1/46-1928
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"12" січня 2011 р.Справа № 1/46-1928
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Чопка Ю.О.
Розглянув справу
за позовом Тернопільського міжрайонного природоохоронного прокурора Тернопільської області в інтересах держави, вул. Білецька, 51, м.Тернопіль,46000, в особі Тернопільської районної державної адміністрації, майдан Перемоги, 1, м.Тернопіль,4600о.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Держкомзему у Тернопільській області, вул. Грушевського, 8, м.Тернопіль,46000
до відповідача: Приватного підприємства "Агроспецгосп", вул. Острозького, 62, м.Тернопіль,46000.
про cтягнення шкоди в розмірі 1374, 63 грн. та зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.
за участю прокурора прокуратури Тернопільської області Аветисяна Норайра Самвеловича
представників від сторін:
позивача: Гута Олександра Михайлівна, головний спеціаліст юридичного відділу;
третьої особи: не з"явився
відповідача: Равлів Мирослав Ігорович, представник за довіреністю.
Суть справи:
Тернопільський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Тернопільської районної державної адміністрації, третя особа на стороні позивача –Головне управління Держкомзему в Тернопільській області, з позовом до відповідача - приватного підприємства "Агроспецгосп" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки і стягнення шкоди в сумі 1374 грн. 63 коп. Позов обґрунтовано актом обстеження земельної ділянки №00080, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства б/н, приписом Головного управління Держкомзему у Тернопільській області №000623, розрахунком шкоди, протоколом про адміністративне правопорушення №000717 і постановою про накладення адміністративного стягнення –всі від 28 вересня 2010р.
Відповідач –ПП "Агроспецгосп" (надалі –Агроспецгосп) просить провадження по справі припинити. При цьому посилається на ту обставину, що, він, Агроспецгосп, набув право приватної власності на будівлі та споруди тракторної бригади, що знаходяться на спірній ділянці, про що є рішення суду. Агроспецгосп починаючи з 01 грудня 2006 року та по сьогоднішній день користується нерухомим майном, здійснює його покращення та використовує в господарській діяльності.
Ухвалою суду від 10 грудня 2010р. порушено провадження у справі. В засіданні 24 грудня оголошено перерву до 12 січня 2011р. у зв"язку з пізнім, у судовому засіданні, поданням відзиву на позов, що унеможливило вчасне ознайомлення з ним прокурора, представників позивача, третьої особи і суду.
Третя особа –Головне управління Держкомзему в Тернопільській області –належно повідомлена про час і місце судового розгляду, про що свідчать поштове повідомлення і телефонограма про оголошення перерви, наявні в матеріалах справи. За таких обставин суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 ГПК.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи прокурора, позивача, відповідача, оцінивши представлені докази господарський суд відхиляє позовні вимоги виходячи з наступного.
Відповідно до положень частини 3 статті 397 Цивільного кодексу України, які, в силу положень статті 9 цього ж кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сфері використання природних ресурсів, "фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду". Таким чином, стаття 397 ЦК України встановлює презумпцію правомірного володіння.
Сторони в цій справі згідні з тим, що Агроспецгосп є фактичним володільцем спірної земельної ділянки. Отже, відповідно до ч.5 статті 35 ГПК України, факт правомірного володіння відповідно до закону вважається встановленим, не доводиться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростоване в загальному порядку. Обов"язок спростувати законну презумпцію покладається на особу, яка оспорює правомірність володіння –в даній справі –на позивача.
Суд доходить висновку, що позивач не виконав цього свого обов"язку і не спростував законом встановленої презумпції керуючись такими міркуваннями.
В Україні діє система державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" саме з реєстрацією пов"язує "офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно". Статтею 4 цього ж Закону встановлена обов"язковість державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що знаходиться на території України, в тому числі, обов"язковість реєстрації права власності держави на таке майно.
Інформація з Державного реєстру прав, зокрема, витяги, що містять відомості про встановлення, зміну чи припинення речових прав на нерухоме майно, надаються власнику нерухомого майна або органу державної влади, якщо запит зроблено у зв"язку із здійсненням ним повноважень, визначених законом. У цьому процесі на стороні позивача беруть участь аж три органи державної влади, один з яких, якщо вірити позовній заяві, здійснює повноваження власника об"єкта нерухомості. Прокуратура наділена повноваженнями витребувати відомості з Державного реєстру в силу положень статті 20 Закону "Про прокуратуру". Третя сторона на стороні позивача –Держкомзем –взагалі є державним органом, відповідальним за ведення Державного реєстру. Проте, жоден з них не подав до суду витягу з Державного реєстру, який би став доказом офіційного визнання і підтвердження земельних прав.
Єдиним доказом правового статусу спірної ділянки, на який покладається сторона позивача, є дані вищезгаданих актів, припису, протоколу і постанови, згідно з якими спірна земельна ділянка віднесена до земель запасу. Проте, жоден з цих документів не може вважатися доказом офіційного визнання і підтвердження земельних прав. Крім того, подані стороною позивача документи недостовірні через внутрішні протиріччя, про що буде сказано нижче.
На відміну від сторони позивача, відповідач надав суду докази, які дозволяють встановити правовий статус спірної землі в межах, необхідних для правильного вирішення цього спору.
