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Згідно з відомостями, що зазначені в Акті опису активів, на які поширюється право податкової застави, від 25.04.2008 № 312/24-042 та Акті опису активів від 19.10.2009 № 129/24-042 (рядки 119-122), загальна залишкова балансова вартість описаного і арештованого майна становить 347 379,08 грн. (32 944,81+50 040,41+209 366,07+55 027,79).

Водночас, за даними Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції в м. Севастополі (лист № 2-6/7/89 від 10.01.2011 /том 3, арк. с. 10/) загальна сума заборгованості за виконавчими документами про стягнення з боржника на користь ДПІ у Нахімовському районі м. Севастополя суми боргу становить 448,45 грн., що є значно меншою ніж вартість описаного і арештованого майна. Доказів протилежного скаржником не надано.

За викладених обставин суд приходить до висновку, що дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції в м. Севастополі щодо здійснення опису і арешту майна скаржника є правомірними, а тому підстави для задоволення скарги боржника відсутні.

Стосовно посилань скаржника на статтю 44 Закону України „Про виконавче провадження” суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Дана норма регулює питання черговості задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягненої з боржника суми, що має місце вже після реалізації вилученого майна. Тобто на стадії опису і арешту майна положення наведеної статті не застосовуються, а відтак посилання боржника на порушення державним виконавцем цієї норми є безпідставним.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 86, 1212 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Спільне російсько-українське підприємство „Севастопольський судноремонтний завод „Лазарєвське Адміралтейство” на дії Відділу державної виконавчої служби Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі щодо здійснення опису й арешту майна, відхилити.

Суддя                                                    підпис                                                 В.О. Головко