Рішення

від 20.01.2011 по справі з-21/128

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

з-21/128

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2011 р.   Справа № з-21/128   

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Скапровської І.М.

при секретарі судового засідання Чверенчук Р.Р.

За участю:

голови -  Міжгірської сільської ради - Зіняк П.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:  Приватного підприємства "Владар", с. Міжгір"я, Богородчанського району, Івано-Франківуської області, 77730

до відповідача:  Міжгірської сільської ради, с.Міжгір"я, Богородчанського району, Івано-Франківуської області, 77730

про  визнання матеріалів документації із землеустрою, виготовлених на земельну ділянку площею 0, 40 га в с. Міжгір"я  Богородчанського району достатніми для укладення договору оренди земельної ділянки між Міжгірською сільською радою та ПП "Владар" та укладення договору оренди земельної ділянки на основі проекту договору.

встановив, що приватне  підприємство "Владар" подало до господарського суду позовну заяву про визнання матеріалів документації із землеустрою, виготовлених на земельну ділянку площею 0, 40 га в с. Міжгір"я  Богородчанського району достатніми для укладення договору оренди земельної ділянки між Міжгірською сільською радою та ПП "Владар" та укладення договору оренди земельної ділянки на основі проекту договору, стягнення судових витрат.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 29.12.2001р. між ПП"Інсбрук" та ПП "Владар" було укладено договори купівлі-продажу недобудованих приміщень, споруд і основних засобів, які розміщені на земельній дялінці площею 0,65 га. в с. Міжгір"я.

Рішенням сесії Міжгірської сільської ради від 02.09.2004р. ПП "Владар" було надано дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 0,40 га. і дано дозвіл на вибір і обстеження земельної ділянки площею 0,25 га.

Станом на даний час проведенна інвентаризація земельної ділянки і виготовлено документація землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ПП "Владар" для обслуговування придбаних, згідно  вищевказаного договору купівлі - продажу недобудованих приміщень.

01.12.2006р. технічна документація була передана Міжгірській сьльській раді Богородчанського району для затвердження і передачі земельної ділянкти в оренду.

З аналогічною заявою товариство зверталось 16.04.2007р. Однак, всупереч приписам Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, відповідач заяву позивача не розглядав.

Крім того позивач зазначив, що бездіяльність Міжгірської сільської ради є незаконною, оскільки в порушення Закону України "Про місцеве самоврядування", Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" відповідачем не приймалось жодних  рішень, щодо затвердження  технічної документації з землеустрою чи про відмову у затвердженні такої документації.

Позивача в судове засідання 20.01.2011року не з"явився, однак в засіданні, яке відбулось 12.01.2011р позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач щодо позову заперечив, при цьому зазначив, що рішенням господарського суду від 06.12.2007р. зобов"язано ПП "Владар" знести самочинно прибудовані  два виробничі приміщення типу "Ангар" та два навіси, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,79 га. в с. Міжгір"я Богородчанського району  та повернути самовільно зайняту  земельну ділянку площею 0,79 га. в с. Міжгір"я Богородчанського району.

Вищевказане рішення набрало законної сили. На його виконання, господарським судом Івано-Франківської області 27.12.2007р. № 13611 видано наказ.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.07.2008р. в задоволенні позовних вимог приватного підприємства "Владар" до Міжгірської сільської ради про зобов"язання укласти договір оренди земельної ділянки площею 0,25 га. та договір земельної ділянки площею 0,40 га. з правом викупу відмовлено.

Вищевказане рішення залишено Вищим господарським судом України без змін.

Розглянувши  матеріали справи, заслухавши  представника відповідача, суд вважає за доцільне  в задоволені позову відмовити.

           При цьому суд врахував наступне.

Згідно Конституції України земля є обєктом права власності українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах повноваженть визначених цією Конституцією.

У відповідності до частини 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шдяхом укладення договору земельної ділянки.

При цьому ч.3 вищевказаної норми встановлено, що передача в оренду  земельних ділянок громадянам і юридичним особам здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. 118, 123 Земельного кодексу.

Частина 6 ст. 123 Земельного кодексу України встановлює обов"язок  ради розглянути такий проект відведення земельної ділянки в місяцний строк після його подання і, в межах своїх повноважень цим Кодексом, прийняти рішення.

У разі згоди  орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони  укладають договір оренди  землі відповідно до вимог цього Закону. Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження  сільських, селищних, міських  рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності  відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 34 ст. 26 п.2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання земельної ділянки  в оренду  вирішується на пленарному засіданні ради- сесії.

Статтею 16 Земельного Кодеку передбачено єдиний правовий спосіб набуття права на землю на підставі оренди, яким є договір. Стаття 627 ІДК України закріплює принцип  свободи  договору, який полягає  в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виробі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового  обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.2 ст. 638 ЦК України - договір  укладається шляхом пропозиції однієї стронони  укласти договір (оферти) і прийняти пропозиції ( акцепту) другою стороною.

Проте, законодавство не передбачає  виникнення зобов"язання щодо укладення того чи іншого договору  у строки, якій інша сторона надіслала пропоцію укласти договір, оскільки це суперечить природі договору. Так, згідно ст. 626 ЦК України  договором є домовленість  двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних  прав та обов"язків.

Частина 3 ст. 624 ЦК України надає особі, яка прийняла пропозицію можливість її відкликання, не обгрунтовуючи при цьому таку можливість жодними правовими підставами, а лище наявністю  бажання у строки (акцептанта), що випливає із законодавчо закріпленого принципу свободи договору.

Питання  прийняття  чи відхилення оферти належить до виконання компетенції сторони  договору, а надіслання оферти не породжує  зобов"язання  щодо її прийняття, а лише надає відповідне право, яким сторона може скористатися чи ні.

Відповідно до ч.5 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов"язків може бути рішення суду тільки у тих випадках, які встановлені актами цивільного законодавства.

Земельним кодексом України  не передбачена можливість виникнення обов"язку укладення власником договору оренди земельної ділянки на підставі рішення суду.

Слід також зазначити, що зважаючи  також на те, що необхідною передумовою укладення договору  оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення  відповідного органу укласти такий договір в примусовому порядку  за відсутності  вказаного рішення є порушенням  його виключної, передбаченої Конституцією  України,  компетенції на здійснення  права власності  від імені  українського народу  на управління  землями, яке підлягає захисту , а порушені права позивача мають захищатись  способами , передбаченими  ст. 152 Земельного кодексу України з обов"язковим дотриманням  норм чинного законодавства.

При цьому, відповідно до ч. 9 ст.123, ч. 16 ст. 151 Земельного кодексу України  право позивача на звернення  до суду  обумовлене наявністю відмови органу місцевого самоврядування у наданні  земельної ділянки  у користування  або погодженні місця розташування  об"єкту, також, до компетенції суддів може бути віднесено розгляд вимог про спонукання ради  розглянути відповідне питання  на сесії ради, а не прийняття судом  замість ради  конкретного і бажаного позивачем рішення щодо  розпорядження землею.  

Отже, заявляючи позов, позивач не врахував право ради самостійно  вирішувати  питанння  про  затвердження  проекту землеустрою  щодо відведення земельної ділянки  та надання її в оренду і до вирішення  радою цього питання  право позивача  на оренду  не може вважатись набутим, а, отже відсутність права  унеможливлює його судовий захист.

Вищевикладена позиція, викладена в постанові ВГС України від 12.02.2009р.  у справі №8/240

Суд також вважає за необхідне зазначити, що вимога позивача  про визнання матеріалів документації із землеустрою, виготовлених на земельну ділянку площею 0, 40 га в с. Міжгір"я  Богородчанського району достатніми для укладення договору оренди земельної ділянки між Міжгірською сільською радою та ПП "Владар" не підлягає задоволенню також з тих підстав, що  нормами чинного законодавства України, зокрема ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України, які встановлюють способи захисту прав та інтересів, не передбачено такого способу захисту, як визнання  матеріалів документації із землеустрою, виготовлених на земельну ділянку достатніми для укладення договору оренди земельної ділянки.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які  відповідно до законодавства повинні бути  підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім

переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Судові витрати слід  розподілити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

        Враховуючи, що позивачем оплачено державне мито в розмірі 85 грн, тобто, як за розгляд однієї вимоги, а заявлено дві,  суд вважає за необхідне зазначити, що з позивача у відповідності до п.б. ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито"слід стягнути  85, 00  грн. державного мита в дохід державного бюджету України.

       Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                                      ВИРІШИВ:

в задоволені позову  приватного підприємства "Владар"- відмовити.

Стягнути з  Приватного підприємства "Владар", с. Міжгір"я, Богородчанський район, Івано-Франківуська область, 77730 (код 31262118) в дохід державного бюджету (отримувач: УДК, м.Івано-Франківськ; банк отримувача: ГУДК  України в Івано-Франківській  області,  МФО 836014, р/р 31113095700002,  код ЄДРПОУ  20568100, код  платежу 22090200) -              85, 00 грн. державного мита .

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

      Суддя                                                            Скапровська І. М.