В судовому засіданні 24 грудня 2010р. представник відповідача заявив, що спірна земельна ділянка є тракторним двором колишнього колгоспу, про що зазначено в протоколі судового засідання. Ця заява відповідача стороною позивача не спростовувалася. Відповідно до аб.3 ч.2 статті 32 ГПК України пояснення представників сторін є одним із засобів доказування в господарському процесі. На цій підставі суд встановив, що мова йде про землі, належні колись колективному господарству (колгоспу).
Відповідно до статті 12 Конституції колишньої УРСР земля, яку займали колгоспи, закріплювалася за ними в безплатне і безстрокове користування. Ця норма кореспондується з положеннями ч.3 статті 15 Земельного кодексу УРСР 1970р., згідно з якою земля, яку займають колгоспи, закріплювалася за ними в безстрокове користування.
Земельний кодекс України 1990р. визнав колективні сільськогосподарські підприємства суб"єктами права колективної власності на землю (ч. 2 статті 5). Було встановлено, що площа земель, що передаються в колективну власність, становить різницю між загальною площею земель і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу) (ч.6 тієї ж статті 5). Також було встановлено, що резервний фонд земель (землі запасу) створюється у розмірі 15 процентів площ усіх сільськогосподарських угідь (ч.13 тієї ж статті 5). Отже, землі запасу –це сільськогосподарські угіддя. В той же час, цільове призначення спірної ділянки у вищезгаданих акті обстеження земельної ділянки №00080 і перевірки дотримання вимог земельного законодавства б/н вказане як "під господарськими будівлями і дворами". Відповідно до п.(б) ч.2 статті 22 нині діючого Земельного кодексу України землі під господарськими будівлями і дворами віднесені до несільськогосподарських угідь. Дані актів про правовий статус землі внутрішньо протиречиві і тому не можуть бути взяті до уваги.
У тому, що спірна ділянка –це несільськогосподарські угіддя, переконує схема, яка додана до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства. На схемі показано, що вся ділянка –заасфальтована, з трьох сторін фланкована господарськими будівлями і спорудами. Використання ділянки як сільськогосподарських угідь, тобто під ріллю, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перегони, як того вимагає п.(а) ч.2 статті 22 Земельного кодексу України неможливе.
На підставі вищенаведеного суд доходить до висновку, що спірна земельна ділянка належала сільськогосподарському підприємству, створеному на базі колишнього колгоспу.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005р. по справі №1-17/2005 всі земельні права, що виникли раніше, зберігають чинність і після введення в дію Земельного кодексу України 2001р. Як зазначив Вищий господарський суд України у п.3.2. своїх Рекомендаціях "Про практику застосування земельного законодавства" за №04-06/15 від 02.02.2010р. Земельний кодекс України "не обмежує і не скасовує наявне право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002р".
Крім того, в матеріалах справи міститься копія рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 жовтня 2010р. по справі №2-9646\10. Цим рішенням за Агроспецгоспом визнане право власності на розташовані на спірній земельній ділянці будівлі і споруди тракторної бригади загальною площею 1828,9 кв. м, зокрема на - ремонтну майстерню, склад, піднавіс, огорожу та відмотку. При цьому встановлено, що ці будинки і споруди було придбано від "співвласників майнових паїв в с. Чистилів". Як було з"ясовано вище, саме цим співвласникам належить і майданчик, на якому розташовані згадані будівлі і споруди.
Оскільки, як було сказано, земельні права на спірну ділянку належать пайовикам с. Чистилів, інтереси держави Агроспецгосп порушити не міг. Отже, держава є неналежним позивачем. Відтак, у задоволенні позовних вимог в частині звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки слід відмовити. Оскільки вимоги про відшкодування шкоди є похідними від вимог про звільнення земельної ділянки в задоволенні згаданих вимог про відшкодування шкоди також слід відмовити.
Прокурор у позовній заяві посилається на статтю 2 Закону України "Про плату за землю" мотивуючи тим, що "самовільне використання ділянки порушує економічні інтереси держави у вигляді недофінансування за користування землею без належного оформлення". Проте, невнесення земельної плати не є підставою цього позову. У тій же позовній заяві прокурор посилається на Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару) грунту без спеціального дозволу, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. №963. З самої назви Методики видно, що вона застосовується до цивільних правовідносин, а саме, до зобов"язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди. Це доводить цивільну природу права, на захист якого подано цей позов. Прокурор, чи інший уповноважений державний орган, з метою захисту в судовому порядку інтересів держави в частині одержання плати за землю, не позбавлений права звернутися до господарського суду з позовом, який випливатиме з інших підстав, а саме, з податкових правовідносин.
Виходячи з наведеного і керуючись ст. ст. 4-3, 33, 34, 38, 43, 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Протягом десяти днів з дня складення повного тексту цього рішення прокурор, третя особа і сторони мають право подати апеляційну скаргу до Львівського апеляційного господарського суду через цей суд.
Повний текст рішення виготовлено 17 січня 2011р.
Суддя Ю.О. Чопко
Суд | Господарський суд Тернопільської області |
Дата ухвалення рішення | 12.01.2011 |
Оприлюднено | 07.02.2011 |
Номер документу | 13616229 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Тернопільської області
Чопко Ю.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні